Європейський напрям зовнішньої політики України

Важливе місце в системі зовнішньополітичних пріоритетів України посідає західний

напрям зовнішньої політики. Один з провідних векторів - європейський. Відомий

український іс-торіософ І. Лисяк-Рудницький писав: ''Європа - це щось більше,

ніж великий півострів євразійського суходолу; вона - сім'я народів, які,

незважаючи на політичну роз'єднаність та часті жорстокі антагонізми в минулому,

поділяють спільну культуру і суспільну спадщину''. У 90-х роках XX ст. Україна

практично долучилася до творення спільного ''європейського дому''. Європейський

напрям зовнішньої політики України розуміється як встановлення і поглиблення

дуже широких двосторонніх зв'язків із країнами континенту, як активна участь у

виробленні майбутньої загальноєвропейської архітектури, співпраця з

європейськими структурами тощо. Реалізація євроінтеграційно-го курсу України

висуває перед зовнішньополітичним відомством та іншими державними органами влади

низку труднощів і проблем. Від того, як вони вирішуватимуться, залежить

ефективність та результативність процесу інтеграції України до

Європи.

На теренах України часто відбувається таке: інтеграція стає поняттям

декларативним, використовується як інструмент у політичній боротьбі, проте не є

стратегічно усвідомленим пріоритетом. Використання гасел європейської інтеграції

лише як козирів у внутрішньополітичній грі та засобу одержання чергових порцій

міжнародної допомоги відштовхне європейців від України, зробить її ще менш

привабливою для їх капіталу.

Попри декларації про геополітичну значимість орієнтації на європейські держави

та структури, Україна не виробила життєздатної стратегії європейської інтеграції

на основі двосторонніх зв'язків. Під поняттям ''стратегія'' треба розуміти

комплексну модель визначення значимості тієї чи іншої ініціативи, її мети та

пріоритетів, шляхів і засобів реалізації, ресурсів, необхідних для досягнення

проголошеної мети.

Тому Україна не має загальнонаціонального, всеохоплюючо-го погляду на

розв'язання комплексних завдань європейської інтеграції. Десятки державних

інституцій та формальних груп і комісій залучені до процесу прийняття рішень у

цьому напрямі. їх зусилля належно не скоординовані, сфери відповідальності та

повноваження визначені умовно, тому значна частина рішень, що приймаються у

надрах бюрократичного апарату, ніколи не реалізується на практиці.

Намагаючись встигнути на всіх напрямах інтеграції, Україна розпорошує

інтелектуальні та матеріальні ресурси, часто розв'язує другорядні, рутинні

питання, залишаючи без належної уваги та ресурсного підкріплення насправді

важливі питання. Тобто, українська політика стосовно держав Європи та

європейських інституцій занадто широка і неструктурована, щоб бути ефективною.

Отже, інтегрування України в Європу опинилося в складній системі

зовнішньополітичних і внутрішньополітичних чинників, які або сприяють цьому

процесові, або ускладнюють його. Основу інтегрування України зі

загальноєвропейськими міжнародними організаціями становлять внутрішні економічні

та політичні перетворення. Однак міжнародне становище України є невід'ємною

частиною просування України до Європи. Взаємовідносини України з Росією, США,

країнами Центральної та Східної Європи, розширення НАТО та ЄС, внутрішні

проблеми розвитку самого ЄС ще тривалий час вирішально впливатимуть на практичну

реалізацію стратегічного напряму зовнішньої політики України - інтегрування до

єдиної Європи.

Двосторонні зв 'язки з державами Західної Європи

західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема

у всесвітньому економічному комплексі та в міждержавних інституційних механізмах

управління глобальними і регіональними процесами. Отже, визначальною рисою

зовнішньої політики України стосовно цих держав є встановлення з ними відносин

політичного і військового партнерства, взаємовигідної економічної співпраці,

широких культурних, наукових, гуманітарних зв'язків.

Розбудова стосунків із західноєвропейськими державами створить умови для

відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків

України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, проведення

ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Водночас така співпраця

стане підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах та

інтегрування її господарства до загальноєвропейського економічного простору.

Геополітичну мапу і баланс інтересів на континенті неможливо врахувати без таких

великих і високорозвинених країн - Німеччини, Великобританії, Франції та Італії,

що заклали підвалини європейської цивілізації. Для України вони мають не лише

самодостатнє значення як провідні партнери в галузі торгівлі, науково-технічних

і культурних зв'язків, а й виразники українських інтересів у європейських

інтеграційних структурах. У розвитку взаємовідносин між Україною та провідними

західноєвропейськими державами можна виділити два етапи. Перший хронологічно

відповідає початку 90-х років XX ст. У цей період між країнами не спостерігалося

активної співпраці. Це певною мірою пояснюється тим, що відносини між ними лише

зароджувалися і західноєвропейська спільнота не сприймала Україну незалежною

державою та розглядала її через призму російських інтересів.

Другий етап у розвитку взаємовідносин хронологічно відповідає другій половині

90-х років XX ст. і продовжується донині. На цьому етапі стосунки між Україною

та провідними державами Західної Європи значно активізуються, стають плідними,

взаємовигідними для обох сторін. Значною мірою це сталося через розв'язання двох

основних проблем, які домінували у відносинах із Заходом і, зокрема,

західноєвропейськими країнами: відмова України від ядерної зброї та визнання її

незалежності з наданням відповідних гарантій. Ці проблеми вирішені у комплексі:

Україна відмовилась від статусу ядерної держави, а західні країни; відповідь на

зважену й послідовну політику України визнали її повноправним членом світового

співтовариства і надали гарантії безпеки. Це можна пояснити і тим, що Європа вже

усвідомила Україну як важливий геополітичний чинник загальноєвропейської

безпеки, як новий ринок збуту і можливий вигідний економічний партнер.

Україна - Німеччина

Серед найактивніших партнерів України є об'єднана Німеччина, її геополітична

роль визначається не лише високими і сталими темпами економічного зростання, а,

насамперед, стабільним фінансовим становищем.

Німеччина посідає вигідну стратегічну позицію ''перехрестя'' Європи і є одним із

промислових та фінансових гігантів світу. Вона здійснює активну інвестиційну

політику.

Німецькі політики ''нової хвилі'' дотримуються традиційних постулатів

вітчизняної дипломатії, вважають Австрію, Чехію, Хорватію, Словенію, а також

Україну та Росію сферою свого впливу. Важливу роль вони відводять нашій країні,

беручи до уваги її геоекономічний потенціал і зростаючу зовнішньополітичну роль

як однієї з великих держав Європи. В цих стратегічних розрахунках Україні

належить не останнє місце у системі противаг Росії і, водночас, як її партнеру.

Німеччина однією з перших 26 грудня 1991 р. визнала незалежність України; 17

січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Через

місяць, 17 лютого, посол ФРН у Києві фон Бассевітц вручив вірчі грамоти і став

першим послом іноземної держави в Україні, а 16 березня 1992 р. офіційно

розпочало роботу посольство України в Бонні. У Німеччині працює відділення

посольства в Берліні (консульський округ -Берлін та так звані ''нові''

федеральні землі на території колишньої НДР).

Індикатором стану двосторонніх відносин є взаємні візити вищого керівництва,

оскільки вже сам факт їх здійснення засвідчує наявність у політичного

істеблішменту прагнення до зміцнення різнопланових зв'язків. Підтримка Німеччини

- визнаного лідера інтеграційних процесів на континенті - означає для України

готовність Європи співпрацювати з нею як із перспективним, передбачуваним

партнером, визнання її вагомим чинником політичної стабільності в європейському

просторі.

Важливим етапом у розвитку відносин між двома країнами став 1993 рік, коли

відбувся візит в Україну Федерального канцлера ФРН Г. Коля. Було укладено

рамковий документ - Спільна декларація про основи відносин між Україною та ФРН,

а також угоди про широкомасштабну економічну співпрацю, взаємний захист

інвестицій. В цьому ж році Київ відвідали віце-канцлер, міністр закордонних

справ К. Кінкель, міністр оборони Ф. Рюе, інші високі посадові особи ФРН,

декілька делегацій Бундестагу. Німеччина приймала Прем'єр-міністра України,

міністрів, депутатів Верховної Ради.

Поглибленню військового співробітництва між двома країнами сприяв візит міністра

оборони України до ФРН 11-13 квітня 1994 р. Загалом у межах Програми військової

співпраці між Збройними Силами України та Бундесвером в 1994- 1995 pp. відбулося

20 робочих зустрічей.

У липні 1995 р. з візитом до ФРН завітав Президент України Л. Кучма. Федеральний

канцлер Г. Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових

партій підтвердили зацікавленість в існуванні на мапі Європи міцної та

незалежної України, в її подальшому утвердженні в політичному, економічному та

правовому європейському просторі. Усвідомлюючи нагальну необхідність

конкретизації двостороннього співробітництва, керівник федерального уряду

запропонував утворити нову форму німецько-українських міжурядових контактів -

регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та

пріоритетні напрями розвитку двосторонньої співпраці, насамперед, в економічній

сфері.

Відповідно до цього рішення, за особистим дорученням канцлера, у жовтні того ж

року Київ відвідала делегація статс-секретарів Федерального уряду, а у травні

1996 р. до Бонна відряджалася представницька делегація уряду України, очолювана

віце-прем'єр-міністрами Р. Шпеком та І. Курасом. За визнанням української та

німецької сторін, ці візити були успішними, діловими, конструктивними.

На початку вересня 1996 р. Україну відвідав Г. Коль. Одним із основних та

вагомих результатів цього візиту стало досягнення дійсно довірливих,

партнерських відносин між Президентом України та Федеральним канцлером

Німеччини. Вони наголосили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти,

зокрема у формі телефонних розмов. Було продовжено практику обміну урядовими

делегаціями. Лейтмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за

останні роки, стала фраза Г. Коля: ''Україні потрібна Європа, а Європі потрібна

Україна''.

Третього грудня 1998 р. відбувся робочий візит міністра закордонних справ Б.

Тарасюка до ФРН, який став першим контактом на високому рівні після сформування

нового Федерального уряду. В ході його переговорів з віце-канцлером, міністром

закордонних справ Й. Фішером, котрий виступив за те, щоб Німеччина залишилась

''адвокатом розширення ЄС у східному напрямку'', було обговорено багато питань

двостороннього співробітництва й актуальних міжнародних проблем. Сторони

констатували динамічний розвиток взаємин у політичній, економічній,

науково-технічній, культурній сферах. Однією з провідних тем переговорів було

сприяння Німеччини у просуванні України до європейських та євроатлантичних

структур з огляду на головування ФРН 1999 р. у ''великій сімці'' та в першому

півріччі - в Європейському Союзі (ЄС) і Західноєвропейському союзі (ЗЄС). Б.

Тара-сюк наголосив, що водночас із реалізацією Угоди про партнерство і

співробітництво між Україною та ЄС необхідна розробка останнім справжньої

стратегії стосовно України, яка б передбачала набуття нею у перспективі

асоційованого, а з часом - повного членства в Союзі.

П'ятого лютого 1999 р. відбувся черговий робочий візит Б. Тарасюка до Німеччини.

У ході переговорів особливу увагу було приділено проблематиці, пов'язаній з

сучасною фінансово-економічною ситуацією в Україні, її співпраці з Міжнародним

валютним фондом, іншими фінансовими інституціями.

Після закінчення переговорів обидва міністри взяли участь в урочистій церемонії

відкриття Німецько-українського форуму, що відбулося в Міністерстві закордонних

справ ФРН. Ця громадська організація об'єднувала представників провідних

німецьких концернів, засобів масової інформації, політиків, науковців, діячів

культури. Від діяльності форуму, як наголошував Б. Тарасюк, доцільно очікувати

нових імпульсів для розвитку двосторонніх відносин у різних галузях, а в ідеалі

він повинен стати форумом спілкування і взаємного збагачення української та

німецької культур. Метою форуму, зазначив Й. Фішер, має стати розширення

двосторонніх контактів на весь політичний спектр, на регіональні політичні сили,

нові економічні та культурні еліти.

За активного сприяння Німеччини 10 грудня 1999 р. на Гельсінському саміті ЄС

було ухвалено Спільну стратегію Союзу стосовно України, де викладено шляхи

партнерства з Україною.

З 1998 р. українською та німецькою сторонами було започатковано проведення

щорічних політичних консультацій на вищому рівні. Такий механізм співробітництва

має Німеччина з країнами Центральної та Східної Європи лише з Україною, Росією і

Польщею. Форма ж такого співробітництва у відносинах України з європейськими

державами існує лише з ФРН.

Суттєвим імпульсом розвитку українсько-німецьких відносин став робочий візит

Президента України до Берліна в січні 2001 р. Низка наступних двосторонніх

заходів, серед яких, насамперед, доцільно назвати проведення після майже

чотирирічної перерви засідання Ради з питань економічного співробітництва 18-20

липня в Одесі, уможливили досягнення зрушень у розв'язанні окремих проблемних

питань, насамперед, в економічній сфері. Початок компенсаційних виплат

українським громадянам-жертвам нацизму, завершення процесу повернення законному

власникові ''архіву Баха'', фінансова участь німецької сторони у відтворенні

інтер'єрів Свято-Успенського собору стали важливими віхами у наших відносинах із

Німеччиною. Все це створює позитивну атмосферу для подальшої планомірної

співпраці з цією впливового європейською державою.

В Києві 6 грудня 2001 р. з одноденним візитом перебував Федеральний канцлер ФРН

Герхард Шрьодер. Переговори можна назвати дружніми і плідними. Сторони підписали

міжурядову Угоду про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України в межах

угоди про реструктуризацію з Паризьким клубом. Німеччина також обіцяла стати

партнером України на її шляху

до Європи.

Візит Г. Шрьодера відбувся у межах IV українсько-німецьких консультацій на

вищому рівні. Українська і німецька сторони зазначили гарний рівень

співробітництва країн. Зокрема, Г. Шрьодер назвав ''успішним і дуже гарним''

стан українсько-німецького співробітництва, нагадавши, що товарообіг між

Україною і ФРН за останній рік збільшився на 20% (Німеччина посідає друге-третє

місце в показниках товарообігу України, а Україна - 51 в товарообігу Німеччини).

''Ми довіряємо Україні'', - наголосив він, зауваживши, що поточний рік для

України був успішним в економічному плані.

Говорячи про розширення ЄС, Федеральний канцлер ФРН пообіцяв, що Німеччина буде

''відвертим і щирим партнером'' України на її шляху в Європу. Як він зазначив,

Німеччина хоче бути надійним партнером України в економічному співробітництві з

Європою.

Президент України, у свою чергу, заявив про те, що він вважає дуже важливою

підтримку Німеччиною прагнення України вступити в Європейський Союз. ''Виборові

України на шляху в Європейський союз немає альтернативи, у зв'язку з чим для нас

важлива підтримка Німеччини'', - наголосив він.

Крім заяви про те, що всі домовленості, досягнуті під час третіх

українсько-німецьких консультацій 2000 р. виконані, сторони також повідомили про

підписання низки двосторонніх документів.

Безсумнівно, одним із найважливіших серед підписаних документів стала міжурядова

Угода про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України в межах угоди про

реструктуризацію з Паризьким клубом. Сума реструктуризованого Німеччиною

українського боргу - 245 млн доларів (за даними Мінфіну, на 1 липня 2001 р.

український борг Німеччині становив 291 млн доларів, частина якого - не прямий,

а гарантований урядом).

Крім того, сторони підписали спільну заяву урядів двох країн про підтримку

заходів підготовки українських управлінських кадрів у Німеччині і спільну Заяву

про співробітництво органів юстиції. Відповідно до домовленості, щорічно

менеджери з України стажуватимуться на німецьких підприємствах.

Після бесіди в Марийському палаці Л. Кучма і Г. Шрьодер взяли участь у церемонії

завершення будівництва будинку посольства ФРН в Україні на центральній київській

вулиці імені Богдана Хмельницького.

Віце-прем'єр, міністр України Василь Роговий 15 березня 2002 р. у Берліні

зустрівся з міністром економіки ФРН Вернером Мюллером і німецькими підприємцями.

Візит В. Рогового до Німеччини був радше інформаційного спрямування. На

зустрічах з міністром економіки ФРН В. Мюллером і підприємцями він наголосив на

позитивних зрушеннях в українській економіці, закликаючи німецьких бізнесменів

активізувати діяльність в Україні. Те, що ситуація в українській економіці за

останній час дещо стабілізувалася, помітили й у Німеччині. З огляду на це уряд

ФРН почав обережно відновлювати страхування спільних проектів через компанію

''Гермес''. Міністр економіки ФРН погодився переглянути умови такого

страхування. Якщо раніше для цього від України вимагали винятково державних

гарантій, то тепер розглядається можливість гарантування і з боку українських

комерційних банків. Крім того, Німеччина висловила готовність підтримати Україну

в прагненні домогтися надання їй вигіднішого рейтингу інвестиційного ризику.

Водночас німецькі підприємці звертають увагу на серйозні недоліки, які й надалі

заважають ефективно працювати і відлякують інвесторів. Тому прямі німецькі

інвестиції в Україні залишаються на низькому рівні і становлять лише 250 млн

доларів. Один із керівників Східного комітету Федерального союзу німецької

промисловості Антон Фогт зауважив: ''Вже можна говорити про відносно стабільні

рамкові умови. Внесено низку позитивних змін у законодавство. Але втілення в

життя ухвалених на папері прогресивних положень відбувається дуже повільно.

Актуальною залишається проблема корупції серед державних службовців''. Окрім

того, на думку експертів, німецьким підприємцям катастрофічно не вистачає

інформації про український ринок, стосовно якого постійно змінюється

законодавство. Існування цих проблем стримує від вкладання грошей в українську

економіку передусім середніми підприємствами, що становлять більшість у

Німеччині. Але й вони поступово починають демонструвати підвищений інтерес до

українського ринку. Для прикладу А. Фогт назвав такі фірми, як виробник

будівельних матеріалів ''Кнауф'' і виробник кабельних систем для автомобілів

''Леоні''. Він стверджує, що за останній час в Україні німців найбільше

цікавлять енергетичний сектор, будівельна галузь та телекомунікація.

Безперечно, передумовою позитивного розвитку політичного співробітництва між

Україною та ФРН є значний збіг інтересів і спільність позицій з проблемних

питань сучасного міжнародного життя. Наочним прикладом саме такого розвитку

відносин є успішна співпраця у сфері вивезення та знищення ядерної зброї, що

була на території України. Плідно співпрацюють обидві держави і в межах

багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних

питань діяльності ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій і структур.

Обидві сторони підходять до питання розвитку відносин творчо, шукаючи

нетрадиційних рішень. Підтвердження цього підходу - проект розвитку політичної

співпраці в ''трикутнику'' Україна - Німеччина - Польща. За зразок було взято

''Веймарський трикутник'' ФРН -Франція - Польща, який існує з 1991 р. і є

практикою проведення неформальних зустрічей на рівні міністрів закордонних

справ, а також тристоронніх політичних консультацій на рівні МЗС. Керівництво

країн підтримало ідею, оскільки це сприятиме стабільності на європейському

континенті, а також входженню України до економічних європейських структур і

використанню Німеччиною та Польщею чорноморського транспортного шляху і

кавказьких енергоносіїв. Відкриваються сприятливі можливості для залучення

німецького капіталу на інвестування донецьких шахт. У жовтні 1996 р. у

Дюссельдорфі відбувся тристоронній семінар ''Німецько-українсько-польські

стосунки'', а в листопаді того ж року в Бонні - тристоронній семінар ''Безпека

для нової Європи''; до участі в ньому запрошено також французьких представників.

Яким би важливим не був політичний напрям двосторонніх відносин,

найпріоритетнішою виявилася конкретна економічна віддача від такого

співробітництва. Україна увійшла до десятки головних торговельних партнерів

Німеччини у Центральній і Східній Європі й упевнено посідає друге місце після

Росії в торгівлі ФРН з країнами СНД та Балтії. Домінуючими статтями українського

імпорту є продукція машинобудування, автотранспортні засоби, електротехнічні

вироби.

Серед країн Європейського Союзу Німеччині належить провідне місце у

зовнішньоторговельному обороті України. Частка Німеччини в експорті України у

країни ЄС за останні роки становить 28-32% експорту. Це означає, що у

найближчому майбутньому ці дві країни залишаться основними торговельними

партнерами України в Європі й слугуватимуть барометром чи орієнтиром і для інших

країн регіону стосовно можливості плідної співпраці та налагодження

взаємовигідних зв'язків із Україною.

У товарній структурі експорту продовжують домінувати товари металургійної та

текстильної промисловості, з певним зниженням хімічної галузі. Водночас

привабливим виглядає (хоча і незначне) зростання технічних засобів. Загалом

експорт України у Німеччину характерний домінуванням товарів низької

технологічної переробки з низьким рівнем доданої вартості. У товарній структурі

імпорту з Німеччини переважають товари високого ступеня переробки. Зважаючи на

виняткову роль Німеччини у Європейському Союзі, орієнтація українського бізнесу

на цю країну не просто бажана, а навіть необхідна для сприяння плідному

економічному співробітництву України з ЄС.

Звичайно, рівень технологічної оснащеності України суттєво відстає від

німецького рівня. Однак у сучасній системі розподілу праці це не становить

перешкоди для плідних економічних контактів. Навпаки, виробничі потужності

України, поряд з порівняно кваліфікованою і відносно дешевою робочою силою,

можуть навіть сприяти плідній кооперації. До того ж проміжна переробка з часом

може збільшувати додану вартість у міру накопичення досвіду та розширення довіри

між економічними агентами. Важливо лише, щоб ''патріотичні'' сили України не

вимагали ''рівноцінного'' партнерства, адже це згубно вплине на зароджувані

паростки співпраці.

Приплив німецьких капіталів, активна участь відомих фірм ФРН у модернізації

багатьох перспективних українських підприємств набуває вирішального значення.

Якщо у 1995 р. обсяги прямих німецьких інвестицій в Україні становили 101,3 млн

доларів, то в 2001р. вони збільшилися до 237,9 млн. Серед країн ЄС Німеччина

посідає третє місце після Нідерландів (361,8 млн доларів) та Англії (299,4 млн

доларів) за обсягами інвестицій.

Конкретним виявом зацікавленості в економічній співпраці з Україною стали візити

німецьких делегацій до Києва. Достатньо сказати, що під час візиту Г. Коля у

вересні 1996 р. його супроводжували 35 німецьких бізнесменів. З-поміж них були

представники значних і впливових фірм ФРН, таких, як ''АВР'', ''Сіменс'',

''Даймлер-Бенц'' та інші. Вони привезли з собою пакет проектів, що стосуються

здебільшого енергетичної галузі (наприклад, проект з реабілітації Зміївської

електростанції у Харківській області, вартість - 130 млн німецьких марок), сфери

зв'язку та комунікацій, переробки сільськогосподарської продукції. Під час

візиту Федеральний канцлер підписав декілька документів, зокрема Спільну заяву

про програму ТРАНСФОРМ, яка передбачає надання Україні консультативної допомоги

для розбудови демократії та ринкової економіки. Ця програма складається з майже

100 проектів. Завдяки її існуванню, Київ регулярно відвідують економісти, котрі

проводять консультації у Національному банку України, Міністерстві фінансів,

Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі.

Зростає інтерес німецьких інвесторів до реалізації проектів із розробки родовищ

нафти, її переробки, транспортування, розвитку інфраструктури пасажирського і

вантажного транспорту, модернізації та розширення зв'язку.

Обсяги технічної допомоги, що надійшли в Україну з Німеччини за останні роки,

мали таку структуру: 1997 р. - 17,1 млн доларів, 1998 р. - 17,1 млн, 1999 p. -

10,1 млн, 2000 p. - 3,7 млн доларів. Спостерігаємо зменшення розмірів технічної

допомоги з боку Німеччини, але ця динаміка характерна загалом для ЄС і, зокрема,

у країнах ЄС.

Серед головних перешкод, які стримують надходження німецького та загалом

іноземного приватного капіталу до України, залишаються недостатньо чітка і

нестабільна законодавча база, невирішеність питання про власність на землю,

повільні темпи приватизації, занадто високі податки, суперечності у податковій

політиці, недостатньо розвинута банківська система.

Важливим і корисним для України є співпраця з установами й організаціями ФРН у

питаннях мінімізації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і в галузі ядерної

та радіаційної безпеки.

З різних аспектів ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи проведено

численні дослідження, майже щороку відбуваються конференції, присвячені вивченню

цих проблем, активну участь у цьому процесі бере Німеччина.

Відповідно до спільної заяви Міністра охорони навколишнього природного

середовища та ядерної безпеки України і міністра охорони навколишнього

середовища та безпеки ядерних реакторів ФРН про співробітництво щодо збереження

клімату в галузі ''Навколишнє середовище та енергетика'', підписаної 4 липня

1995 p., була створена змішана українсько-німецька робоча група. В Україні 11-12

грудня 1995 р. відбулося її перше засідання, під час якого досягнуто прогресу в

розв'язанні проблеми ''роз-мороження'' українсько-німецького довгобуду

''Установка для вилучення сірки з димового газу для IX енергоблоку

Добротвірсь-кої електростанції'' та активізації співпраці з екологічного

оздоровлення колишніх військових об'єктів на території України внаслідок

технічної допомоги ФРН.

Реалізуються спільні програми визначення радіаційного навантаження на населення

та навколишнє середовище на територіях України, що постраждали внаслідок аварії

(Фастівський район Київської області, вісім районів Житомирської області).

В Оттаві 20 грудня 1995 р. було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо

закриття ЧАЕС між Україною і державами ''великої сімки'' та Єврокомісії, членом

яких є Німеччина. Його підписанню передували довготривалі, напружені переговори.

Текст цього документу став результатом складного компромісу, але він чітко

визначає принципи співробітництва між Україною і ''великою сімкою'' у пошуку,

мобілізації та залученні фінансових ресурсів для закриття ЧАЕС. Цю програму

розроблено за принципом мінімальних витрат, до того ж фінансування всіх

безприбуткових проектів має здійснюватися за грантами, а прибуткових - за

кредитами. Меморандум не визначає фінансових зобов'язань України - вона має

брати участь у фінансуванні проектів, виходячи з реальних можливостей,

зумовлених станом економіки.

Проблема подолання наслідків Чорнобильської катастрофи багатомірна, але декілька

аспектів реалізації Меморандуму заслуговують на детальнішу згадку. Передусім це

стосується реалізації проекту ''Укриття''. Ризики, пов'язані зі значною

кількістю радіоактивних матеріалів, зокрема і ядерних, що містяться у саркофазі

над четвертим енергоблоком ЧАЕС, і перебігом процесів, які погіршують його

захисні характеристики, визначили нагальну потребу в розробці та здійсненні

заходів, спрямованих на перетворення цього об'єкта в екологічно безпечну

систему.

Загальний бюджет заходів на об'єкті ''Укриття'' становить 768 млн доларів США.

Нині Чорнобильський фонд ''Укриття'' фінансують 29 країн-донорів і міжнародні

організації.

Для наповнення фонду ''Укриття'' розроблено механізм проведення спеціальних

конференцій донорів. Перша з них відбулася 20 листопада 1997 р. у Нью-Йорку.

Було проголошено внесків на суму 343 млн доларів США. Аби в подальшому

наповнювати фонд до суми 768 млн доларів США, 5 липня 2000 р. у Берліні

відбулася друга конференція донорів під співголову-ванням прем'єр-міністра

України та віце-канцлера ФРН. Лис-ти-звернення до дійсних та потенційних донорів

підписали Президент України Л. Кучма та канцлер Німеччини Г. Шрьодер. У ході

конференції було зроблено внесків на суму приблизно 325 млн доларів США.

Водночас позиція ФРН у вирішенні проблем, пов'язаних із закриттям Чорнобильської

АЕС, є неоднозначною, особливо після приходу до влади у жовтні 1998 р. коаліції

соціал-демократів та ''зелених''. Федеральний уряд внаслідок тривалих

переговорів із представниками енергогенеруючих компаній домовився з ними про

відмову від ядерної енергетичної складової. В межах ''великої сімки'' та

Європейського банку реконструкції та розвитку Німеччина зайняла негативну

позицію стосовно добудови енергоблоків на Рівненській та Хмельницький АЕС, що,

звичайно, негативно позначилось на інтересах України.

В Україні відкриті бюро фондів К. Аденауера (ХДС), Г. За-йделя (ХСС) та Ф.

Еберта (СДПН), діє відділення Інституту Гете.

Важливе місце у двосторонній співпраці посідають зв'язки між НАН України і

Німецьким науково-дослідним товариством (згідно з Угодою про співробітництво між

НАН України і DFG), а також між Німецьким аерокосмічним агенством і Центром

аерокосмічних спорстережень НАН України. Поширюються взаємовигідні умови в

галузі культури й освіти.

Подальшого розвитку набувають партнерські зв'язки між містами Німеччини та

України. Такі зв'язки існують майже у 40 містах. Урізноманітнюються форми

діяльності численних німецько-українських товариств, об'єднань вихідців з

України, зокрема волинських, галицьких та бессарабських німців.

Отже, є всі підстави сподіватися, що подальший розвиток українсько-німецьких

зв'язків буде не менш динамічним, ніж у 90-х роках XX ст. Запорука цього -

історія плідної співпраці на сучасному етапі, досягнутий високий рівень

взаєморозуміння між народами, спільні інтереси у розбудові мирної та стабільної

Європи, прагнення урядів двох країн впевнено, крок за кроком йти курсом

утвердження стабільного партнерства, взаємного розв'язання проблем.

Україна - Великобританія

Великобританія визнала Україну 31 грудня 1991 p., а дипломатичні відносини було

встановлено 10 січня 1992 р. Для сучасної України Великобританія - важливий

стратегічний партнер. Як член ''великої сімки'', Ради Безпеки ООН, вона є

авторитетною державою, що має великий досвід міжнародного спілкування,

професійну армію, кваліфікований дипломатичний персонал. Англія - визнаний лідер

у банківських, фінансових, страхових сферах, світовій торгівлі, в неї унікальний

досвід приватизації в промисловості, модернізації важкого машинобудування.

Налагодження тісніших зв'язків між двома країнами - важливий пріоритет

британської політики. її інтерес до України виявився після приєднання до

Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Під час саміту Організації з

безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) Великобританія підписала Меморандум

про надання Україні гарантій безпеки.

Взаємовідносинам двох країн у першій половині 90-х років XX ст. була притаманна

певна пасивність, хоч Великобританія і визнала Україну як незалежну державу

однією з перших.

Водночас у цей період активним став розвиток українсько-британських офіційних

контактів, практика обміну візитами на різних рівнях, хоча практичних

результатів вони не дали.

У вересні 1992 р. відбувся перший офіційний візит міністра закордонних справ

України до Великобританії, під час якого проводились переговори з представниками

британських міністерств, ділових кіл країни, підписано перші двосторонні

документи.

У 1993 р. Президент України Л. Кравчук відвідав Великобританію. Було підписано

Міждержавний договір про принципи відносин і співробітництва, ратифікований у

серпні того ж року. Згідно з договором, між двома країнами передбачалася

співпраця у різних сферах економічної діяльності, розвиток контактів між

збройними силами та міністерствами оборони, сприяння інтеграції України до ЄС,

міжнародних фінансово-економічних та військових організацій.

Роком двосторонніх візитів став 1995 рік. Важливе значення для України мав

травневий візит міністра фінансів Великобританії К. Кларка, оскільки він рідко

відвідував держави, які не є членами ЄС. Тоді порушувалося питання стосовно

фінансової підтримки України. ЄС виділив 85 млн екю, а пізніше - і додаткову

позику (200 млн екю). Через два місяці після призначення, у вересні 1995 р., до

Києва прибув міністр закордонних справ Великобританії М. Рифкінд. У його плани

входив і візит до Росії. Але спочатку він побував у Києві, де виголосив доповідь

на тему ''Україна в європейському контексті''. На думку М. Рифкінда, Україна є

''ключовою державою європейської безпеки''. Цієї позиції дотримувалась і

керівник відділу політики безпеки Міністерства закордоних справ Великобританії

Елісон Бейла, яка теж у 1995 р. відвідала Київ. Йшлося про активну двосторонню

співпрацю військових. Великобританія запропонувала поділитися досвідом

реструктуризації та демократизації Збройних сил.

Президент України Л. Кучма 12-13 грудня 1995 р. перебував з офіційним візитом у

Лондоні. Відбулися його зустрічі та переговори з прем'єр-міністром Дж.

Мейджором, за підсумками яких було прийнято Спільну декларацію. Г. Удовенко та

заступник державного секретаря підписали двосторонню угоду про міжнародні

автотранспортні перевезення, що стимулюватиме торговельно-економічне

співробітництво. Міністр закордонних справ України та міністр внутрішніх справ

Великобританії Т.Кіркхоуп підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо

конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом. Меморандум відкрив нові

перспективи для зміцнення співпраці між правоохоронними органами обох країн у

боротьбі з наркотиками, відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом, іншими

тяжкими злочинами. Цей візит набув особливо важливого значення у світі тому, що

з 1 січня 1996 р. Великобританія головувала в ЄС.

На запрошення Л. Кучми 18 квітня 1996 р. в Україні з одноденним офіційним

візитом перебував прем'єр-міністр Великобританії Дж. Мейджор. Порушувалося

питання закриття Чорнобильської АЕС.

Великобританія надає великого значення поширенню ЄС на Схід. Для одних це

означатиме членство, але Великобританія орієнтується не лише на тих, хто чекає

цього членства. Україна була першою державою пострадянського простору, що

підписала з ЄС Угоду про партнерство та співробітництво. Великобританія стала

другою після Іспанії країною, що ратифікувала цей договір.

У 1998 р. 23-25 червня відбувся візит в Україну заступника Державного секретаря

закордонних справ та у справах Співдружності Великої Британії Д. Хендерсона,

якого прийняв міністр закордонних справ України Б. Тарасюк. Було обговорено

широке коло питань двосторонніх відносин і проблем, пов'язаних з інтеграцією

України до європейських політичних та економічних структур. Йшлося, зокрема, про

шляхи поглиблення українсько-британського політичного діалогу, розширення

економічного співробітництва, збільшення торгового обороту й обсягів британських

інвестицій в народне господарство України.

Важливе значення мали переговори, які відбулися 1 лютого 1999 р. між міністром

закордонних справ України Б. Тарасюком і Державним секретарем закордонних справ

та у справах Співдружності Великої Британії Р. Куком. Обидві сторони

констатували поступ у розвитку українсько-британських відносин у політичній,

економічній, культурній сферах.

Учасники переговорів дійшли спільної думки про існування значних потенціалів для

подальшого поглиблення економічно-інвестиційного партнерства, зокрема в

енергетичному секторі. Особливу увагу було приділено проблематиці розширення

договірно-правової основи відносин, торговельно-економічної співпраці,

заохочення британських інвестицій у пріоритетні галузі економіки України. Окремо

обговорено питання підтримки Великобританією прагнення України до набуття

статусу асоційованого члена ЄС, запрошення її до участі в роботі Європейської

конференції, врахування української позиції у виробленні спільної стратегії ЄС

щодо України.

Члени офіційної делегації України, очоленої Б. Тарасюком, відвідали британську

компанію ІКХ OIL E GAS, яка спеціалізується на закордонних операціях у галузі

розвідки та видобування нафти і газу, є найбільшим британським інвестором в

Україні. У штаб-квартирі компанії British Petroleum Amoco, що спеціалізується на

видобутку та виробництві енергоносіїв з операціями з більше, ніж у 70 країнах

світу, було обговорено можливості двостороннього інвестування в нафтогазовий

комплекс України.

На зустрічі з Державним секретарем з питань міжнародного розвитку К. Шортом

обговорювалися питання про надання технічної допомоги Україні, яка здійснюється

урядом Великобританії через британський фонд ноу-хау. Лише за 1996 - 1999 pp.

фонд профінансував 150 проектів на загальну суму понад 30 млн фунтів стерлінгів

у галузях енергетики, сільського господарства, переробної промисловості,

державного управління, охорони довкілля, соціального захисту населення тощо.

Сторони погодились об'єднувати зусилля з метою пошуку оптимального використання

коштів, виділених Україні згідно з новою стратегічною програмою державного

департаменту міжнародного розвитку.

Відбулися переговори Б. Тарасюка з міністром оборони Великобританії Дж.

Робертсом. Було дано високу оцінку співпраці України та Великобританії у

військовій сфері. Свідченням добрих відносин стало створення у грудні 1998 р.

українсько-британської двосторонньої Комісії з питань військового

співробітництва.

Члени делегації та представники ділових кіл України, які брали участь в

офіційному візиті, провели переговори з керівництвом низки британських компаній,

зокрема енергетичного сектора, зустрілися з представниками Міністерства торгівлі

та промисловості, членами Британсько-української торговельної палати і

Конфедерації британської промисловості. Отже, під час цього візиту було

визначено шляхи зміцнення політичних контактів між двома країнами, окреслено

напрями розвитку торговельно-економічних відносин, співпраці у військовій і

військово-технічній галузях, перспективи удосконалення договірно-правової

основи.

Великобританія експортує в Україну енергетичні генератори, виробниче обладнання,

електронні пристрої, косметику, хімічні матеріали, продукти. В експорті з

України переважають метали, текстиль, олійні культури, телекомунікаційне

обладнання, цукор, кондитерські вироби, деякі види обладнання. Обсяг прямих

інвестицій в Україну з Великобританії станом на 2001 р. становив 299,64 млн

доларів США (друге місце після Нідерландів) порівняно з 33,8 млн доларів США у

1995 р.

Англійських промисловців цікавлять досягнення українських фахівців у галузях

матеріалознавства, синтезу штучних алмазів, електрозварювання, електроніки.

Деякі британські фірми підтримують тісні контакти з тими підприємствами, де

застосовують високі технології, наприклад, з київським заводом ''Прогрес'',

запорізьким підприємством ''Мотор-Січ''. Британська фірма ''Джек Ер'' працює в

Полтавській області над реабілітацією нафтових свердловин.

На зустрічі А. Кінаха з послом Великої Британії в Україні Р.Смітом 21 червня

2001 р. останній заявив, що глава британського уряду Т. Блер висловлює

''величезну зацікавленість'' у розвитку українсько-британського співробітництва.

Повідомивши про цей факт на зустрічі з промисловцями і підприємцями в Луганську

наступного дня, А. Кінах зазначив: проведення зустрічей і переговорів

українського керівництва з керівництвом західних країн засвідчує, зокрема,

розуміння у світі того, що Україна здатна на демократичних засадах розв'язувати

існуючі проблеми і просуватися вперед.

В Україні відкрито представництво Британської Ради, бібліотеку англійської

літератури. Ведеться широка робота з навчання англійської мови українських

громадян. Розвиваються зв'язки міст-побратимів.

Отже, українсько-англійські відносини, хоч і повільніше, ніж хотілося б,

поступово проходять період свого становлення і набувають подальшого розвитку.

Україна - Франція

Розвиток політичних, економічних та культурних відносин з Францією, незважаючи

на те, що Україна особливо зацікавлена у них і що Міністерство закордонних справ

традиційно скеровує у посольство до Парижа свої кращі дипломатичні кадри,

відбувається не дуже активно. Тут позначаються традиційно добрі відносини

Франції з Росією, бо у відносинах з Україною Париж зважав на позицію Москви.

Після проголошення Україною незалежності Франція визнала її 27 грудня 1991 p., а

вже 24 січня наступного року були встановлені дипломатичні відносини. У червні

1992 p., під час візиту

Президента України Л. Кравчука до Франції, було підписано Договір про

взаєморозуміння і співпрацю, який і дотепер є підґрунтям двосторонніх відносин.

Але рух, спрямований на подальший розвиток взаємовідносин на основі підписаного

договору, загальмувався. Не остання роль належала тому, що російська дипломатія

пропагувала тезу про ''тимчасовість'' української незалежності. Невідповідно

трактувалися Біловезькі угоди. Це призвело до того, що французький загал,

зокрема в засобах масової інформації, почав сприймати СНД як нову назву СРСР. До

посольства України надходили листи із адресою: ''Посольству СНД. Україна''. У

газетах з'явилася рубрика ''СНД'', де вміщувалися повідомлення про ту чи іншу

республіку колишнього СРСР.

Матеріалів про Україну публікувалося в пресі мало та й, здебільшого, вони не

були прихильними до її незалежності. Розробка договірно-правової основи

просувалася повільно: вдалося підписати тільки абсолютно необхідні двосторонні

угоди (про ядерну безпеку, транспортні перевезення, морське риболовство та ін.).

Вичікувальна позиція, зайнята керівництвом Франції стосовно розбудови відносин з

Україною, пояснювалася то наявністю на нашій території ядерної зброї, то

загрозою ЧАЕС. Результатом такого підходу було те, що договір, підписаний у

червні 1992 p., був ратифікований Національними зборами Франції лише 14 лютого

1996 р.

Однак поступово процес розбудови відносин між країнами став набирати обертів, і

нині можна констатувати: вони цілком прийнятні, створено необхідну основу для їх

розширення та поглиблення, хоча, на жаль, вони не відповідають потенціалу обох

країн. На наше переконання, вони могли б виконувати вагомішу роль у розв'язанні

завдань міжнародної безпеки і європейського та євроатлантичного співробітництва.

Україна знайшла розуміння і підтримку Парижа під час вирішення низки важливих

проблем. Зокрема, завдяки йому питання про ЧАЕС увійшло в порядок денний

засідань ''великої сімки''; Франція під час приєднання України до ДНЯЗ у формі

декларації підтвердила її гарантії безпеки, підтримала укладення Хартії Україна

- НАТО про особливе партнерство, вчасно ратифікувала Угоду Україна - ЄС, сприяла

позитивному розв'язанню питання про участь українського контингенту в

миротворчих операціях у колишній Югославії, прийняттю України до Ради Європи.

Стали частішими і вагомішими контакти двох сторін на різних рівнях. Президент Л.

Кучма декілька разів мав зустрічі з президентом Французької республіки Ж.

Шираком, під час яких відбувся корисний обмін думками.

У січні 1997 р. Л. Кучма здійснив офіційний візит у Францію, в межах якого

відбулися переговори з Ж. Шираком, міністром закордонних справ Е. де Шареттом,

міністром-делегатом зовнішніх економічних зв'язків І. Галланом, головою

Національних зборів Ф. Сенном, представниками ділових кіл. Ці зустрічі та

переговори засвідчили значний прогрес у поглядах французького керівництва на

роль України у Східній Європі, її геополітичне становище і, що найголовніше, на

її роль як чинника стабільності на європейському континенті. Сторони погодилися

створити змішану українсько-французьку міжурядову комісію з економічного

співробітництва, перша сесія якої відбулася в березні 1998 р. Діяльність цієї

комісії дає поштовх інвестиційним проектам і торговельно-економічному

співробітництву України з Францією -четвертою країною світу за економічним

потенціалом.

Поглиблення контактів на найвищому рівні засвідчують результати зустрічей

Президента України Л. Кучми з президентом Франції Ж. Шираком, що відбувалися в

межах Мадридського саміту НАТО (липень 1997 р.) та під час саміту Ради Європи у

Страсбурзі (жовтень 1997 p.). Упродовж останніх декількох років відбулася низка

взаємних візитів на міністерському рівні. Стали звичайними консультації між

міністерствами закордонних справ.

Перший державний візит Президента Франції Ж. Ширака в Україну відбувся 2-4

вересня 1998 р. Тоді було підписано міжурядові угоди про співпрацю в галузі

мирного використання ядерної енергії та енергетики, співробітництво

правоохоронних органів та міжвідомчу Угоду про співпрацю з питань ядерної

безпеки. Підписано також Угоду про співробітництво між Київським національним

університетом ім. Тараса Шевченка і французьким університетом м. Нансі. Загалом

візит став певним підсумком поступального розвитку українсько-французьких

відносин за останні роки, засвідчив активізацію двостороннього політичного

діалогу, виявив прагнення французької сторони всебічно поглиблювати відносини з

Україною, надолужити певне відставання в їх розвитку.

В межах участі у дев'ятому засіданні Ради Міністрів ОБСЄ міністр закордонних

справ України А. Зленко мав зустріч із главою французького зовнішньополітичного

відомства Ю. Ведріном. Міністри обговорили стан та перспективи розвитку

двосторонніх відносин, наголосивши на необхідності активізації політичного

діалогу, особливо на вищому рівні.

Керівник зовнішньополітичного відомства Франції підтримав пропозицію стосовно

проведення найближчим часом чергового засідання змішаної українсько-французької

міжурядової Комісії з питань торговельно-економічного співробітництва.

Обговорюючи питання розширення ЄС і НАТО, А. Зленко та Ю. Ведрін зазначили, що в

межах цього процесу відкриваються нові можливості для зміцнення відносин України

зі згаданими організаціями.

Міністри обмінялися думками про зміцнення оборонних і без-пекових можливостей

Європейського союзу та залучення інших країн, зокрема України, до цього процесу.

А. Зленко наголосив на важливості розвитку українсько-французьких відносин у

контексті пріоритетності інтеграції України до євроатлантичних структур.

Активно розгортається співробітництво у військовій і військово-технічній

галузях. Відбувся обмін візитами на рівні міністрів, часто французькі

військовики високих рангів відвідують Україну, а українські - Францію.

Українські офіцери навчаються у французьких військових коледжах. Велике значення

для розвитку співпраці має те, що українські миротворці перебували у Боснії в

так званій зоні відповідальності Франції.

За останні роки зусиллями обох країн створено певну договірну основу, яка дає

змогу й далі розгортати співпрацю. Окрім згаданого Договору про взаєморозуміння

і співробітництво 1992 p., діють майже 60 міжурядових та міжвідомчих угод, що

забезпечують адекватне розв'язання проблем, які виникають у повсякденній

практиці двостороннього співробітництва і забезпечують його стабільність і

взаємовигідність.

Двосторонні економічні зв'язки двох країн, на жаль, ще обмежені. Товарообіг

перебуває близько позначки 500 млн доларів США, водночас сальдо для України

негативне, обсяг французьких інвестицій на 1 січня 2001 р. становив 40,9 млн

доларів США. Це зумовлено тим, що французька економіка перебуває не в найкращому

стані і ''зайвих'' капіталів просто немає.

Зазначимо, що умови в Україні стосовно іноземного інвестування несприятливі. Це

відштовхує потенційних французьких інвесторів. У цьому напрямі діє й надто

завищена форма страхування, запроваджена КОФАС (Французька страхова компанія для

зовнішньої торгівлі) щодо України, яка належить до групи країн з найбільшим

ризиком.

Уряд Франції відкрив кредитну лінію для України на суму 500 млн франків і

виділив низку Грантів для використання в галузі ядерної безпеки та розвитку

сільського господарства.

Україна постачає Франції чорні метали, продукцію хімічної промисловості,

текстиль, енергоносії, а Франція - продукцію сільського господарства та хімічної

промисловості, технічне обладнання, товари широкого вжитку. Але все ж таки

рівень торговельної співпраці не відповідає можливостям обох країн.

Франція - країна особлива. Якщо Україна заручиться її підтримкою, то матиме

сприяння Європи. Необхідно створити таку систему підходів, за яких Україна могла

би привернути до себе Францію, усунувши перешкоду на шляху прийняття колективних

рішень в європейських структурах стосовно українських проблем. Для цього

необхідна продумана політика і комплексний підхід у багатьох напрямах:

економічному, політичному, культурному та міжнародні контакти на двосторонньому

рівні.

Україна - Італія

Італія визнала незалежність України 28 грудня 1991 р. і вже у березні 1992 р.

було відкрито її посольство в Києві. На всіх міжнародних нарадах вона постійно

висловлюється за незалежність і територіальну цілісність України.

На шляху активізації відносин між країнами важливим був візит Президента України

Л. Кучми і членів офіційної делегації До Італії, що відбувся на початку травня

1995 р. Був підписаний міждержавний Договір про дружбу і співробітництво. Він

започаткував якісно новий етап у розбудові двосторонніх відносин. Відбулося

підписання угод про взаємний захист інвестицій та про повітряне сполучення між

обома країнами. Україна й Італійська Республіка діятимуть у напрямі розвитку

співпраці в галузі економіки, промисловості, сільського господарства, науки,

техніки та екології у взаємних інтересах. Вони домовилися про заснування

Українсько-Італійської Ради економічного, промислового і фінансового

співробітництва. Обидві сторони надають пріоритетного значення співпраці в

галузі енергетики, транспорту, телекомунікацій. Вони надаватимуть допомогу одна

одній у вирішенні технічних аспектів промислової діяльності в цих галузях,

приділятимуть увагу таким напрямам, як економія енергоресурсів, модернізація

інфраструктур. Під час бесід із керівниками Італії, в ході зустрічей у Римі,

Мілані, Венеції з впливовими політиками і підприємцями Президент України

пропонував конкретні напрями взаємовигідного торговельно-економічного

співробітництва. Як морські держави, Україна та Італія можуть налагодити

контакти і в суднобудуванні, адже в Україні існує потужна база для спорудження

першокласних суден.

Показовим у двосторонніх стосунках став той факт, що новий італійський Президент

Оскар Луїджі Скальфаро ознайомлення з пострадянським простором через офіційні

візити розпочав у 1995 р. з Києва, а не з Москви. ''Великі країни мусять взяти

на себе конкретно сформульовані зобов'язання, аби гарантувати безпеку України'',

- заявив він після зустрічі в Києві з Л. Кучмою за закритими дверима. Слова ці,

звісно, стосувалися демаршу Державної думи Росії щодо припинення розподілу

Чорноморського флоту та заяв російських політиків із питань територіальної

приналежності Севастополя. Аналізуючи зобов'язання великих держав, Президент

Італії мав на увазі ''велику сімку''.

Офіційний візит в Україну голови Ради міністрів Італійської Республіки Р. Проді

відбувся 25-26 лютого 1997 р. Сторони підтвердили наміри країн активізувати

співпрацю на міжнародній арені, зокрема, в межах такої організації, як

Центральноєвропейська ініціатива.

Особлива увага в ході візиту була приділена визначенню шляхів поглиблення

відносин в економічній сфері. Італійська сторона запропонувала розпочати

співробітництво на рівні малих і середніх підприємств. Наголошувалось на тому,

що одним із пріоритетних напрямів становить будівництво транспортного коридору

Трієст - Будапешт - Київ. Під час перебування голови уряду Італії у Києві була

підписана міжурядова Конвенція про уникнення подвійного оподаткування доходів і

капіталу.

Важливе значення для розбудови стосунків мав робочий візит прем'єр-міністра

України В. Пустовойтенка, який відбувся 15-16 грудня 1998 р. У ході бесіди з

італійським керівництвом, а також представниками ділових кіл детально

обговорювали найважливіші теми двосторонніх політичних і економічних відносин,

актуальні міжнародні питання. Було зазначено, що початок діяльності Спільної

Ради з питань економічного, промислового та фінансового співробітництва, перше

засідання якої відбулось 9 грудня у Римі, став одним із найважливіших кроків до

подальшої розбудови співпраці в економічній галузі.

Міністерства внутрішніх справ країн співпрацюють у боротьбі зі злочинністю,

наркобізнесом. Підтримують зв'язки міністерства транспорту в пасажирських і

транспортних перевезеннях. Італія відкрила для України кредитні лінії. Зростає

обсяг товарообігу, який досягнув 663, 4 млн доларів США (при цьому Україна має

позитивне сальдо).

Негативним явищем у співробітництві є переважання сировинної продукції в

експорті до Італії, а в імпорті - промислової продукції. Італія закуповує чавун,

шкіру, мінеральні добрива, а Україна - обладнання і пластмаси. Серед країн

Західної Європи Італія - другий торговельний партнер України після Німеччини.

Київ 17 грудня 2001 р. відвідав міністр закордонних справ Італії Ренато Руджеро.

Він провів переговори з українським колегою Анатолієм Зленком. Традиційно для

протоколу подібних візитів, керівники зовнішньополітичних відомств України й

Італії обговорили перспективи співпраці двох держав у межах Центральноєв

ропейської ініціативи та ОБСЄ. Ренато Руджеро як представник держави - члена

Європейського Союзу - наголосив, що Італія підтримуватиме Україну на її шляху до

європейської спільноти і сподівається на поліпшення стосунків між Україною та

ЄС.

Двосторонні стосунки між Києвом і Римом обидва міністри оцінюють позитивно:

товарообіг між Україною й Італією перевищив 10 млн доларів США, на українській

території зареєстровано 252 підприємства з прямими італійськими інвестиціями.

Італія інвестувала в Україну 79 млн доларів США. Це, на думку Р.Руджеро,

засвідчує позитивну тенденцію у ділових зв'язках між двома державами.

Інший аспект переговорів стосувався надзвичайно болючої для Києва проблеми -

проблеми так званої соціальної еміграції та участі українських громадян у

кримінальному бізнесі на Аппені-нах. Напередодні візиту італійського урядовця

посол Італії в Україні Іоланта Брунетті-Герц зазначила, що більшість пересічних

італійців асоціює Україну з футболістом Андрієм Шевченком і тисячами

''чорноробочих'', ''дівчат за викликом'' і нянь. На думку офіційного Риму,

український уряд повинен приділити максимум зусиль, щоб подолати бідність у

державі і дати людям змогу заробляти гроші у власній країні.

Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Італії Сільвіо Берлусконі 8 березня

2002 р. привітав керівника зовнішньополітичного відомства України Анатолія

Зленка з 10-річчям встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. На

думку Берлусконі, українсько-італійські взаємини є ''чудовими'' і ''можуть

поглиблюватись і надалі''. Водночас італійські урядовці нагадують про ті

проблеми, що існують між державами. Зокрема, надзвичайний і повноважний посол

Італії в Україні Іоланда Брунетті-Герц називає проблему трудової міграції з

України до Італії однією з найсуттєвіших, які спричиняють непорозуміння між

Києвом і Римом. Власне, це змусило останній переглянути діючий закон про

міграцію: ''Уряд Італії обговорює зміни до закону про міграцію. З одного боку,

це полегшить життя тих, хто легально працює на Аппенінах, а з іншого - перекриє

шлях в Італію нелегалам і криміналітету. Адже не секрет, що на чорному ринку

праці в Італії діють злочинці з держав СНД - торговці людьми, позбавленими

будь-яких прав''.

Існує ще одне питання, яке намагаються узгодити Київ і Рим, - це полегшення

процедури усиновлення італійськими громадянами українських дітей. В Італії

усиновлено понад 2 тис. дітей з України, а процедура досі залишається складною,

забюрократизованою і відбирає в італійців чимало коштів, нервів і часу. Уряди

двох держав працюють над полегшенням процедури усиновлення дітей, передусім - з

фізичними і розумовими вадами. Більшість усиновлених дітей - це сироти і ті,

кого у світі називають ''чорнобильськими дітьми''. В Італії вони знаходять другу

вітчизну і батьків, але їх італійські батьки з часом розкажуть їм, звідки вони

походять. ''І це - теж фактор, який зближує дві наші країни,'' - наголошує

Іоланда Брунетті-Герц.

Українсько-італійські стосунки, розвиваючись від встановлення дипломатичних

відносин до тісного двостороннього співробітництва, набувають ознак стабільного

партнерства.

Серед країн ЄС Німеччина й Італія займають провідне місце в

зовнішньоторговельному обороті України. Усталена структура експорту та імпорту

означає, що у найближчому майбутньому ці дві країни залишаться основними

торговельними партнерами України в Європі і слугуватимуть барометром чи

орієнтиром і для інших країн регіону стосовно можливості плідної співпраці,

налагодження взаємовигідних зв'язків з Україною. ■

Отже, продуманий курс у відносинах між Україною й основними західноєвропейськими

країнами може стати взаємовигідним співробітництвом, що й характерно для

останнього часу, хоча, звичайно, спостерігається певна упередженість у ставленні

Європи.

Європейський вимір міжнародних відносин не обмежується групою країн. Практично з

кожною західноєвропейською державою в України відносини мають значну перспективу

розвитку.

2. Центрально-Східна Європа й Україна

Україна належить до Центрально-Східної Європи, тому приділяє значну увагу

відносинам із державами регіону, які є своєрідним містком між Україною і

Заходом. Співпраця з ними істотно розширює смугу стабільності миру довкола

України, сприяє її утвердженню як впливової європейської держави. Різноманітні

та тривалі взаємини України з державами регіону - важлива умова її інтегрування

в європейське співтовариство й активної участі в регіональній і субрегіональній

співпраці.

Становлення і розвиток відносин України з державами ЦСЄ, з огляду на низку

історичних, геополітичних, культурних та інших факторів, мають свої особливості.

Це, передусім, подібність соціально-економічних і політичних проблем, які

доводиться розв'язувати на шляху докорінної трансформації суспільств; спільна

зацікавленість у якнайшвидшому і повномасштабному залученні до європейських

інтеграційних процесів; визнання тієї обставини, що, належачи географічно до

згаданого регіону і беручи безпосередню участь у перетвореннях, які відбуваються

в державах ЦСЄ, Україна є серйозним чинником східноєвропейського розвитку.

Україна - Польща

В зовнішньополітичній діяльності України стосовно держав Центральної Європи

розбудові зв'язків із Республікою Польща належить чи не найголовніше місце. Таке

ставлення до західного сусіда зумовлене не лише багатовіковою традицією

українсько-польських взаємин, територіальною близькістю, спільними

демографічними коренями та тісними культурними зв'язками, а, насамперед,

спільністю політико-стратегічних інтересів, активним співробітництвом у всіх

сферах суспільного життя між двома державами.

Українсько-польські відносини в посткомуністичний період характеризувалися

різним ступенем активності. Так, на початковому етапі (1989 р. - середина 1992

р.) відносини між двома державами істотно активізувались. Першими кроками

польських політиків у напрямі налагодження тісніших взаємин з українськими

політичними колами стала участь групи їх парламентарів у роботі першого з'їзду

НРУ восени 1989 p., де вони рішуче підтримали волелюбні прагнення

націонал-демократичних сил України, та зустріч парламентарів обох країн у Яблоні

під Варшавою. Це зближення було закріплено підписанням Декларації про засади та

основні напрями розвитку українсько-польських відносин 13 жовтня 1990 р. Польща

офіційно визнала незалежність України 2 грудня 1991 p., a 4 січня 1992 р. було

встановлено дипломатичні відносини між двома державами.

Отже, Польща першою з країн визнала незалежність України, цим самим відмежувавши

себе від Росії новоутвореною державою, що відразу викликало незадоволення

Заходу. Варшава, потребуючи його підтримки в реалізації свого прагнення щодо

вступу в НАТО й інтеграції до Європи, почала згортати роботу в налагодженні

відносин з Києвом. Значною перепоною у розвитку українсько-польських відносин

було незадоволення Москви, що, зважаючи на перебування російських військ на

території Польщі, було вагомим аргументом.

З цих причин керівництво Республіки Польщі не дало згоди на допомогу Україні з

входженням до Вишеградської групи та в реалізації проекту створення зони безпеки

і стабілізації у Центра-льно-Східній Європі, пропаговане Президентом України Л.

Кравчуком 1993 р. Водночас, реалізуючи свої зовнішньополітичні пріоритети,

орієнтовані на розвиток відносин з Брюсселем, Польща приєдналась до позиції

Заходу про ядерне роззброєння України. Все це і зумовило ту пасивність в

українсько-польських відносинах, що спостерігалась до 1995 р.

Спільна заява США, Росії, України про ядерну зброю на території України була

ухвалена в січні 1994 р. Візит Президента України Л. Кучми до Вашингтона,

підписання Україною Договору з НАТО про співпрацю в межах програми ''Партнерство

заради миру'' та низку дій української дипломатії, спрямованих на зближення з

Європою, вивели державу зі стану міжнародної ізоляції та зовсім по-іншому

розставили акценти стосовно неї Заходу. Зважаючи на ці кроки українського

керівництва та на гарантії щодо своєї безпеки, які Польща отримала від західних

держав, і вбачаючи загрозу власним національним інтересам у можливості

українсько-російсько-білоруського зближення, Республіка Польща різко

активізувала відносини з Україною, пропонуючи їй низку ініціатив.

Важливе значення для розвитку двосторонніх відносин мало підписання 25 червня

1996 р. Спільної Декларації Президента України і Президента Республіки Польща,

де чітко сформульована ідея про стратегічне партнерство між Україною і Польщею.

З цього моменту двосторонні відносини почали набувати динаміки.

Польща і за часів Л. Валенси, і за часів О. Квасьнєвського дуже багато зробила

для просування України на Захід і активно підтримувала її наміри в напрямі

інтеграції в Європу. Такий підхід Республіки Польщі до відносин з Україною був

зумовлений, передусім, пересторогою Польщі до посилення впливу Росії на Україну

та переорієнтацією останньої на північного сусіда, а відтак, після входження

Республіки Польщі до НАТО і ЄС, перетворення польсько-українського кордону на

нову лінію поділу між двома блоками, а це позбавило б Польщу великого ринку

збуту, яким є для неї Україна. Підтримку української дипломатії Республікою

Польщею можна ще пояснити особливістю її зовнішньої політики, де пріоритетне

значення надається західному вектору. Його продовжує східний зовнішньополітичний

напрям, що перебуває під значним впливом США, Німеччини, Франції, Англії, ЄС і

НАТО. Польська східна політика складається зі системи зовнішньополітичних

відносин зі країнами Східної та Центральної Європи, в яких вона, зважаючи на

свій авторитет на шляху співпраці з ЄС, НАТО, ''Веймарським трикутником'' та

іншими значними міжнародними організаціями, виступає як регіональний лідер та

посередник між цими країнами із Заходом. Особливо це стало відчутно після

надання альянсом стовідсоткової гарантії щодо її вступу.

Україна належить до тих держав регіону, з якими Республіка Польща активно

розбудовує відносини, виступаючи в уже згадуваній ролі посередника. Після зміни

статусу Білорусі її антиєвро-пейська політика та можливість виникнення

білорусько-російсько-української військової вісі розглядалася Європою як

стратегічна небезпека, адже Захід чудово усвідомлює ту вирішальну роль, яку може

відіграти Україна у відновленні Російської імперії. Саме тому Європа, а

насамперед ЄС, підтримувала Польщу в розвитку її зв'язків з Україною. Республіка

Польща сама зацікавлена в статусі держави, що поширює західноєвропейську

політику на пострадянські країни, оскільки саме цей статус надає вагомості її

голосу на міжнародній арені.

Водночас українська дипломатія мала нагоду раціонально використати підтримку

Польщі у втіленні своїх зовнішньополітичних орієнтирів, зокрема в реалізації

співпраці в пропонованих Польщею ''трикутниках'' (Україна - Польща - США,

Україна - Польща - Німеччина, Україна - Польща - Франція, Україна -Польща -

Литва, Україна - Польща - Італія). Відчутною була допомога Польщі у входженні

України до європейських організацій.

Російсько-американське зближення, допомога Російської Федерації США у проведенні

антитерористичної кампанії, посилення відносин між Німеччиною та Росією, вивівши

Російську Федерацію в коло активних геостратегічних гравців,

значнотрансформували розстановку сил на міжнародній арені. Польща, скориставшись

цим, стала посередником із Заходом. Така зміна польських зовнішньополітичних

орієнтирів зумовлена прагненням Республіки Польщі залишитись геостратегічним

гравцем, оскільки з вступом до НАТО Польща перестає відігравати вагому роль у

регіоні і має лише один вибір - бути інтегрованою на Захід.

Активізація відносин між Польщею і Російською Федерацією автоматично ліквідує

загрозу для польської національної безпеки з боку Росії. В цій ситуації

українсько-російське зближення перестає мати небезпеку для Польщі. Водночас

спроби України стати посередником між Росією і Заходом можуть внести певний

елемент суперництва в її відносини з Польщею. Хоча недоліком упровадження

системи посередництва може бути те, що Росія, зважаючи на свій престиж та

вагомість у міжнародних відносинах, навряд чи погодиться на посередництво двох

дещо менш авторитетних держав. Усі ці фактори загалом можуть негативно

відобразитись на рівні українсько-польських відносин.

До 2001 р. польське керівництво більше орієнтувалося на Захід, українські ж

дипломати, розвиваючи зв'язки зі Заходом, підтримували відносини з Росією. Це

зумовлювало розбіжності у зовнішньополітичних орієнтирах держав. Посилення

співпраці між Польщею та Росією ліквідували останні суперечності в

зовнішньополітичних орієнтирах України і Польщі. Тепер Україна, як і Польща,

розвиваючи відносини зі США та європейськими державами, активно співпрацює з

Російською Федерацією. Однак доцільно зазначити, що рівень співпраці кожної з

держав у реалізації східного та західного зовнішньополітичних спрямувань різний.

Водночас тоді, коли Польща досягла значних успіхів у розвитку взаємозв'язків із

Заходом, Україна вивела на порівняно високий рівень свої відносини з Російською

Федерацією. Тому розвиток українсько-польських відносин може бути сприятливим

для Польщі в реалізації відносин Варшава - Москва, а Україна може розраховувати

на поглиблення польської допомоги в її прагненні до інтеграції з ЄС. Реалізація

цього напряму, крім ліквідації небезпеки українсько-польського віддалення, може

значно підвищити міжнародний авторитет двох держав. Падіння престижу України,

внаслідок ''справи кольчуг'', протистояння двох блоків держав у Раді Безпеки ООН

та війна в Іраці значно видозмінила систему міжнародних відносин, порушивши

українсько-польські зв'язки. Польща як проамериканська держава одразу заявила

про підтримку дій США. Україна, активізуючи відносини з Російською Федерацією та

перебуваючи у зв'язку зі ''справою кольчуг'' осторонь Заходу, задекларувала, що

виступає за мирне розв'язання конфлікту. У подальшому офіційний Київ прийняв

рішення про спрямування 5-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України

до очолюваної Польщею міжнародної дивізії у складі стабілізаційних сил в Іраку.

Українсько-польські відносини активно розвиваються і в інших сферах. Так,

досягнуто значних успіхів у економічній співпраці. Товарообіг між Україною і

Польщею з 1992 р. почав різко зростати і збільшився у 6 разів. Однак досі в

товарообігу між Україною та Польщею польський експорт значно перевищує імпорт.

Це одна з причин, що змушує Польщу цінувати зв'язки з Україною, оскільки

порушення відносин між двома державами зумовить втрату для Польщі великого ринку

збуту для своєї продукції.

Реально діє майже 600 українсько-польських підприємств, загальний обсяг капіталу

яких становить понад 37 млн доларів США. Польща має змогу проінвестувати низку

українських проектів.

Економічна співпраця між Україною і Польщею продовжує надалі активно

розвиватися. Це передусім стосується таких галузей, як сільське господарство та

сфери переробки його продукції, машинобудування, літакобудування, енергетика,

теплопостачання, військово-промисловий комплекс, фармація та медичне

устаткування. Саме внаслідок розвитку взаємовигідної співпраці у зазначених

галузях і багатьох інших перспективних напрямах можна в декілька разів збільшити

частку виробленої продукції в українсько-польському товарообігу, запобігти його

зниженню.

Збільшенню товарообігу значно сприяла робота постійних українсько-польських

економічних форумів і семінарів, організатором яких здебільшого була Польща.

Вона передає досвід у реформуванні економіки Україні, активно сприяє розбудові

економічних відносин, діяльності українсько-польської Міжурядової комісії з

питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва.

Позитивно вплинули на економічну співпрацю угоди про співробітництво між

міністерствами, урядовими організаціями та підписання Меморандуму про заходи,

спрямовані на лібералізацію торгівлі між Україною і Польщею, але на сучасному

етапі, коли Польща готується до вступу в ЄС, а відмінність між українською та

польською економіками збільшується, вони вже виконали свою роль. Саме тому

економічне співробітництво потребує переоцінки правничо-економічних засад обох

держав та створення сучаснішої нормативної основи, зокрема щодо поліпшення умов

функціонування банків, неофіційної торгівлі. Меморандум про заходи, спрямовані

на лібералізацію торгівлі між Україною і Польщею, доцільно замінити Договором

про лібералізацію торгівлі, який потрібен для входження України до зон вільної

торгівлі.

Необхідно переглянути і систему кредитування спільних українсько-польських

підприємств і шукати можливості для поглиблення їх співпраці. Зважаючи на те, що

Польща зараз отримує значні іноземні інвестиції, які становлять понад 30 млрд

доларів США, особливу увагу потрібно звернути на розширення співробітництва із

залученням третьої сторони.

Україна може скористатись входженням Республіки Польщі до ЄС, що, зважаючи на

українсько-польську співпрацю, в майбутньому зможе полегшити доступ української

продукції на європейський ринок та сприятиме надходженню якісної європейської

продукції на український ринок.

Політичні діячі України можуть використати підтримку Польщі про вступ до

Світової організації торгівлі, налагодженні відносин Україна - МВФ та розвитку

торгівлі з третіми країнами.

Значне місце в українсько-польському співробітництві посідає міжрегіональна

співпраця, завдяки якій та роботі, що проводиться у межах діяльності

єврореґіонів ''Карпати'' та ''Буг'', відбувається нормалізація прикордонних

відносин. Це дає гарантію уникнення прикордонних конфліктів. Сприяючи

активізації бізнесу в прикордонних областях, створенню спільних підприємств із

капіталом польських та українських підприємців, розвитку туризму, культурній,

науковій та освітній співпраці, обидві держави тим самим зумовлюють

інтенсифікацію суспільного життя на своїх периферійних частинах.

Участь українських і польських прикордонних територій у європейських проектах,

до роботи яких належать єврореґіони ''Карпати'' та ''Буг'', є правильним вибором

на шляху до об'єднаної Європи. Діяльність єврореґіонів дає змогу залучити кошти

ЄС через програми INTERREG, TACIS, PHARE на їх розвиток, що значно зменшить

державні витрати на розвиток цих регіонів і допоможе використати їх для розвитку

інших відсталих областей.

Існування єврореґіонів, активна міжрегіональна співпраця значно сприяють

формуванню спільної політики у сфері охорони навколишнього середовища.

Перспективними в цьому аспекті є реалізація проекту ''Чистий Буг'', програми

освоєння озера Світязь, діяльність Карпатського екологічного заповідника.

Зважаючи на те, що Україна розташована на перетині важливих транспортних шляхів,

з'єднуючих Європу з Азією, збільшення кількості автомобільних переходів та їх

пропускної здатності, поліпшення роботи митниць, обслуговування на них,

розбудову та реконструкцію транспортної мережі на території України, вона може

стати важливим джерелом надходжень до бюджету країни. Це значно посилить

вагомість поглиблення міжрегіональної співпраці.

Наприклад, у межах проекту ''Облаштування міжнародного автомобільного пункту

пропуску ''Ягодин - Дорогуськ'' (здійснюється за посередництвом програми

прикордонного співробітництва TACIS) побудовано під'їзну дорогу в районі

українсько-польського кордону, виділено 2,75 млн евро на спорудження відповідної

інфраструктури в Ягодині; споруджено також новий міст через ріку Західний Буг.

Проект будівництва Рава-Руської митниці вже розроблений і сягає 9 млн евро.

Українсько-польська культурна співпраця, незважаючи на низку проблем минулого,

продовжує розвиватись. Обидві країни, крім реалізації запланованих проектів,

розробляють нові, популяризуючи свої культурні надбання. Це сприяє ліквідації

непорозумінь, створює основу для майбутніх досягнень. Важливість розвитку

співробітництва у сфері культури посилюється через поширення серед населення

Польщі стереотипу ''українця-мафіозі'' та ''бандита'', зумовленого українською

організованою злочинністю на територію Польщі.

Важливе значення для зближення обох народів мало вшанування пам'яті тих, хто

загинув під час волинських подій 1943-1944 pp. Президенти України і Польщі 11

липня 2003 р. виступили на цвинтарі села Павлівка Волинської області (колишній

Порицьк) зі спільною заявою ''Про примирення в 60-у річницю трагічних подій на

Волині''. ''Схиляючи голови перед жертвами злодіянь і всіх трагічних подій, які

мали місце у спільній історії, ми переконані, що взаємне прощення буде першим

кроком до повного примирення молодих поколінь українців і поляків, які повністю

звільняться від упереджень трагічного минулого'', - зазначено в заяві. Як

наголошували президенти, конфлікти минулого не можуть перекреслювати того, що

століттями об'єднувало два народи, віддали пошану жертвам конфліктів, співчуття

їхнім рідним, зазначивши, що поділяють біль родин жертв і висловились за

необхідність продовжити спільний пошук історичної істини про трагедії на Волині.

Глави держав також рішуче й однозначно засудили дії, що призвели до злочинів і

вигнання українського та польського цивільного населення під час Другої світової

війни.

Співпраця України та Польщі набуває вагомості й у зв'язку з будівництвом

нафтопроводу ''Одеса - Броди - Гданськ'', існування якого не лише позбавить

Україну енергетичної залежності від Росії та виведе її в коло експортерів нафти,

а й призведе до кардинальних змін на ринку нафти. Водночас новим аспектом в

енергетичній співпраці є проект прокладання паралельно з нафтопроводом

Броди-Плоцьк газопроводу для транспортування газу з Норвегії в Україну. Цю

пропозицію активно підтримала Польща.

Завдяки військовому співробітництву з Польщею Україна полегшує собі просування

до НАТО та Європи, піднімає престиж. Внаслідок існування укрполбату сформовано

досвід співпраці ЗСУ і ЗСРП, доведено на практиці його перспективи з іміджем

миротворця. Військові навчання українських і польських військовиків, співпраця

різних видів збройних сил створюють, що дуже важливо, атмосферу довіри між

народами.

Яскравим свідченням тісної співпраці українських і польських військовиків стало

їхнє спільне перебування в Іраку, де вони здійснювали охорону органів влади,

об'єктів життєзабезпечення, транспортних комунікацій, інші обов'язки на

території, шо входить до польського сектора відповідальності.

Всі зазначені факти українсько-польської співпраці в різних сферах підтверджують

вагомість та актуальність українсько-поль-ських відносин. Доцільно лише

раціонально використовувати всі потенційні ресурси, які дають ці відносини,

продовжувати активно їх розвивати.

Україна - Румунія

Румунія посідає важливе місце у зовнішньополітичних відносинах. Це зумовлено

багатьма факторами, насамперед спільним кордоном (понад 600 км), різними

можливостями стосовно налагодження взаємовигідної співпраці. Істотне значення

для двосторонніх відносин має і те, що в Румунії, за офіційними даними, проживає

майже 67 тис. українців (на думку Союзу українців Румунії, їх майже 250 тис), а

в Україні майже 135 тис. румунів і понад 324 тис. молдаван (офіційний Бухарест

не розрізняє молдаван і румунів), котрі мешкають здебільшого в Закарпатській,

Чернівецькій та Одеській областях.

Румунія визнала незалежність України 8 січня 1992 p., а вже 1 лютого було

встановлено дипломатичні відносини; 2 червня 1997 р. підписано Договір про

відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією, робота над

яким продовжувалась тривалий час і підписанню якого передувало 11 двосторонніх

консультацій. Через кілька місяців він був ратифікований парламентом України.

Договір заклав правовий фундамент розвитку двосторонніх відносин.

Окрім традиційних пунктів, притаманних договорам такого рівня, він містив і

специфічні пункти. Так, країни підтвердили ''непорушний існуючий кордон між

Україною і Румунією'', зобов'язалися утримуватись від будь-яких територіальних

претензій. Румунія домоглась протекції для національних меншин (румунів) в

Україні, зокрема внаслідок створення ''єврореґіонів''.

Паралельно було укладено додаткову Угоду про делімітацію континентального шельфу

і виняткових економічних зон.

Базовий політичний договір дав поштовх до посилення контактів. На відсутність

політичних контактів ні в Києві, ні в Бухароресті поскаржитись не можуть.

Відбуваються щорічні зустрічі президентів і глав урядів, постійні консультації

між міністерствами закордонних справ на різному рівні. Водночас не завжди

контакти двох країн вирізняються особливою дружністю. Румунія фактично єдина

країна, з якою Україна не розв'язала питання делімітації (позначення на мапі)

кордону, причому і морської ділянки, і сухопутної Переговорний процес,

розпочавшись 1997 p., завершився у 2000 р. підписанням двох документів. Йдеться

про Договір про режим державного кордону й Угоду про розмежування

континентального шельфу та виняткових економічних зон у Чорному морі. Однак

переговори гальмувалися. Одним із ключових моментів став острів Зміїний. Він був

''каменем спотикання'' ще до підписання основного договору. Бухарест

переконував, що він має відійти румунській стороні, оскільки Україні дістався у

спадок від СРСР, який колись забрав острів у Румунії за пактом

Ріб-бентропа-Молотова.

Його статус як острова, придатного для проживання і використання в

народногосподарських цілях (а саме це твердження обстоює Київ) викликав

заперечення Бухареста, де вважають острів Зміїний скелею, непридатною для

проживання та ведення сільського господарства. Суперечка не привертала б уваги,

якби не дві причини. По-перше, міжнародним законодавством передбачено право

островів на континентальний шельф. Оскільки Зміїний розташовано неподалік

берегів Румунії, його континентальний шельф перетинається з румунським.

По-друге, геологи цілком обґрунтовано вважають цей район Чорного моря багатим на

поклади газу і нафти високої якості. їх обсяги оцінюються в 10 млрд м3 та 10

млрд т відповідно.

Останнє твердження настільки ускладнює ситуацію навколо угоди про делімітацію

континентального шельфу та виняткові економічні зони, що країни не допускають і

такий варіант розвитку, як звернення в Міжнародний суд у Гаазі. Щоправда,

звернутися туди Київ і Бухарест, відповідно до підписаних документів, мають

право лише за умови укладення Договору про режим державного кордону або якщо

одна з країн доведе звинувачення іншої країни у припиненні переговорів.

За словами українських експертів, на переговорах румунські дипломати мають намір

модифікувати лінію проходження кордону. Вони на словах визнають непорушність

кордонів України, а на практиці керуються таким принципом: закласти в Договір

про режим державного кордону положення, спроможні в майбутньому його розірвати,

що дасть румунам змогу претендувати на частину території України.

Прикладом може бути історія з п'ятьма островами в гирлі Дунаю. У Бухаресті

пов'язують з ними долю договору і пропонують, щоб два з п'яти островів належали

Румунії. Обґрунтовуючи позицію, румунські дипломати зазначають, що до тієї

ділянки, де розташовано ці острови, необхідно застосовувати принцип головного

судноплавного фарватеру річки, зафіксований у радянсько-румунському договорі від

1961 р. Розуміючи делікатність ситуації, Румунія претендує лише на два з них.

Київ із пропозицією румунських дипломатів міг би погодитись, якби не той факт,

що за старим радянсько-румунським договором 1961 р. усі п'ять островів від

самого початку належать Україні. Перехід двох із них під юрисдикцію Румунії

суперечитиме зафіксованому в українсько-румунському договорі 1997 р. принципу

незмінності кордонів, оскільки румунська пропозиція закликає до зміни існуючих

кордонів. На згаданій ділянці Дунаю (і це зафіксовано делімітаційними та

демаркаційними документами) принцип головного судноплавного фарватеру річки не

застосований, оскільки кордон встановлювався за іншими правилами.

Окрім того, що румунські дипломати хочуть створити прецедент, існує принаймні ще

одна причина, у зв'язку з якою для Бухареста вкрай важливо заволодіти цими двома

островами: при зміні їх приналежності змінюється і точка відліку виняткової

економічної зони. Актуальна проблема кордонів - не єдина в українсько-румунських

переговорах. Адже, зокрема, з українського боку також роками не вирішуються

проблеми стосовно добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату.

Румунія разом із Словаччиною була головним інвестором, вклавши не менш як 700

млн доларів. Україна хотіла б підписати нові угоди щодо авіа-та залізничного

сполучення. Доречно також повернутися до привабливої ідеї організації

тристороннього співробітництва Україна - Польща - Румунія, запропонованої кілька

років тому Президентом Республіки Польща.

Київ і Бухарест усе більше схилялися до думки, що в українсько-румунських

відносинах існує не просто проблема кордонів, а й перешкода. ''Наші відносини не

можуть бути заручниками цих проблем'', - заявив міністр закордонних справ

Румунії М. Джео-ане після його переговорів у Криму з міністром закордонних справ

України А. Зленком влітку 2002 р.

Зважаючи на цей важливий етап у двосторонніх відносинах, Президент України Л.

Кучма і Президент Румунії І. Ілієску підписали у Чернівцях 17 червня 2003 р.

Договір про режим українсько-румунського державного кордону, співпрацю і взаємну

допомогу в прикордонних питаннях на десять років. Передбачено автоматичне

продовження його дії, якщо сторони не виявляють іншого бажання. Головне

положення документа полягало в тому, що він підтверджує лінію державного

кордону, зафіксованого радянсько-румунським договором 1961 р. Всі положення, які

стосуються лінії українсько-румунського кордону, не підлягають денонсації. Тим

самим на зустрічі президентів у Чернівцях пройдено ще одну лінію, що

перешкоджала відносинам між двома країнами.

Безумовно, всіх українсько-румунських проблем підписання договору не розв'яже.

Так, залишається актуальною проблема розподілу та делімітації континентального

шельфу і виняткової економічної зони кожної з держав.

Стратегічні пріоритети України і Румунії зумовлюються також спільними інтересами

у контексті євроінтеґраційних прагнень. Можливо, саме процеси євроатлантичної

інтеграції змусять країни по-сучасному підходити до проблем, які не треба

передавати нащадкам.

Україна - Угорщина

Угорщина однією з перших визнала незалежність України -через два дні після

проведення в Україні референдуму з питання незалежності. Тобто вже 3 грудня 1991

р. між двома країнами були встановлені дипломатичні відносини, а через три дні

укладено Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною й

Угорською Республікою.

Перше іноземне посольство в Києві відкрила Угорщина. Україна також відкрила своє

перше посольство саме в Будапешті. Співробітництво двох країн з того часу

неухильно розвивається і за пройдений період досягло значних успіхів.

Двосторонні зв'язки були врівноваженими, що стало результатом регулярних візитів

на вищому рівні. Політичні контакти сприяли вивченню результатів двостороннього

співробітництва, подальшому його розвиткові та пошуку нових підходів.

Підтвердженням цього став і офіційний візит в Україну в лютому 2002 р.

Президента Угорської Республіки Ф. Мадла. Під головуванням лідерів обох країн

відбулися україно-угорські переговори. За їх підсумками, країни підписали

Концепцію комплексного протипаводкового облаштування басейну річки Тиса,

міжурядові угоди про контроль у пунктах пропуску за рухом автомобільного,

залізничного і річкового транспорту та про уніфікацію документів, необхідних для

перетинання україно-угорського державного кордону в службових справах. Підписано

також Протокол ''Про обмін ратифікаційними грамотами до договору між Україною і

Угорщиною про правову допомогу в цивільних справах''.

Підсумувавши переговори, Л. Кучма зазначив, що за десять років незалежності між

двома країнами склалися надзвичайно добрі відносини. Тому для двох країн немає

проблем, які б не вдалося розв'язати.

Триває взаємовигідне економічне співробітництво, що після періоду стагнації в

середині 90-х років XX ст. набуло нових обертів. Наприклад, товарообіг у 2001 р.

становив 600 млн доларів США. Щороку між угорськими й українськими

підприємствами укладається в середньому 2 тис. угод, зростає кількість малих і

середніх підприємств.

Традиційною та плідною є співпраця в аграрному секторі. Розширюються зв'язки у

галузях освіти і культури, сфері захисту довкілля, зокрема в останні роки

(ліквідація наслідків великих повеней). Водночас назріла потреба у спільних діях

на регіональному рівні з метою розв'язання екологічних проблем на далеку

перспективу.

На порядок денний висуваються також питання про співпрацю в аспекті

євроінтеґрації, можливість співробітництва України з ''Вишеградською четвіркою''

(Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща), посилення заходів у боротьбі з

тероризмом, питання захисту національних меншин: угорської - в Україні,

української -в Угорщині. До речі, для такого регіону Україна й Угорщина є

прикладом тісного співробітництва у сфері захисту національних меншин, які тут

проживають, збереження їх культурної ідентичності.

В світлі євроінтеґраційних устремлінь двох країн особливого значення набуває

прикордонне співробітництво - один з елементів створення єдиної Європи.

Практична реалізація цього завдання матиме позитивний вплив на розвиток

економічної співпраці прикордонних областей України й Угорщини та міжнародних

обмінів.

Взаємодія у цій сфері важлива і з огляду на прагнення обох країн мінімізувати

для україно-угорських відносин можливі негативні наслідки розширення ЄС на Схід.

Збалансовані україно-угорські відносини створюють міцну основу для подальшого

розвитку україно-угорського добросусідського співробітництва, визначення

напрямів, які допоможуть підняти на вищий щабель розвитку взаємовідносини, щоб

підвищити добробут двох народів, реалізувати інтеграційні євроатлантичні

прагнення цих країн.

Україна - Туреччина

Співпраця з Туреччиною набуває для України особливого значення. Вона -

найближчий сусід, історично пов'язана з Україною і належить до п'ятірки країн, з

якими відносини останнім часом розвивались найінтенсивніше. Тому її проголошено

стратегічним партнером України.

Туреччина визнала незалежність України 16 грудня 1991 р. Протокол про

встановлення дипломатичних відносин було підписано 3 лютого 1992 р. 4 травня

1992 р. було підписано Договір про дружбу та співробітництво між Україною і

Турецькою Республікою.

Після здобуття Україною незалежності між Києвом й Анкарою не виникало спірних

питань. У розв'язанні проблем військової та економічної безпеки в регіоні

Чорного моря, його демілітаризації безпосередньо зацікавлені обидві країни.

Інтереси Туреччини й України багато в чому можуть збігатися в пошуку балансу сил

у новій геополітичній ситуації, що склалася в останні роки. Туреччина - ключова

держава для України у розвиткувідносин з державами Середземномор'я та Близького

Сходу. Зближення України з Туреччиною зумовлено взаємною зацікавленістю у

транзиті енергоносіїв, компліментарністю економік, співпрацею у форматі

Чорноморського економічного співробітництва тощо. Між Україною і Туреччиною

існує багато спільного: обидві країни визнають політичну погоду в Чорноморському

регіоні, мають однакову стратегічну мету, зокрема вступ до Євросою-зу та

розбудову (на різних рівнях) відносин з НАТО. Україну цікавить розвиток

двосторонніх торговельно-економічних відносин, у тому числі продаж Туреччині

зброї. Регулярні взаємні візити на вищому рівні з часу здобуття Україною

незалежності -запорука вдосконалення різновекторних добросусідських контактів.

Так, за останні роки було поповнено новими документами договірно-правову основу

україно-турецьких відносин, що має істотно сприяти розширенню співробітництва

двох держав у економічній, енергетичній, юридичній та інформаційній сферах.

Зокрема, за підсумками переговорів на найвищому рівні в Анкарі в листопаді 2000

р. було ухвалено дев'ять україно-турецьких документів. Окрім того, підписано

Міжурядову угоду стосовно оперативного сповіщення про ядерні аварії, Міжурядову

угоду про правову допомогу та співпрацю у цивільних справах, обмін інформацією

щодо ядерних установок, Міжурядову угоду про взаємний захист інформації і

матеріалів, обмін якими здійснюється в процесі співробітництва в галузі

оборонної промисловості; Міжвідомчу угоду про співпрацю в галузі фармацевтичної

промисловості, Угоду про співробітництво в галузі обміну інформацією між

Українським національним інформаційним агентством Укрінформ та Анатолійським

агентством. Як наголосив Міністр закордонних справ А. Зленко, вперше на

переговорах прозвучала думка про вироблення довготривалої економічної програми

на 10-15 років.

Туреччина - четвертий найбільший торговий партнер України (після Росії,

Німеччини і Туркменії), а Україна - 16-й торговий партнер Туреччини. Рівень

товарообміну між двома країнами 2002 р. досяг рекордної позначки - 1 млрд 430

млн доларів США. Щодо інвестицій в Україні, то Туреччина посідає 20 місце серед

111 іноземних держав. Обсяг турецьких інвестицій збільшився і досяг 37 млн

доларів. В Україні працює 257 компаній з турецькими інвестиціями, переважно в

Одесі, Києві, Криму та Донецькій області, 20 турецьких будівельних компаній у

межах 41 проекту на загальну суму 500 млн доларів США. Українські ж інвестиції в

Туреччині дуже маленькі - майже 300 тис. доларів.

Актуальні питання євроатлантичної інтеграції обох країн і проблеми двосторонніх

відносин були обговорені під час візиту Президента Туреччини А. Сезара до

України в червні 2003 р. У присутності президентів обох країн було підписано

низку двосторонніх документів, зокрема Міжурядовий протокол про внесення змін і

доповнень до Угоди про морське торгове судноплавство та Меморандуму про

співпрацю найбільших експертних центрів обох країн.

Україна і Туреччина домовились спільно зміцнювати стабільність і безпеку в

районі Чорного моря та Причорномор'я, а також разом боротися з тероризмом. З

цією метою вони імплемен-туватимуть Документ про заходи зміцнення миру і безпеки

у військово-морській сфері на Чорному морі, а також використовуватимуть

потенціал Чорноморського військово-морського об'єднання (BLACKSEAFOR). У

спільній заяві обох президентів зазначається, що Україна і Туреччина домовилися

використовувати транзитний потенціал Чорного моря і розвивати транспортну галузь

у межах Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). При

цьому обидві країни мають на меті інтегрувати транспортну інфраструктуру Чорного

моря з Транс'європейською транспортною мережею.

Фактором зближення є прагнення Туреччини надати допомогу Україні в облаштуванні

кримських татар. Туреччина підтвердила, що профінансує придбання тисячі квартир

для кримських татар-репатріантів, які повернулися в Україну.

Україна і Туреччина мають вагомі спільні геополітичні інтереси, зокрема

збереження екології Чорного моря, ідентифікація транспортних шляхів, насамперед

нафтопродуктів. Водночас із зацікавленістю обох країн в розвитку різноманітних

зв'язків вагомим є забезпечення національних інтересів.

Ключовою темою україно-турецької співпраці має стати подальше посилення

двостороннього партнерства, пошук шляхів для поновлення його конкретними

справами та проектами.

Отже, європейська інтеграція передбачає складний і тривалий процес внутрішнього

реформування, а також реформування відносин із третіми сторонами. До

інтеграційного процесу належать багато обов'язкових стадій, які має пройти

будь-яка країна, що має намір навіть у майбутньому стати складовою єдиної

Європи. Це стосується і України: зволікання не додає дивідендів, а лише

ускладнює процедури узгодження. Сам процес інтеграції повинен допомогти Україні

розвинути сильнішу економіку, підвищить ефективність системи демократії та

рівень внутрішнього розвитку. Звичайно, сильна економіка, ефективне

господарювання потрібні, незалежно від того, до якого союзу країна воліла б

пристати. Радше навпаки: чим вищий рівень економічної динаміки продемонструє

країна, тим бажанішим партнером вона зможе стати у міжнародних відносинах.

Загалом оцінюючи досягнення України у процесі європейської інтеграції,

зазначимо, що відбулось часткове входження України до означених структур,

закладено підвалини для подальшої інтеграції в європейський економічний простір

і сферу безпеки.

Дата добавления: 2014-01-04