Друга половина ХХ ст.)

Економічні причини Другої світової війни. Вплив військово – конверсійних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи та США. Наприкінці 1930-х років політичне напруження в Єв­ропі знову набуло критичного рівня. Відновивши сили після “Великої депресії”, провідні країни прагнули нового територіального переділу світу на користь власних монополій. Основні політико-економічні інтереси провідних країн того часу можна сформулювати так:

ü Німеччина: військово-політичний реванш, захоплення джерел стратегічної сировини, родючих земель, ринків збуту;

ü Великобританія, Франція, США: підсилення Німеччини з метою знищення нею СРСР, а потім знищення ослабленої війною Німеччини;

ü Японія: посилення воєнно-економічної при­сутності у Тихому та Індійському океанах, на Далекому Сході, у країнах Південно-Східної Азії;

ü СРСР: зміцнення Німеччини метою поділу із нею Східної Європи, а згодом експорт соціалістичної революції в інші країни світу.

Цілком очевидним засобом реалізації зазначених інтересів стала війна, що розпочалася 1 вересня 1939 р.

Господарство практично усіх країн в період Другої світової війни можна охарактеризувати як суцільна військова мобілізація. Проте державна політика істотно різнилася поміж країнами використовуваними для цього інструментами.

Німеччина:

ü повне підпорядкування економіки державному регулюванню;

ü запровадження карткової системи розподілу продуктів харчування та найнеобхідніших товарів;

ü прийняття плану мобілізації стратегічних ресурсів (нафти, вугілля, електроенергії; металу, продовольства);

ü запровадження загальної трудової повинності спочатку для молоді, а потім і для решти вікових груп населення;

ü пограбування та використання ресурсів з окупованих територій;

ü підвищення податкового тягаря (за роки війни зріс у 2,5 рази);

ü збільшення внутрі­шніх позичок та кредитів, що істотно збільшувало і так великий державний борг;

ü грошова емісія, що призвела поряд з іншим до зростання інфля­ції (за роки війни досягла 600%).

Починаючи з 1943-1944 рр. в країні різко заго­стрилося продовольче питання. Сільське господарство виявилося явно не­спроможним забезпечити постійно зростаючі потреби фронту та тилу навіть з урахуванням прямих грабунків продовольства на окупованих територіях. З осені 1944 р. розпочалася загальна дезорганізація економі­ки, порушилась стабільність роботи транспорту, все частіше промисловість виявлялась не спроможною виконати державні замовлення, що стало однією з незаперечних причин поразки Німеччини у війні.

Великобританія:

ü ство­рення змішаних державно-капіталістичних компаній, що мали у своєму складі держа­вний капітал і діяли під державним контролем;

ü стимулювання концентрації промисловості, адже воєнні замовлення надавалися лише найбі­льшим фірмам (щоб забезпечити виконання цих замовлень, дер­жава брала у свої руки розподіл сировини, палива, енергії та за­безпечувала насамперед ті фірми, які виконували воєнні замов­лення);

ü ліквідація дрібних фірм або під­порядкування їх великим з допомогою залучення їх як помічни­ків у виконанні воєнних замовлень.

ü зовнішні запозичення (аби обмежити грошову емісію), особливо в країнах Британської співдружності.

Франція не зважаючи на посилення тенденції державного регулювання економіки у 1930-х роках виявилася не готовою до ведення війни з Німеччиною. Відтак вона була швидко окупована і практично позбавлена можливості здійснювати власну економічну політику.

Для США повторилася ситуація Першої світової війни. Тривалий час країна зберігала нейтралітет (до грудня 1941 р.), однак в листопаді 1939 р. у закон про нейтралітет уведено поправку, що дала змогу вивозити зі США озброєння та стратегічні матеріали за готівку (золото).

Японія:

ü нарощування військового потенціалу країни (воєнні видатки зростають до 70-80% держав­ного бюджету);

ü прийняття у 1938 р. закону про загальну мобілізацію нації, за яким уряд отримав право здійснювати контроль і регулювання цін, при­бутку, заробітної плати, інвестицій у різних галузях;

ü заборона страйків та інших форм боротьби за соціальні права;

ü офіційне збільшення тривалості робочого дня до 12-14 год. (насправді досягав 14-16 год.);

ü грошова емісія для покриття бюджетного дефіциту.

Економічні наслідки другої Другої світової війни. Економічні наслідки Другої світової війни стали ще більш катастрофічними, ніж від попередньої війни. Знову мала місце істотна диференціація, що проявлялась передовсім у таких специфічних наслідках.

Німеччина:

ü значні втрати у живій силі (7 млн. осіб загинуло, більше 2 млн. стали інвалідами) та техніці;

ü поділ країни на чотири зони окупації;

США:

ü значне економічне пожвавлення та зростання промислового ви­робництва у 2 рази порівняно з 1937 р.;

ü зростання частки США у світовому виробництві (на кінець війни частка США у виробництві промислової продукції досягла 62%);

ü закріплення на Бреттон-Вудській конференції (1944 р.) за доларом ролі світової конвертованої валюти, розрахун­кової та резервної грошової одиниці;

ü концентрація та зростання матеріально-технічної бази сільського господарства, збільшення обсягу сільськогосподарської продукції (в 1944 р. він збільшився вдвічі порівняно з 1939 р.);

ü значне нагромадження золотих резервів у країні (на кінець війни вони досягли майже 3/4 світового золотого запасу);

ü підвищення рівня зайнятості та добробуту населення.

Японія:

ü втрата всіх захоплених територій, що позбавило країну колоніальних поставок сировини, палива, продовольства, від яких вона знач­ною мірою залежала;

ü зниження рівня промислового виробництва (у 1945 р. воно становило лише 28,5% від рівня 1937-1938 рр.);

ü зупинка більшості підприємств та витіснення япон­ських товарів зі світового ринку;

ü інфляція та, відповідно, зниження реальної заробітної плати;

ü надзвичайне збільшення кіль­кості безробітних (до 10 млн. осіб) за рахунок демобілізованих солдатів та офіцерів, працівників воєнних підприємств, що за­кривалися, а також японців, депортованих з колишніх колоній та окупованих територій.

Великобританія:

ü втрата значної частини торговельного та воєнно-морського флоту;

ü втрата колоній, які проголосили незалежність (Індія, Цейлон, Бірма та ін.);

ü зростання майже втричі державного боргу.

Франція:

ü людські втрати близько 1,1 млн. осіб;

ü скорочення промислового виробництва на 70%;

ü повне зруйнування транспорт­ної системи (більше як 80% локомотивів, велика кількість вагонів, а також залізничні колії, мости тощо);

ü скорочення майже вдвічі сільськогосподарського ви­робництва;

ü повна втрата торговельного та воєнно-морського флоту.

ü втрата колоній (В’єтнам, Сирія, Ліван).

Післявоєнна відбудова економіки капіталістичних країн. План Маршала. Загальні риси повоєнного економічного становища світу:

► надзвичайний занепад сільського господарства, обумовлений нестачею знарядь праці, скороченням поголів’я худоби, нестачею добрив, знищенням ве­ликої кількості господарств під час воєнних дій;

► виснаження сировинних баз;

► зруйновані сухопутні транс­портні зв’язки;

► моральний та фізичний знос промислового обладнання, а в багатьох випадках його знищення або демонтаж;

► зниження життєвого рівня, що призвело до високої смертності населення;

► нестабільність національних валют;

► розпад колоніаль­ної системи – багатовікового та невичерпного джерела європейської могутності;

► зміна у співвідношенні сил на світовій арені, що була обу­мовлена зростанням національно-визвольного руху та формуван­ням соціалістичної системи господарства.

Прийняті у зазначених умовах численні програми щодо відбудови економіки мали багато як спільних рис, так і відмінних національних особливостей. До спільних чинників економічного відродження можна віднести такі:

ü використання здобутків науково-технічної революції (розвиток хімії та нафтохімії, реактивної авіації, атомної енергетики, телебачення, виробництво транзисторів та електронно-обчислювальної техніки, запровадження автоматизації виробництва);

ü наймасштабніша в історії капіталістичних країн націоналізація промисловості, банків, фінансових установ, транспорту;

ü запровадження адміністратив­ного та економічного контролю над цінами та заробітною платою;

ü застосування різноманітних мето­дів державного регулювання (найбіль­шого поширення досягло у 1960-х роках);

ü розвиток державного підприємництва;

ü запровадження систем соціально-економічного програмування.

Післявоєнному відродженню багатьох країн передовсім Європи сприяла реалізація плану Маршала, схваленого у квітні 1948 р. Вінпередбачав надання 16 європейським країнам, передовсім ФРН, Великобританії, Франції та Італії допомоги в розмірі 17 млрд. дол. Радянському Союзові також запропонували взяти участь у пла­ні Маршала. Цілком ймовірно, що за умови участі СРСР у цьому плані, вплив США в Європі посилився б меншою мірою, а відбу­дова народного господарства в країні відбулася б більш успішно та менш болюче. Але партійне керівництво з ідеологічних міркувань не лише саме відмовилося від допомоги, а й заборонило брати в ньому участь східноєвропейським країнам.

Основні цілі плану Маршала:

► відбудова економіки країн Західної Європи аби ті змогли погасити зовнішню заборгова­ність;

► зміцнення середнього класу у європейських країнах, що є гарантом політичної стабільності;

► отримання США великого ринку збуту, а відтак і прибутків від зовнішньої торгівлі;

► послаблення у Європі та в цілому у світі впливу соціалістичних ідей та СРСР.

Водночас, план Маршала передбачав жорсткі умови отримання допомоги (відмова від націоналізації промисловос­ті, забезпечення свободи підприємництва, зниження митних тарифів, обмеження у торгівлі із соцтабором та надання те­риторій для розміщення американських військових баз).

Дата добавления: 2014-01-04