Некоректні засоби

Коректні засоби

Коректні та некоректні засоби ведення суперечки

У логіці, як і в етиці, засуджують принцип «цілі виправдовують засоби». Не можна бути нерозбірливим у засобах ведення суперечки, ставити над усе перемогу в ній, нехтуючи законами логіки та нормами моралі. Тому ці засоби поділяють на «дозволені» і «недозволені», або на коректні й некоректні. Для ефективного ведення суперечки треба знати як перші, так і другі: перші — щоб використовувати, а другі — щоб знати, чого можна чекати від нерозбірливого в засобах супротивника, для готовності дати йому належну відповідь.

У загальних рисах коректні засоби можна визначити як такі, що відповідають вимогам логіки та моралі. Деякі з них сформульовані теорією ораторського мистецтва — риторикою. Йдеться про ті засоби, які ґрунтуються на знанні мови і мовлення та секретів людської психіки. Мабуть, тому їх, подібно до некоректних засобів, іноді називають хитрощами, звичайно ж, «дозволеними» хитрощами.

До дозволених відносять, зокрема, ініціативу та засіб, який виражається правилом «наступ — найкраща оборона». Щоправда, тактичні засоби залежать від вузькоситуаційних обставин, а тому мають мінливий характер. Так, у деяких ситуаціях (особливо в суперечці-полілозі) раціональніше не виявляти особливої ініціативи, вичікуючи, поки опоненти «видихаються», «розкриють свої карти», щоб у слушну мить, враховуючи силу і вразливі місця їх аргументів, вдаючись до прибережених найсильніших і несподіваних для опонентів положень, активно втрутитися в хід суперечки.

Коректним засобом суперечки є використання аргументів опонента, зокрема наведених ним фактів, для спростування його точки зору чи захисту своєї тези.

Ефективними засобами є виведення раптових, несподіваних для опонента висновків з його тези чи аргументів, які ставлять його в безвихідь або принаймні дезорганізують, змушують розгубитися.

Іноді до коректних зараховують і засіб, завдяки якому перекладають «тягар доведення» на опонента. Та це не завжди так. Навряд чи можна вважати коректними слова віруючого, який у словесній дуелі з вільнодумцем заявить: «Тоді доведіть, що Бога немає». Вільнодумець не вірить в існування Бога (чи сумнівається в цьому) не тому, що може довести, що Бога немає, а тому, що йому ніхто не довів, що Бог існує. При цьому він керується законом достатньої підстави.

Ці засоби багатоманітні, проте всім їм притаманна така риса: до них вдаються з метою видати хибне за істинне, є істинне — за хибне; недостовірне — за достовірне, а достовірне — за недостовірне.

Немає сумніву в тому, що паралогізми (ненавмисні логічні помилки) не можна розцінювати як некоректні засоби, оскільки вони свідчать швидше про рівень інтелектуальної культури людини, ніж про її (людини) злий умисел. Проте немає чіткого об'єктивного критерію розрізнення софізмів і паралогізмів. Спробуйте розібратися, навмисно ігнорує ваш опонент правила доведення чи просто не знає їх.

Софізми, безумовно, належать до некоректних засобів. Оскільки ж логічні помилки вичерпуються софізмами і паралогізмами, то можна зробити висновок, ніби «некоректні засоби» і «софізми» є рівнозначними (тотожними) поняттями. Та якщо взяти до уваги, що крім логічних помилок є ще фактичні, то висновок про тотожність названих понять видасться передчасним. Щоправда, в теорії доведення та спростування і фактичні помилки часто відносять до логічних. Так, використання хибних аргументів розглядають як логічну помилку, хоча предметом уваги логіки є характер зв'язку між думками, а не проблема їх істинності чи хибності. До логічних помилок (софізмів) відносять навіть засоби політичного, морального та адміністративного тиску на учасника суперечки. Йдеться про «аргумент до авторитету», «аргумент до жалю», «аргумент до освіченості» тощо.

До некоректних засобів суперечки відносять такі три групи хитрощів: хитрощі стосовно тези, хитрощі стосовно аргументів і хитрощі стосовно демонстрації.

До хитрощів стосовно тези належать, зокрема, «вимога надмірного уточнення тези», «умисне нерозуміння тези», «втрата тези» тощо. Остання помилка полягає в тому, що в процесі суперечки навмисно «забувають» тезу і переходять до обговорення зовсім іншої тези. До хитрощів стосовно аргументів відносять дуже багато навмисних логічних помилок, про більшість з яких уже йшлося. Нагадаємо деякі з них: «аргумент до особи», «аргумент до публіки», «аргумент до авторитету».

До найсильніших належать хитрощі стосовно демонстрації. Це суто логічні, або власне логічні хитрощі, оскільки вони стосуються неправильної побудови міркувань, навмисного порушення правил умовиводів, у формі яких здійснюється доведення чи спростування.

Розглянемо один з подібних софізмів.

— Чи знаєш ти цю накриту людину?

— Ні.

— Це твій батько. Отже, ти не знаєш свого батька. У цьому міркуванні порушено закон тотожності.

Причому софіст залучає до цього порушення і співбесідника (в цьому і полягає сила софізмів).

Софіст умисно підмінив запитання «Чи знаєш ти, кого накрили цим вбранням?» («Чи знаєш ти, хто накрився цим вбранням?») на інше: «Чи знаєш ти цю накриту людину?».

Щоб не пійматися на хитрощі софіста, треба так відповідати на його хитре запитання: «Я не можу сказати, знаю я її чи ні, бо вона накрита, а мені не відомо, кого саме накрили».

У такий самий спосіб софіст може змусити співбесідника порушити і закон несуперечності.

— Чи знаєш ти цю накриту людину?

— Ні.

Софіст (розкриваючи накриту людину):

— То знаєш ти її чи ні?

— Знаю. Це мій батько.

— То як же можна сумістити твої відповіді? Спершу ти говориш, що не знаєш цю людину, а потім заявляєш протилежне...

Дата добавления: 2014-01-04