Аналогія

Аналогія — традуктивний умовивід, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх і в інших ознаках.

Якщо в дедуктивних умовиводах знання рухаються від більш загального до менш загального, а в індуктивних — від одиничного до загального, то в аналогії відбувається перехід знань від одиничного до одиничного.

Прикладом аналогії може бути міркування Галі-лея, який, відкривши чотири супутники Юпітера і виявивши спільність між системою «Юпітер — його супутники» і Сонячною системою, зробив висновок, згідно з яким подібно до того, як у системі Юпітера в Центрі перебуває найбільше за розмірами тіло, так і в Центрі руху планет перебуває найбільше за об'ємом тіло цієї системи — Сонце.

Висновок за аналогією має ймовірний характер.

Оскільки предмети можуть уподібнюватися один одному як за своїми ознаками (властивостями), так і за відношеннями між ними, то аналогії, відповідно, поділяють на аналогії властивостей і аналогії відношень.

Типовим прикладом аналогії властивостей є міркування, згідно з яким на Марсі існує життя. Виявивши властивості, за якими Марс подібний до Землі, і знаючи, що на Землі є життя, припускають, ніби Марс подібний до Землі і за цією властивістю.

Міркування Галілея про подібність Сонячної системи до системи «Меркурій — його супутники» є прикладом аналогії відношення.

Хоч імовірність висновків за аналогією загалом нижча, ніж за неповною індукцією, проте її евристичну роль важко перебільшити. Про це свідчить історія науки. Аналогія нерідко була формою винятково сміливих гіпотез, обґрунтування яких (засобами індуктивних та дедуктивних умовиводів) призводило до епохальних наукових відкриттів. Щоправда, відомо й немало порожніх, навіть безглуздих аналогій.

Пам'ятаючи про ймовірність висновків за аналогією, треба дбати про якомога вищу їх імовірність (аналогія, що забезпечує високу ймовірність висновку, називається строгою, або точною).

Щоб підвищити ймовірність висновків за аналогією, треба дотримуватися відповідних вимог:

— констатуючи подібність предметів, які порівнюються, слід виявляти істотну подібність;

— коло ознак, які збігаються, повинно бути якомога ширшим;

— треба враховувати характер зв'язку ознак, які є спільними для порівнюваних предметів, з ознакою, що переноситься (висновок буде ймовірнішим, якщо названі ознаки перебуватимуть в істотному взаємозв'язку);

— не можна ігнорувати відмінності, які існують між порівнюваними предметами, особливо коли ці відмінності є істотними.

Блискучим прикладом суворої аналогії може бути порівняння блискавки з іскрою, здійсненого Б. Франкліном.

Розрізняють ще строгу і нестрогу аналогії.

Строга аналогія — аналогія, що ґрунтується на знанні залежності ознак предметів, які порівнюються.

Проте до аналогії доводиться звертатися й за умови відсутності додаткової інформації про подібність предметів, які порівнюються.

Нестрога аналогія — аналогія, що ґрунтується на знанні лише подібності двох предметів у тих чи інших властивостях і наявності в одного з цих предметів властивості, яку поки що не виявлено в другому.

Хоч імовірність висновків за аналогією загалом нижча, ніж за неповною індукцією, проте її евристичну роль не можна недооцінювати. Про це свідчить історія науки. Аналогія не рідко була формою винятково сміливих гіпотез, обґрунтування яких призводило до епохальних наукових відкриттів.

Дата добавления: 2014-01-04