Національний банк України

План

1. Національний банк України

Література

1. А.І.Щетинін Гроші та кредит: Підручник: 2006 – 432 с.

2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: кнеу, 2002. - 598 с.

Центральний банк України, а він отримав назву Національного банку України (НБУ), створений у 1991 р. на базі колишнього рес­публіканського відділення Держбанку СРСР та його обласних уп­равлінь. Правова основа НБУ спочатку базувалась на Законі України «Про банки та банківську діяльність» (1991 р.), а з 1999 р. - на За­коні «Про Національний банк України».

У цих законах у цілому знайшов відображення світовий до­свід, накопичений у сфері розробки банківського законодавства. Основні положення, зафіксовані у цих правових актах, такі:

ü Національний банк України не включений у систему вико­навчої влади на чолі з Кабінетом Міністрів України.

ü Він підзвітний тільки Верховній Раді України, яка щорічно приймає звіт банку про його діяльність.

ü Національний банк України має право законодавчої ініціа­тиви.

ü Вищим органом управління є Рада Національного банку, а безпосереднє управління здійснює Правління на чолі з Головою Правління.

Відповідно до Конституції України Голова правління НБУ призначається на чотири роки Верховною Радою за поданням кандидатури Президентом країни. Якщо враховувати, що такий по­рядок передбачений, крім Голови правління НБУ, тільки для Прем'єр-міністра і керівників судової влади, то стає очевидною роль Національного банку в системі організації економічного життя нашої країни.

ü Правова природа Національного банку України подвійна:

v з одного боку, він наділений владними повноваженнями, що реалізуються в його праві ухвалювати нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання суб'єктами господарювання і громадянами;

v з іншого боку, він не входить у систему виконавчих органів влади і не знаходиться на держбюджетному фінансуванні. Він не функціонує заради прибутку, а все перевищення суми своїх при­бутків над своїми витратами Національний банк зобов'язаний переказувати в Державний бюджет.

Свої відносини із суб'єктами господарської діяльності (насам­перед із комерційними банками) НБУ здійснює на підставі укла­дання угод, тобто діє як самостійний суб'єкт господарювання.

Слід зауважити, що прийняття спеціального закону про Наці­ональний банк України стало помітним явищем на шляху набли­ження центрального банку нашої держави до такого стану, що об'єктивно вимагає ринкова економіка і процес її розвитку. Озна­ками цього є передусім посилення рівня незалежності НБУ, що знаходить своє вираження в тому, що тепер НБУ:

ü є самодостатнім у розробці і здійсненні грошово-кредитної політики. Ні Верховна Рада, ні інші органи влади не мають права на затвердження грошово-кредитної політики (ст. 9 та 24 Закону «Про Національний банк України»). НБУ інформує Верховну Ра­ду тільки про основні принципи грошово-кредитної політики;

ü є економічно незалежною установою, бо сам складає кош­торис своїх надходжень і витрат (ст. 5), що має забезпечити по­вне виконання НБУ його функцій. Кошторис не затверджується Верховною Радою. При цьому за наявності переважання доходів над видатками сума, зазначена у кошторисі, вноситься у держав­ний бюджет, а в протилежному випадку - покривається за раху­нок державного бюджету. Для здійснення своїх функцій Націо­нальний банк України повинен мати відповідний капітал. Формування його банківських ресурсів забезпечують пасивні операції НБУ. Головними джерелами ресурсів Національного ба­нку України є емісія банкнот, що забезпечує від половини до трьох чвертей усіх пасивів, а також внески комерційних банків і казначейства, обов'язкові резерви і власний капітал;

ü не має права здійснювати пряме кредитування уряду на фі­нансування видатків державного бюджету;

ü може здійснювати операції з цінними паперами тільки на вторинному ринку, щоб через цей механізм не відбувалось пря­мого кредитування уряду.

Подальший розвиток ринкових відносин у нашій державі вимагає посилення рівня незалежності НБУ. Необхідність і значущість цього для функціонування й розвитку ринкової економіки підтверджується світовим досвідом. Так, дослідження, проведені фахівцями західних країн, доводять, що за період 1973-1986 рр. серед 17 розвинутих країн найнижчі темпи інфляції спостерігалися в Німеччині та США, тобто в країнах, де центральні банки мають найвищий рівень неза­лежності. У той же час у таких країнах, як Італія та Великобританія, де центральні банки найбільш залежні від виконавчої влади, рівень інфляції в цей період був найвищим.

Сутність подальшого посилення самостійності НБУ, до якої прагне Національний банк України, полягає в тому, щоб у рамках прийнятої Верховною Радою економічної і фінансової доктрини, зафіксованої у відповідних законодавчих актах, Національний банк самостійно розробляв і використовував відповідні фінансові інструменти, визначав рівень монетизації, облікової ставки, став­ку резервування і т. ін. При цьому йдеться не про якусь абсолют­ну незалежність Національного банку, а про те, щоб він після ух­валення, наприклад, рішення про встановлений рівень інфляції (а це відбувається у процесі затвердження бюджету країни на від­повідний рік) був незалежним у діях, спрямованих на те, щоб цей рівень не був перевищений.

Дата добавления: 2014-01-04