Кодекс законів про народну освіту УСРР

Виправно-трудове право

Виправно-трудовий кодекс УРСР було прийнято 23 жовтня 1925 року. Вперше в історії людства завданням виправно-трудового права стало перевиховання злочинців за допомогою праці. Виправно-трудовий кодекс регламентував систему виправно-трудових закладів, режим утримання, застосування примусових робіт без утримання під вартою. Кодекс складався з 22 розділів. Система виправно-трудових закладів встановлювалась розділом п'ятим. До неї входили: будинки попереднього ув'язнення, будинки примусових робіт, перехідні трудові будинки, трудові колонії, установи для хворих в'язнів, трудові реформаторії для неповнолітніх порушників, ізолятори спеціального призначення. Спеціальний розділ визначав правила утримання у реформаторіях неповнолітніх, головним з яких було "виховати з них активних і свідомих громадян" (ст. 198). Інші розділи Кодексу визначали порядок прийняття в'язнів до виправно-трудових закладів, класифікацію ув'язнених, режим утримання, заходи дисциплінарного впливу на в'язнів. Вказуючи на режим утримання. Кодекс зазначав, що він не може бути спрямований на завдання фізичних страждань, шкоди здоров'ю чи на приниження людської гідності в'язнів. Але вже той факт, що Кодекс вказував на необхідність враховувати різницю між в'язнями із середовища трудящих і в'язнями із нетрудящих, свідчив про те, що на практиці все відбувалося навпаки.

Освіту більшовицька партія вважала "знаряддям комуністичної перебудови суспільства". Мабуть тому така увага приділялася вихованню і освіті підростаючого покоління і всіх трудящих.

22 листопада 1922 року приймається Кодекс законів про народну освіту УСРР. Цікаво, що подібного кодексу в РСФРР на той час не існувало. Хоча, знову ж таки, в основу цього Кодексу були покладені законодавчі акти РСФРР 1918 року про єдину трудову школу, ряд інших постанов уряду РСФРР з питань народної освіти. В даному випадку можемо говорити про часткову рецепцію.

Кодекс закріпив систему освіти і виховання, її організаційні форми, визначив завдання, методи і перспективи діяльності в цьому напрямку.

Кодекс законів про народну освіту УСРР складався з чотирьох книг:

1) організація управління і постачання в народній освіті;

2) соціальне виховання дітей;

3) професійна і спеціально-наукова освіта;

4) політична освіта і виховання дорослих. Всього в Кодексі було 767 статей (параграфів).

Основою побудови виховних і культурно-освітніх закладів Кодекс вважав: 1) трудовий процес як підвалини виховання і пізнання; 2) різноманіття життєвих потреб як мета виховного процесу; 3) практика, яка спрямована не тільки на пояснення світу, а й на його зміну (пар. 5). Кодекс проголосив право всіх громадян на вільний доступ до знань, наук і мистецтва у всіх культурно-освітніх закладах держави (пар. 7). Соціальне виховання дітей і професійна освіта юнацтва і молоді до 17 років включно оголошувались загальними, обов'язковими, безкоштовними і сумісними для обох статей (пар. 17). Проте до повного проведення загального, обов'язкового виховання і навчання встановлювалось, що в культурно-освітні закладин першу чергу приймаються пролетарі й незаможники (пар. 18). Навчально-виховні заклади УСРР повинні бути трудовими колективами, які б поєднували виховання і навчання з продуктивною працею (пар. 33).

Кодекс законів про працю УСРР 1922 року відіграв значну роль в формуванні культурно-освітніх закладів, у підготовці необхідних умов для проведення так званої культурної ре полюції. У середині 30-х років застосування Кодексу припинилося, хоча формально він і не був скасований.

Дата добавления: 2014-01-04