Питання. Формулярне право

Термін «формулярне право» є достатньо неоднозначним і досить часто використовується без додаткових пояснень. Формулярне право (на мою думку) відноситься до нормативного компоненту соціального регулювання і може бути назване «квазіправом».

Виникненням формулярного права позначилися друга половина ХІХ початок ХХ ст. у зв’язку із надзвичайно широким розповсюдженням стандартних договорів (проформ, формулярів) і охоплення ними окремих сфер господарювання (залізничні перевезення, страхування, банківська діяльність).саме тоді правознавці почали говорити про так зване формулярне право, яке в країнах із розвинутою ринковою економікою має важливе значення в регулюванні майнових відносин не лише з участю споживачів, але й між підприємцями.

Формулярне право пов’язується із так званими договорами приєднання, під якими сучасний український законодавець розуміє договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому і друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 ЦК).

Формуляри, як правило, розробляються великими підприємствами та об’єднаннями, які фактично і користуються благом свободи договору, і пропонуються контрагенту для підписання, при цьому у останнього відсутня навіть незначна можливість погодження волі, обговорення змісту договору, що вихолощує принцип свободи договору та автономії волі.

Попри переваги, пов’язані із використанням стандартних форм договорів (зокрема, зменшення невизначеності у взаємовідносинах сторін, прискорення укладення договору, уникнення помилок, пов’язаних із тим, що сторони забувають обумовити в договорі певні обставини), використання договору приєднання несе в собі певну небезпеку, оскільки в них доволі часто, сторона, яка приєднується, ставиться у нерівне становище (обмежується відповідальність сторони, яка розробила формуляр, не встановлюються штрафні санкції для неї, не включаються захисні застереження, правила щодо розподілу витрат і т.д.).

Таким чином, в договорі приєднання ми маємо справу із ззовні традиційною правовою (договірною) формою відносин між суб’єктами в сфері господарювання, але за змістом – із односторонньо (одноособово) сформульованими стороною договору правилами поведінки, які поширюються на невизначене коло осіб.

В чинному законодавстві конструкція договору приєднання передбачена ч.1 ст.634 ЦК, ч.4 ст.179 ГК.

Аналізуючи співвідношення договору приєднання із типовими та примірними договорами як джерелами (формами) господарського договірного права, слід звернути увагу на необхідність їх чіткого розрізнення.

Типові та примірні договори як джерела нормативно-правові, тобто державно-владні за походженням, складають самостійну площину нормативного соціального регулювання.

Договори приєднання продукуються інакше – а саме автономними господарюючими суб’єктами.

При укладенні типового договору обидві сторони зв’язані його умовами відповідно до абз.4 ч.4 ст.179 ГК, що не виключає можливості існування переддоговірного спору щодо умов договору у випадках конкретизації умов типового договору. Особливо це стосується відносно тих умов договору, для яких законодавець запропонував рекомендаційну модель, яку згідно абз.3 ч.4 ст.179 ГК можна змінювати і доповнювати (тобто узгоджувати).

Можливість існування переддоговірного спору по умовах договору приєднання – виключається. Правда, буквальне тлумачення ст.634 ЦК та ст.179 ГК не дає підстав стверджувати про існування обов’язку у суб’єкта підприємницької діяльності, який розробив формуляр, укладати договір з кожним, хто буде до нього звертатися.

Слід сказати, що в сучасних умовах, коли господарсько-договірні відносини досить детально регламентовані нормативно-правовими актами, складно уявити сферу господарювання, в якій би могли існувати договори приєднання, що повністю складалися б із сформульованих лише однією стороною умов. Тому сьогодні скоріше слід говорити про окремі умови договорів, які включаються в проформи без обговорення («стандартні умови»).

Співвідношення понять договору приєднання та публічного договору.

Правове регулювання публічного договору передбачено ст.633 ЦК, ст.178 ГК. При віднесенні конкретного договору до договору приєднання слід виходити із способу його укладення, і договором приєднання може виявитися практично будь-який цивільно-правовий договір, в той час як не кожний публічний договір буде укладатися як договір приєднання.

Основні ознаки публічного договору:

- спеціальний статус суб’єкта, який зобов’язаний укладати договір певного виду із кожним, хто буде до нього звертатися;

- характер діяльності, яку здійснює такий суб’єкт (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування).

В більш вузькому, власне юридичному значенні, публічність випливає із імперативних норм чинного законодавства, яки здійснюється спеціальне регулювання окремих видів господарської (підприємницької) діяльності:

а) в сфері природних монополій та суміжних ринків (див. ст.3 ЗУ «про природні монополії»);

б) в інших сферах, в яких не виключається конкуренція (банківська, страхова діяльність тощо).

Публічні договори мають досить високий рівень типізації, проте виникнення між сторонами переддоговірного спору, що розглядає господарський суд, не виключається. Такий переддоговірний спір може виникнути:

- 1) щодо умов договору у випадках конкретизації окремих умов типового договору;

- 2) щодо спонукання до укладення договору у випадку ухилення від цього зобов’язаної сторони (Див. ч.1 ст.187 ГК, ст.24 ЗУ «Про електроенергетику, ст.22 ЗУ «Про транспорт», ст.19 ЗУ «Про теплопостачання»).

Отже, договір приєднання і публічний договір є близькими, але договір приєднання в певному сенсі, є СПОСОБОМ укладення договору, ніж його видом, що не виключає укладення публічного договору саме як договору приєднання.

Договір приєднання виступає як більш ширше поняття ніж публічний договір, оскільки не містить обмежень по суб’єктному складу та виду діяльності сторін.

Дата добавления: 2014-01-04