Заняття, вірування і соціальна структура східних слов’ян

Походження і територія розселення східних слов’ян. Анти.

Походження та прабатьківщина слов’ян є більш ніж складною і трактується в науці вельми неоднозначно. Існують дунайська, карпато-дунайська, вісло-одерська та багато інших міграційних концепцій слов’янського етногенезу.

Інша концепція – автохтоністська, наголошує на думці, що слов’яни сформувалися з корінного найдавшіного населення тих земель, де вони живуть. Звертає на себе увагу якісно нова концепція слов’янського етногенезу, що створена на підставі археологічного матеріалу київської школи дослідників. Формування слов’янського етносу, на їх думку, мало поетапний характер і здійснювалось протягом тривалого часу шляхом інтеграції з іншими етнокультурними групами. Східні слов’яни були однією з трьох груп давніх слов’ян (венеди, анти, склавини), що виділилися зі спільнослов’янської етнолінгвістичної спільноти. Загальні риси їхнього етнічного вигляду сформувалися в VI – IX ст. на території Східної Європи в результаті перегрупування слов’янських племінних об’єднань: антів, склавинів, дулібів й інших. Анти займали зону лісостепу між Дністром і Дніпром та на схід від Дніпра. Вони знали орне землеробство, осіле скотарство, ремесло, видобуток і обробку заліза, високорозвинене гончарство, ювелірне ремесло, обробку каменю, кістки, ткацтво тощо. В антів існувала внутрішня та зовнішня торгівля. Для грошового обігу використовували срібні римські монети.

Майнове розшарування в антів простежується за численними скарбами монет і дорогоцінних речей. Великого розвитку досягло рабовласництво. У III – IV ст. в антів створюється держава.

Анти мали сильну військову організацію. З початку VI ст. анти вели наступ на балканські володіння Візантії. На початку VII ст. місце антів зайняло нове об’єднання – Русь.

Східні слов’яни займалися польовим орним землеробством, осілим скотарством, полюванням, рибальством, бортництвом й іншими промислами. Розвивалися ремесла (видобуток заліза, ковальська, ювелірна, гончарна справа тощо). Торговельні зв’язки підтримувалися на шляху „з варяг у греки” й уздовж Волги. З давніх часів у слов’ян виникли укріплені міста, які з часом стали політичними, економічними та культурними центрами. Серед них Переяслав, Чернігів, Турів. На межі V – VI ст. виник і Київ. У IX – X ст. на східнослов’янських землях виникли союзи, що очолювалися місцевими князями племен: поляни, древляни, жителі півночі, ільменські словени, кривичі, дреговичі, радимичі, в’ятичі, уличі, тиверці та інші.

Східні слов’яни були язичниками. У VI – IX ст. слов’яни ще жили родоплемінним ладом, однак прискорюється майнова і соціальна диференціація, що вело до появи антагоністичних класів і ранніх політичних (державних) утворень.

Дата добавления: 2014-01-04