І. З. Танчин соціологія 23 страница

Деякі етапи процесу відходу преси від скромної, але зрозумілої ролі інформатора споживачів про різні події, і перетворення її на інструмент для нав'язування цьому споживачу певних думок і оцінок, описує російський дослідник Дмитро Волков.

Наприкінці XVIII ст. пресу вперше називають частиною суспільного устрою. Британський політик і філософ Д.Вйорк, заявив, виступаючи в парламенті, що в ньому "є три влади; але на прес-галереї представлена четверта влада, яка є важливішою, ніж кожна з них". Але швидкі політичні та економічні зміни в західноєвропейських державах І стрімкий розвиток інституту преси призвели до переосмислення поняття "четверта влада" чи "четвертий стан", так що преса стала претендувати на роль "четвертої влади" у сучасній демократичній конструкції політичного розподілу функцій між виконавчою, представницькою І судовою гілками влади й уже в першій половині XIX ст. американський політик Джон Калоун писав: "Громадська думка і її орган — преса... уже досягли в цивілізованих країнах такої сили, що її відчувають уряди цих країн — але це ще ніщо перед тим, яким в майбутньому буде розмах їх впливу". В той же час він попереджав, що "преса, замість того, щоб представляти Інтереси цілого, звичайно виявляється органом окремих груп впливу, а точніше — партій, які Із них виростають; вона виявляється Інструментом в їхніх руках для контролю за громадською думкою і для її зміни в Інтересах цих груп". А вже через тридцять років, в і880 р., лорд Ектон написав: "Влада журналістики... примушує людей діяти не згідно з власними пізнаннями, але залежно від думки інших людей... Майже всі сьогодні віддають свою совість і здоровий глузд в заклад стороннім".

6.7.6. Маніпулювання громадською думкою

Термін "маніпуляція" (від лат. — рука — наповнювати) раніше використовувався щодо мистецтва демонстрування фокусів, а також картярських ігор, у яких застосовуються відволікаючі прийоми, приховування істинних намірів, створення ілюзій. Згодом, коли термін почали вживати стосовно людей, у нього стали вкладати значення "приручити" іншого, "прибрати його до рук", намагання перетворити його у слухняне знаряддя, маріонетку.

Американський професор факультету ЗМІ Герберт Шіллер характеризує маніпуляцію як приховане програмування думок, намірів, почуттів, ставлень, установок поведінки. Російський дослідник Дмитро Волкогонов розуміє під терміном "маніпуляція" панування над духовним станом людей, управління зміною їх внутрішнього світу. Він вважає, що маніпуляція відбувається за допомогою навіювання масам певних стереотипів мислення, формування такої громадської думки, яка є вигідною маніпуляторові.

Маніпулювання ґрунтується на брехні й обмані. Причому, в основі цієї брехні лежать корисливі інтереси. Маніпулятивна діяльність перетворює вибір громадян із вільного свідомого рішення у формальний акт, заздалегідь запрограмований спеціалістами по формуванню громадської думки. Поширення маніпулювання пов'язане і з тим, що воно має ряд переваг порівняно з силовими й економічними методами панування: по-перше, воно здійснюється непомітно для тих, ким маніпулюють; по-друге, воно не несе за собою прямих жертв і крові; і, по-третє, маніпулювання не вимагає великих матеріальних затрат, які необхідні для підкупу або заспокоєння численних політичних противників.

Сумний прогноз стосовно майбутнього маніпулятивних технологій належить перу відомого англійського філософа, лауреата Нобелівської премії Бертрана Рассела (1872—1970), який у книзі "Вплив науки на суспільство" відзначив, що якщо раніше словосполучення на зразок "сніг — білий" було прикладом безперечної істини, то у майбутньому вченим доведеться з'ясовувати, "...у скільки обійдеться з розрахунку на одну голову, переконати людей у тому, що сніг чорний, і наскільки дешевше переконати їх у тому, що він темно-сірий... Хоча ця наука... буде ретельно вивчатися, її студіювання буде обмежене строгими рамками правлячого класу. Простому народу не дозволять знати, як виникають його переконання. Коли ж ця техніка вдосконалиться, кожен уряд, який контролює виховання нового покоління, зможе тримати у підпорядкуванні своїх підданих, не потребуючи ні армії, ні поліції".

Як уже зазначалось, найважливіша роль у процесі маніпулювання громадською думкою належить ЗМІ й особливо телебаченню.

Для цієї мети ЗМІ відпрацьовано велику кількість прийомів. Інститут аналізу пропаганди (СІЛА) узагальнив ці прийоми і виділив ряд найпоширеніших методів маніпулювання громадською думкою:

• "Визначення". Ідеї, особистості, об'єкти поєднуються з певними характеристиками (позитивними чи негативними залежно від завдань, які ставлять перед собою маніпулятори), які через їх часте повторення засвоюються людьми як очевидні, які не потребують доказів. Скажімо, ідея про те, що в демократичному суспільстві існує плюралізм ЗМІ, хоча насправді, незважаючи на величезну кількість джерел їх походження, усі ЗМІ контролюються великими рекламодавцями й урядами.

• "Блискуча всезагальність". Зображуючи якісь події у яких необхідно заручитися підтримкою аудиторії, застосовують вирази, які переконують, що абсолютна більшість суспільства підтримує таку точку зору ("переважна більшість", "громадська думка"). Алгоритм дій приблизно такий: спершу політики з допомогою соціологічних опитувань, політологічних центрів, куплених журналістів, учених, та різного роду впливових осіб створюють так звану громадську думку. Потім — втілюють за допомогою ЗМІ цей продукт своєї діяльності в реальне життя, а далі — маніпулюють цим своїм власним продуктом, імплантованим у дійсність.

• "Рекомендація". Потрібна теза вкладається в уста особистості, яка користується високою популярністю в певних суспільних колах (відомий вчений, журналіст, письменник, артист, спортсмен тощо). У суспільній свідомості вкоренився стереотип, нібито людина, яка досягла вагомих успіхів у певній галузі, компетентна і в усіх інших сферах. І хоча численні факти переконують, що це всього-навсього поширена помилка — є безліч фактів, які демонструють, що особи, які блискуче роблять одну справу, виявляються безпомічними в інших. Тим не менш, цей стереотип щосили експлуатується політиками і біз-нес-рекламою. Досить згадати, скільки популярних артистів, спортсменів, журналістів наймають в свої ряди політичні партії напередодні виборів.

• "Підтасовування карт". Можливість і виправданість застосування точної чи неточної, логічної чи нелогічної заяви з метою пробудження цікавості аудиторії і опанування нею. Наприклад, пробудження загального інтересу до складної екологічної ситуації в певному регіоні — формулювання надідеї, яка опановує масами і переконання аудиторії у тому, що для того, аби справитися з проблемою, необхідно "всім скочити в один човен і гребти в один бік", тобто підтримати певний підкинутий рецепт виходу з кризи.

• "Перенесення". Прийом за допомогою якого безумовний авторитет певної особи чи політичної сили переноситься на якусь людину, яку потрібно популяризувати. Скажімо, на парламентських виборах 2002 р. в Галичині, де авторитет Віктора Ющенка і виборчого блоку "Наша Україна" був дуже високим, майже всі депутати-мажоритарники, а також кандидати до органів місцевого самоврядування яким вдалося заручитися підтримкою цих політичних сил, перемогли у своїх виборчих округах.

Можна навести й інші приклади коли об'єкт в очах громадськості штучно прив'язується до чогось такого, що сприймається суспільною свідомістю як дуже добре (чи, навпаки, погане): "Сталін — це Ленін сьогодні"; "Саддам Хусейн — арабомовний Гітлер".

"Підміна". Полягає у використанні позитивних визначень для позначення негативних дій або навпаки. Так, бандитів називають "борцями за свободу", а найманців — добровольцями. Скажімо, війна у Чечні російськими електронними ЗМІ називалася не інакше, як антитерористична операція. Можемо також згадати такі, наприклад, лексичні пари, як "наведення конституційного порядку" і "військова агресія", "захист прав людини" і "точкові бомбардування", "загальнолюдські цінності" і "принципи західної демократії", "запровадження вільного ринку" і "зруйнування вітчизняної економіки". Кожна із цих пар словосполучень може в певному контексті бути синонімічною. Як наслідок — людина судить не про події, а про їх назви; інакше кажучи, інтерпретація починається уже в номінативних, формально нейтральних висловлюваннях.

"Свої хлопці". З допомогою цього прийому створюють обманливе відчуття близькості певної суспільної групи чи певної особи.

"Зміщення акцентів". Чудовою ілюстрацією цього прийому може служити відомий радянський анекдот про висвітлення змагання американського і радянського бігунів. Переміг американець. Радянські коментатори повідомили: "Наш спортсмен прибіг другим, американський — передостаннім". Формально все сказано правильно, а насправді слухачів обмануто. Цей прийом дуже часто використовують навіть провідні світові інформагентства.

Є ще чимало інших методів введення громадськості в оману, такі, скажімо, як наліплювання ярликів, напівправда, заговорювання важливих тем тощо. Кількість їх повсякчас зростає.

Основним матеріалом, за допомогою якого ЗМІ здійснюють свої маніпуляції є інформація. А інформацію можна:

Сфабрикувати, видаючи її за справжню.

Спотворити шляхом неповного, однобокого подання.

Відредагувати, добавивши різноманітні вигадки.

Інтерпретувати факти у вигідному для маніпулятора світлі.

Приховати важливу інформацію, якісь суттєві деталі.

Відбирати факти, відповідно до своєї позиції.

Опублікувати правдиву інформацію тоді, коли вона вже втратила свою актуальність.

Неточно процитувати, навівши лише частину фрази або виступу, яка будучи вирваною з контексту набуває іншого, іноді протилежного сенсу.

Межі маніпулювання громадською думкою. Якщо можливості для маніпулювання громадською думкою є такими широкими, то може видатися, що ті соціальні групи, які володіють великими фінансовими ресурсами повинні завжди диктувати свою волю. Однак насправді їхні можливості обмежені рядом чинників. Найважливішими з них є:

• Конкуруюча пропаганда. Під пропагандою розуміють особливий вид соціальної діяльності, основною функцією якої є поширення знань, ідей, цінностей та іншої інформації з метою формування певних поглядів, уявлень та емоційних станів, і завдяки цьому — можливість впливати на поведінку людей.

Якщо держава має монополію на пропаганду (наприклад, при тоталітарних режимах), кожному представнику громадськості дуже важко засвоювати альтернативні, відмінні від офіційних ідеї та погляди. Офіційна пропаганда придушує інакодумство і виставляє у вигідному світлі ті факти, у яких вона зацікавлена. У демократичних же політичних системах завжди існує можливість сприймати різні погляду існує декілька джерел поширення пропаганди, які підтримують альтернативні точки зору. В конкурентній боротьбі ці сторони ставлять одна одній певні обмежувальні умови, які роблять неможливою безконтрольну пропаганду.

• Довіра пропагандистам, в очах представників громадськості, значною мірою залежить від інформації і способів її подання. Коли пропоновані громадськості факти помітно відрізняються від домінуючої громадської думки і реальної дійсності, виникає напруження, спрямоване проти тих, хто здійснює пропаганду.

Рівниця в освіті у різних соціальних груп громадськості може призвести до того, що зусилля пропагандистів будуть сприйматися тільки прошарками з вищою (або, навпаки, з середньою) освітою.

Вірування і система цінностей у різних представників громадськості також обмежують пропагандистські умови, оскільки представники різних соціальних верств, будучи носіями різних систем норм і цінностей, піддають критичному аналізові дії пропагандистів.

Контрольні питання та завдання

1. Охарактеризуйте громадську думку як стан масової свідомості і як соціальний інститут.

2. Проаналізуйте специфіку функціонування громадської думки в різних суспільствах.

3. Охарактеризуйте структуру громадської думки.

4. Чи можна вважати громадську думку соціальним інститутом?

5. Які найголовніші канали висловлення громадської думки

в Україні є найбільш, ефективними?

6. Яку роль відіграють ЗМІ як регулятор громадської думки?

7. Як ЗМІ впливають на громадську думку? Чи можна вважати синонімічними вирази "вплив на громадську думку" і "маніпулювання громадською думкою"?

8. Які фактори обмежують можливості маніпулювання громадською думкою?

9. Охарактеризуйте особливості реалізації громадської думки в сучасному українському суспільстві.

СЛОВНИК СПЕЦІАЛЬНИХ ТЕРМІНІВ

АБСТРАГУВАННЯ — теоретичний метод — сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод має такі форми: 1)А. за допомогою відволікання — розгляд окремих рис або властивостей об'єкта (без зв'язку з іншими й об'єктом в цілому); 2) А. за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що с певним спрощенням і огрубленням об'єкта); 3)А. за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів).

АВТОРИТЕТ — установлене й узаконене право керувати діями і поведінкою інших людей.

АГЕНТИ ВТОРИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — представники адміністрації школи, ВНЗ, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін.

АГЕНТИ ПЕРВИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — люди, які є найближчим оточенням особи (батьки, родичі, друзі).

АГЕНТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — певні особи, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.

АНОЙЯ — такий стан суспільства, за якого значна частина його членів, знаючи про існування обов'язкових суспільних норм, ставляться до них негативно або байдуже.

БУНТ — форма масової поведінки, яка означає ряд стихійних форм колективного протесту: масового хвилювання, повстання. Б. означає непокору офіційній владі. Причиною його виникнення є масове невдоволення чимось (умовами життя і праці, гнітом, поганим ставленням тощо), або кимось (найчастіше керівництвом).

БЮРОКРАТІЯ — офіційні особи, посади яких утворюють ієрархію, вони відрізняються формальними правами й обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.

ВИСХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ — соціальний підйом, рух індивіда чи соціальної групи у соціальній ієрархії.

ВЛАДА — це взаємодія, яка ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати одну чи кілька осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді й всупереч йому.

ВТОРИННА МОДЕРНІЗАЦІЯ (її ще називають "навздогінна модернізація") пов'язана із індустріалізацією країн, що розвиваються. Головною відмінністю Б. м. від первинної є та, що вона відбувається вже за умов існування зрілих соціально-економічних і культурних взірців, якими є так звані розвинуті країни.

ГЕНДЕР — сукупність соціальних характеристик статі.

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНІСТЬ — всі соціальні об'єкти, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретного соціологічного дослідження.

ГРОМАДСЬКА ДУМКА — це сукупність поглядів індивідів щодо певної проблеми, яка стосується інтересів певної групи людей.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА — поведінка, що не узгоджується з суспільними нормами, не відповідає очікуванням групи або суспільства у цілому.

ДЕЛІНКВЕНТНА ПОВЕДІНКА — поведінка, яка зумовлена наявністю систем цінностей і норм, які відхиляються від тих, які домінують у суспільстві, при цьому індивід, який сприйняв делінквентну культуру, визначає свою поведінку як правильну.

ДЕМОГРАФІЯ — наука про населення, яка вивчає його чисельність, склад, структуру, розподіл на території, а також зміну цих об'єктів у часі.

ДЕРЖАВА — форма політичної організації суспільства, основне знаряддя політичної влади; орган управління суспільною структурою, формами власності і пов'язаною з нею структурою виробництва.

ДОМІНУЮЧА КУЛЬТУРА — сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

ЕЙДЖИЗМ — вікова дискримінація, які ґрунтується на переконанні, що певні вікові категорії є гіршими за інші.

ЕКЗОГАМІЯ — це правила, які забороняють укладення шлюбу всередині певної суспільної групи. Як правило, забороняється вступати у подружні зв'язки з членами своєї родини.

ЕКСПЕРИМЕНТ — один із методів отримання соціологічної інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності й поведінки об'єкта, внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і які можна контролювати.

ЕЛІТА — коло людей, які мають високе суспільне становище, обумовлене особливими професійними, особистісними якостями і досягненнями, або також таких, що отримали свій статус у спадщину або за рахунок просування в межах закритої елітної групи.

ЕНДОГАМІЯ — це правила, за яких подружнього партнера варто обирати всередині певних суспільних груп (клас, раса, каста, віровизнання, національність, плем'я тощо).

ЕТНІЧНА ГРУПА — це частина суспільства, члени якої вважають (або інші так вважають щодо них), що спільним для них усіх є їхнє походження, культура і що вони беруть участь у спільній діяльності.

ЕТНОС — тип культурної спільноти, яка приділяє значну увагу спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших подібних спільнот однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою тощо.

ЕТНОСОЦІОЛОГІЯ — це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає походження, суть, функції і загальні закономірності розвитку етносів,міжетнічні взаємини та розробляє основні методологічні принципи їх досліджень.

ЕТНОЦЕНТРИЗМ — тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур, з позиції сприйняття власної культури як центральної і безумовно правильної.

ЗВИЧАЇ — це схвалювані суспільством масові взірці дій, які рекомендується виконувати.

ІДЕАЛЬНИЙ ТИП — теоретична конструкція, схема, яка спочатку створюється в уяві дослідника, а потім співвідноситься з емпіричною реальністю. Категорія запропонована М. Вебером.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ — соціально-психологічний процес ототожнення індивідом себе з певною людиною, соціальною групою чи спільнотою, що допомагає індивіду оволодівати різними видами соціальної діяльності, набувати певні соціальні статуси і ролі, засвоювати і перетворювати норми і цінності.

ІДЕОЛОГІЯ — система філософських поглядів та ідей, які відображають ставлення їх членів до дійсності, один до одного, способи засвоєння цієї дійсності і її перетворення, відповідно до ідеалів цього суспільного руху, стійка, спадкоємна і виконує соціальну функцію, виробляючи певному суспільному рухові тип мислення, поведінки і програми соціальної дії.

ІНДИВІД — це окрема людина, одиничний представник людського роду.

ІННОВАЦІЯ. Цей термін включає в себе два поняття: відкриття і винахід. Відкриття — це сприйняття багатьма людьми нових, раніше невідомих аспектів реальності. Відкриття примножує знання, воно завжди додає до культури щось нове. Винахід — це нова комбінація вже відомих елементів, наприклад, комбінація парового двигуна і візка привела до винаходу паротяга.

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка. ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ — це заміна спонтанної й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, яка очікується, моделюється, регулюється.

Існує також трохи ширше розуміння цього терміна, суть якого полягає у тому, що в певний історичний період ті країни, які раніше були менш економічно розвинуті, можуть почати інтенсивний розвиток своєї економіки, форсуючи зміну технологічного укладу.

КАСТА — замкнена соціальна група. Існують практично нездоланні бар'єри: людина не може змінити К. у якій вона народилася, не дозволяються і шлюби представників різних К.

КОЛЕКТИВНІ УЯВЛЕННЯ (термін Е. Дюркгейма) — спільні уявлення та моральні установки, які виступають у ролі єднальної сили в суспільстві.

КОМУНІКАЦІЯ — це процес, за допомогою якого люди передають один одному інформацію, ідеї, думки.

КОНСЕНСУС (термін, запроваджений О. Контом) — узгодженість дій основних соціальних спільнот та інститутів суспільства.

КОНТРКУЛЬТУРА — це різновид субкультури, який не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не сприймаючи пануючих у суспільстві цінностей.

КОНФОРМІЗМ — некритичне сприйняття і наслідування пануючих думок, норм, традицій, принципів і стереотипів масової свідомості.

КОНЦЕПЦІЯ — система взаємопов'язаних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея певної теорії.

КОРЕЛЯЦІЯ — тип асоціації однієї змінної з іншою, при якій зміна однієї величини супроводжується зміною іншої.

КУЛЬТУРА — це система цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, спільних для людей, пов'язаних певним способом життя.

КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ — це переконаність індивіда у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить.

КУЛЬТУРНІ УНІВЕРСАЛ її — це певні елементи, обов'язково присутні у кожній соціальній культурі (елементи властиві всім видам культури): мова, спорт, танці, звичай прикрашати тіло, освіта, ритуали похоронів та весіль, звичай дарувати подарунки та ін.

ЛЕГІТИМНІСТЬ — це здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

ЛОБІЗМ — це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних соціальних груп, шляхом цілеспрямованого впливу на органи законодавчої та виконавчої влади, з метою отримати схвалення або несхвалення ними того чи ішого законопроекту.

ЛЮМПЕН — декласована людина, яка повністю випала із соціальної структури і втратила звичайні для суспільства цінності, норми, стандарти стосунків і поведінки (бомжі, жебраки, залежні від алкоголю тощо).

МАКРОСОЦІОЛОГІЯ — сфера соціологічного знання, яка вивчає великі елементи соціальних структур, їхній стан та взаємодію, зорієнтована на дослідження масштабних суспільних процесів.

МАРГІНАЛ — це людина, яка не зуміла пристосуватися до домінуючої культури чи субкультури і виявилася витісненою "на узбіччя" соціального життя.

МАРГІНАЛ ЬНІСТЬ — ставлення індивіда або соціальної групи до суспільства чи певної суспільної верстви.

МАСОВА ІСТЕРІЯ — стан загальної нервозності, страху і підвищеного збудження — реакція на загрозу з боку якихось потужних сил.

МАСОВА ПОВЕДІНКА — це спонтанні і нетривалі суспільні дії, відносно великої кількості людей, які перебувають у невизначеній ситуації.

МЕНЕДЖМЕНТ — міждисциплінарна наука, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до управління. Ставить за мету сформулювати і застосувати на практиці загальні принципи управління, придатні для будь-якої організації.

МЕТОД — це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта.

МІГРАЦІЯ — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд на проживання із села в місто і навпаки.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ — галузь соціологічного знання, яка вивчає переважно міжособистісні, внутрішньо групову і щоденні взаємодії людей.

МОВНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ — це гіпотеза, яка переконує, що мова кожного суспільства скеровує увагу його членів на певні аспекти світу, оминаючи інші.

МОДЕРНІЗАЦІЯ — це перехід від традиційного аграрного стабільного суспільства до світського, урбанізованого, індустріального, до суспільства, яке безперервно змінюється.

МОЛОДЬ — це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої вікової межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками.

МОНОГАМІЯ — подружжя, що складається із одного чоловіка і однієї жінки.

НАТОВП — тимчасове і неорганізоване зібрання людей, які перебувають у безпосередній фізичній близькості і мають спільний об'єкт зацікавлення.

НАЦІОНАЛІЗМ — полісемантичний термін, який вживається для окреслення таких явищ: 1) Н. — національна ідеологія, певна система світо-гляднополітичнпх засад, що формує основну мету, принципи боротьби за національну незалежність та розбудову власної національної держави; 2) Н. як культурний і політичний рух, спрямований на боротьбу за утвердження національних пріоритетів у культурній та адміністративній сферах або за здобуття національної незалежності; 3) Я. як національна свідомість, тобто усвідомлення своєї приналежності до певної нації.

НАЦІЯ — історична сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для усіх членів.

НЕРІВНІСТЬ — становище, за якого люди не мають рівного доступу до соціальних благ.

НЕФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку її родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, яке висловлюється через звичаї і традиції, або через засоби масової інформації.

НЕФОРМАЛЬНІ НЕГАТИВНІ САНКЦІЇ - це покарання, непередба-чені офіційними інстанціями, такі як зауваження, насмішка, злий жарт, зневага, недоброзичливий відгук, наклеп тощо.

НЕФОРМАЛЬНІ ПОЗИТИВНІ САНКЦІЇ — це публічне схвалення з боку неофіційних осіб та організацій: публічна похвала, комплімент, мовчазне схвалення, аплодисменти, слава, посмішка тощо.

НИЗХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ — соціальний спуск, рух індивіда чи соціальної групи донизу у соціальній ієрархії.

НОРМИ — засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. У нормативній структурі виділяють звичаї, моральні норми і закови.

НУКЛЕАРНА СІМ'Я складається із дружини, чоловіка і їхніх дітей. Вона є найбільш поширеним типом сім'ї у сучасному індустріальному суспільстві.

ОСОБИСТІСТЬ — стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких належить індивід.

ПАНІКА — це форма масової поведінки, коли люди, зіткнувшись із небезпекою, виявляють некоординовані реакції. Під впливом Я. люди діють неорганізовано, емоційно, часто заважаючи і травмуючи один одного.

ПАРАДИГМА В СОЦІОЛОГІЇ — це певний ціннісно-нормативний підхід, який визначає кут зору, крізь призму якого відстежуються, аналізуються та узагальнюються соціальні явища та процеси.

ПАРТІЙНА СИСТЕМА — політична структура, що складається із сукупності політичних партій різного типу з їх стійкими взаєминами між собою, з державою та іншими інститутами влади, характером та умовами

діяльності.

ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА — це ідеологічна організація, яка об'єднує найактивнішу і найбільш організовану частину соціальної спільноти, виражає і захищає Інтереси цієї спільноти, здійснює практичну роботу для

їх задоволення.

ПЕРВИННА МОДЕРНІЗАЦІЯ — це модернізація епохи промислової революції, зміни соціальної структури, у зв'язку із руйнуванням традиційних, станових спадкових привілеїв і проголошення рівних громадянських прав, демократизації суспільства.

Дата добавления: 2014-01-04