Кримінальне право. Основою радянської кримінальної політики була перш за все боротьба з контрреволюційними злочинами і бандитизмом

Основою радянської кримінальної політики була перш за все боротьба з контрреволюційними злочинами і бандитизмом. У 1921 році урядом УСРР приймається ряд нормативних актів, спрямованих на боротьбу з бандитизмом (постанова "Про заходи боротьби з бандитизмом"), з посадовими злочинами (постанова "Про заходи боротьби з посадовими злочинами"), з хабарництвом (постанова "Про боротьбу з хабарництвом") тощо.

Прийняття нормативних актів, що встановлювали підвалини радянського кримінального права, дало змогу приступити до створення єдиного кримінального кодексу. 23 серпня 1922 року ВУЦВК затвердив Кримінальний кодекс УСРР. Його основою слугував Кримінальний кодекс РСФРР. Кримінальний кодекс УСРР складався з двох частин — загальної і особливої, які поділялися на 227 статей.

Уст. 6 давалося визначення злочину: "Злочином визначається будь-яка суспільно небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період". Метою покарання було попередження нових правопорушень, пристосування порушника до умов гуртожитку, позбавлення злочинця можливості здійснювати нові ЗЛОЧИНИ. Призначення покарання здійснювалося судовими органами на основі "соціалістичної правосвідомості", Керівних начал з кримінального права 1919 року і статей КК УСРР. Широко застосовувався принцип аналогії закону, що давало судам можливість широкого тлумачення закону, а звідси і порушення законності.

Особлива частина КК УСРР містила перелік видів злочинів, визначення їх складів, санкції за їх скоєння. До видів злочинів відносились: державні, які поділялись на контрреволюційні (ст. 57—73) і проти порядку управління (ст. 74—104); посадові (ст. 105—118); порушення правил про відокремлення церкви від держави (ст. 119—125); господарські (ст. 126—141); злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи (ст. 142—179); майнові злочини (ст. 180—199); військові злочини (ст. 200—214); порушення правил, що охороняють народне здоров'я, громадську безпеку і громадський порядок (ст. 215—227). Система покарань варіювалась від громадського осуду до вигнання за межі УСРР. У справах, що знаходилися на розгляді у ревтрибуналах, могла застосовуватися вища міра покарання — розстріл. Він не застосовувався до неповнолітніх, вагітних жінок, а також не міг бути призначений, якщо з часу вчинення злочину минуло більше п'яти років.

За КК УСРР 1922 року 36 складів злочинів передбачали найвищу міру покарання, а за КК 1927 року — 45. Максимальний термін позбавлення волі становив 10 років, а мінімальний — 6 місяців.

Ст. 54 КК УСРР передбачала визнання засудженого "ворогом трудящих". Вперше була встановлена відповідальність за недонесення про державні злочини.

Загальна частина КК УСРР була повністю ідентична загальній частині КК РСФРР. Особлива частина КК УСРР додатково містила 11 статей.

Після створення Союзу PCP 31 жовтня 1924 року були затверджені "Основні начала кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік", акт, що доповнював загальну частину. 27 лютого 1927 року було прийняте "Положення про злочини державні" і "Положення про військові злочини".

Посилення кримінальної репресії визвало необхідність змін і доповнень КК УСРР. 8 червня 1927 року приймається новий Кримінальний кодекс УСРР. У нього були включені "Положення про злочини державні", "Положення про військові злочини" і деякі інші нормативні акти. Але розвиток командно-адміністративної системи управління потребував нових визначень і доповнень у кримінальному праві. Протягом двох наступних років після прийняття КК УСРР 1927 року було прийнято 56 законодавчих актів з питань кримінального права, які значно розширили склад злочинів.

Дата добавления: 2014-01-04