Передавання ноу-хау

Ноу-хау - це конфіденційна ін­формація (наукового, технічного, виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного або іншого характеру), яку застосовують у прак­тичній діяльності юридична або фізична особи і яка ще не стала загальним надбанням.

Ноу-хау можна передавати в матеріальній (речовій) фор­мі: у вигляді документів, фотокарток, мікрофільмів тощо. У такій формі можна передавати архітектурні плани споруд, діаграми, схеми розміщення обладнання, креслення машин і апаратів, характеристики сировини й матеріалів, інструкції для технічного персоналу та спеціалістів тощо. Ноу-хау в ма­теріальній формі ще називають технічною інформацією або технічними даними.

Ноу-хау можна передавати також і в нематеріальній формі (наприклад, у вигляді пояснення процесів особою, що передає ноу-хау, особі-співробітнику одержувача ноу-хау). Таку форму ноу-хау іноді називають технічними послугами, технічною допомогою або управлінськими послугами.

Ноу-хау, як і охоронювані об'єкти інтелектуальної влас­ності, може бути предметом ліцензійного договору, який складають зазвичай за принципом ліцензійного. Основна відмінність процесу передавання ноу-хау - це великий ризик, пов'язаний з розкриттям конфіденційної суті ноу-хау до укладання договору, а також несанкціоноване пе­редавання ноу-хау його одержувачем третім особам після укладання договору.

5.5. Інші форми передавання прав на ОІВ

Інжиніринг - це виконання різних інженер­них робіт, а також надання інженерно-консультаційних по­слуг на комерційній основі. До них належать: проведення попередніх досліджень; підготовка техніко-економічних обґрунтувань проектів; консультації; будівельний, інвесторський і технічний нагляди; розроблення нової технології; розроблення рекомендацій щодо організації виробництва й управління; умови експлуатації обладнання; реалізація продукції тощо.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його завданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

- системного підходу до здійснення проектів;

- багатоваріантності технічних й економічних розробок, їх фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;

- розробки проекту з урахуванням можливості застосування прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання і матеріалів;

- застосування сучасних методів організації й управління всіма стадіями виконання проектів

Значний обсяг технологій пере­дається в процесі промислової кооперації. Розрізняють такі основні форми промислової кооперації:

1) постачання комплектного обладнання, ліній, ділянок,
цехів, підприємств, зокрема проектів «під ключ»;

2) спільні виробництва, спільні підприємства;

3) спеціалізація у виробництві готової продукції.

Особливістю укладання коопераційних угод щодо пере­давання технології, є нарахування платежів зазвичай не від обсягу виготовленої продукції, а від одержаного прибутку «По економії витрат як результат промислової кооперації.

Одним із найбільш популярних способом промислової передачі технологій та інших об’єктів ІВ на сьогоднішній день став франчайзинг (англ. franchising).

Франчайзинг (у широкому розумінні - пільга, приві­лей, особливе право) позначає спосіб ведення бізнесу, за яким одна сторона (правовласник, франчайзер), яка воло­діє певною технологією, ноу-хау тощо, надає другій стороні (користувачу, франчайзі) право (франшизу) на здійснення певного виду господарської діяльності з використанням знака для товарів послуг першої сторони. Крім того, франчайзер консультує франчайзі під час вибору сфери виробництва або послуг, ор­ганізації торговельної мережі, проведення рекламної компа­нії, професійної підготовки персоналу тощо. Договори фран­чайзингу укладаються найчастіше між крупними фірмами з солідною репутацією й невеликими фірмами або приватни­ми особами, які тільки починають бізнес.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різного виду технологічне обладнання, верс­тати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захи­щені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозво­ляє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досяг­нення науково-технічного прогресу.

ТЕМА 6: ЛІЦЕНЗІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В НАУКОВО-ТЕХНІЧНІЙ СФЕРІ

• 6.1. Обмін ліцензіями як об”єктивна закономірність розвитку економіки Сторінка
• 6.2. Опціонні договори у ліцензуванні Сторінка
• 6.3. Ризики ліцензування

6.1. Обмін ліцензіями як об”єктивна закономірність розвитку економіки

Прикладом ефективного використання зарубіжного досвіду може служити Японія, яка на базі придбаних ліцензій вивела ряд галузей промисловості на одне з провідних місць у світі, а в подальшому розвинула власні дослідження і відтоді продає велику кількість ліцензій. При цьому в Японії високими темпами зростає експортування власних науково-технічних знань.

Теорія і практика світового промислового виробництва свід­чить про те, що темпи науково-технічного прогресу і підви­щення ефективності виробництва неабияк залежать не від кі­лькості, а від техніко-економічного рівня застосовуваної новіт­ньої техніки і нових технологічних процесів. Купівля ліцензій на науково-дослідні досягнення, що відповідають світовому рівню науки і практики, є одним зі шляхів прискорення тех­нічного прогресу і підвищення ефективності виробництва в тих галузях техніки, які відстають від рівня, досягнутого в ін­ших країнах.

Придбання ліцензій дає змогу, крім цього, заощаджувати час, відмовившись від проведення власних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, і спрямувати зекономлені трудові та матеріальні ресурси на інші потреби, дістаючи до­датковий економічний ефект від виробництва і експлуатації продукції.

Ліцензійна торгівля спричиняє необхідність оцінки еконо­мічної ефективності продажу ліцензій і закупівлі результатів чужих досліджень та розробок замість проведення власних НДДКР чи освоєння власного виробництва.

Для виявлення економічного ефекту технічні показники приводять до порівняльного вигляду. Визначається економіч­на доцільність придбання ліцензії натомість власної розробки з виявленням можливості ліцензії в необхідному обсязі у зада­ний термін за наявної структури ділянок виробництва забезпе­чити потоковість і безперервність виробництва тощо.

Дані вибіркового обстеження критеріїв оцінки ефективнос­ті ліцензійних договорів іноземних фірм свідчать про ті фак­тори, яким надається особливого значення за оцінки переваг того чи іншого ліцензійного договору.

Серед найпоширеніших критеріїв у практиці, наприклад, американських фірм особли­ве значення мають такі, як: зміна тенденцій в обсязі продажів, розмір ліцензійної винагороди, ступінь проникнення на ри­нок, частка продажу на даному ринку, а також якість продук­ції, виготовленої на підставі ліцензійного договору. Тобто ті показники, які мають економічне підґрунтя.

Договори купівлі-продажу патентів і ліцензій постають од­ними з найприбутковіших форм комерційних операцій.

6.2. Опціонні договори у ліцензуванні

До порівняно нових форм, які набули поширення у практи­ці торгівлі ліцензіями, можна зарахувати опціонні договори (слово "опціон" у перекладі з англійської
означає право вибору, волю вибору).

Опціон – умова, що включається в угоди на термін, за яким одній із сторін надається право вибору між альтернативними елементами угоди або зміни її первинних умов.

(Такою пільгою є, наприклад, надання опціону на користь ліцензіара щодо кількості товару, який належить постачати ліцензіату.)

Опціонна угода, яка оформляється, як правило, у вигляді окремого договору, є попередньою домовленістю, що уклада­ється двома сторонами, зацікавленими в реалізації ліцензій на винахід або інше науково-технічне досягнення. Відповідно до такої угоди, потенційному покупцю ліцензії надається опціон, тобто право протягом визначеного терміну вирішити питання з доцільності придбання ліцензії на той об'єкт, який заціка­вив, або відмовитися від укладення ліцензійного договору.

Отже, опціонний договір можна розглядати як перший, по­передній етап реалізації ліцензії, після якого (залежно від рі­шення ліцензіата) може настати другий етап - укладення лі­цензійного договору.

Опціонним договорам властиві й свої специфічні особливос­ті, зумовлені характером і цілями цих договорів.

До таких умов, насамперед, слід віднести час дії опціонного договору. Він надається ліцензіаром потенційному ліцензіату, як уже вказувалося, для вивчення об'єкта ліцензії і ухвален­ня рішення про придбання ліцензії на його використання. На практиці термін дії договору коливається від 12-ти до 30-ти місяців. У кожному окремому випадку він залежить від ха­рактеру і складності об'єкта ліцензії.

У деяких договорах передбачається право ліцензіата про­довжити цей термін. Така умова супроводжується двома засте­реженнями. По-перше, це прохання має надійти від ліцензіата у визначений час, але, здебільшого, не пізніше одного місяця до закінчення терміну опціонного договору. По-друге, можливе застереження, яке зобов'язує ліцензіата виплатити додаткову винагороду за таке продовження догово­ру, оскільки збільшення терміну опціонного договору розши­рює його права.

Одна із суттєвих особливостей опціонного договору — його відплатний характер.

Варто підкреслити ще одну дуже важливу обставину. По­при необхідність якнайвичерпніше ознайомити ліцензіата з об'єктом майбутньої ліцензії, потрібно передавати таку інфор­мацію, яка міститься, наприклад, в описах до патентів або в інших відкритих матеріалах. Ця інформація не повинна роз­кривати секретів виробництва.

Дуже суттєвими для характеристики опціонного договору є умови, які зобов'язують ліцензіата забезпечити конфіденцій­ність інформації і зразків об'єктів ліцензії, одержаних від лі­цензіара.

6.3. Ризики ліцензування

• Ризик інфляції – полягає у зменшення купівельних спроможностей в результаті збільшення цін на продукцію чи послуги.
• Кредитний ризик – ризик несплати боржником своїх грошових зобов’язань.
• Діловий ризик – невизначеність прогнозів майбутніх доходів від впровадження інновації
• Ризик дисконту – невизначеність дисконтної ставки при розрахунку майбутніх платежів в різні періоди здійснення ліцензійного договору. Чим більший рівень ризику – тим більша ставка дисконту (менше теперішнє значення грошового потоку). З двох майбутніх потоків вищу ставку дисконту має те, що надійде пізніше.
• Ризик операцій – пов’язаний із зміною курсів обміну валют.
• Ризик нежиттєздатності – пов’язаний із невпевненістю інвестора в одержанні передбачуваних доходів від фінансованого ним проекту для компенсації затрат, виплати заборгованості і забезпечення окупності капіталовкладень.
• Податковий ризик – пов’язаний із непередбачуваною зміною податкового законодавства (збільшення податкових ставок, планової норми амортизації тощо) із не ознайомленістю з податковим законодавством інших країн у випадку міжнародних ліцензійних договорів.

Дата добавления: 2014-01-04