Шановні колеги!

План

План

1. Політична думка перехідного періоду (XIV-! половина XVII ст.).

2. Політичний аспект Реформації на українських землях.

І. Політична думка перехідного періоду (XIV -І половина XVII ст.).

Внаслідок падіння Київської держави виникло два напрямки слов'янської державності: перший - Північно-Східний, що довго р бував під золотоординськими ханами і другий - Південно-Західний, який проіснував з початку XIII до середини XIV століття у вигляді Галицько-Волинської держави. З середини XIV століття українські землі були приєднані до Литви, що вела протиборство з великокнязівською Москвою до середини XV століття. Це Протиборство закінчилось тим, що Литва зблизилась з Польщею і згубила політичну незалежність. Звичайно, що відновлення української державності в цих умовах не могло бути. Але політична душа України постійно і методично готувала суспільство до цього процесу. В цей час існувало два центри суспільно-політичного і культурного життя України: 1. Київ; 2. Галицька земля з містами Львів, Перемишль, Дрогобич та ін. У 1415 році митрополитом у Києві став Григорій Цамблак. Він пропагував ідеал послушника, аскетизм, вищість влади над світською. Для піднесення політичної ролі Києва велике значення мало культурне відродження, насамперед літератури. У 1460-1462 р.р, здійснені дві редакції "Києво-Печерського патерика". Оскільки в. "Патерику" значне місце було приділено історичному минулому Києва, то це сприяло політичній лінії князів Олельковичів, їх намаганням перетворити Київ у центр політичного життя. Однак зі смертю князя Семена Олельковича (1470 р.) литовські правителі не погодилися, щоб київський престол зайняли представники з роду Олельковичів, а призначили намісником литовця-католика Гаштовта. Розвиток політичного життя в Києві припинився надовго.

Другим центром політичного життя була Галицька земля. її географічне розташування, тісні зв'язки з західноєвропейською культурою сприяли поширенню тут ідей гуманізму, діяльності людей, що розвивали політичну думку в Україні. Один з них - уродженець міста Дрогобич - Юрій Котермак-Дрогобич (1450-1494 р.р.) доктор філософії та медицини, його праця "Прогностична оцінка поточного 1483 року".була видана в Римі, За формою і змістом книга належала до поширених в ТІ часи астрономічних календарів або прогностиків. Юрій Дрогобич дав об'єктивні і сприятливі прогнози для "славного міста Флоренції" і для Венеціанської республіки. В книзі надасться прогноз про становище віри і сект, іудеїв, християн, турків та арабів. Із книги видно, що автор прибічник сильної королівської влади, зверхності світської влади над церквою. Ця книга - перше друковане видання українця в Західній Європі.

Найбільш типовим представником українського гуманізму XVI ст. був вихідець з Галицької' землі - Станіслав Оріховський (1513 -1566), син дрібного польського шляхтича, що одружився з русинкою і отримав у власність село Оріховицю. Оріховський отримав освіту за кордоном, співпрацював з європейськими реформаторами, гуманістами. До кінця життя він прожив у своїй парафії біля Перемишля в сані священика. В своїх працях він виклав своє розуміння Суті держави, форм управління нею, проблем політичної влади. В молодості він виступив проти думки про походження влади і держави від Бога, за невтручання церкви в державні справи, чим зробив крок до визволення політичної науки від теології. Великою заслугою є те, до він був одним із авторів ідеї природного права ("Про природне право"). В своїй праці "Настанови польському королю Сигизмунду Августу" викладає свої погляди на проблему правління державою. Він писав: "Управління повинно здійснюватись методами переконання, суверен повинен здобути увагу і любов підданих, бо без цього влада буде слабкою". Перед смертю він писав працю "Польські діалоги політичні" (1563), де він, на жаль, відійшов від ідеалів своєї молодості. Він захищає зверхність церковної влади над світською.

2. Політичний аспект Реформації на українських землях. Щоб вияснити політичний аспект Реформації на Україні, треба знати характерні особливості Реформації в Речі Посполитій. З XVI століття домінуючою стає домінування держави над церквою. До Реформації призвели зловживання церквою та папами своєю владою над державою. Реформація докотилась до Польщі і тут зробили намір укласти союз між двома релігіями. За дорученням керівництва ордену єзуїтів з концепцією церковної унії виступив Петро Скарга, який у 1577 році випустив книжку "Про єдність церкви Божої". Ця книга визначала зміст і спрямованість ідейної боротьби між католиками і православними в час перед унією. Вихідною тезою П.Скарги було твердження про відступництво східної церкви через пиху і надмірну гордість патріархів, перевидання влади візантійських імператорів, які відійшли від римської церкви. Він виділив три причини, що впливають згубно на рівень християнської науки і розхитують звичаї східного духовенства і заважають русинам навести порядок у православній церкві. Це:

1. Шлюби духовенства;

2. Слов'янська мова;

3. Вплив світської влади на церковні справи.

Щоб утворити унію церков, вважав Скарга, потрібно було виконати три умови:

1. Визнання влади папи православною церквою;

2. Єдність віри;

3. Послух перед папою.»

Заклик Скарги позитивно зустріла частина православного духовенства. У жовтні 1596) року унія була Офіційно затверджена церковним собором у Бресті, що придало політичному союзу ще й духовного. Політичне об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею не залишило надій на відновлення української державності. Українська політична думка цього періоду розвивалась в рамках гострої полемічної літератури. Найвидатнішими її представниками були: Герасим Смотрицький, Захарій Кописгенський, Христофор Філалет, Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький. Полемічна література не ставила завдання відновити державність, але вона відгукувалась на актуальні полемічні проблеми, будила політичну свідомість, кликала до кращого майбутнього.

Одним із видатних полемістів був Іван Вишенський (1550-1620), який народився на Львівщині. Він став ченцем і замкнувся в печері. Для нього характерна суперечливість поглядів, переплетіння передових і консервативних ідей. Аналіз творчості Вишенського дає змогу виділити певні напрямки його суспільно-політичної, думки, і По- перше, це критика тогочасного суспільства (ладу) шляхти. По-друге, це критика унії (Брестської), діяльності ордену єзуїтів ("Короткослівна відповідь Петру Скарзі"). Він запевняв, що унія не є проявом волі народу, а слов'янська мова - це мова пізнання Божого. По-т ретє, Вишенський спробував окреслити суспільно-політичний ідеал. Управління цим суспільством повинно бути колективним, його заслугою було і те, що він розробляє програму розвитку освітньої справи в Україні. За його переконанням, насильством можна утвердити тільки зло. І закликає до морального удосконалення людини.

Другою течією політичної думки Реформації була думка братств. їх діяльність можна розділити на два етапи:

1. До Брестської унії;

2. Після неї.

На першому етапі провідна роль належала Львівському братству, на другому - Київському і Луцькому. Перший етап характеризувався реформаційним спрямуванням: критика католицизму і консерватизму православного духівництва, заклик до прогресивних реформ православної церкви. Другий етап відзначився тим, що змінювалась тематика соціально-політичної орієнтації. Братчики розповсюджували листівки, прокламації, що мало велике значення для формування політичної думки.

Видатними представниками братств були брати Стефан і Лаврентій Зизанії. Стефан Зизаній у своїх працях показав протистояння Христоса Антихристосу. Убогому Христу він протиставив багатого Антихриста, що уособлював тодішніх вищих ієрархів католицизму, закликав до активної боротьби з соціальною несправедливістю, вимагав відокремлення церкви від держави. Близький за поглядами був його брат Лаврентій. Він захищав гуманістичну ідею, яка визначала людину рівною божеству. Таким чином, політична унія Литви з Польщею сприяла бурхливому розвитку української політичної думки.

Тема лекції 3. Політична думка України у II половині XVIII — І половини ХІХ ст.

1. Етико-гуманістичні погляди Г.Сковороди.

2. Кирило-Мефодіївське товариство і проблеми державно-політичного устрою.

1. Етико-гуманістичні погляди Г.Сковороди.

Г.С.Сковорода займає значне місце в історії суспільно-політичної думки XVII! ст. України. Виходець з простої козацької сім'ї. Характер творчості вченого, його світогляд стануть зрозумілими, якщо проаналізувати історичні та соціально-економічні умови розвитку України в XVIII ст. Характерним був занепад феодальних відносин та зародження капіталістичних. Значним був культурний розвиток України. В літературі лунав заклик до боротьби проти посилення експлуатації. Одержавши чудову освіту за кордоном Г.Сковорода розпочинає свою педагогічну діяльність в Переяславській семінарії, домашнім вчителем у поміщика, викладачем грецької мови та синтаксису у Харківському колегіумі. Кинувши педагогічну діяльність Г.Сковорода пише "Асхань", "Разговор дружеский о душевном мире", "Басни Харьковские", "Ізраїльський Змій", "Жена Лотова" та ін. Основною проблемою його вчення є внутрішній світ людини, її щастя та шляхи його досягнення.

Філософська система його зводиться до того, що весь світ складається з двох натур - видимої і невидимої, де видима - "тварь", а невидима - Бог. Новим в системі Сковороди було те, що поділивши світ на світ символів, він виділив окремо Біблію, яку розумів як певну сукупність символів, призначених для пізнання Бога.

Найбільш цікавим із вчення Г.Сковороди є його бачення людини. Вона є центром, у якому сходяться всі проблеми її життя. Сутність людини -в єдності видимого і невидимого, тілесного і духовного. Основне в цій єдності - невидиме. Щастя людини, за Сковородою, в самопізнанні. Тільки пізнання себе зможе принести людині відчуття справжнього щастя.

На порозі 50-60-х р.р. у Сковороди наступає абсолютизація духовного інтересу, що згодом стало основною ознакою його етичного вчення. Він намагається відшукати відповідь на запитання про співвідношення плотських, матеріальних потреб і щастя людини. Аналізуючи можливі шляхи до щастя філософ виходить з наявних двох натур, двох воль, що ведуть людей двома шляхами - лівим і правим. Лівий проходить через плотські насолоди і в кінці веде до "преисподни", правий - тяжкий, веде через труднощі, зате "во исходе - сладчайший". Філософ говорить, що тіло потребує здоров'я,, а душа - веселості, а веселість духа можлива й без "крепости тела". Саме з інтенсивністю роботи духа він і пов'язує справжнє життя.

В 70-ті роки центр пошуків Г.Сковороди переміщується на розв'язання філософсько-етичних проблем. Центральною стає концепція "сродности". Принцип "сродности", на думку філософа, і є принципом відповідності тому вищому і справедливому началу, яке визначає сенс людського буття.

За Сковородою, природа визначає індивідуальні особливості людей, які можуть лише вдосконалюватись до межі, визначеної природою. Г.Сковорода пропагував пізнати людину відносно її Духа. Державний устрій та політичний лад залежать від того, наскільки соціально - політичний стан членів суспільства відповідає їх духовній природі. Свідомість, мислення визначають розвиток життя людей, їх буття. Звідси у нього й ідея духовного відродження людини. Це відродження полягатиме в тому, що людина житиме не за примхами плоті, а в пізнанні в собі Бога.

Досліджуючи проблему природних здібностей, він на перше місце ставить "сродность к хлебопашеству", підкреслює важливість сродності "к воинству". Не заперечуючи в цілому ні держави, ні культури філософ виступає проти їх спотворень. Корінь всіх спотворень він бачить в тому, що люди, незалежно від здібностей, прагнуть до різних посад, а це призводить як до особистих, так і до суспільних трагедій.

Держава, на думку Сковороди, є необхідною, законною і корінною установою; він виступав лише проти злочинної влади.

2. Кирило-Мефодіївське товариство і проблеми державно-політичного устрою.

Перша половина XIX ст. в історії України займає важливе місце. Пов'язано це з рядом соціально-політичних, причин. По-перше, різко загострилися суперечності між кріпосницькою та капіталістичною системами. По-друге, в цей період проходять зміни у соціальній структурі української землі:

а) наплив з Росії дворянства;

б) вп'ятеро збільшилась торгова буржуазія;

в) швидкими темпами зростала кількість робітників.

По-третє, посилюється русифікація. Четверте, це розвиток нової української літератури. Великий вплив на політичне становите в Україні мали:

1. Велика Французька революція;

2. Вітчизняна війна 1812 р.

Ці події призвели до знайомства з ідеями "Декларації прав людини і громадянина", особисті враження учасників закордонних походів.

В!822 р. виникав Південне товариство дворянських революціонерів, що об'єднало офіцерів південно - російських земель. Його лідер П.Пестель підготував ряд проектів державної перебудови Росії. Вони передбачали ліквідацію самодержавства, встановлення республіки, ліквідацію кріпацтва. Пестель пропонував фізично знищити всіх членів імператорської сім'ї. Для проведення демократичних реформ планувалось введення диктатури Тимчасового Верховного уряду з членів таємного товариства. В перспективі намічалась законодавча влада (Народне віче), виконавча (Державна Дума) та "блюстителька" (в сучасному розумінні конституційного нагляду - Верховного Собору). Заперечувався федеративний устрій держави.

Поразка дворянських революціонерів-демократів негативно вплинула на розвиток політичної думки. Але вже з середини 40-х років за ініціативою М.Костомарова, М.Гулака, В.Білозерського утворюються Кирило-Мефодіївське товариство. Туди увійшли 12 чоловік. Серед них Т.Г.Шевченко, О.Навроцький, О.Маркевич, П.Куліш та ін.

Політичну програму Товариства сформував М.Костомаров (1817-1885) у творі "Закон Божий" (Книга буття українського народу). Цей твір закликав до перебудови на засадах справедливості, рівності, свободи та братства перед членами Товариства ставились три завдання:

1. Побудова слов'янської спілки християнських республік;

2. Ліквідація кріпосництва та абсолютизму з Росії;

3. Поширення християнського суспільного ладу на весь світ. В програмі наголошувалась необхідність об'єднання всіх слов'ян, таким чином, щоб кожен народ заснував свою суверенну республіку, побудовану на демократичних засадах. На чолі республіки повинні стояти вибрані президент і сейм. В своїх автобіографічних замітках він писав, що це повинен бути федеративний союз слов'янських, республік. Столицею федерації мав стати Київ. Для досягнення своєї стратегічної цілі члени Товариства ставили завдання:

1. Розповсюдження ідей християнського суспільного ладу та виховання молоді в дусі християнської моралі;

2. Наближення до народу, пізнання його життя та потреб, піклування про народну освіту;

3. Розвиток української мови та культури, переклад на українську мову передових творів світової літератури;

4. Пропагування ідей повної соціальної рівності та ліквідація кріпосництва;

5. Формування почуття любові до других слов'янських народів. Великий вплив на політичну доктрину і ідеологію Кирило-Мефодіївського Товариства мав Т.Г.Шевченко (18І4-І86І). Це поет, письменник. Його критика релігії - це, перш за все, критика в ній всього байдужого до конкретної людини. Він засуджує все те, що бачиться йому антиестетичним, активно виступає проти зловживання релігією з політичною метою, проти інквізиції та релігійних війн

Великої уваги заслуговує національно-політичний аспект творчості поета ("Кобзар", "Гайдамаки", "Гамалія", "Сон" та ін.). Ці твори проникнуті активним, революційним романтизмом, його романтизм - це бунт проти сучасної йому проклятої дійсності, заклик до боротьби за волю, за визволення України.

Шевченко виступав за возз'єднання слов'ян, але він ненавидів офіційну Росію як демократ, який бачив у царях головних винуватців закріпачення українських селян. Як республіканець він був ворогом монархії та самодержавства. Так, в поемі "Сон" Шевченко називає Петра І тираном, катом, людоїдом, першим, хто розпинав нашу Україну, Катерину П - другою, що доконала політичну незалежність України.

Отже, І половина XIX ст. у політичній історії України - це період загострення соціальних суперечностей, великих змін у структурі населення, росту російської колонізації. В цих умовах вершиною розвитку політичної думки стала політична доктрина Кирило - Мефодіївськото товариства, творцем якої виступив, зокрема, М.Костомаров. У становленні політичного і суспільного радикалізму помітна заслуга Т.Г.Шевченка.

Повідомляємо Вас, що Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України та Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України 23-26 травня 2011 року у Львові проводять ХХІ Міжнародну наукову конференцію «Історія релігій в Україні».

Робота секцій відбуватиметься за темами:

1. Історичні коріння релігійності.

2. Історія християнства на українських землях

3. Виклики ХХ ст.

4. Українська держава і церква.

5. Філософія релігії та релігієзнавча думка в Україні.

6. Східні релігії.

7. Сакральне мистецтво.

8. Музейництво та охорона сакральних пам’яток.

Передбачається, що в рамках конференції буде проведено круглий стіл «Братський церковний рух в Україні», присвячений 425 річниці Статуту Львівського Успенського братства (1586 рік). Просимо зголоситися дослідників зазначеної проблематики.

Матеріали конференції будуть видрукувані у трьох збірниках:

1. Релігійний розвиток українського суспільства.

2. Релігійно-філософська думка в Україні.

3. Сакральне мистецтво, музейництво та краєзнавство.

Дата добавления: 2014-01-04