Створення системи законодавства.

Судова система.

За роки незалежності в Україні сформована нова судова система. Судова система здійснюється судовими органами, які у своїй сукупності становлять судову систему України. Складовими цієї системи є Верховний суд України, загальні, арбітражні та військові суди. Нагляд за точним виконанням законів на всій території республіки відповідно до Закону України «Про прокуратуру», прийнятого 5 листопада 1991 p., покликана здійснювати Генеральна прокуратура республіки.

Конституційний суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Конституційний суд здійснює нагляд за дотриманням Конституції України.

Створення системи законодавства було основним завданням державотворення. Система законодавства України базується на національному і міжнародному досвіді.

2.6. Створення української армії.

Армія є найважливішою ознакою суверенної та незалежної держави, гарантом її захисту. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Постанову «Про військові формування в Україні». Відповідно до цієї Постанови всі війська, дислоковані на території України, переходили в підпорядкування Верховної Ради. Було створене Міністерство оборони, яке очолив К. Морозов. У жовтні 1991 р. Верховною Радою була прийнята «Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України». В основу її був покладений принцип розумної достатності щодо структури, чисельності й озброєнь армії.

6 грудня 1991 р. був прийнятий Закон «Про Збройні Сили України». У жовтні 1993 р. Верховна Рада України прийняла «Воєнну доктрину України». Документ такої ваги республіка прийняла першою серед країн СНГ. 3 урахуванням трирічного досвіду він ставив завдання розбудови Збройних Сил України у трьох площинах - воєнно-політичній, воєнно-технічній та воєнно-економічній.

На початку XXI ст. на порядок денний постало питання про здійснення військової реформи. її головними складовими повинні стати: забезпечення безпеки країни і підвищення її обороноздатності; підвищення бойової готовності Збройних Сил на основі підвищення ефективності їхньої діяльності, сучасних досягнень НТР, оптимізації чисельності особового складу й озброєнь; перехід на професійну армію; забезпечення соціального захисту військовослужбовців.

3. Інші пріоритетні напрямки державотворення.

Найважливішими пріоритетними напрямками державного будівництва з 1991 р. стали:

- створення Служби безпеки України (СБУ);

- недоторканність державних кордонів, регламентація їхнього режиму, охорона; з цією метою парламент прийняв ряд законів: Закон «Про державний кордон України» (4 листопада 1991 p.), Закон «Про прикордонні війська України»;

- затвердження Державної символіки України: 16 січня 1992 р. Верховною Радою був затверджений Державний гімн України (Державним гімном України стала пісня «Ще не вмерла України...», яку написав композитор М. Вербицький на слова П.Чубинського); 28 січня 1992 р. Верховна Рада затвердила Державний прапор України; 19лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила Державний малий герб України, яким став золотий тризуб на блакитному тлі;

- прийняття 8 жовтня 1991 р. Закону «Про громадянство України»;

- введення у вересні 1996 р. національної валюти - гривні;

- установлення дипломатичних відносин з іншими державами.

4. Політична (конституційна) реформа.

4.1. Основні типи республіки як форми державного правління.

Республіка як форма державного правління поділяється на такіосновні типи:

- президентська;

- парламентська;

- змішана (президентсько-парламентська або парламентсько-президентська).

а) Президентська республіка. Президентська республіка характеризується тим, що домінуючу роль у ній відіграє глава держави - президент. Домінування виражається в тому, що президент зазвичай обирається всім народом і внаслідок цього дістає легітимність і найширші повноваження. Він не залежить від інших органів державної влади (наприклад, парламенту). Президент безпосередньо очолює виконавчу владу (уряд), самостійно (або при мінімальній участі парламенту) призначає міністрів незалежно від партійного складу парламенту; уряд несе відповідальність безпосередньо перед президентом; у деяких державах президент має право розпуску парламенту. Будучи головою виконавчої влади, президент одночасно практично стоїть над всіма органами держави і виступає в ролі арбітра між ними. На сьогодні президентськими республіками є США, Бразилія, Аргентина, Мексика, Єгипет, Сирія, ПАР та інші держави.

б) Парламентська республіка. Парламентська республіка будується на протилежних принципах від президентської. Центральну роль у житті республік даного типу відіграє парламент. Парламентська республіка характеризується такими ознаками: президент, як правило, обирається парламентом; президент не відіграє самостійної ролі, він виконує волю парламенту й уряду, несе відповідальність перед парламентом; парламент вирішує всі найважливіші питання державного життя; парламент формує уряд; уряд відповідальний перед парламентом (він може бути відправлений у відставку в результаті вотуму недовіри). Прикладами парламентських республік на сьогодні є Німеччина, Італія, Угорщина, Чехія, Індія.

в) Змішана республіка. Змішана республіка займає проміжну позицію між президентською і парламентською. Влада в ній поділяється приблизно нарівно між президентом і парламентом. Залежно від деякого пріоритетного володіння повноваженнями і визначеним лідерством у цьому питанні з боку президента чи парламенту змішана республіка може бути президентсько-парламентською чи парламентсько-президентською.

Характерними ознаками змішаної республіки є: президент, як правило, обирається всім народом і виконує свої функції, а парламент - свої; президент і парламент спільно беруть участь у формуванні уряду (наприклад президент за поданням глави уряду або самостійно пропонує кандидатури міністрів, а парламент затверджує їх); прем'єр-міністр відіграє самостійну роль, фактично є другою особою після президента у державі; уряд несе відповідальність і перед президентом, і перед парламентом (президент може самостійно відправити уряд у відставку, а парламент може висловити уряду вотум недовіри). Прикладами змішаних республік можуть служити Україна, Франція, Польща, Португалія, Фінляндія та інші держави.

4.2. Проголошення курсу на здійснення реформи.

На початок 2005 р. Україна була президентсько-парламентською республікою. Пропозиції про внесення змін до Конституції України і формування на цій основі парламентсько-президентської республікивносилися вже незабаром після прийняття Основного Закону країни в 1996 р. Однак зосередження значних повноважень у руках Президента було виправданим у перші роки становлення держави на основі прийнятої Конституції України. Згодом у практиці державотворення почав проявлятися дисбаланс у повноваженнях і відносинах між Президентом, парламентом і урядом.

У серпні 2002р. у телевізійному зверненні Президента України Л. Кучми до українського народу з приводу святкування 11-ї річниці незалежності України офіційно був проголошений курс на реформу політичної системи держави. Глава держави, зокрема, сказав: «Для стійкого і динамічного розвитку України необхідні рішучі зміни в її політичній системі... Для подальшого розвитку країна вимагає переходу до іншої політичної системи - парламентсько-президентської республіки... Одним із кроків у напрямку політичних реформ повинна стати реформа нашого виборчого законодавства, яке повинне відповідати вимогам парламентсько-президентської системи... Назріла потреба в адміністративно-територіальній реформі... Перехід до парламентсько-президентської моделі й посилення місцевого самоврядування - це і є наш європейський вибір... I як остаточна констатація факту: починати політичну реформу треба вже сьогодні».

4.3. Механізм здійснення реформи.

Таким чином, стрижень політичної реформи полягав у трансформації президентсько-парламентської форми державного правління в парламентсько-президентську. У цьому випадку деякі повноваження від президента повинні перейти до парламенту. Але при цьому зростала і відповідальність Верховної Ради, зокрема, за формування і діяльність уряду.

Механізм цього процесу був запропонований такий: за підсумками парламентських виборів, що повинні відбуватися на партійній основі, формується коаліція депутатських фракцій, представлених у Верховній Раді, що становить парламентську більшість. 3 представників коаліції формується уряд, за діяльність якого несуть відповідальність ті політичні сили, що делегували своїх представників у керівництво Кабінету Міністрів.

4.4. Хід здійснення політичної реформи.

3 моменту проголошення ідеї здійснення політичної реформи було внесено декілька її проектів. Їхнє обговорення відбувалося в гострій політичній боротьбі.

На якийсь час питання про здійснення політичної реформи нібито «зависнуло в повітрі». До нього повернулися під час гострої політичної кризи, що вибухнула в країні в період президентських виборів 2004 р.

8 грудня 2004 p. у пакеті з іншими найважливішими законопроектами було розглянуте питання про політичну реформу, що передбачає перехід України від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської не пізніше 1 січня 2006 р. (перший етап - з 1 вересня 2005 p.). За цей пакет законопроектів проголосували 402 народних депутати. Відповідні зміни були внесені до Конституції України.

Нові Закони України безпосередньо в сесійній залі підписав Президент України Л. Кучма. Прийняття нових Законів України (у тому числі і стосовно порядку проведення повторного голосування щодо виборів Президента України) дозволило істотно стабілізував політичну обстановку в країні.

4.5. Сутність політичної реформи.

8грудня 2004 р. Верховна Рада України 402 голосами затвердила проект Закону України №4180 «Про внесення змін до Конституції України», що був попередньо схвалений парламентом у червні 2004 р. У жовтні цього ж року Конституційний суд визнав цей проект закону відповідним до чинної Конституції. Сутність нового закону полягає в переході до парламентсько-президентської форми державного правління і перерозподілі повноважень у системі вищих органів влади.

а) Кабінет Міністрів. Відповідно до прийнятого закону Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів несе відповідальність перед Президентом і Верховною Радою і підзвітний парламенту в межах, передбачених Конституцією.

Уряд призначається Верховною Радою. Зокрема Прем'єр-міністр призначається парламентом за поданням Президента. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра Президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій, що становить у Верховній Раді більшість.

Міністр оборони і міністр закордонних справ призначаються Верховною Радою за поданням Президента, інші члени Кабінету Міністрів призначаються парламентом за поданням Прем'єр-міністра.

Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою.

б) Верховна Рада, Термін повноважень Верховної Ради збільшується з 4 до 5 років. За новим законом депутати працюють у парламенті на постійній основі і не мають права суміщати свій депутатський мандат з роботою в уряді, інших виконавчих органах влади, в органах судової влади тощо.

Вибори до парламенту згідно з новим законом проводяться на пропорційній основі та за партійними списками (кількість депутатських мандатів від тієї чи іншої партії повинно відповідати кількості голосів виборців у процентному відношенні, поданих за ту чи іншу партію на парламентських виборах). За результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формуєтьсякоаліція депутатських фракцій (а не окремих депутатів!), до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного. - 450 осіб - складу парламенту. Коаліція в парламенті формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання парламенту.

в) Президент. Згідно з конституційною реформою президент має право достроково припинити повноваження парламенту, якщо:

-протягом 1 місяця не буде сформована коаліція депутатських фракцій;

- протягом 60 днів після відставки уряду не буде сформований персональний склад Кабінету Міністрів;

- протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не зможуть початися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради приймаються Президентом після консультацій з Головою Верховної Ради, його заступниками і головами депутатських фракцій і груп. Повноваження Верховної Ради не можуть бути достроково припинені Президентом в останні 6 місяців повноважень парламенту.

Зміни в Конституції передбачають, що у разі дострокового припинення повноважень Президента виконання його обов'язків покладається на Голову Верховної Ради.

За Президентом залишене право призначати голів обласних державних адміністрацій. Також Президент буде мати право припиняти дію актів уряду за мотивами їхньої невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного суду.

Таким чином, за новим законом в умовах переходу до парламентсько-президентської республіки повноваження Верховної Ради України збільшуються, а Президента - зменшуються.

Помаранчева революція: передумови, хід, рушійні сили, нереалізовані можливості. Характер і зміст внутрішньої і зовнішньої політики України.

1. Помаранчева революція

2. Хід подій помаранчевої революції

3. Символіка і значення назви

4. Модель помаранчевої революції

5. Наслідки та підсумки

Історик А. Тойнбі писав, що цілі цивілізації занурювалися у важку кризу від того, що панує меншість раптом починало вірити в міфи, які вона сама впроваджувало у свідомість мас, щоб ними маніпулювати.

Це і відбулося в пострадянських державах. Спочатку владна еліта впровадила в масову свідомість гранично примітивний міф про західну демократії з її нібито чесними і рівноправними виборами - щоб домогтися пасивного згоди на ліквідацію радянської державності. Потім та ж сама владна верхівка нахабно маніпулювала виборами, найчастіше цього навіть не приховуючи, так що більшість громадян просто плюнуло на цей "демократичний інститут". І раптом, коли цю верхівку стали скидати, використовуючи вибори лише як момент дестабілізації влади, ця сама верхівка чомусь вирішила, що вибори всерйоз.

У силу цього, актуальність даної роботи підкреслюється тим, що на Україну опозиція, використовуючи технологію виборів, сама прийшла до того, що втратила свою владу.

1. Помаранчева революція

Помаранчева революція - кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді-грудні 2004 року, і противниками його основного конкурента Віктора Януковича. Початком Помаранчевої революції вважають акцію протесту після оголошення Центральною виборчою комісією (ЦВК) попередніх результатів, згідно яких переміг його суперник від влади-Віктор Янукович. Згодом Верховний суд України констатував факти порушень у процедурі голосування і підрахунку голосів виборців, скасував постанову ЦВК про результати виборів і зобов'язав її знову провести повторний тур голосування.

Протестувальникам вдалося змусити владу України дочекатися рішення Верховного суду і на його підставі повторно провести повторний тур голосування на президентських виборах.

У результаті повторного голосування перемогу здобув Віктор Ющенко.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні області України, в той час як В. Ф. Януковича підтримали переважно східні та південні регіони країни. Громадська думка РФ перебувало на боці Віктора Януковича, західних країн - на боці української опозиції. Ряд державних діячів країн Європи виступав у якості посередників між протиборчими силами.

Зміна уряду Україна, що відбулася в результаті Помаранчевої революції, і пов'язана з цим радикальна переорієнтація внутрішнього і зовнішньополітичного курсу країни (докладніше див Зовнішня політика України) дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу "кольорових" революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії і на Україну, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, в яких можливе повторення "кольорових" революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування "революційного досвіду", почали певні контрзаходи для недопущення цього.

2. Хід подій помаранчевої революції

22 листопада 2004 - наступний день після другого туру голосування, в ході якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем'єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком, коли стало зрозуміло, що офіційні попередні результати різко відрізняються від даних екзит-полів. Прихильники Ющенка і іноземні спостерігачі з Європи та США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями та такі розбіжності є результатом підтасування на користь провладного кандидата. У цей же день Президент РФ Володимир Путін зателефонував Віктору Януковичу і привітав його з перемогою на виборах Президента України. Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Вже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незалежності (укр. майдан Незалежності) почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. За кілька годин до оголошення Центральною виборчою комісією попередніх даних почали звучати заяви про фальсифікацію виборів на користь Віктора Януковича.

23 листопада в містах Західної України, в Києві і ряді інших міст і обласних центрів почалися мітинги на підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незалежності, де зібралося на мирну демонстрацію, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч осіб з усієї країни. Мітинги й пікети проходили також перед будинками Адміністрації Президента, Верховної Ради - українського парламенту, уряду тощо відмітною

ознакою демонстрантів став помаранчевій колір - колір передвиборної кампанії Ющенка (прихильники Януковича використали білий і блакитний кольори). Міська влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів, а сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент.

Ющенко вступив в переговори з діючим президентом Леонідом Кучмою, бажаючи мирним шляхом домогтися визнання своєї перемоги, але переговори були перервані вже 24 листопада, оскільки позиція Ющенка не передбачала іншого результату переговорів, крім проголошення його президентом. Після оголошення остаточних результатів, згідно з якими переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві, закликавши їх почати "Помаранчеву революцію" і за допомогою страйків паралізувати діяльність уряду, змусивши владу не визнавати результати виборів: "Шлях до компромісу через демонстрацію народної волі - це єдиний шлях, який допоможе нам знайти вихід з цього конфлікту. Таким чином, Комітет національного порятунку повідомляє про загальнонаціональний політичний страйк ".

3 грудня 2004 Верховний суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України в ході виборів, в результаті чого вимоги Ющенка були частково задоволені - зокрема, результати другого туру голосування були оголошені недійсними. Слідом за цим рішенням Верховна Рада змінила склад Центральної виборчої комісії й прийняла поправки до закону про вибори президента з метою перекрити основні канали фальсифікації виборів. Прийняття цих виправлень було результатом компромісу між владою і опозицією. У пакеті з ними була затверджена конституційна реформа, що обмежує владу президента України й передає частину його повноважень кабінету міністрів і парламенту.

У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, переміг Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний президентом України в публікації "Урядового Кур'єра" (що означає офіційне закінчення виборів).

3 Символіка і значення назви

Символом, під яким об'єдналися українські революціонери, став помаранчевий колір, який ще до початку активних дій на Площі Незалежності став носитися в елементах одягу чи аксесуарах переважно молоддю та політично-активним населенням. Потім до помаранчевого кольору додалася символіка Віктора Ющенка: логотип із підковою щастя, написи "Так!" (Укр. "Так!").

Одним з яскравих символів революції став апельсин (укр. Помаранч), прихильники Ющенка дарували їх один одному та противників.

Останні розповсюджували чутки про те, що апельсини наколоті чимось, що змушує людей протестувати.

Вербальним символом стало слово "Майдан" (укр. площа). В українських політиків усіх таборів стало популярним говорити про "ідеали Майдану"

Після завершення революції у багатьох ЗМІ спливла новина, що повнолітній син президента-Андрій, оформив на себе авторські права на революційну символіку і оранжевий колір, що викликало обурення серед багатьох громадян. З іншого боку не слід забувати, що "помаранчева" символіка-символіка особистої виборчої кампанії Віктора Ющенка.

Символом "помаранчевої революції" вважається баба Параска, жінка похилого віку з Тернопільської області, яка прийняла активну участь в акціях протесту на Майдані незалежності.

4. Модель помаранчевої революції

Помаранчева революція слідувала моделі, яка вперше проявилася при поваленні режиму Слободана Мілошевича в Сербії, а згодом була використана під час Революції троянд у Грузії. У всіх цих випадках революційні виступи мас, що завершилися перемогою, починалися як би спонтанно, однак на ділі були результатом цілеспрямованої агітаційно-пропагандистської кампанії та об'єднання опозиційних сил у потужний блок. Кожного разу вони починалися з невизнання опозицією перемоги на виборах кандидата від влади і масових демонстрацій протесту проти такого результату виборів.

Досить характерним для такого роду подій є явна патріотична і навіть націоналістична забарвлення. Приклади цьому та ж Революція троянд, Кедрова революція в Лівані, спрямована проти сирійської гегемонії, Тюльпанова революція в Киргизії та ін Для української Помаранчевої революції таким проявом став опір проросійського кандидата, яким був Янукович. Це пояснюється тим, що основною рушійною силою революції був народ на Україну середній клас, найбільш національно орієнтований шар суспільства.

Активною учасницею всіх трьох революцій стала молодь. Найбільш відомо студентський рух Отпор, яке своєю активністю сприяло приходу до влади в Сербії Воїслава Коштуніци. У Грузії студентський рух називалося "Кмара", на Україну - "Пора!", В Білорусії - "Зубр" і "Бунт" - вони, правда, великих успіхів у боротьбі з владою поки не домоглися.

Представники антипрезидентських сил і західна преса вказують, що активістів студентських рухів фінансували і навчали тактиці політичної організації і ненасильницьких методів боротьби західні соціологи й політтехнологи, які, у свою чергу, отримували кошти від ряду західних урядових і неурядових організацій.

До особливостей революції слід віднести надзвичайну толерантність учасників. Не дивлячись на дуже гарячі дискусії і словесні перепалки йшли по всій країні, в ході центральних подій практично не було актів фізичного насильства, чого не уникли деякі інші "кольорові революції".

Учасники подій найяскравішим враженням називали незвичайне відчуття братерства та єднання панували на площі Незалежності.

5. Наслідки та підсумки

29 вересня 2006 віце-прем'єр України Андрій Клюєв заявив, що з фасаду Головпоштамту на майдані Незалежності будуть прибрані написи, що залишилися там з часів "помаранчевої революції", оскільки серед написів є вкрай некоректні висловлювання на адресу: росіян, євреїв, Донбасу, Петра Симоненка, КПУ, Віктора Януковича, Партії регіонів.

Написи на фасаді Головпошти, а також портрети лідерів "помаранчевої революції" були частково стерті ще по завершенні президентських виборів 2004 року. Решта на двох колонах центрального входу написи і малюнки за спільним рішенням міської влади і "Укрпошти" були збережені і накриті склом, як "пам'ятник".

На новий 2007 рік влада Києва відмовилися від використання символу нового року (за китайським місячним календарем) - "вогненної свині" в оформленні головної ялинки країни на майдані Незалежності з-за можливих інсинуацій з приводу схожості кольору символу року з "революційним" кольором пропрезидентської партії " Наша Україна ".

Помаранчева революція зробила Україну відомою всьому світу і навіть певною мірою модною країною, так в ряді парламентів провідних країн світу лідерів революції зустрічали помаранчевою символікою, косу одного з лідерів - Ю. Тимошенко повторювали дизайнери моди та ін

Експерти розходяться в оцінці чи була Помаранчева революція революцією по суті. Радикальних змін в державному або громадському устрої не відбулося. Але у низці громадських інститутів Україні відбулися стрибкоподібні зміни. Найбільш наочно це видно по безпрецедентного зростання свободи ЗМІ. З відходом президента Кучми політичне життя на Україну Диверсифікувалась, припинилася ситуація, коли всі основні питання діяльності держави вирішувалися в одному центрі і фактично з волі однієї людини - президента країни. Політична еліта змушена перейти на інші стандарти взаємодії, набагато ближчі до стандартів цивілізованості суспільства. Саме процес переходу на нові політичні стандарти зовні виглядає як певна нестабільність.

Парламентські вибори 2006 року вперше в історії України переважною більшістю спостерігачів були визнані вільними і демократичними. Прямим наслідком Помаранчевої революції став факт визнання Україною єдиною вільною країною з пострадянських держав, за винятком країн Балтії, авторитетної міжнародної правозахисної організацією Freedom House в 2005 і 2006 роках.

Дата добавления: 2014-01-04