Загальні форми організації виробництва

Розвиток промислового виробництва в умовах глобалізації пов'язаний з розвитком великомасштабного виробництва, ство­ренням міжнародних ринків, з посиленням конкуренції. Ці процеси обумовлюють вдосконалення загальних форм органі­зації виробництва. Поряд з традиційною формою — концент­рацією виробництва використовується і деконцентрація вироб­ництва. Розвиток спеціалізації зумовив появу диверсифікації виробництва. Деякі труднощі в кооперуванні, пов'язані з нега­тивними діями конкурентів, спричинили відродження інтег­рування виробництва.

Концентрація виробництва означає збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більших підприємствах, наприклад у транснаціональних корпораціях. У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

— агрегатну — на основі збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устат­кування;

— технологічну — на основі укрупнення виробничих оди­ниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

— заводську — тобто збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, комбінатів, об'єднань).

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпе­чувати зростання його внутрішньої ефективності. Зі збільшен­ням розмірів підприємств поліпшуються, зазвичай, усі техні-ко-економічні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, краще використовуються матеріальні ресурси, знижується со­бівартість продукції, зростає рентабельність. Це зумовлено тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва зростає по­вільніше, ніж економічний ефект від їхнього спільного вико­ристання.

Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої унеможливлює подальше зростання ефектив­ності виробництва. Створення і функціонування занадто вели­ких підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань: воно призводить до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції продуцентів на світовому й національному ринках. Тому за ринкових відносин між виробниками і споживачами більш важ­ливим стає зворотний процес — деконцентрація виробництва. Такий процес має здійснюватися завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих вели­ких підприємств. Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробниками, які домінують передусім у науково-виробничій сфері діяльності, у виробництві інструментів та ін.

Спеціалізація виробництва — це процес зосередження діяль­ності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. Виокремлюють декілька її об'єктних видів:

— до предметно спеціалізованих належать підприємства, що випускають кінцеву, готову до експлуатації продукцію (трак­торний, автомобільний завод тощо);

— подетально спеціалізовані — це підприємства з виготов­лення окремих деталей, агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (редуктори, гумотехнічні вироби, інтегральні схеми, двигуни, електроустаткування тощо);

— технологічно спеціалізовані — це самостійні виробницт­ва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи тощо);

— функціонально спеціалізовані — ремонтні заводи, підпри­ємства, які виготовляють стандартну тару, машино-сервісні організації.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності комерційно-господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств супроводжується більш широким застосуванням прогресивної технології, високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємопов'язаних виробничих ланок.

Водночас спеціалізація має суттєвий недолік. Якщо знижуєть­ся попит на продукцію спеціалізованого підприємства, то його фінансовий стан може погіршуватися. Ось чому за певних умов необхідно впроваджувати диверсифікацію виробництва.

Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох видів виробництв, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів. Очевидно диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії розвитку підприємства, стратегії, спрямованої на розширення сфер діяльності на ринку нових продуктів.

Такий підхід дає можливість ліпше маневрувати матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, пов'язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів продукції, підтримувати на належному рівні фінан­сову стабільність.

Кооперування виробництва є формою виробничих зв'язків між підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно пов'язане з розвитком спе­ціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками відповідних техніко-тех-нологічних вимог головних підприємств з випуску готових до експлуатації виробів. Основними є агрегатне, подетальне та технологічне кооперування.

Окрім наведених видів кооперування, у практиці господа­рювання є ще один специфічний різновид виробничих зв'язків, побудований на використанні тимчасово вільних (недованта­жених) виробничих потужностей підприємств. Він, однак, не зумовлений спеціалізацією виробництва і тому має випадковий характер. Економічне значення такого виду виробничого кооперування полягає в тому, що воно слугує важливим чин­ником поліпшення використання виробничих потужностей та персоналу на одних підприємствах і ліквідації вузьких місць на інших.

Інтегрування виробництва, тобто зосередження усіх стадій виробництва (заготівельної, обробної, складальної) у межах одного підприємства, об'єднання з тим, щоб бути незалежним від інших підприємств. Така форма була поширена в СРСР, оскільки підприємства-постачальники часто не виконували умови постачань. У ринкових умовах терміни угод є обов'язко­вою умовою ділового партнерства.

Комбінування виробництва — це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох вироб­ництв, що належать до різних галузей промисловості чи націо­нального господарства у цілому. Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної та транспортної баз, а також системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та еко­номічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість вироб­ництва у часі. Виробництва у складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємопов'язаними настільки тісно, що кож­не з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію. На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної та деревообробної промисловості ком­бінування стало основною формою організації виробництва. Проте в Україні комбінування ще недостатньо розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.

Дата добавления: 2014-01-04