Перші паростки культури на українських землях у найдавніші часи

ТЕМА 2. КУЛЬТУРА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У НАЙДАВНІШІ ЧАСИ

Виникнення культури нерозривно пов’язано з появою людини. Загальні закономірності розвитку культури у первісну добу на українських землях були такими самими, як в інших регіонах земної кулі, проте були й деякі особливості.

Первісна людина з’явилася на території України близько 1 млн років тому. Наразі у різних областях виявлено близько 30 стоянок найдавнішої епохи. Найдавнішою пам’яткою в Україні є стоянка біля с. Королево в Закарпатті. На лівому березі річки Тиси, на глибині 12 м від сучасної поверхні виявлено кам’яні знаряддя та сліди виробництва. У цей період прадавні люди переселилися на територію України із західної частини Передньої Азії та півдня Центральної Європи (передусім з Балкан). Проте це був не одноразовий акт, а скоріше хвилеподібний, з «відпливами» і «припливами». Вважається, що найдавнішими мешканцями України були пітекантропи (з грецької – людиномавпи). Сліди їх діяльності виявлено неподалік с. Рокосове в Закарпатті, с. Лука-Врублевецька на Дністрі та с. Амвросіївка в Донбасі.

Решток пітекантропів на території сучасної України знайдено не було, проте археологам вдалося знайти останки іншого типу людей – неандертальців. У розумовому та фізичному розвитку неандертальці були на сходинку вище за пітекантропів. В Україні відомо близько 200 стоянок такої людини. У печері Киїк-Коба в Криму були виявлені рештки кісток жінки віком 35 років і зростом 155-159 см і дитини віком 6-8 місяців. Вікове співвідношення похованих і те, що їх поклали поряд, дають можливість зробити припущення, що це могила матері та дитини.

На правому березі Десни в с. Мізин на Чернігівщині було знайдено поселення давніх мисливців (кроманьйонців), які полювали на мамонта. Було виявлено рештки 5 мисливських жител, місце обробки каменю і кістки, заглиблені вогнища, заповненні кістковим вугіллям, попелом, м’ясні ями, призначені для зберігання м’яса. Найбільшу цінність мають виявленні під час розкопок витвори давніх мистецтв: жіночі статуетки та фігурки тварин із бивнів мамонта, унікальні браслети із мамонтових кісток, оздоблені складними різьбленими орнаментами, прикраси з бивнів мамонта і черепашок. Було знайдено також кілька великих мамонтових кісток, розмальованих червоною вохрою. Як вважають дослідники, використовували їх під час свят як музичні інструменти. У Мізинському поселенні люди жили 20 тис. років тому, і мешкало там до 50 осіб.

За своїм характером українська культура належить до культур слов’янського типу. Він визначається за багатьма її суттєвими рисами і пов’язаний з історією слов’янських племен, що в другій половині І тис. н. е. утворили на теренах сучасної України першу державу. Проте генетична спорідненість українців з іншими слов’янськими народами не виключає не тільки культурної, а й етнічної унікальності тубільного населення.

Як визнано сучасними вченими культуро- і етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов’янин, а відтак і українець – не одвічна біологічна й історична даність, а результат тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічно-національних способу життя та світогляду. З огляду на це, питання про генетичні витоки української культури має сьогодні неабияке значення і викликає у своєму розв’язанні доволі гострі, зумовлені актуальними проблемами в житті нашого суспільства, суперечки.

Однак дискусійність богатьох проблем, пов’язаних їз витоками вітчизняної культури, зумовлена не тільки тенденційністю в їх розв’язанні. Наявність різних наукових концепцій пояснюється браком археологічних даних, інших достовірних джерел інформації, що могли б прояснити картину масштабних подій, котрі відбувалися на теренах сучасної України, а також і тих глобальних історичних процесів, у яких за доби Великого переселення народів брали участь праслов’янські племена. А тому, спираючись лише на історико-філологічні й пов’язані з ними міфологічні дослідження давньої культури і в наших землях і на найширших просторах євразійського матеріка, науковці роки що не мають можливості дійти одностайної думки щодо історії її виникнення й розвитку в докиївську добу. До цієї низки проблем додається й проблема походження й розвитку спільної пракультурі власне слов’янських племен, яка також не має однозначного вирішення.

Археологічних знахідок, що відтворюють життя прадавньої доби, на наших землях дещо меньше, ніж у Німеччині, Франції, Іспанії чи інших країнах, де первісна людина жила в сухих гірських печерах, які зберігають сліди первісного життя значно краще, ніж наш вологий грунт. Проте й умови життя, відповідно до клімату, вимагали від тутешньої продавньої людини першочергових зусиль у певних напрямах боротьби за виживання. так, не маючи природного сховища у вигляді печер, люди мусили самотужки будувати собі житло. На наших теренах первісна людина ховалася від холоду і хижаків або зариваючись у землю, або створюючи наземні будівлі. Дуже часто матеріалом для будівництва служили кістки мамонтів (стоянка в Мізині, Межирічі, Вороновиці на Дністрі та ін.), які вкривалися віттям і обмазувалися глиною. На місці таких поселень археологи виявляють справжні витвори мистетства: культові браслети з кісток мамонтів, які прикрашалися «сонячною» та «місячною» символікою, підвіски з морських черепашок, стилізовані жіночі статуетки, виготовлені з бивнів мамонтів, різноманітні культові предмети (серед яких і музичні інструменти), прикрашені різьбленням, тощо.

Видатною памя’ткою духовної і матеріальної культури прадавнього населення України є Кам’яна Могила, розташована у степу поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. У її гротах виявлено більше тисячі малюнків, на яких зображено більше 15 видів тварин, різноманітні сцени полювання. Фігури виконано як у реалістичній, так і в схематичній манері. Деякі малюнки ще й досі зберігають залишки червоної фарби.

Родоплемінний лад у прадавніх мешканців українських земель складався вже в добу мезоліту. Археологічні знахідки характерних «венер», виготовлених з каменя та глини, доводять поширення серед тубільців не тільки примітивних культів, що пов’язані з добою мисливства та збиральництва, а й більш розвиненого – поклоніння предкам що на той час був пов’язаний з ідеєю материнства, роду та його прародительки, і, вірогідно, відповідав матріархальним засадам організації суспільних відносин.

У добу неоліту, яка для Східної Європи датується VI–IV тис. до н. е., культури мешканців українських земель виразно розподілялися на два типи: автохтонну мисливську і прийшлу землеробську. Перші землеробські племена з’явилися з Подунав’я, їх прийнято відносити до археологічної культури лінійно-стрічкової керамики. Вірогідно, саме вони принесли в наші землі культурні злаки, що в дикому вигляді зустрічалися тільки в субтропічній зоні Азії та Африки. Від цих племен традиції землеробства були успадковані й представниками буго-дністровської мисливської культури, але далі на північ і схід вони за доби неоліту не поширились.

В епоху енеоліту землі України почали розподілятися на зони трьох господарських типів. Правобережжя стало колискою трипільської землеробської культури. Степовий Південь - скотарства, яке пов’язано з племенами так званої ямної культури, що вели кочовий спосіб життя в степах від Дністра до Зауралля. В лісах і лісостепах поруч із мисливцями й риболовами траплялися й представники скотарства (середньостогівська культура IV-III тис. до н. е.). Попри наявні умови, значної конвергенції (змішування, асиміляції) між культурами різного типу в цей період не спостерігається. проте, за археологічними данними, здобутки сусідів були відомі представникам кожної з культур, які все ж віддавали перевагу традиційному для них способу господарювання.

Дата добавления: 2014-01-04