Самоутвердження української культури XIX століття

План

Українська культура доби бароко та Просвітництва ХVII-XVIII ст.

1.Просвітництво України за часів Гетьманщини.

2.Києво-Могилянська Академія - центр науки та осві

3.Українське бароко - феномен національної культурної творчості

XVII – XVIII ст.

1.Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648 - 1654) звільнила українські землі від польського панування. До складу держави, якою правив Б.Хмельницький ввійшли Чернігівщина, Полтавщина, Правобережжя Київщини, Поділля, частина Білорусії, частина Волині. Офіційна назва держави була “Військо запорізьке”. В такій формі проіснувала до XVIII ст. Офіційний титул голови держави мав “Гетьман війська Запорізького”.

Період з 1648 р. по 1764 р. - період гетьманської держави. Її очолюють високоосвічені, європейського рівня політики та громадські діячі: Хмельницький, Виговський, Мазепа, Орлик, Розумовський. Вони доклали великих зусиль і коштів на розбудову культури, освіти і шкільництва.

Шкільна освіта охоплює всі верстви і соціальні групи населення. Засновуються школи при Ніженьському, Любенському, Чернігівському, Полтавському та інших полках. В період Гетьманщини на 746 чоловік припадала одна школа. Це говорить про те, що шкільництво цієї доби було на високому рівні. Підготовку кадрів вищої ланки проводили у Львові, а з XVII ст. освітнім центром стає Київ.

Цю епоху яскраво представляють мислителі-філософи:Феофан Прокопович, Григорій Сковорода,- філософія яких базується на філософських поглядах Арістотеля та вивченні античних творів середньовічних філософів.

В XVII ст. розвивається література, яка відходить від релігійних догматів. Визвольна війна спрямувала літературу на тему подвигів народу та його героїв. Розвивається “шкільна література” у формі промов, діалогів, віршів і драматичних творів, дало появу шкільній драмі. Особливістю якої було те, що поміж віршованих діалогів релігійного змісту вставляли веселі насичені національним гумором побутові сценки. З релігійного до світського напрямку в літературі проходять Д.Туптало, С. Яворський, Г.Сковорода та ін. Великого розвитку набуває історична література, а також літописання. Серед історичних творів слід назвати “Синопсис” (1674) автор Інокентій Гізель - це перший нарис історії України з найдавніших часів до XVII ст., підручник для закладів. До історично-літературних творів належать козацькі літописи. Найціннішими серед них є “Густинський літопис”, невідомого автора, який починає виклад історії України з найдавніших часів аж до 1897 року, описує історію виникнення козаччини.

"Літопис Самовидця" описує повстання Б. Хмельницького 1647 - 1702 рр. "Літопис Граб’янки" описує боротьбу козаків за Б.Хмельницького до 1710 року (обрання гетьмана Скоропадського). "Літопис Величка" - монументально-історичний твір, складається з чотирьох томів, охоплює події 1648 - 1700 рр.

Високого рівня в XVII ст. набуває українська драма. В 1673 році була написана перша драма Феофаном Прокоповичем “Про Олексія чоловіка божого”. Ф.Прокопович склав теорію трагедії, комедії і трагікомедії. Ставилися спектаклі під час Різдвяних і Великодніх свят, де поєднувалися спектаклі біблійної теми із сюжетами буденного життя. В історії українського театру цікавим явищем був вертеп - ляльковий народний театр. Для вистави використовували скриньки у вигляді двоповерхового будиночку. У верхній частині відбувалися сцени біблійного сюжету, у нижній - народно-побутові.

В другій половині XVII ст. набуває розвитку побутово-історична література. Написання історичних віршів, творцями яких були учні Києво-Могилянської Академії. Провідним родом віршування була духовна лірика. Писались вірші в честь Бога, Божої Матері, святих. а також світська лірика про події шкільного та сімейного життя. Автором численних віршів був Л.Баранович, К.Зінов’єв, С.Давидович та ін. Серед духовних віршів перше місце займає коляда.

Українське мистецтво XVII ст. набуває розвитку, і найбільшого поширення набувають такі жанри: портретистка, іконопис, графічне мистецтво, дереворізьба, книжкова мініатюра.

Серед різних жанрів світського мистецтва основне місце займав портрет, який зберіг тісний зв’язок з іконописом. Портрети виконувалися на полотні, дереві, їх ставили ближче до святих місць, поміщували замість ікон. Портрети писали посмертно відомим політичним та громадським діячам: Б.Хмельницькому, П.Могилі, І.Мазепі, М.Смотрицькому, К.Острозькому та ін. Іконопис розвивається в ренесансно-барокових формах і відзначається пишністю. багатством. Особливе місце в образотворчому мистецтві займають іконостаси, які визначались грандіозністю, багатством оформлення. Серед них іконостаси Єлецького собору, Троїцької церкви в Чернігові, іконостас святої П’ятниці у Львові. Відомими виконавцями іконостасу були І.Рудкович, І.Бродлакович, І.Кондзелевич. Графічне мистецтво розвинулось при друкарнях Києва, Чернігова, Львова. Майстерність О.Тарасевича, Г.Левицького, А.Козачківського не поступалася кращим західноєвропейським граверам.

Майстри надавали естетичного вигляду книгам, прикрашали в дорогі оправи з золота, срібла. Особливої уваги надавалось оформленню першої титульної сторінки, яка називалась “форта”. Для оправи “форти” використовували дорогі металеві оправи, прикрашені різьбленням, емаллю, коштовним камінням.

Значного розвитку набула книжкова мініатюра. Тексти книг завжди прикрашалися заставками, початковими ініціальними буквами та декоративними елементами. Найбільш насичені книжковою мініатюрою вважають "Євангеліє", "Псалтир”. Дереворізьба розвивалась в основному на релігійну тематику, що виражалось у виготовленні християнських символів, ікон.

Для музичного мистецтва XVIIІ ст. характерний розвиток світської музики. В цей період у Києві створюється міська капела, музична школа та музичний цех. При багатих маєтках існували кріпосні капели, оркестри, оперні та балетні трупи

Музична культура набула популярності далеко за межами держави. В 1738 р. відкрито.Глухівську співочу школу, яка стає центром культурного життя.З глухівської школи вийшли видатні композитори і творці української музики: М. Березовський, Д. Бортнянський, А.Ведель. В 1773 р. в Харкові відкриті спеціалізовані музичні класи, якими керували М. Концевич, а пізніше А. Ведель. яка виражалась в сентиментальних піснях та солоспівах Їхня творчість набула більшого поширення після ліквідації Гетьманщини.

2. Особливе місце в розвитку освіти, науки і національно-культурного руху в Україні в часи Гетьманщина належить Києву і його школам.

На базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря виникає Києво-Могилянська колегія, яка вже з самого початку могла іменуватись академією, оскільки її програма збігалася з програмою університетів Європи. Проте, тільки у 1701р. отримала титул академії, й стала першим вищим навчальним закладом в Східній Європі.

Митрополит Петро Могила був фундатором цієї колегії, вніс кошти на її існування і утримання. Послав за кордон молодих здібних людей на навчання. Запросив зі Львова відомих педагогів І.Козловського, С.Косова. Навчальна програма будувалась за класичною схемою західноєвропейського університету: вивчали “сім вільних наук”. Фактично набір навчальних дисциплін був набагато ширшим. Перші 4 роки виділялися на загальноосвітню підготовку 1 рік на риторику, поетику, 2 роки на філософію, 4 на теологію, вивчали мови: слов’янську, українську літературну, грецьку, латину, польську; оволодівали поетичним та риторичним мистецтвом античності. Пізніше було введено курс російської, французької, німецької, староєврейської мов та чисту і мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру). Навчання тривало 12 років.

Ця вища школа зберегла національні традиції шкіл України. Викладання велося латинською мовою, знання якої вважалося ознакою освіченості. Викладали старослов’янську і грецьку мови. Їх знання давало доступ до найбільших скарбниць світової культури. В програмі була польська мова тому що чимало українських письменників того часу (С.Косів, П.Могила, Л.Баранович, І.Галятовський, І.Гізель, Т.Прокопович) писали свої твори польською мовою. Окреме місце в академії займали студії філософії. Викладали її професори, які навчались в закордонних університетах чи академіях Європи. Викладалась Арістотельська філософія, філософія Декарта, Гобса, Спінози. В розвитку філософії займають провідне місце такі вчені, як І.Гізель, С.Яворський, Г.Кониський, Ф. Прокопович.

При академії була укомплектована бібліотека, увагу якій приділяв П.Могила. Придбав твори видатних античних авторів (Овідія, Горація, Сенеки). В бібліотеці знаходились примірники греко-слов’янської граматики “Адельфотес” Л.Зизанія, “Граматика” М.Старицького (1677), “Лексикон славеноруський” П. Беринди. У XVIII ст. фонди бібліотеки значно зросли, бібліотека встановила широкі міжнародні зв’язки.

Свою бібліотеку Києво-Могилянської академії подарував П.Могила, яка нажаль не збереглась до нашого часу,(в 1780 - 1811 роках під час пожеж вона постраждала, згоріло близько 10 тис. томів цінної літератури). Києво-Могилянська академія мала великий вплив на культуру України. З академії вийшло багато громадських, політичних, освітніх діячів, музикантів (І Гізель, Ф. Прокопович, Г. Сковорода М Ломоносов, Я. Козельський). В академії формувалась українська літературна мова, був започаткований перший в країні театр. Академія була визначним центром просвітництва. Її видатні діячі піднесли значення науки в громадському житті, поширювали серед народу освіту і наукові знання. Академії багато завдячила Білорусь, Сербія, Молдова, Угорщина.

Отже Києво-Могилянська академія в XVII - XVIII ст. була вищою школою в Східній Європі й започаткувала українську філософську школу, українську літературу і мову, математику, поетичну школу малярства, музики, церковний спів, історичну школу, астрономію. З 1820 року припиняється діяльність Академії. До 1992 року Академія перебувала в різному підпорядкуванні, на сьогодні це діючий навчальний заклад

3.У другій половині XVII ст. Україні поширився стиль бароко, новий своєрідний стиль в мистецтві прийшов з Західної Європи. Україна переймає нові напрямки, перетворює їх у своєму традиційному руслі “бароко” або “козацьке бароко.

Стиль бароко виник в Італії й стає домінуючим художнім напрямом, починаючи з середини ХVI – XVII ст. Мета бароко – вразити споглядальника грандіозністю, багатством і різноманітністю матеріалів, драматизмом та ілюзіоністськими прийомами.

Типовими ознаками стилю бароко є: бурхлива динаміка форм; перебільшений вираз почуттів і переживань; драматична напруженість і патетика; героїзм художніх образів; монументальний характер звучання; глибинність просторових вирішень; вишуканість, оригінальність форм; надмірна пишність, декоративність; урочисте представництво, помпезність;зовнішня показовість,

Українське бароко увібрало в себе певний досвід західноєвропейських майстрів і в той же час сформувалося під впливом місцевих особливостей історичного розвитку і специфічних світоглядних уявлень українців, національних естетичних засад, внаслідок чого вилилося у мистецькі форми, багато в чому відмінні від західноєвропейських.

Стиль бароко в Україні поширюється у другій половині XVII ст. й стає цілісною художньою системою, під впливом якої розвіваються всі жанри мистецтва. В його рамках розвивалися ідейно-стильові тенденції, зокрема, офіційне аристократичне «високе бароко», «середнє», «низове». Останнє тісно пов’язане з фольклором.

Бароко найвиразніше виявив себе в архітектурному мистецтві у двох нар’ямах: самобутній прийом композиції храму – тричасна триверха (рідко одноверха) споруда та хрестовидні п’яти, семи, дев’ятичасні споруди з 5,7,9 верхівками.

Особливо багато будов закладено гетьманами І.Самойловичем, І.Мазепою, А.Апостолом. Так І.Мазепою відновлено у Києві 6 великих будов, а всього понад 20 сакральних споруд за його кошти побудовано. За часів керівництва І. Мазепи в архітектурі остаточно затвердився стиль бароко, що прийняв назву “козацьке бароко”. До будівель доби Мазепи відносять такі споруди, як:

Троїцька церква в Густині (1671),

Преображенський собор в Ізюмі (1682)

Троїцький собор у Чернігові (1695),

Богоявленський собор у Києві (1690),

Покровський собор у Харкові (1689),

Іллінська церква у Києві (1692),

Всехсвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври (1696-1698), Вознесенський собор у Переяславі (1700),

Георгіївська церква Видубецького монастиря в Києві (1696-1701),

Воскресенська церква у Сумах (1703),

Катеринська церква у Чернігові (1710).

Другий напрям – поєднання трансформованого давньоруського храму з класичною композицією фасадів: собор Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові (1679), Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря в Лубнах (Полтава) (1692), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві (1689-1709).

Прекрасними зразками барокової архітектури є дерев’яні споруди, які представлені різними школами: церква Святого Духа в Рогатині, церква Воздвиження у Дрогобичі, храм Покрови у Ромнах (Полтаві), церква св. Миколая в селі Кривки (Львів), церква Параскеви село Крехів (Львів), Михайлівська церква у Мукачеві, Троїцький собор у Новосельцях Дніпропетровської обл..

Бароко- це стиль архітектурно-ландшафтних ансамблів. Відновлені Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор, Кирилівська церква у Києві, Спаський та Єлецький собори в Чернігові. Лаврська дзвіниця- своєрідний архітектурний твір:96.5 м. висоти, побудована за принципом ордерного будівництва І. Шедель. Йому належить будівництво Брами Заборовського (західні ворота Софійського монастиря), добудував другий поверх Київської академії на Подолі, спорудив Софійську дзвіницю. У формах українського бароко другої половини XYII –XYIII ст. зведено митрополичий будинок і трапезну Софійського монастиря.

У 1747 р. починається будівництво Андріївської церкви – архітектурного шедевру світового значення. Проект виконав архітектор І.Растреллі, за його проектом в той час споруджується Маріїнський палац.

Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудована українським народним зодчим С. Ковніром, який протягом 60 років вів будівельні роботи при Лаврі.

Дивовижне розмаїття архітектурних форм українського бароко зумовило й образотворче мистецтво в якому поєднались багатий декор, позолота, складна композиція, та елементи народної творчості. Динамічне розгортання дійств притаманне іконам «Преображення Господнє», «Благовіщення». Персонажі цих ікон позначені сміливими, гострими ракурсами, малюнок одягу відзначається гармонійним поєднанням оксамитового, зеленого та золотистого кольорів. Гравюра І. Щирського «Всенародне торжество» символізує Образ України, де автор алегорично унаочнює її духовне покровительство. Слід зауважити, що в цей період виникають художні школи в Чернігові, Жолкві, Києві, Львові.

До храмових розписів входили такі жанри:пейзаж, портрет, монументальний розпис, жанрова картина. Визначними майстрами живопису були І.Бродлакович, І.Кодзелевич, І.Руткович, М. Петрахнович. Живописна спадщина останнього пов’язана з львівською Успенською церквою «Страсті Христові», «Одигітрія» саме ці твори зафіксували етнопсихологічний портрет українця того часу. У творчості І. Кодзелевича основне місце посідає образ людини, сповнений глибиною внутрішнього життя і благородної краси, зокрема, іконостас богородчанський з іконами «Тайна вечеря», «Успіння», «Нерукотворний Спас» із іконостасу Загорського монастиря..

Доба бароко залишила значну кількість зразків різьби по дереву, дивовижні іконостаси, які прикрашали пишним декором,позолотою, іконами.

Провідним жанром став партесний спів (багатоголосся),який відзначався стриманістю образного ладу, гармонійністю і простотою. Його називали «київський розпів», що набув поширення по всіх церквах. Серед українських композиторів барочників були: Є.Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К. Коньовський.

Українська музика доби бароко - це найвище досягнення національного мистецтва Партерний спів відзначався стриманістю образного ладу, гармонічною простотою. Київський розспів дістав поширення у Москві та інших містах Росії.
Тема № 7

Дата добавления: 2014-01-04