Конституційне законодавство СРСР

ОСНОВНІ РИСИ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Адвокатура

Діяльність адвокатури регулювалася Положенням про адвокатуру УРСР 1962 року із змінами і доповненнями від 15 червня 1965 року. За Положенням колегії адвокатів були добровільними об'єднаннями осіб, які займаються адвокатською діяльністю. Адвокати здійснювали захист на попередньому слідстві та в суді, представництво з цивільних справ у суді та арбітражі, а також надавали юридичну допомогу громадянам, підприємствам, установам, організаціям і колгоспам.

Подальше вдосконалення діяльності адвокатури відбувається після прийняття Конституції СРСР 1977 року. 30 листопада 1979 року було прийнято Закон "Про адвокатуру СРСР". Згідно з цим законом колегія адвокатів утворювалася за заявою групи засновників. Загальне керівництво колегіями адвокатів здійснювали Міністерства юстиції СРСР і УРСР та місцеві Ради народних депутатів. Для надання юридичної допомоги населенню утворювались юридичні консультації. 1 жовтня 1980 року було прийнято нове Положення про адвокатуру УРСР, яке значно розширило види юридичної допомоги населенню.

Жорстка централізація державного механізму, системи органів влади й управління, правоохоронних органів закономірно привела до централізації законотворчості. Законодавство УРСР розвивалося під прямим впливом загальносоюзних нормативних актів. Започаткована Законом від 11 лютого 1957 року кодифікація права чітко визначила рамки законотворчої самостійності радянських республік. Результатом кодифікації стало прийняття на союзному рівні — Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік, на республіканському — кодексів майже з усіх галузей права. Вінцем кодифікаційної роботи стало видання Зводу законів СРСР і Зводу законів Української PCP.

Ряд спільних постанов ІДК КПУ, Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР, прийнятих у 1976 році, визначили завдання по кодифікації законодавства, створенню систематизованих актів, які 6 охопили всю чинну систему законодавства. Звід законів УРСР формувався як зібрання актів і був офіційним виданням, що давало можливість посилатися на нього при вирішенні справ у право-застосовчих органах.

Конституційне законодавство СРСР і союзних республік розвивалося у двох напрямках: прийняття нормативних актів з удосконалення організації і порядку діяльності органів законодавчої і виконавчої влади, з одного боку, а з іншого — створення проекту нового Основного закону для суспільства "розвинутого соціалізму".

Серед законів, які були спрямовані на удосконалення радянської представницької системи, слід назвати Закон про вибори до Верховної Ради СРСР (липень 1978 року), Закон "Про порядок відкликання депутата Верховної Ради СРСР" (квітень 1979 року), Закон "Про статус народних депутатів СРСР" (квітень 1979 року) тощо.

В листопаді 1978 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про основні права і обов'язки районних Рад народних депутатів", а також аналогічні акти про права і обов'язки міських, районних (у містах), селищних і сільських Радах. У червні 1980 року — Закон про повноваження крайових, обласних, окружних і обласних (автономних) Рад. Всі ці загальносоюзні акти віддзеркалювались у діяльності республіканських органів влади і управління.

Дата добавления: 2014-01-04