Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку філософські та політичні погляди. Математичні знання в XIII - XV ст. не набули особливого поширення

Космологічні уявлення черпалися з християнської та іншої богословської літератури, що трактувала питання світобудови вельми суперечливо. Серед творів такого роду в XIII-XIV ст. найбільш популярним були компілятивний дохристиянський твір «Книга Єноха» (II-I ст. до н. е.) і «Християнська топографія» Косьми Індикоплова (бл. 549 р.). У першому світ подавався як Земля і сім небес над нею, у кожному з яких живуть духи, ангели та різні світила. У другому Земля описується у вигляді стола або прямокутної дошки. Великим кроком уперед було відродження на поч. XV ст. античних уявлень про світобудову. У збірнику «Мандрівник з іншими речами» (1412) міститься пряма заява про кулястість Землі. Раціональне осмислення природи світобудови було істотно ускладнене впливом релігійно-містичного світогляду. Але вже Ю. Дрогобич у своєму «Прогностику…» – науковій розвідці, яка вийшла друком у Римі в 1483 р. (це перша друкована книга українського автора, що належить до інкунабул – першодруків Європи) чітко виходив з тези про пізнаваність світу: «Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені вони для розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з останніх – наслідок їх пізнаємо».

Книжкова справа в Україні, як і вся культура, в 30-50-і рр. XIII ст. перебувала в найважчому становищі. У джерелах згадується книгописання к. XIII ст. у Києво-Печерському монастирі, у Володимирі-Волинському, Холмі і Львові. Збереглося усього близько 200 рукописів і уривків, створених наприкінці XII-XIV ст.; наприкінці XII - поч. XIII ст. – 28; у 1 пол. XIII – 19; у XIII ст. (без точної дати) – 83; у 2 пол. XIII – 34; наприкінці XIII - на поч. XIV – 35. Всі вони були написані напергаменті. Деякі книги були прикрашені мініатюрами.

На українських землях в XIII — XV століть знали декілька видів письма. Спочатку був «устав» — без нахилу, суворо геометричної форми, який нагадує сучасний друкарський шрифт. У XIV столітті з поширенням ділового письма його змінив «напівустав» (літери менші, з легким нахилом).У XV столітті почали писати «скорописом», плавно з'єднуючи сусідні букви. Іноді літери прикрашали в'яззю, вони були видовжені вгору і перепліталися між собою, утворюючи орнамент. Писали стовпцями, не розділяючи слів, скорочуючи їх за рахунок голосних, які часто писали над рядком. Крапку використовували довільно. З XV ст. з'являється кома або крапка з комою замість знака питання.

З середини XV ст. в європейському книговиданні настають радикальні зміни, пов'язані з виникненням книгодрукарства (1440 р. — німецький винахідник Й. Гуттенберг). Виникнення книгодрукування в Україні донедавна пов'язувалося з ім'ям Івана Федорова (р.н. невідомий — † 1583 ). Сьогодні ряд вчених схиляється до думки, що друкарня у Львові існувала, принаймні, у 1460 р. (львівський міщанин Степан Дропан подарував її Львівському Онуфріївському монастирю). Поза українськими землями в цей час церковнослов'янською мовою друкувався ряд книг. 1491 р. у Кракові Швайпольт Фіоль (Святополк Фіоль) виготовив богослужебні книги «Часословець» і «Осьмогласник», а дещо раніше – «Тріодь пісну» і «Тріодь цвітну». У Празі Франциск Скорина у 1517-1519 рр. надрукував кирилицею 20 окремих видань Біблії. У Римі 7 лютого 1483 р. в друкарні Еухаріуса Зільбера було видано написаний латиною науковий трактат «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету».

Архітектура і мистецтво – це дві царини, які найбільше потерпіли від татаро-монгольської навали. Будівництво в Подніпров'ї фактично було припинене і розвивалося тільки на території Галицько-Волинського князівства, базуючись на архітектурі часів Київської Русі. Данило Галицький і його послідовники відроджують містобудування, зводять ряд нових фортець і відбудовують старі, зруйновані ординцями. Сюди з розорених монголо-татарами міст прибуло багато майстрів. Вони засновували ремісничі слободи і виконували замовлення князя.

У 2 пол. XIII ст. починається будівництво кам'яних замків у Луцьку, Кременці, Хотині. Нові тенденції з'являються в культовому будівництві: храми стають підкреслено урочистими (церкви Успіння та Івана Предтечі в Холмі, храми Іоанна Богослова і Дмитра в Луцьку, церква Миколи у Львові тощо). В їх архітектурі візантійський стиль набуває нових форм — переплітаються візантійсько-руський і готичний стилі, храми рясно декоруються різьбленням, іноді вітражами (церква Іоанна Златоуста в Холмі) і фресками.

З кінця XIV ст. на архітектуру починають впливати зміни в тактиці ведення війни і розвиток військової техніки. Виникають замки, повністю побудовані з каменю і цегли, укріплені кріпосними вежами і бійницями (у Луцьку, Меджибожі, Кременці). Головними замовниками стають не тільки церкви, монастирі і великі феодали, але й шляхта, зміцнілі міські та сільські общини. Зміцнюються культурні зв'язки з Західною Європою, в Україні працюють майстри з Угорщини і Польщі. Всі ці тенденції відбиваються в будівництві і внутрішньому оздобленні безкупольних храмів, в яких разом із продовженням традицій архітектури Київської Русі реалізовані творчо переосмислені досягнення Заходу.

Дата добавления: 2014-01-04