Закон несуперечності

Закон тотожності

Оскільки кожна річ, хоча й змінюється, проте зберігає свою визначеність у межах міри, то й думки про речі мають бути чітко визначеними. На сторожі визначеності думок і стоїть цей закон.

Закон тотожності: кожна думка має бути чіткою за обсягом, ясною за змістом і залишатися незмінною в ході одного й того ж міркування.

Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано — проти їх двозначності та багатозначності.

Закони логіки переконливо ілюструються на прикладах міркувань, у яких ці закони порушено. Наприклад:

Вулкани — гори.

Гейзери — вулкани.

Отже, гейзери — гори.

У цьому міркуванні порушено закон тотожності, оскільки поняття «вулкан» у першому судженні означає результат виверження у формі застиглої лави, а в другому — власне виверження і до того ж у вигляді води або пари. Причиною невиправданого ототожнення названих понять є невизначеність їх обсягу. В першому судженні ця невизначеність зумовлена відсутністю кванторного слова, а в другому — тим, що поняття «вулкан» тут відіграє роль предиката стверджувального судження.

Щоб дотримуватися закону тотожності, як він тлумачиться в традиційній логіці, слід знати відповідну сферу об’єктивної дійсності, про яку йдеться в міркуванні; вміло користуватися синонімами й омонімами; використовувати найновішу наукову термінологію; не вдаватися до полеміки, попередньо не визначивши тезу доведення і основні поняття, якими доводиться оперувати в процесі полеміки. При цьому не слід забувати, що закони логіки іноді порушують навмисно.

Формальна логіка абстрагується від суперечливої сутності предметів і явищ об’єктивної дійсності, проте суворо забороняє суперечності суб’єктивні, логічні.

Закон несуперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому те саме, в той же час і в тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними.

Цей закон можна сформулювати й так: два протилежні (контрарні) судження, як і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними. Або принаймні одне з цих суджень є хибним («принаймні одне...», бо деякі з названих суджень, а саме протилежні, обидва бувають одночасно хибними).

Об'єктивною основою закону несуперечності є те, ще один і той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну й ту ж властивість.

Суперечні судження руйнують міркування. Виявлення суперечностей в існуючих теоріях – необхідна умова їх удосконалення (чи заміни).

Закон виключеного третього.

Якщо два протилежні судження можуть бути одночасно хибними, то одне із суперечних суджень неодмінно є істинним. Отже, маєш суперечні судження – володієш істинною. Залишається лише виявити хибу, якою при цьому ти теж «володієш». Правда, для цього потрібна додаткова змістовна інформація.

Закон виключеного третього: із двох суперечних суджень одне неодмінно є істинним, друге – хибним, а третього і бути не може.

Закон виключеного третього діє лише між суперечними судженнями – загально стверджувальним і частково-заперечним, загально заперечним і частково-стверджувальним. Між протилежними судженнями цей закон не діє, бо вони можуть бути одночасно хибними.

Назву цього закону не можна вважати достатньо вмотивованою. На користь такої назви свідчить та обставина, що на відміну від протилежних суджень, які бувають одночасно хибними, і тоді доводиться шукати третє (істинне), суперечні судження завжди містять у собі істинне (одне). Проте об’єктивний аналіз суперечних суджень переконливо свідчить, що їх завжди є три, оскільки часткове судження як невизначене фактично містить у собі два судження. Істинним є неодмінно або загальне судження, або одне з тих, що мисляться в невизначеному судженні. Вираз «…а третього і бути не може» стосується тільки двох одиничних суджень, в одному з яких щось стверджується, а в другому те ж саме, в той же час, у тому ж відношенні заперечується. Не випадково, цей закон часто ілюструють одиничними судженнями.

Отже, закон виключення третього слід формулювати так: суперечні судження завжди містять у собі одне і тільки одне істинне судженні (або до складу суперечних суджень завжди входить одне і тільки одне істинне).

Закон достатньої підстави.

Необхідною властивістю логічно правильного мислення є його доведеність, обґрунтованість. Даний закон нерозривно пов'язаний з цією властивістю мислення.

Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована.

Цей закон не тільки дає змогу, а й змушує нас сумніватися в істинності (чи хибності) будь-яких думок. Важко переоцінити його гуманістичний потенціал. Адже він, забороняючи приймати на віру будь-які думки, тим самим захищає право кожної людини на сумніви, власні погляди, переконання, світогляд.

Дата добавления: 2014-01-04