Загальний історичний огляд. Після прийняття Акта проголошення незалежності України і проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року Україна твердо стала на самостійний

Після прийняття Акта проголошення незалежності України і проведення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року Україна твердо стала на самостійний державницький шлях. Але одна справа проголосити незалежність, а зовсім інша — втілити її в життя.

Формування незалежної державності здійснювалося мирним шляхом. Проголошення незалежності вимагало створення юридичної бази, здатної забезпечити суверенне існування України. Утвердженню незалежності сприяло дружнє ставлення до України світової спільноти. За грудень 1991 року незалежність України визнали 68 держав світу. 25 грудня 1991 року Україну визнали СІЛА. Впродовж 1992 року Україну визнало ще 64 держави. Велике значення для України мало визнання її з боку Росії, яка була впевнена в тому, що збереже за собою роль керівного центру в рамках СНД. Керівники України підтримували курс на економічне співробітництво в рамках СНД, але категорично виступали проти створення наддержавних структур, які б загрожували суверенітету країни.

Україна вважала СНД міжнародним механізмом, який мав існувати на основі двосторонніх взаємовигідних відносин між країнами — членами цього союзу. Уряд України дотримувався політики, яка повинна була забезпечити реалізацію національних інтересів республіки.

Як показав час, найболючішим питанням міжнародної політики для України стали відносини з Росією, яка не відмовилася від імперської політики щодо інших держав. Українське керівництво, незважаючи на провокаційні кроки з боку ряду політичних сил Росії, проводило у відносинах з цією країною зважену політику, намагаючись вирішувати спірні питання шляхом переговорів.

Гострою проблемою взаємовідносин був і залишається Крим і Чорноморський флот. Зважаючи на досить складну ситуацію у відносинах із деякими сусідніми державами, Україна вимушена була приділяти багато уваги проблемам будівництва Збройних Сил республіки.

24 серпня 1991 року позачергова сесія парламенту прийняла постанову "Про військові формування на Україні", згідно з якою всі війська, дислоковані на території республіки, підпорядковувалися Верховній Ралі. Тоді ж було створено Міністерство оборони, а міністром оборони призначено генерал - майора авіації Костянтина Морозова (згодом йому було присвоєно звання генерал-полковника).

Черговим кроком стала розробка Концепції оборони та будівництва Збройних Сил України, схвалено Верховною Радою 11 жовтня. У ній заявлялося про намір України одержати у майбутньому статус нейтральної, без'ядерної держави, яка не бере участі у військових блоках. Дві останні тези викликали у суспільстві жваву дискусію. Виявилось чимало прихильників володіння ядерним арсеналом та інтеграції України в НАТО. Прийнятий 6 грудня Закон "Про Збройні Сили України" заборонив застосування їх без рішення Верховної Ради для виконання завдань, не пов'язаних з обороною держави. Цим же законом встановлювалось використання у Збройних Силах України державної мови, здійснення військово-патріотичного виховання на національно-історичних традиціях народу, заборонялася діяльність у військах будь-яких політичних партій і рухів. Окремою постановою було затверджено текст військової присяги, яку тут же, в залі Верховної Ради, першим склав міністр оборони України К. Морозов. Указом від 12 грудня 1991 року Президент України Л. Кравчук взяв на себе обов'язки Головнокомандувача Збройних Сил України.

Першим етапом реалізації Закону "Про Збройні Сили України" стало добровільне складання військової присяги на вірність народові України в частинах та з'єднаннях, дислокованих на території республіки, яке розпочалося з січня 1992 року. Головнокомандувач Збройних Сил СНД маршал Є. Шапошников наказав розташованим в Україні військам з 10 по 12 січня скласти присягу на вірність Росії. Потім, мабуть, зрозумівши абсурдність цього наказу, запропонував присягти на вірність неіснуючій державі СНД. Однак переважна більшість воїнів поклялася захищати незалежність України. Решті була надана можливість перейти на службу до будь-якої іншої армії країн Співдружності, або звільнитися в запас. Командувачів Київського, Одеського та Прикарпатського військових округів, що не присягнули Україні, було усунуто з посад.

Прийнятим 4 листопада Законом "Про Національну гвардію України" було утворено на базі внутрішніх військ озброєний загін для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави, а також життя, гідності, конституційних прав та свобод громадян.

За декілька місяців Верховна Рада України прийняла майже півсотні документів, які регламентували будівництво Збройних Сил. На їх основі відбувалося реформування армії, формування воєнної доктрини України, вдосконалення матеріального забезпечення армії та системи підготовки військових кадрів, створення механізму соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей тощо.

Ще в Декларації про державний суверенітет Україна виразила своє бажання стати в майбутньому неядерною державою. Вона стала першою і єдиною на Сьогодні державою світу, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї.

Серед інших нормативних актів, що забезпечували суверенітет України, слід назвати закони "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року, "Про державний кордон України" і "Про прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 року, указ "Про утворення державного митного комітету України" від 12 грудня 1991 року.

З перших днів існування почалася робота з формування атрибутів незалежної держави. 4 вересня 1991 року було прийнято постанову про підняття над будинком Верховної Ради синьо-жовтого національного прапора. 15 січня 1992 року з'явився указ "Про державний гімн України", який затвердив національний гімн на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького "Ще не вмерла Україна". 28 січня 1992 року синьо-жовтий прапор було проголошено державним прапором України. Малим гербом України було затверджено тризуб.

Як самостійна держава Україна з перших днів незалежності намагалася створити свою грошову одиницю. Постановою від 9 вересня 1991 року запроваджувався обіг купонів багаторазового використання.

У середині 1992 року Україна вийшла з рубльової зони. Зростання цін на енергоносії призвело до інфляції, яка в 1993 році переросла в гіперінфляцію. За 1993 рік купоно-карбованці знецінилися в 103 рази. Такого рівня інфляції на той час не знала жодна країна світу. Жорстка дефляційна політика Національного банку України дала змогу на деякий час приборкати інфляцію.

У таких умовах Україна мала робити більш рішучі кроки до ринкової економіки. Основою формування багатоукладної економіки стали закони "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 року, "Про приватизацію малих державних підприємств" від 6 березня 1992 року, "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 року.

Але непослідовність у проведенні ринкових перетворень тільки посилила економічну кризу. Державна програма приватизації була провалена. На середину 1993 року 98 відсотків підприємств залишалися власністю держави. У грудні 1993 року інфляція перевищувала 90 відсотків.

Економічна криза призвела до гострої політичної кризи. 24 вересня

1993 року Верховна Рада прийняла рішення про призначення на 24 березня 1994 року дострокових виборів парламенту. Одночасно на 26 червня

1994 року були призначені вибори Президента.

На виборах, що проходили у два тури з 27 березня по 10 квітня 1994 року, було обрано 338 народних депутатів. Половину всіх місць було віддано політичним партіям. Найбільше місць отримали комуністи —101, СПУ і СелПУ — здобули відповідно 14 і 18 мандатів, Рух — 20. Інші партії мали від 1 до 9 представників у Верховній Раді.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори. На посаду Президента було зареєстровано 7 кандидатів. Головна боротьба розгорнулася між Л. Кравчуком, який набрав у першому турі 37,68 відсотка голосів, і Л. Кучмою — 31,25 відсотка. У другому турі, який відбувся 10 липня 1994 року, Л. Кучма набрав 52,14 відсотка голосів, Л. Кравчук — 45,06 відсотка. Таким чином, Леонід Кучма став другим всенародно обраним Президентом України.

З обранням нового парламенту і Президента боротьба між законодавчою і виконавчою владою посилюється.

За чотири роки після проголошення Л. Кучмою курсу на радикальні реформи в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення. В основному вдалося досягти грошової стабілізації. Здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, малу приватизацію, роздержавлення земель. Запроваджено систему неемісійного, ринкового обслуговування бюджетного дефіциту. Зріс експорт українських товарів.

Однак економічну кризу подолати не вдалося. Заборгованість із заробітної плати становила від одного до шести місяців. Загострилася проблема безробіття. Продовжувався спад промислового виробництва.

У 1997—1998 роках було розроблено ряд невідкладних заходів з виправлення економічного становища.

7 липня 1997 року Президент України підписав Указ "Про Вищу економічну раду Президента України" у складі ЗО осіб. На неї покладались завдання розробки стратегії і тактики економічної реформи, аналізу та прогнозу економічної ситуації в державі, здійснення моніторингу ходу економічних перетворень, координація заходів органів державної влади та громадських організацій щодо здійснення економічної реформи.

Однією з головних причин пробуксовування реформ в Україні була незадовільна робота парламенту. Причин цього декілька. Майже три роки після виборів йшли довибори депутатів. На середину 1997 року їх кількість досягла 415. Змінилося співвідношення політичних сил у парламенті. На вересень 1997 року у Верховній Раді були представлені 22 політичні партії, діяло 3 фракції і 7 депутатських груп.

Станом на початок березня 1997 року в Україні було зареєстровано 41 політичну партію. З розгортанням підготовки до парламентських виборів 1998 року активізувалась діяльність політичних партій зі створення передвиборчих коаліцій та блоків.

Вперше в новітній історії України вибори проводилися за мажоритарною і пропорційною системами. 225 депутатів вибиралися в одномандатних виборчих округах, а 225 — у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на підставі пропорційного представництва.

До виборчого бюлетеня в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі було внесено 30 політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів у народні депутати України від яких зареєстровані Центральною виборчою комісією. Виходячи з загальної кількості голосів виборців у багатомандатному загальнодержавному окрузі, поданих за списки кандидатів у депутати від політичних партій та виборчого блоку партій, які отримали чотири або більше відсотків голосів, та числа мандатів у цьому окрузі Комісією встановлено виборчу квоту (тобто кількість голосів виборців, необхідну для отримання одного депутатського мандата) — 77 тис. 695 голосів виборців. Виходячи з цієї виборчої квоти, кожна з вищезазначених політичних партій та виборчий блок партій отримали депутатські мандати у Верховній Раді України в кількості: Комуністична партія України — 84, Народний рух України — 32, Виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України "За правду, за народ, за Україну!" — 29, Партія зелених України — 19, Народно-демократична партія — 17, Всеукраїнське об'єднання "Громада" — 16, Прогресивна соціалістична партія — 14, Соціал-демократична партія України (об'єднана) — 14. Списки кандидатів у депутати від інших політичних партій, виборчих блоків партій отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців і не набули права на участь у розподілі депутатських мандатів.

На перших пленарних засіданнях Верховної Ради було обговорено й затверджено персональний склад фракцій, яких у новому парламенті стало вісім — за кількістю партій, що подолали на виборах чотиривідсотковий бар'єр. Збільшила кількість місць комуністична партія —119. Потім йшли фракції: НДП — 84 парламентарії, Руху — 47, "Громади" — 39, блоку соціалістів та селян — 35, соціал-демократів (об'єднаних) і зелених — по 24 та прогресивних соціалістів — 17.

У жовтні 1999 р. відбулися чергові вибори Президента України. У першому турі найбільшу кількість голосів отримали Л. Кучма і П. Симоненко, 14 листопада 1999 р. відбувся другий тур виборів. Переконливу перемогу, а разом із нею і право на другий строк президентства отримав Л. Кучма.

У березні 2002 р. відбулися чергові вибори народних депутатів України. До виборчого бюлетеня в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі було внесено 33 політичні партії та виборчі блоки партій. Перші місця у виборчих перегонах отримали два виборчих блоки політичних партій—блок Віктора Ющенка "Наша Україна" та виборчий блок "За єдину Україну". Між цими блоками й розгорнулася гостра боротьба за формування більшості в новому парламенті. На жаль, новий парламент отримав у спадок усі проблеми попередніх складів парламенту. З метою "забезпечення динамічного розвитку української державності, впровадження демократичних інститутів, які відповідали б європейській моделі розвитку сучасної демократичної держави", 3 жовтня 2002 р. було прийнято Указ Президента України про проведення конституційної реформи в Україні. Результати всенародного обговорення, яке відбулося навесні 2003 р., показали, то більшість населення України виступає за негайне поліпшення економічної й політичної ситуації в країні.

Досить драматичними були президентські вибори 2004 р., які ввійшли в історію під назвою "помаранчева революція". У першому турі виборів, який відбувся 31 жовтня 2004 р., найбільшу кількість голосів(39.87 Я)отримав В.А. Ющенко, друге місце посів В.Ф. Янукович (39,32 %). Переможцем другого туру виборів, які відбулися 21 листопада 2004 р., був оголошений В.Ф. Янукович. Цього ж дня Верховна Рала України більшістю голосів визнала факт масових порушень та фальсифікацій піл час проведення другого туру президентських виборів. З грудня 2004 р. Верховний Сул України оголосив про неможливість установлення результатів волевиявлення народу за результатами виборів і своїм рішеннях! зобов'язав Нейтральну виборчу комісію провести 26 грудня 2004 р. повторне голосування. За його результатами Президентом України було проголошено Віктора Ющенка, 27 березня 2006 р. відбулися вибори до Верховної Рал и України. Вперше в історії незалежної України вони проводилися за пропорційною системою. За підсумками голосування Партія регіонів набрала 32,14 % голосів виборців, Блок Юлії Тимошенко — 22,29, Блок "Наша Україна" - 13,95, Соціалістична партія України — 5,69, Комуністична партія України -3,66 %. Інші партії, які брали участь у виборах, не подолані тривідсотковий бар'єр і не пройшли до парламенту. В результатів довгострокових перемовин політичних партій у Верховній Раді сформувалася коаліція більшості (антикризова коаліція), до якої увійшли Партія регіонів. Соціалістична і Комуністична партії України. Прем'єр-міністром України було обрано Віктора Януковича. Ледве не єдиним досягненням роботи нової Верховної Ради стало прийняття 28 листопада 2006 р. Закону України "Про Голодомор 1932—1933 років в Україні". Нарешті ця жахлива трагедія я історії українського народу була визнана актом геноциду (ст. 1). Важливою с норма Закону, яка публічне заперечення Голодомору 1932—1933 рр. н Україні кваліфікує як протиправну дію, визнає "наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу" (ст. 2).

Неузгодженість співпраці між анти кризовою коаліцією та опозиційними силами призвела до парламентської кризи в Україні. Указом Президента України В. Ющенка Верховну Раду України було порушено. Позачергові вибори до Верховної Ради України були призначені на 30 вересня 2007 р.

Дата добавления: 2014-01-04