Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу

Вирішення всього комплексу завдань, пов'язаних із норму­ванням праці, в першу чергу, буде залежати від того, наскільки точно розраховані норми будуть відображати обсяг необхідних витрат часу. З приводу цього постає важливе питання, які ви­трати часу є необхідними і тому мають включатись у склад норм, а які є марно втраченими. Річ у тім, що працівник впродовж робочої зміни витрачає свій час не тільки на виконання вироб­ничого завдання, а таиож на відпочинок, осо'оистіпотре&и, об­слуговування робочого місця, розмови з колегами, ходіння за матеріалами або інструментами, очікування обслуговування та ін.

На підставі цього всі різновиди витрат робочого часу поділя­ються на такі, що необхідні для виконання виробничого зав­дання і повинні обов'язково включатись до складу норми часу, і такі, що вважаються втратами, оскільки вони спричиняють­ся недоліками організації праці, недосконалою технологією, порушеннями трудової дисципліни працівником. Зрозуміло, що ті елементи затрат робочого часу, які належать до втрат, не повинні включатися до складу норм.

Для аналізу затрати робочого часу класифікують за різними ознаками. За найважливішою ознакою відношення затрат часу до виконання виробничого завдання робочий час поділяють на дві головні складові: час виконання виробничого завдання (який нормується) і втрати робочого часу (не нормується). У свою чергу ці головні складові поділяються на елементи, наведені у табл. 18.1. Розглянемо коротко сутність наведених у табл. 18.1 категорій витрат робочого часу.

У підготовчо-підсумковий час включають затрати часу, не­обхідні для ознайомлення працівника з конкретним завданням, встановленням інструменту і пристосувань, переоснащенням (заміна пресформ, штампів, фільєр тощо), а також час на вико­нання дій, пов'язаних із початком та завершенням заданої ро­боти (отримання матеріалів чи заготовок, здавання готової про­дукції контролерові чи майстру; отримання та здавання доку­ментації, інструменту та пристосувань, залишків матеріалів та ін.). Характерна особливість підготовчо-підсумкового часу по­лягає в тому, що в умовах серійного виробництва він затра­чається один раз на всю партію виробів (на всю кількість про­дукції), які виробляються без перерви за конкретним робочим нарядом, і величина його не залежить від розміру партії.

Оперативним часом називають час, який затрачається на безпосереднє виконання виробничого завдання. Він включає основний (технологічний) час, який затрачається на зміну фор­ми, розмірів, властивостей предметів праці або їх взаємного розташування у просторі, та допоміжний час. Основний час може бути машинно-автоматичним, коли робітник лише актив­но спостерігає за перебігом технологічного процесу; машинно-ручним, коли процес здійснюється на обладнанні за допомогою органів управління, що приводяться у дію вручну, і ручним, коли процес роботи здійснюється без допомоги будь-якого об­ладнання (з використанням тільки ручного інструменту та при­стосувань). Допоміжний час затрачається виконавцем на дії, які забезпечують можливість виконання основної роботи. Це завантаження та розвантаження агрегатів, встановлення заго­товок та зняття деталей після обробки, управління обладнан­ням, контроль технологічного процесу, переходи між обслуго­вуючими об'єктами тощо.

Час обслуговування робочого місця визначається затратами робочого часу на дії з догляду за робочим місцем протягом всієї зміни. Він включає час організаційного та технічного обслуго­вування робочого місця. До організаційного обслуговування зараховують затрати часу, які мають місце на початку та на­прикінці зміни (час підготовки та розкладання інструменту, технічної документації; затрати часу на прибирання всього цього наприкінці зміни тощо). Час технічного обслуговування затрачається на регулювання обладнання та оснащення; замі­ну інструменту при його затупленні чи поломці; прибирання стружки, формувальної суміші або інших матеріалів тощо.

Час відпочинку та особистих потреб становить фізіологічно необхідні затрати часу, які залежать від умов виконання ви­робничих завдань.

Перерви з організаційно-технічних причин зумовлюються несинхронністю виробничих процесів, пов'язаних з особливос­тями технології та організації виробництва; специфікою робо­ти обладнання, механізмів, транспортних засобів, передаваль­них пристроїв тощо.

Втрати робочого часу, які не включаються до складу норми часу, можна розділити на дві категорії: втрати, що не залежать від працівника; втрати з вини працівника.

До першої групи втрат зараховують непродуктивну роботу та час очікування виробничого завдання від бригадира, майстра чи менеджера або час затримки обслуговування робочого місця заго­тівельною, ремонтною, контрольною та іншими функціями. Не­продуктивна робота — це час, витрачений на ходіння за матеріа­лами або інструментом; втрати часу на виготовлення бракованої продукції з причин невідповідності хімічного складу чи власти­востей сировини та матеріалів, неякісної конструкторської або технологічної документації; виходу з ладу обладнання під час перебігу технологічних процесів; раптового відключення елект­роенергії або припинення подачі інших енергоносіїв тощо.

Втрати з вини працівника зумовлюються запізненнями, про­гулами та іншими порушеннями трудової дисципліни.

Наведена класифікація затрат робочого часу дає можливість встановити склад об'єктивно необхідних затрат робочого часу для виконання конкретної роботи. Величина необхідних затрат робочого часу на одиницю конкретної роботи становить норму часу (і_ч), яка складається з таких елементів

Наведена сума затрат робочого часу фактично є калькуля­цією затрат часу на одиницю роботи (операцію) чи продукції (заготовку, деталь, виріб, тонну тощо) і тому має назву штуч­но-калькуляційного часу. Величина норм часу вимірюється в людино-хвилинах або людино-годинах.

Дата добавления: 2014-01-04