Місце дидактичних категорії у військовій педагогіці

Розглянемо деякі з них.

Викладання - це діяльність тих, хто навчає, а учіння - це діяльність тих, хто навчається. Роль суб’єкта навчання у військово-дидактичному процесі є надзвичайно великою і різноплановою:

а) виступає, передусім, як організатор, керівник, старший товариш по службі та начальник у навчально-пізнавальній діяльності воїнів;

б) створює умови, за яких об’єкти навчання можуть найбільш цілеспрямовано, змістовно, оптимально, раціонально і ефективно вчитися, опанувати підвалини військової майстерності;

в) виступає як джерело військово-професійних знань, навичок і вмінь у бойовій та гуманітарній підготовці;

г) надає своєчасну допомогу воїнам, коли є така потреба;

д) виступає як вихователь;

е) є командиром і начальником для підлеглих;

ж) піклується про всебічний розвиток особистості воїнів;

з) контролює і оцінює хід та результати навчально-пізнавальної діяльності воїнів тощо.

Учіння – це система навчально-пізнавальних дій воїнів, спрямованих на опанування військово-професійними знаннями, навичками та вміннями їх застосування у військовій діяльності, формування властивостей захисника Батьківщини. Передумовами навчальної діяльності воїна є:

а) наявність мети, що стимулює воїна до цілеспрямованої змістовної навчально-пізнавальної діяльності;

б) наявність мотивації до навчально-пізнавальної та військово-професійної діяльності;

в) наявність соціально-психологічної готовності до служби в лавах Збройних сил України;

г) наявність самостійності та активності воїнів у навчально-пізнавальній діяльності, зосередженість на опануванні військово-професійної майстерності.

Структура навчальної діяльності об’єкта навчання має включати три взаємопов’язані сторони: мотиваційний, процесуальний і змістовний. Вони мають діяти у комплексі. Через те сутність учіння полягає не стільки опануванні певних військово-професійних знань, навичок та вмінь, стільки в умінні вчитися і оволодінні методикою самовдосконалення, тобто самоосвіти і самовиховання.

Поняття “освіта” вживається в трьох розуміннях: 1) як процес інтелектуальної підготовки особистості до умов життя у суспільстві шляхом засвоєння систематичних знань і формування на їх основі навичок, вмінь і світогляду практичного порядку; 2) як результат процесу навчання та рівень досягнення рівня освіченості, сформованості навичок і вмінь; 3) як сукупність навчально-виховних настанов. Отже, освіта – це водночас і процес, і результат засвоєння воїнами систематизованих військово-професійних знань, навичок і вмінь, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей, розвитку їх творчих сил і здібностей.

“Навчальна програма” – це документ, що визначає зміст навчання, систему військово-професійних знань, навичок і вмінь, які мають опанувати воїни у військово-навчальному процесі з кожного предмета бойової та гуманітарної підготовки, а також зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. У кожному виді та роді військ є програми бойової підготовки відповідних військових підрозділів і частин. Вони затверджуються командувачами видів військ Збройних сил України.

“Навчальний план” – державний документ, який визначає перелік навчальних предметів з бойової та гуманітарної підготовки, що вивчаються в конкретних військових навчальних системах (вищі військові навчальні заклади, навчальні центри, військові частини та підрозділи тощо), послідовність їх вивчення та кількість годин, що відводиться на вивчення кожного з них за роками навчання, тижневу і річну кількість годин. Вони складаються у військових частинах і з‘єднаннях, вищих військових навчальних закладах для підготовки кожного військового фахівця.

“Навчальний предмет” – це науково обгрунтована система знань, навичок і вмінь, яку відібрано для вивчення в різноманітних військових навчальних системах. Конкретний їх перелік і взаємозв’язки визначаються навчальними планами, структурно-логічними схемами підготовки відповідних військових спеціалістів. Головним предметом навчання бойової підготовки у військових підрозділах і частинах є тактико-спеціальна, основними предметами - тактична, спеціальна, технічна, вогнева та загальновійськова підготовка. Особлива увага приділяється гуманітарній підготовці військовослужбовців Збройних сил України, яка також є основним предметом навчання.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене, правомірно стверджувати, що об'єктом військової дидактики як науки є навчання військовослужбовців у всьому обсязі та у всіх вищеперелічених аспектах. Предметом її є система відношень: суб'єкт навчання - об'єкт навчання; об'єкт навчання - навчальний матеріал; взаємовідношення між тими, хто навчається.

Різноманіття цих відношень, напевно, становить сутність процесу навчання військовослужбовців. Безумовно, серед цих відношень найголовнішим є союз викладання і учіння, тобто відношення суб'єктів та об'єктів навчального процесу. Сучасна військова дидактика, виходячи на світові позиції та спираючись на сучасні концепції навчання, відкриває нові явища у навчальному процесі - комп'ютеризацію, кібернетизацію, активні методи навчання та ін. Вона опрацьовує такі проблеми:

визначає мету і обгрунтовує зміст навчання військовослужбовців;

досліджує сутність, закономірності та принципи навчання, а також шляхи підвищення його розвиваючого та виховного впливу на воїнів;

вивчає закономірності навчально-пізнавальної діяльності воїнів і шляхи її активізації у процесі навчання;

обгрунтовує систему методів навчання і умови ефективного їх застосування і вдосконалення;

визначає і удосконалює організаційні форми навчальної роботи у військових підрозділах і частинах;

обгрунтовує ефективні та об’єктивні критерії оцінки результативності як усього військово-дидактичного процесу, так і викладацької діяльності суб’єктів навчання та навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання тощо.

Загальна військова дидактика досліджує загальну теорію і методику навчання і відповідно дає їх обгрунтування.

Специфіку, особливості викладання окремих навчальних дисциплін досліджують часткові методики. Тому що, наприклад, гуманітарна підготовка суттєво відрізняються від викладання тактико-спеціальної або спеціальної підготовки. Ще більш специфічним є проведення занять з фізичної підготовки. У зв'язку з цим, загальна військова дидактика досліджує тільки загальнотеоретичні засади процесу навчання, а часткові методики, використовуючи її рекомендації та висновки, обгрунтовують організацію навчання з окремих навчальних предметів бойової та гуманітарної підготовки. Природно, що загальна військова дидактика і часткові методики розвиваються у тісному зв'язку між собою і збагачуються взаємно, тому що вони мають спільний об’єкт наукового дослідження – військово-дидактичний процес. Часткова методика виділяє у цьому об’єкті те, що є специфічним для викладання конкретного предмета бойової та гуманітарної підготовки зокрема. Отже, військова дидактика відноситься до часткової методики, як теорія до практики.

Таким чином, військова дидактика - це галузь військово-педагогічної науки, яка вивчає, досліджує, узагальнює та обгрунтовує цілі, закономірності, принципи, зміст, форми та методи навчального процесу, взаємодію суб’єктів і об’єктів навчання, вплив цих педагогічних явищ на формування особистості військовослужбовця і бойове злагодження військових підрозділів.

Старший викладач кафедри військово-гуманітарної підготовки

О.В.Пацкан

Дата добавления: 2014-01-04