Психологічні аспекти організованої злочинності

Злочиннi групи, що вчиняють насильницькi злочини.

Дiяльнiсть таких груп визначається переважно ситуативно виникаючими обставинами, яким передує досить тривале попереднє знайомство, спiльне проведення часу, спiвпадання установок поведiнки та наявнiсть у кожного із учасникiв антисуспiльної спрямованостi. Залучення до групи вiдбувається, як правило, шляхом навiювання, зараження i наслiдування на яскраво вираженому емоцiйному тлi.

Даним групам властивi жорсткi правила i традицiї, заснованi на культi насильства, що зумовлює значні психологiчнi і фiзичнi санкцiї за порушення норм рольової поведiнки, у тому числі – екстремальнi. Найбiльш яскраво, у порiвняннi з вищезазначеними групами, виражена iдентифiкацiя особистостi з групою, внаслiдок чого значною мiрою деформуються уявлення про норми моралi i закону, втрачається самоконтроль, iгнорується та перестає усвiдомлюватися неминучiсть вiдповiдальностi.

Культивується використання специфiкованої атрибутики в широких межах – вiд жаргону до обрядiв i традицiй; лiдерами заохочується розгнузданiсть, розбещенiсть, оргiї, акти вандалiзму, тобто такi афективно-iмпульсивнi форми поведiнки, що сприяють посиленню залежностi учасника вiд групи, а також створюють емоцiйний фон, який полегшує прийняття рiшення про вчинення злочину.

Організована злочинність набула в нашому суспільстві вкрай небезпечного характеру. Сьогодні це визнають уже не тільки окремі вчені, інформаційні відомства, правоохоронні органи, але й вищі керівні органи України.

Організована злочинність – це відносно масова група стійких і керованих співтовариств злочинців, що займаються злочинною діяльністю як промислом, вчиняють великомасштабні розкрадання державної і суспільної власності, створюючи для цього систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів, як корупція, залякування, насильство та ін.

Актуальність протидії організованій злочинності в Україні визначається у теперішній час тим, що в основі її виникнення й розвитку лежать складні і взаємообумовлені соціально-економічні, політичні, юридичні та організаційно-управлінські причини. Тому для вирішення зазначеної проблеми необхідний комплексний підхід, а саме застосування відповідних соціально-економічних, політичних, юридичних та організаційно-управлінських заходів, що враховували б також соціально-психологічні аспекти цього складного соціально-кримінального феномену.

Серед соціально-психологічних аспектів організованої злочинності особливе значення мають: причини об’єднання в злочинні організації; їхня психологічна структура; система взаємин як у всій організації, так і в окремих її підрозділах; методи і засоби психологічного впливу на суб’єкти злочинних організацій (своїх членів) і об’єкти злочинних зазіхань.

Можна виділити чотири основних параметри, що визначають соціально-психологічну характеристику організованої злочинності.

1. Об’єднання злочинних угрупувань у могутні регіональні, міжрегіональні і міжнародні організації зі складною функціонально-ієрархічною структурою.

Відомо, що Україна поділена на п’ять територіальних зон, кожна з яких містить у собі злочинні організації місцевого, обласного та регіонального рівня. Українські злочинні структури активно впроваджуються також в Європу та на американському континенті, складаючи все більшу конкуренцію традиційним місцевим кланам, причому їхня діяльність зареєстрована вже в понад 30-ти країнах світу.

Місце і роль злочинного угрупування в системі організованої злочинності визначає, насамперед, ступінь його організованості. Так, на найнижчому рівні знаходяться окремі злочинці та злочинні групи з відносно невизначеною структурою, найчастіше з перемінним складом учасників, що спеціалізуються на окремих видах злочинів (кишенькові злодії, шахраї, дрібні торговці наркотиками тощо). „Поділ праці” між такими групами точно визначений, вони мають свого „координатора” та „захисника”, користуються послугами скупника і мережею навідників.

На наступному рівні розташовуються злочинні групи з вираженою структурою і постійним складом учасників, серед яких чималий відсоток раніше засуджених та осіб із кримінальним досвідом. Сфера діяльності груп цього типу груп набагато ширша, вони використовують корумповані зв’язки з державним апаратом і правоохоронною системою, а також примушують до співробітництва деяку частину населення.

Вищий рівень представлений високоорганізованими співтовариствами типу синдикату. Вони мають добре розвинену і стабільну ієрархічну структуру, де члени групи наділені чітко визначеними ролями та функціями, а злочини ретельно плануються і готуються; важливим аспектом групової життєдіяльності є налагодження міжрегіональних і міжнародних злочинних зв’язків. У таких групах установлюється тверда дисципліна серед членів, що підтримується оперативно-діючим набором санкцій до порушників норм і правил; високий рівень конспірації і протидії правоохоронним органам (залякування чи фізичне знищення свідків, підкуп та шантаж державних службовців, вплив на співробітників, які проводять розслідування злочинів, та суддів).

2. Багатопланова, видозмінювана й всебічно організована злочинна діяльність. Усе різноманіття соціально-психологічних явищ в системі організованої злочинності реалізується через її цілі, мотивацію, засоби і прийоми злочинних дій.

Мета діяльності злочинних об’єднань полягає в одержанні максимального прибутку за рахунок інтенсивного використання всіх можливих матеріальних і людських ресурсів у злочинному промислі. Для досягнення цієї мети вони використовують різні, постійно змінювані й доповнювані, види протиправних дій. Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених свідчать, що в даний час найбільш характерними для організованої злочинності видами протиправної діяльності є[1]:

1) насильницьке впровадження в легальний бізнес (11);

2) незаконні валютні операції і банківські операції (5);

3) наркобізнес (6);

4) ігорний бізнес, в тому числі й контроль над ігровими залами та ігровими автоматами (3);

5) шахрайство на ринку цінних паперів, у будівельному та туристичному бізнесі тощо (2);

6) рекет стосовно фірм та приватних осіб, що мають високі офіційні і неофіційні доходи (1);

7) шантаж з використанням компрометуючих матеріалів (4);

8) викрадення дітей з метою одержання викупу (7);

9) розбійні напади на касирів, інкасаторів і ін. (8);

10) утримання нелегальних пансіонатів для відпочинку і розваг (10);

11) утримання нелегальних відеосалонів (12);

12) утримання таємних будинків розпусти (9).

Усе різноманіття мотивації поведінки організованих злочинців можна звести до наступних її різновидів: корисливо-утилітарна, соціального престижу, самоствердження, персоніфікована (особистісна) мотивація. Але при цьому слід зазначити, що в остаточному підсумку групову спрямованість організованої злочинності визначають індивідуальні злочинні мотиви.

Важливим компонентом психологічної структури організованої злочинності є засоби і прийоми злочинних дій, що ґрунтуються на злочинно-професійному досвіді та врахуванні конкретних соціально-економічних умов держави, регіону, міста і ін. Їх умовно можна розподілити на чотири групи:

1) засоби і прийоми здійснення злочинів. До цієї групи відносяться: планування злочинних акцій з детальним розподілом ролей учасників; гнучка тактика злочинних дій (в одному випадку для здійснення злочину поєднуються зусилля декількох груп, в іншому злочини вчиняються окремими злочинними групами чи навіть одинаками-професіоналами); використання консультантів-професіоналів з числа злочинного елементу і службовців державних закладів та установ; підшукання і виготовлення знарядь і засобів, що полегшують здійснення злочину; використання вогнепальної та холодної зброї, вибухових речовин, катування жертв та ін.;

2) засоби і прийоми протидії правоохоронним органам. До них відносяться: дестабілізація обстановки в регіоні шляхом організації групових порушень громадського порядку, масових хуліганських та інших проявів; демонстрація сили шляхом нападу на працівників правоохоронних органів; використання сучасної техніки, засобів зв’язку; дотримання прийомів конспірації; передача працівникам правоохоронних органів дезінформації; цільове спостереження за діяльністю представників органів внутрішніх справ та учасниками групи; злочинна розвідка й ін.;

3) засоби і прийоми приховання слідів злочинної діяльності. До їх числа можна віднести: знищення матеріальних слідів злочинів; знищення (приховання) знарядь і засобів їх вчинення; зміна (маскування) власної зовнішності; залякування чи підкуп свідків і потерпілих або використання підставних свідків; використання засобів, що утрудняють залучення службових собак; фальсифікація доказів (умисне залишення певних слідів на місці злочину, підміна знарядь злочинів і т.ін.); підкуп, шантаж чи погрози розправи над працівниками правоохоронних органів та членами їх сімей; розправа з членами угруповань, викритими в співробітництві з ОВС чи такими, що прагнуть припинити злочинну діяльність і ін.;

4) засоби і прийоми організаційного забезпечення: формування груп “бойовиків” з числа спортсменів чи криміналітету, ведення “розвідки” місця й умов здійснення злочину; формування резервних коштів (“общака”) та підготовка конспіративних квартир для забезпечення нелегального існування; використання найманців для здійснення вбивств; підготовка груп “прикриття”, транспортного та інформаційного забезпечення; вербування “надійних” правників, лікарів та інших необхідних фахівців; і т.ін.

До цієї групи відносяться також засоби і прийоми формування групових поглядів і норм поведінки, основними серед яких є вплив злочинних авторитетів і груповий вплив. Вони реалізуються за допомогою методів психологічного впливу, а саме: переконання, навіювання, зараження і наслідування.

Чинниками переконуючого впливу можуть стати матеріальна винагорода, цілеспрямоване тиражування в суспільстві кримінальної субкультури, посилання на високий рівень добробуту і, навіть, суспільного визнання лідерів злочинних угрупувань, романтичні розповіді про злочинне життя, особливо осами, які відбували покарання в місцях позбавлення свободи, посилання на вимоги злодійських традицій і т. ін.

Навіювання виконує подвійну функцію. По-перше, воно сприяє згуртуванню і зміцненню злочинного угрупування. У цьому випадку зміст його визначається прикладом та способом життя досвідчених злочинців, цінностями злочинного способу життя, формуванням почуття впевненості й групової захищеності. По-друге, навіювання виступає як основний засіб розвитку і реалізації внутрішніх групових відносин співучасників. Основу такого роду навіювання складає різного роду психологічний тиск та примус не тільки з боку лідерів угруповання, але й всієї організації в цілому.

Наслідування і зараження в злочинних співтовариствах ґрунтується на своєрідному емоційному груповому тлі: амбівалентність емоцій тривожності при реалізації злочину і радості та вдоволення при успішному завершенні справи, позитивні емоції, пов’язані зі схвальною груповою оцінкою заборонених дій. Як показує практика, створенню відповідного емоційного тла сприяє вживання алкоголю і наркотиків.

3. Високий рівень групової організованості злочинних співтовариств. Раніше вже відзначалося, що однією з ознак організованої злочинності є наявність системи зв’язків з чітким розподілом ролей та функцій між її учасниками. Найбільш показова в цьому відношенні злочинна організація типу синдикат.

Структурно вона складається з декількох рівнів: керівництва (еліти), забезпечення безпеки, виконавчого, допоміжного.

Керівництво (еліта) – сюди входить організатор (“бос”) та його довірені особи (помічники, керівники окремих структурних підрозділів, радники). Основні їх функції полягають в підтриманні порядку в організації, визначенні об’єктів злочинних домагань та розробленні злочинних планів, забезпеченні безпеки злочинної діяльності, а також в одержанні максимального прибутку. Між тим, у справах, що стосуються всіх членів злочинної спільноти, абсолютним є авторитет лише організатора, хоча безпосередніх контактів із ним рядові учасники не мають.

Лідери окремих злочинних груп та радники здійснюють значний вплив на діяльність організації, але беззаперечною владою не володіють.

Блок забезпечення безпеки очолюється відповідними радниками (заступниками) і представлений окремими напрямами: формування злочинної ідеології, реалізація прийнятих рішень, контроль за діяльністю членів угруповання; легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом; організація та підтримання необхідного рівня взаємодії між окремими злочинними групами, координація їх зусиль; вирішення конфліктних ситуацій між групами та окремими учасниками; виявлення і включення в систему нових груп і осіб; матеріальна підтримка засуджених і членів їхніх родин.

Загалом основними завданнями блоку безпеки є: створення умов для реалізації влади лідерів та убезпечення їх життєдіяльності, підтримання в злочинній організації необхідного рівня дисципліни та дотримання існуючих норм і правил поведінки, в тому числі – й реалізація відповідних санкцій у випадку їх порушення.

Виконавчий блок складається зі злочинних груп різного рівня організованості і окремих злочинців-професіоналів, кожен із яких має свою спеціалізацію, сферу та територію злочинного промислу. Їм дозволяється мати й власний легальний бізнес, але за умови відрахування організації визначеної лідерами частини своїх доходів.

Саме ці особи в структурі організованої злочинності вчиняють власне злочини, бо ні керівники, ні представники блоку безпеки не виконують „чорної”, повсякденної та небезпечної роботи, як правило, на свій страх і ризик. Тому вони найчастіше викриваються правоохоронними органами та притягаються до кримінальної відповідальності, в той час як „верхівка” організованої злочинності залишається безкарною.

Допоміжний блок – службовці та фахівці, що безпосередньо не входять до складу злочинної організації, але за винагороду надають їй різного роду послуги. Це можуть бути корумповані представники органів державної влади, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, судді, адвокати, банкіри, державні службовці, лікарі та будівельники, тощо. Надати вичерпний перелік у цьому випадку неможливо, бо надто різноманітні сфери життєдіяльності суспільства, до яких проникає чи прагне проникнути організована злочинність.

До допоміжного блоку можна зарахувати також приватних підприємців різного рівня, які передають організованій злочинності частину своїх доходів в обмін на захист від конкурентів („кришування”); тих, хто займаються протизаконними видами діяльності (торгівці „живим товаром”, утримувачі будинків розпусти, розповсюджувачі наркотиків, продавці краденого тощо). Всі вони в остаточному підсумку працюють на злочинні організації та підпорядковуються умовам, продиктованим її лідерами, безвідносно до цілей і мотивів, за якими така взаємодія відбувається.

4. Високий рівень професіоналізму учасників злочинної організації.

Організована злочинність прагне до високого рівня навченості та професіоналізму своїх учасників, про що свідчить багато фактів. Так, наприклад, у складі викритих організованих злочинних груп майже кожен четвертий мав вищу, незакінчену вищу чи середню фахову освіту; там чималий відсоток раніше засуджених, що мають три і більше судимостей, “злодіїв у законі”, злочинних авторитетів. Близько 40% учасників таких груп – управлінці, службовці, юристи, спортсмени та інші фахівці з досить високим рівнем кваліфікації.

Професійні злочинці, як правило, вузькоспеціалізовані, бо кожен із них прагне займатися саме тим видом злочинного промислу, де може досягти найбільшого успіху та, що особливо важливо, максимального рівня особистої безпеки.

Для навчання своїх членів умінням і навичкам злочинної діяльності використовуються як офіційні, так і неофіційні структури: вищі заклади освіти та різного роду спеціалізовані курси (наприклад, із оволодіння комп’ютером чи автомобільної підготовки), місця позбавлення волі, молодіжні угрупування з антисуспільною спрямованістю. Живильним середовищем для професіоналізації злочинців завжди була і залишається кримінальна субкультура (наприклад, створення нелегальних злочинних „академій” для навчання картковому шулерству чи майстерності обману громадян типу „наперстництва”). Крім того, за допомогою шантажу, підкупу, насильства і погроз у певних випадках до злочинної діяльності можуть залучатися потрібні фахівці з різних професійних галузей.

Вимога убезпечення злочинного способу життя диктує професійним злочинцям необхідність користуватися умовною системою сигналів, жестів, знаків, незрозумілою для оточуючих мовою („фенею”). Навіть татуювання несуть суттєве інформаційне навантаження і багато чого можуть розповісти про людину. Тому такі знання є обов’язковим елементом професійної навченості в системі організованої злочинності.

[1] В дужках наводиться рейтингове місце відповідного виду злочинного промислу в 1992 р.

Дата добавления: 2014-01-04