Суперечка заради істини

Суперечка, її види та форми

«Суперечка» — поняття багатозначне. Загальним для всіх цих значень є відсутність єдиної думки її учасників, наявність розходжень у їх поглядах, протиборство.

Суперечка — будь-яке зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює свою правоту.

В основі суперечки лежать об'єктивні протиріччя матеріального світу і неоднакові потреби та інтереси людей. Учасниками суперечки є пропонент, який висуває і обстоює думку-тезу, і опонент, який піддає сумніву чи заперечує тезу пропонента. Третім, колективним суб'єктом суперечки є аудиторія, хоча суперечка може відбуватися і за її відсутності.

У стані суперечки люди переслідують певну мету, тому розрізняють такі види суперечок:

— суперечка заради істини;

— суперечка заради переконання;

— суперечка заради перемоги;

— суперечка заради суперечки;

— внутрішня суперечка.

Учасники цієї суперечки можуть дотримуватися різних поглядів, проте їх об'єднує спільна мета — встановити й обґрунтувати істинність того чи іншого положення або системи думок. Вони керуються принципом «істина понад усе».

У суперечці заради істини до аргументів опонента ставляться з такою ж увагою, як і до власних, фактично ведеться спільна копітка праця по встановленню істинності відповідних положень. Вона може вестися лише між людьми, компетентними у відповідній галузі знань і зацікавленими у встановленні істини. За словами С. Поварніна, — це вища форма суперечки, найблагородніша і найпрекрасніша.

Суперечка заради істини має тривалу історію. Яскравим виявом її можуть бути твори Платона. Невипадково, що суперечку заради істини називають діалектичною, розуміючи під «діалектикою» той смисл, якого їй надавав Платон, а саме: «мистецтво досягнення істини в бесіді». Яскравим прикладом такої бесіди-суперечки може бути твір Платона «Гіппій Більший». Всебічнішого підходу до аналізу проблеми прекрасного історія естетики, мабуть, не знає.

Так діалог крок за кроком веде до взаєморозуміння. І хоча відповідь на запитання «що таке прекрасне?», яку дає Платон, нас і не влаштовує (навіть сучасні визначення прекрасного непереконливі), проте відмовити цьому геніальному майстру діалектики в майстерності побудови діалогу неможливо.

Здається, що не може бути й сумніву в тому, що суперечки заради істини потрібні, навіть необхідні. Проте історія свідчить про те, що таку думку поділяли далеко не всі. Інакше як пояснити той факт, що тих, хто присвячував своє життя пошукам істини, переслідували або й знищували: Сократа було засуджено до страти, Джордано Бруно спалено. Ще зовсім недавно переслідували вчених, які цікавилися проблемами генетики і кібернетики.

До того ж, щоб правильно оцінити суперечку заради істини, треба враховувати, що істина — не самоціль. Адже знання може бути використане не лише для прогресу, а й проти нього, проти людини і людства. Ця думка постійно хвилює вчених-гуманістів. «Не можна дозволити, — писав Ф. Жоліо-Кюрі, — щоб люди спрямовували на своє власне знищення ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити».

Дата добавления: 2014-01-04