Тема: Психологія в системі наук про людину

Основні поняття: гуманітарні, суспільні та природничі науки, людина, психіка

Проблеми, пов'язані з вивченням людини, є предметом розгляду низки наук. Дослідження процесів і явищ, що вивчаються історією, економікою етнографією, соціологією, лінгвістикою, літературознавством мистецтвознавством. юридичними, політичними науками, неодмінно спричиняє поста­новку проблем суто психологічних.

Розглядаючи питання про необхідність психологічних досліджень у процесі розвитку наукового знання, передусім необхідно загадати про науку яка досліджує загальні закони природи, суспільства й мислення - філософію Без серйозної опори на результати психологічних досліджень неможлива філософська розробка таких комплексних проблем, як роль суб’єктивного фактора в історичному процесі, соціальної організації та управління у суспільстві, пізнавальна діяльність людини, творче мислення, інтуїція в пізнанні й багато ін.

Нерідко соціальні процеси і явища не можуть бути розкриті з достатньою повнотою без залучення знань про механізми індивідуальної та групової поведінки людей, закономірності формування стереотипів поведінки, звички, соціальні установки і орієнтації, без вивчення настроїв, почуттів, психологічного клімату та аналізу таких феноменів, як насліду­вання, без дослідження психологічних рис, властивостей і особливостей особи, її здібностей, мотивів характеру міжособистісних відносин тощо. Інакше кажучи, у процесі досліджень соціальних процесів виникає необхідність враховувати психологічні фактори, при цьому особливо гострою вона є тоді, коли дослідник переходить від загальних законів до спеціальних, від макроаналізу до мікроаналізу.

Потреба звернення до теорії психології, її методів і результатів кон­кретних досліджень виникає також у тому випадку, коли та чи інша суспільна наука намагається вирішувати певні практичні завдання. Логіка розвитку суспільних наук призводить до формування на стику із психологією цілого «куща» спеціальних наукових дисциплін і напрямків.

Зв'язки між педагогікою і психологією можна віднести до найбільш давніх і щільних. У розвитку всіх галузей педагогіки - в її загальній теорії, дидактиці, теорії виховання, школознавстві - постійно розглядаються й вирішуються проблеми, які вимагають психологічного дослідження. Знання закономірностей сприйняття, пам’яті, мислення, динаміки формування знань, навичок і вмінь, природи здібностей і мотивів, психічного розвитку людини в цілому, мають істотне значення для вирішення фундаментальних педаго­гічних проблем, таких як розробка найбільш ефективних методів навчання та виховання, оцінка результативності педагогічних впливів, удосконалення профорієнтаційної роботи тощо.

Не менш гостра потреба у психологічній підготовці виникає і тоді, коли педагогіка звертається до проблем виховання. Метою виховання є форму­вання особистості, яка відповідає вимогам суспільства, що розвивається. Досягнення цієї мети вимагає вивчення закономірностей процесу фор­мування особистості: її спрямованості, здібностей і потреб, світогляду, самостійності мислення, творчого потенціалу та ін.

Проблеми, що вимагають для свого вирішення психологічних дослі­джень, виникають і у природничих науках (у першу чергу, біології, хімії, меди­цині, меншою мірою - фізиці та математиці). Одна з найбільш фунда­ментальних проблем - це проблема виникнення й розвитку психіки у процесі біологічної еволюції. Для біологічних наук ця проблема не менш важлива, ніж проблема виникнення життя. Як доводив ще відомий російський зоолог О, М. Сєверцов (1866-1936), психіка повинна була виникнути й виникла у процесі біологічної еволюції закономірно, а після своєї появи вона стала найважливішим фактором подальшої еволюції. Отже, вивчення процесів біологічної еволюції неодмінно вимагає вивчення не тільки будови й функцій живих організмів, а й поведінки, психіки. Ще більш гостро психологічні проблеми постають у тих галузях природознавства, об’єктом дослідження яких є вищий продукт еволюції - людина. У міру того, як, наприклад, фізіологія, від вивчення функціонування організму тварин, звертається до вивчення людського організму (тобто з розвитком фізіології людини), вона змушена так чи інакше стикатися з проблемами психологічними. Найвидатніші фізіологи І. М. Сєченов, і. П. Павлов, О. О. Ухтомський, П. К. Анохін та інші мали на меті розкриття фізіологічних основ людської психіки. Перспективи розвитку фізіології людини (насамперед, фізіології вищої нервової діяльності та нейрофізіології) щільно пов'язані з перспективами розвитку психології. Те ж саме можна сказати й про генетику, особливо про генетику поведінки. Чи поширюються закони генетики на поведінку живих істот, у тому числі й людей, та їх психічні властивості? Зрозуміло, що без розробки методологічно чіткої наукової теорії, яка розкриває сутність поведінки й психіки, відповісти на це питання неможливо.

Останнім часом почав інтенсивно розроблятися ще один науковий напрямок - дослідження біохімічних основ поведінки та психіки, вивчення біохімічних засад функціонування пам’яті та проявів емоцій.

Звичайно, кожна зі спеціальних природничих наук звертається до тих психологічних проблем, які диктуються їх логікою, але так чи інакше перспективи їхнього розвитку пов’язані з перспективами психології.

Людина, її психіка є об’єктом дослідження не тільки фундаментальних природничих і суспільних наук. У медичних науках необхідність залучення даних психології так чи інакше виникає під час розробки більшості питань втрати здоров’я. Вивчення захворювань вимагає аналізу психіки хворого, тобто її внутрішньої, суб'єктивної картини. Психологічні знання можуть до­помогти також під час визначення найбільш ефективних методів лікування У деяких умовах ефективними виявляються методи психологічного впливу, система яких одержала назву «психотерапія».

Нарешті, психологічних досліджень потребують і технічні науки, насам­перед ті, які пов’язані з розробкою систем управління, систем комунікації та засобів відображення інформації. Дані про параметри психічних функцій, процесів і властивостей людини необхідні технічним наукам, по-перше, для того, щоб заздалегідь визначити, як людина зможе працювати зі створеними технічними пристроями. По-друге, ці дані іноді можуть бути основою тех­нічних рішень під час створення приладів, пристроїв та інших знарядь, особливо тих, які імітують деякі характеристики психічних процесів і функцій (наприклад, лід час розробки штучних органів відчуттів).

Таким чином, логіка розвитку всієї системи наукового знання вимагає постановки проблем, які входять до компетенції психології. У зв’язку із цим істотно змінюються становище й роль психології у системі наук. Бона стає найважливішою ланкою, що зв’язує цілу низку різних галузей наукового знання, синтезуючи їх досягнення. Без її всебічного розвитку неможливо забезпечити повноцінні взаємозв'язки між біологією та історією, медициною й педагогікою, технікою та економікою, іншими науками у справі вивчення людини й вирішення практичних завдань із врахуванням людського фактора.

Найважливіша функція психології в загальній системі наукового знання полягає в тому, що вона, до певної міри синтезуючи досягнення низки інших галузей наукового знання, є інтегратором наукових дисциплін, об'єктом дослідження яких є людина. Як відзначав Б. Г. Ананьєв, саме в цьому полягає її історична місія, із цим пов’язані перспективи її розвитку.

2 Галузева структура сучасної психології

Основні поняття: галузь, психологія як система галузей, загальна психологія, вікова психологія, педагогічна психологія, диференціальна психологія, соціальна психологія, юридична психологія, етнопсихологія, медична психологія, психодіагностика, психологія праці

Психологія як особлива галузь знань об’єднує собою цілу низку спеціальних дисциплін. Незважаючи на свою часом вдавану «несумісність», вони усі відносяться до єдиної сфери знань. їх загальне завдання полягає у вивченні сутності класу психічних явищ. Базою об’єднання усіх спеціальних психологічних дисциплін є загальна психологія, що експериментально і теоретично розробляє основні психологічні проблеми.

Екстенсивна диференціація психологічної науки створює, звичайно, чималі труднощі для синтезу накопичуваних у її рамках даних. Часом відмінність підходів і методів, які використовуються у різних спеціальних психологічних дисциплінах, «затуляє» собою загальні завдання. Проте головний об'єкт дослідження усієї системи психологічних дисциплін лиша­ється тим самим. Це - внутрішній світ людини, психічні процеси в ньому, стани й властивості. Психологія використовує досягнення усіх інших наук, що розробляють у тому або іншому зв’язку проблеми людини. Важко розраховувати на серйозні успіхи в дослідженні психічних процесів як

функції мозку (і зрозуміти їхню специфіку), не спираючись на ту сукупність даних, які накопичені в інших науках про мозок. Так само не можна досліджувати психологічні характеристики особистості та її соціальної поведінки, не спираючись на знання об’єктивних законів життя суспільства.

Звичайно, деякі загальні ідеї щодо природи та сутності психіки висловлювалися у процесі розвитку філософії. У розвитку філософських систем психологія виступала як їх відносно самостійна частина. Однак філософські трактування психіки були досить абстрактними й не могли самі визначити виникнення психології як спеціальної галузі науки. Вони розроб­лялися головним чином у зв’язку з вирішенням основного питання філософії: про стосунок свідомості й мислення до буття.

Сучасна психологія - це розвинена наука, яка включає багато галузей Галузі психології - це напрямки наукових психологічних досліджень, які розвиваються відносно самостійно. Розвиток психологічної науки призводить до того, що кожні чотири-п’ять років з’являються нові галузі.

Виникнення галузей психології обумовлене широким впровадженням психології у нові сфери наукової й практичної діяльності, а також появою нових психологічних знань. Окремі галузі психології виділені на підставі комплексу проблем і завдань, які досліджуються. Усі галузі психології умовно можна розділити на фундаментальні (загальні) та прикладні (спеціальні).

Фундаментальні (їх ще називають базовими) галузі психологічної науки мають загальне значення для розуміння й пояснення різних психічних явищ у поведінці людей незалежно від того, якою діяльністю вони займаються. Фундаментальні знання необхідні усім, хто займається проблемами психології та поведінки людей. Фундаментальні знання - це той базис, який поєднує всі галузі психологічної науки, виступає основою для їх подальшого розвитку.

Прикладними називаються галузі науки, досягнення яких використовуються на практиці. У більшості випадків прикладні галузі психологічної науки вирішують конкретні завдання в рамках свого напрямку. Однак у деяких випадках досягнення або наукові відкриття прикладних галузей можуть мати фундаментальний характер, що визначає необхідність використання знову отриманого знання у всіх галузях і напрямках.

Слід також підкреслити, що в більшості випадків прикладні галузі психології не є ізольованими одна від одної. Найчастіше в конкретній галузі психології використовуються знання або методологія інших її галузей Наприклад, космічна психологія - галузь психологічної науки, що займається проблемами психологічного забезпечення діяльності людини у космосі, - охоплює собою інженерну психологію, медичну психологію, педагогічну психологію та ін. Прикладні галузі психології за ступенем їх узагальнення можуть бути умовно розділені на синтетичні (об'єднують у собі знання інших галузей) і первинні (е відносно вузьким і конкретним напрямком прикладної галузі). Наприклад, медична психологія містить у собі загальну медичну психологію, клінічну психологію, патопсихологію, психогігієну й психопрофілактику, психокорекцію та ін. Аналогічно, в інженерній психології можна виділити наступні розділи: ергономіка, психологія праці, менеджмент тощо.

Розглянемо докладніше деякі найбільш розвинені й важливі галузі психологічної науки.

Загальна психологія - галузь психологічної науки, що поєднує фундаментальні психологічні знання. Вона охоплює собою теоретичні й експериментальні дослідження, що виявляють найбільш загальні психологічні закономірності, теоретичні принципи й методи психології, її основні поняття та категорійний склад. Загальна психологія - фундаментальна основа розвитку всіх окремих галузей психологічної науки. Виникнення загальної психології як окремої та фундаментальної галузі психологічної науки пов’язане з ім’ям С. Л. Рубінштейна, який систематизував психологічні знання й запропонував методологію дослідження психічних явищ.

Основними поняттями загальної психології є психічні процеси, психічні властивості та психічні стани.

Поняття «психічний процес» підкреслює процесуальний характер досліджуваного психічного явища. Психічні процеси охоплюють: (1) пізнавальні процеси: відчуття й сприйняття, пам’ять, увага, уява та мислення; (2) вольові процеси; (3) емоційні процеси: почуття, емоції, пристрасті, афекти, настрій.

Поняття «психічний стан» характеризує статичний момент, відносну сталість психічного явища. До психічних станів відносять прояви психічних процесів: пізнавальних (наприклад, сумнів, натхнення), вольових (упевне­ність), емоційних (нудьга, хвилювання.).

Поняття «психічна властивість» відбиває стійкість явища, його повто­рюваність і закріпленість у структурі особистості. Психічні властивості включають: здібності, характер, темперамент.

Поділ на зазначені групи основних понять загальної психології є умовним. Так, афект може розглядатися і як психічний процес, оскільки в ньому виражено динаміку почуттів, його стадіальний характер, і як психічний стан, оскільки він характеризує психіку в даний період часу, і як прояв такої психічної властивості особистості, як гарячність (запальність).

Загальна психологія виконує ряд функцій:

-теоретичну, узагальнює наукові досягнення різних психологічних галузей, зводить їх у єдину систему; здійснює випереджальні розробки, що допомагають у різних галузях психології по-новому осмислити властиві їм дослідницькі проблеми;

- методологічну, формулює методологічні принципи психологічних досліджень, методи;

- навчальну, забезпечує фундаментальність освіти у сфері психології, що дозволяє фахівцеві вирішувати практичні проблеми, пов’язані з різними напрямками й галузями психології.

На базі основних понять загальної психології формуються поняття інших галузей психологічної науки.

Порівняльна психологія - галузь психології, що охоплює проблеми, пов’язані з антропогенезом, становленням людської свідомості й вивченням загального та відмінного у психічній діяльності людини і тварин (проблема соціального й біологічного в поведінці людини). Порівняльна психологія досліджує філогенетичні форми психічного життя. Вона.з'ясовує, як людина виділялася зі світу природи, до яких наслідків призвело накопичення індивідуального та колективного досвіду в процесі спільної трудове) діяльності, мовного спілкування, передачі суспільно-історичних знань через знаряддя, продукти праці, мистецтво, науку, культуру.

Порівняльно-психологічний аналіз будується на зіставленні даних зоопсихології (особливо результатів вивчення мавп і психології людини. З одного боку, виявляються подібні психічні компоненти й загальні біологічні факти, що обумовлюють поведінку тварин і людини, свідчать про спільність їх походження та успадковані людиною від тваринних предків. З другого боку, з’ясовуються корінні якісні відмінності у поведінці та психічній сфері людини порівняно з тваринами, що виникли й розвинулися в результаті дії соціально-історичних факторів. У зв'язку з цим особлива увага приділяється передумовам зародження трудової діяльності, людського суспільства й чле­нороздільної мови. Порівняльно-онтогенетичне вивчення психіки необхідне для пізнання закономірностей розвитку психіки дитини. Практичне застосування дані порівняльної психології знаходять також у медицині (нейропато- логії, психіатрії, моделюванні патологічних станів людини на тваринах).

Велике практичне значення має педагогічна психологія - галузь психології, що вивчає психологічні проблеми навчання й виховання. Педагогічна психологія досліджує психологічні питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності й значущих якостей особистості умови, що забезпечують оптимальний розвиваючий ефект навчання; можливості врахування індивідуальних психологічних особливостей учнів; взаємини між педагогом і учнями, а також усередині навчального колективу; психологічні питання самої педагогічної діяльності (психологія вчителя). Як самостійна галузь психологічної науки педагогічна психологія зародилася у другій половині ХіХ ст. В основі сучасної вітчизняної педагогічної психології лежить фундаментальне положення про те, що сутністю індивідуального психічного розвитку людини є засвоєння нею суспільно-історичного досвіду, зафіксованого в предметах матеріальної та духовної культури. У той же час це засвоєння здійснюється за допомогою активної діяльності людини, а засоби й способи цієї діяльності актуалізуються у спілкуванні з іншими людьми. У педагогічній психології розробляються шляхи й можливості ціле­спрямованого формування дій, образів і понять, що лежать в основі знань і вмінь, які досліджуються теорією поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін, Н. Ф.Тализіна та ін.). Вивчаються засоби й методи розвива­ючого навчання, аналізуються взаємозв’язки організації навчання з процесом розумового розвитку (В, В. Давидов, 0. К. Дусовицький), роль диференційова­ного підходу до проблеми навчання, засоби й методи контролю та оцінки навчальної діяльності,

За сферами застосування педагогічну психологію можна розділити на психологію дошкільного виховання, психологію навчання й виховання у шкільному віці з поділом на молодший, середній і старший шкільний вік, пси­хологію професійного навчання, психологію вищої школи. Розділами педа­гогічної психології є: психологія навчання, психологія виховання, психологія вчителя, психологія навчально-виховної роботи з аномальними дітьми

Спеціальна психологія - галузь психології, що вивчає осіб, які мають відхилення від нормального психічного розвитку, пов’язані із вродженими або набутими дефектами формування й функціонування нервової системи, а саме - психологію спіпих (тіфлопстлогія), глухих (сурдопсихологія), розумово відсталих (огіігофренопсихологія), дітей із тимчасовими затримками психічного розвитку, з порушеннями мови тощо. Спеціальна психологія, як і спеціальна педагогіка входить до складу комплексної наукової дисципліни дефектології - науки про особливості розвитку дітей із фізичними й психічними недоліками та закономірності їх виховання й навчання. Розвиток спеціальної психології у СРСР пов язаний з діяльністю Л. С. Виготського, Т. О. Власової, Л. В. Занкова, Ю. А. Кулагіної, І. О. Соколянського та ін. Вченими виявлено, що первинний дефект (наприклад, глухота) викликає вторинні зміни психічного розвитку, перебудову життєвої позиції, системи взаємин з оточуючими людьми, мислення, сприйняття тощо. На основі даних спеціальної психології будується система навчання й виховання людей, що мають аномалії психічного розвитку, здійснюються профконсультація і профдобір.

Дуже близька до педагогічної психології вікова психологія, яка вивчає закономірності етапів психічного розвитку й формування особистості від народження до старості, досліджує вікові можливості засвоєння знань тощо. Як і педагогічна психологія, вікова психологія оформилася як самостійна галузь психологічної науки наприкінці ХІХ ст. Виникнувши як дитяча психологія, вікова психологія у процесі свого розвитку почала вирішувати завдання цілісного аналізу онтогенетичних процесів. Основними розділами вікової психології є: психологія дитинства, психологія юності, геронтопсихологія. Вікова психологія вивчає вікову динаміку психічних процесів. Для вікової психології мають велике значення диференційно-психологічні особливості, до яких відносяться статево-вікові й типологічні властивості, тому дуже часто дослідження у віковій психології здійснюються з використанням прийомів диференціальної психології

Значна кількість психологічних досліджень будується на основі методу вікових (поперечних) зрізів: шляхом порівняння властивостей вибірок, що відрізняються одна від одної за хронологічним віком. Певні переваги перед порівняльно-віковим методом мають лонгитюдні (довготривалі) дослідження, в яких розвиток тих або інших психологічних властивостей простежується на одній і тій же вибірці протягом більш-менш тривалого періоду онтогенезу. Особливе місце в сучасній віковій психології займає група генетико-моделюючих методів, заснованих на каузально-генетичному методі Л. С. Виготського Вивчення розвитку за допомогою методу активного формуючого експерименту та інших навчальних методів здійснюється в процесі впливу, спрямованого на певні властивості або сторони психічного розвитку суб’єкта. До найважливіших практичних завдань вікової психології можна віднести створення методичної бази для контролю за перебігом, повноцінністю змісту та умовами психічного розвитку дитини, організації оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування, психологічної допомоги в періоди вікових криз, у старості. Вікова психологія є науковою основою педагогічної психології.

Диференціальна психологія -* галузь психологічної науки, що вивчає відмінності як між індивідами, так і між групами, а також припини й наслідки цих відмінностей. Передумовою виникнення диференціальнсї' психології було впровадження у психологію експерименту, генетичних і математичних методів. Початок розробки даної галузі поклав Ф. Гальтон, який створив низку прийомів і розробив кілька приладів для вивчення індивідуальних відмінностей і для статистичного аналізу даних. Термін «диференціальна психологія» був запропонований у 1900 р. В. Штерном. Основними методами диференціальної психології стали тести.

Диференціальна психофізіологія - напрямок у психології, що досліджує індивідуальні психофізіологічні відмінності між людьми, "ермін введено В. Д. Небиліциним. У диференціальній психофізіології використовуються два методичних підходи: зіставлення фізіологічних і психологічних параметрів, отриманих у незалежних експериментах, і вивчення змін фізіологічних функцій гід час тієї чи іншої діяльності. Основною системою поглядів у ди­ференціальній психофізіології є концепція властивостей нервової системи, розвинена відносно людини Б. М. Тепловим і В. Д. Небиліциним на основі робіт І. П. Павлова про типи вищої нервової діяльності. Для диференціальної психофізіології характерно: дослідження окремих властивостей нервової системи, а не типів у цілому; виділення в синдромі основного показника, що відповідач визначенню даної властивості; відмова від оцінного підходу. Пси­хологічно властивості нервової системи, згідно із вченням Б. М. ТеплоЕіа, проявляються у формально-динамічних характеристиках поведінки, насам­перед - еі особливостях темпераменту. Зазвичай у диференціальній психо- фізіології виходять із твердження про первинність нейрофізіологічного рівня: властивості нервової системи розглядаються як незалежна змінна, психологіч­ні - як залежна. Однак є дані, що свідчать і про можливість зворотних впливів

Соціальна психологія - галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, обумовлені фактом їх включення до груп, а також психологічні характеристики самих груп. Тривалий час соціально- психологічні погляди розроблялися в рамках філософії, і лише наприкінці XIX ст. з'явилися перші самостійні соціально-психологічні концепції, такі як «психологія народів» (М. Гіацарус, X. Штейнгаль, В. Вундт), «психологія мас» (С. Сігле Г. Лебон), теорія «інстинктів соціальної поведінки» (У. Макдугалл).

Сучасна соціальна психологія містить у собі наступні основні розділи: закономірності спілкування та взаємодії людей (досліджується роль спілку­вання у системі суспільних і міжособистісних відносин); психологічні харак­теристики соціальних груп, як великих (класи, нації, масові комунікації тощо), так і малі/х (вивчаються такі явища, як згуртованість, проблеми психологічної сумісності та міжособистісних відносин у групі, лідерство тощо); психологія особистості (спрямованість особистості, її самооцінка, стійкість особистост й сугестивність, установки особистості, їх динаміка, проблеми соціальної установки і соціалізації тощо).

Із соціальною психологією щільно пов’язана політична психологія - галузь психології, що вивчає психологічні компоненти політичного життя й діяльності людей, їх настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації тощо. Ці психологічні феномени формуються й проявляються на рівні політичної свідомості націй, класів, соціальних груп урядів, індивідів і реалізуються у їх конкретних політичних діях.

Етнопсихологія - галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування й функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів тощо. У сучасній етно-

психології можна виділити низку самостійних напрямків: (1) порівняльні до­слідження етнічних особливостей когнітивних процесів, емоцій, мови тощо, (2) культурологічні дослідження, спрямовані на з'ясування особливостей символічного світу й ціннісних орієнтацій народної культури, нерозривно пов’язані з відповідними розділами етнографії, фольклористики, мистецтво­знавства тощо; (3) дослідження етнічної свідомості й самосвідомості, які запозичують понятійний апарат і методи з відповідних розділів соціальної психології, що вивчають соціальні установки, міжгрупові відносини тощо; (4) дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей.

Для етнопсихологів гострою проблемою є надійність тестів і експери­ментальних процедур, застосовуваних для дослідження етнічних груп. У сучасних умовах особлива увага в етнопсихології приділяється вивченню психологічних причин етнічних конфліктів, пошуку ефективних шляхів їх вирішення, а також виявленню джерел зростання національної самосвідо­мості, її розвитку в різних соціальних і національних середовищах.

Юридична психологія ~ галузь, яка вивчає закономірності й механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих правом відносин. Наприкінці КІХ - на початку XX ст були проведені перші лабораторні дослідження в ^талузі юридичної психології. Основні зусилля були спрямовані на вивчення психології показань свідків і допиту (А. Біне, і‘. Ґросс, К. Марбе та к), «діагнос­тики причетності» до злочину (К.-Г. Юнґ), судової та слідчої ро:іоти, психо­логічних основ професійного добору й навчання юристів (Г. Мюнстерберґ). Дослідження з юридичної психології почали інтенсивно проводитися в СРСР у 20-х рр. Були виконані численні роботи з вивчення психології злочинців і ув'язнених, побуту злочинного світу закономірностей формування показань свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії й методики судово- психологічної експертизи (О. Є. Брусиловський, М. М. Ґернет, М.М. Ґродзін- ський, Я. О. Канторович, О. С. Таґер та ін), проведено оригінальні досліди з виявлення психологічними методами слідів злочину (О. Р Лур я)

Систему сучасної вітчизняної юридичної психології складають криміналь­на психологія, судова психологія, виправна і правова психологія. Кримінальна психологія вивчає психологічні механізми правопорушень і психопогію право­порушників, проблеми створення, структури, функціонування й розпаду злочинних груп. Судова психологія вивчає коло питань, що ставляться до судочинства: психологію суддів, слідчих та інших працівників правоохоронних органів і адвокатури, психологічний зміст їх професійної діяльності, методів добору й навчання; психологію обвинувачуваних, свідків, потерпілих, психоло­гію показань свідків, психологічні основи слідчих і судових дій (допиту, очної ставки та ін.), оперативно-розшукової діяльності; методологію й методику судово-психологічної експертизи. Виправна психологія розробляє проблеми 42 виправлення правопорушників, переважно у виправно-трудових установах (ін­телектуальні та особистісні властивості правопорушників, процес їх адаптації до перебування у виправних установах, психічні стани, викликувані позбавлен­ням волі, методи виховання позитивного ставлення до праці, формування установки на виправлення). Виправна психологія вивчає також психологію окремих правопорушників, структуру формальних і неформальних груп у ви­правних установах, психологічні механізми їх виникнення й функціонування. Результати наукових досліджень виправної психології використовуються при створенні практичних психолого-педагогічних рекомендацій, спрямованих на ресоціалізац ю правопорушників, вироблення у них психологічної готовностц-до нормального життя на волі, а також на попередження рецидивної злочинності. Правова психологія вивчає правосвідомість, принципи її виховання, причини її деформації. У юридичній психології застосовуються усі основні методи психо­логії (експеримент, спостереження, бесіда, анкетування, тестування тощо), розробляються й специфічні для даної галузі знань методи (наприклад, психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи та ін.).

Медична психологія - галузь психології, що вивчає психологічні аспекти гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи й реабілітації хворих. Медична психологія вивчає широкий комплекс психологічних закономірностей, пов’язаних із виникненням і протіканням хвороб, впливом різних захворювань на психіку людини, забезпеченням оптимальної системи оздоровчих вплив е, характером відносин хворої людини з мікросоціальним оточенням. Структура медичної психології включає низку розділів, орієнтованих на дослідження в конкретних галузях медичної науки й практичної охорони здоров’я. Найбільш загальною з них є клінічна психологія, яка включає патопсихологію, нейро­психологію л соматопсихологію. інтенсивно розвиваються галузі медичної психології, пов’язані із психокорекційною роботою: психогігієна, психофарма­кологія, псмхотерапія, психічна реабілітація.

Серед найважливіших проблем медичної психології - взаємодія психіч­них і соматичних (тілесних, фізіологічних) процесів при виникненні й розвитку хвороб, закономірності формування уявлень про своє захворювання у хворого, вивчення динаміки усвідомлення хвороби, формування адекватних особистіс- них установок, пов'язаних з лікуванням, використання компенсаторних і за­хисних механізмів особистості в терапевтичних цілях, вивчення психологічного впливу лікувальних методів і засобів (медикаментів, процедур, клінічних і апаратурних досліджень, хірургічних втручань та ін.) з метою забезпечення їх максимагьного позитивного впливу на фізичний і психічний стан пацієнта.

Важливе місце серед питань, що досліджуються медичною психологією, займають психологічні аспекти організації лікувального середовища (ста­ціонару, санаторію, поліклінік тощо), вивчення відносин хворих з родичами,персоналом і один з одним. У комплексі проблем організації лікувальних заходів особливе значення має вивчення закономірностей психологічного ізпливу лікаря у процесі проведення ним діагностичної, лікувальної, профі­лактичної роботи, раціональної побудови взаємин учасників лікувального процесу, попередження ятрогеній.

Поділ клінічної психології на пато-, нейро- і соматопсихологію є досить умовним і відбиває традиційну медичну класифікацію хвороб. Галузі клінічної психології зближуються завдяки завданням дослідження, застосовуваним методам, а також у зв’язку з наявністю прикордонної патопогії, що є предметом вивчення декількох розділів КЛІНІЧНОЇ психології.

Теоретичне й прикладне значення клінічної психології розкривається під час вирішення питань удосконалення діагностичної та експертної роботи, психологічного потенціювання лікувальних заходів, вивчення взаємин хворих організації роботи персоналу лікувальних установ і оптимізаці'і лікувального середовища клінік, розробки спеціальних психологічних методів і підвищення результативності й тривалості ефекту лікування, корекцію змін в хобистості хворих, що виникають у процесі захворювання. У закордонній, зокрема американській, психології обсяг клінічної психології відповідає змісту поняття «медична психологія».

До кола проблем соматопсихологїї входить вивчення особистості, психологічних питань діагностики, лікування, експертизи хворих різними захворюваннями, що не е неврологічними і психічними. Особливі; значення в соматопсихології має дослідження хворих із психосоматичними розладами - внутрішніми захворюваннями (наприклад, гіпертонічна хвороба, хронічна коронарна недостатність, бронхіальна астма та ін.), у виникненні й протіканні яких провідне місце займають психічні фактори.

Патопсихологія - розділ медичної психології, що вивчає закономірності розпаду психічної діяльності й властивості особистості при психічних хворо­бах. Клінічні (психопатологічні) дослідження виявляють, описують і система­тизують прояви порушених психічних процесів, а патопсихологія розкриває характер протікання та особливості структури психічних процесів, що призводять до спостережуваних у клініці симптомів. Патопсихологія вивчає психічні розлади, в першу чергу - експериментально-психологічними мето­дами. Прикладне значення патопсихології проявляється у використанні отриманих експериментальних даних для диференціальної діагностики розладів психіки, встановлення ступеня виразності психічного дефекту в інтересах експертизи (судової, трудової, військової тощо), оцінки ефективно­сті проведеного лікування за об'єктивними характеристиками динаміки психічного стану хворих, аналізу можливостей особистості хворого з погляду її збережених сторін і перспектив компенсації втрачених властивостей з 44 метою вибору оптимальних психотерапевтичних заходів, проведення індиві­дуальної психічної реабілітації.

Значення патопсихологічних досліджень для психології полягає в мож­ливості бігьш глибокого пізнання закономірностей функціонування й розвит­ку нормальної психіки, вивчення категорій «психічної норми», «психічного здоров’я», з також факторів, що активізують або гальмують розвиток особис­тості у процесі її онто- і соціогенезу. Патопсихологія - сфера, що нині розвивається найбільш інтенсивно й плідно в медичній психології. Основи сучасної патопсихології закладені в працях О. Р. Лурії Б, В. Зейгарник та ін.

Нейропсихологія - галузь психологічної науки, що сформувалася на стику психології, медицини (неврології, нейрохірургії) та фізіології та вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій на матеріалі локальних уражень головного мозку. Засновник нейропсихології у С.РСР - О.Р. Лурія, який у розвиток ідеї Л С. Виготського про соціальну детермінацію й системну будову вищих психічних функцій розробив теорію системної динамічної локалізації психічних процесів, що є теоретичною основою нейропсихології. Сучасна нейропсихологія поділяється на низку напрямів: клінічну, реабіліта­ційну, ексгі'зримєнтальну, психофізіологічну, нейропсихологію дитячого віку. У нейропсихології використовується синдромний аналіз порушень вищих психічних функцій спрямований на якісну кваліфікацію цих порушень і діагноз ураження мозку Методи аналізу, розроблені О. Р. Лурією, є набором спеціальних троб спрямованих на різні пізнавальні процеси (різні види сприйняття, пам’яті, мовні функції, мислення), довільні рухи й дії. За допо­могою цих методів вивчено різні нейропсихологичні синдроми - закономірні сполучення порушень вищих психічних функцій під час враження різних мозкових структур Нейропсихологія має велике значення для розвитку загальних методологічних і теоретичних основ психології, для діагностики локальних /ражень головного мозку й відновлення його порушених функцій.

Психодіагностика - галузь психологічної науки, що розробляє методи виявлення й вимірювання індивідуально-психологічних особливостей осо­бистості. Оформлення психодіагностики в окрему галузь відбувалося протя­гом 20-х рс. XX ст. Значний внесок у становлення психодіагностики зробили праці Ф. Гапьтона, Дж. Кеттелла, Г. Ебінгауза. Е. Крепеліна, А. Біне та ін.

Ф. Гальтон почав із застосування тестів інтелекту для вимірювання індивідуально-психологічних відмінностей, потім розроблялися методи дослідження особистості, які надалі послужили основою для створення проективні/х методик і опитувальників. На розвитку психодіагностики позна­чилося відставання теоретичного рівня осмислення явищ від методичного оснащення. Поява та удосконалення математико-статистичного апарату і

насамперед кореляційного й факторного аналізу, використання можливостей психометрії вплинули на практичну ефективність психодіагностики.

У радянській психології виділяють два періоди розвитку психодіаг­ностики. Перший - до початку 20-х - середини 30-х рр. XX ст. У цей період плідно працювали М. С. Бернштейн, М. Я Басів, П. П. Блонський, С. Г. Ґел- лерштейн, М. Д. Левітів, Г. І. Росолімо та ін. Значний внесок у розробку вчення про психологічний діагноз зробив Л. С. Виготський. Ці роки позначені масовим застосуванням тестів в освіті, профдоборі й профорієнтації. Для тогочасного рівня розвитку психодіагностики характерним є досить широке запозичення закордонних тестів, оскільки власним методикам, як правило, не вистачало серйозного теоретичного та експериментального обґрунту­вання. У той же час радянськими вченими була висунута низка прогресивних ідей, розробку яких перервано постановою ЦК ВКП(б) «Пре педологічні перекручення в системі наркомпросів» (1936 р). Другий період розвитку психодіагностики почався наприкінці 60-х рр. і позначений дискусіями про її місце в системі психологічного знання, про принципи й методи дослідження, про ставлення до закордонного досвіду. Розробкою проблематики псиході­агностики займаються В. М. Блейхер, Л. Ф. Еіурлачук, К. Т. Соколова Л. О. Вен- гер, К. М Гуревич та ін Одним із першорядних завдань психодіагностики є подолання розриву між теорією і практикою, між академічними концепціями особистості й реальністю її дослідження.

Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності Психологія праці має низку розділів, які є самостійними, хоча й тісно пов’язаними один з одним галузями психологічної науки. Це:

-інженерна психологія, яка вивчає діяльність оператора в автома­тизованих системах управління, процеси й засоби взаємодії між людиною і машиною;

- авіаційна психологія, яка досліджує закономірності діяльності людини в процесі літного навчання й виконання польотів;

- космічна психологія,

- екологічна психологія та ін.

Інженерна психологія виникла під впливом науково-технічної револю­ції, яка змінила психологічну структуру виробничих процесів. Прискорення технічного розвитку, що спостерігапося у другій половині XIX і першій поло­вині XX ст, порушило питання про необхідність вивчення психічних можли­востей людини у виробничому процесі й визначення засобів і способів її взаємодії з технікою. Основними проблемами, які розв’язує інженерна психологія, є: аналіз завдань людини в системах керування, розподіл функцій між людиною і автоматичними пристроями: дослідження спільної діяльності операторів, інформаційної взаємодії між ними й процесів спілку­вання; аналіз психологічної структури діяльності операторів; дослідження факторів, ще впливають на ефективність, якість і надійність діяльності операторів дослідження процесів прийому людиною інформації; аналіз процесів переробки інформації людиною, її зберігання й прийняття рішень; розробка методів психодіагностики здібностей людини в інтересах вирішен­ня завдань- професійного психологічного добору й професійної орієнтації; аналіз процесів оптимізації навчання операторів тощо.

Екстремальна психологія - галузь психологічної науки, що вивчає загальні психологічні закономірності життя й діяльності людини у змінених (незвичних) умовах існування: під час авіаційного й космічного польотів, підводного плавання, перебування у важкодоступних районах Земної кулі (Арктика, Антарктика, високогір'я, пустелі), у підземеллях тощо. Екстремальна психологія виникла наприкінці XX сг. і включила в себе конкретні дослідження її галузі авіаційної, космічної, морської та полярної психології. В екстремальних умовах, що характеризуються зміненою аферентацією, зміненою інформацій­ною структурою, соціально-психологічними обмеженнями й наявністю фактора ризику, на людину впливають сім основних психогенних факторів: монотонія змінені просторова й часова структури, обмеження особистісно значущої інформації самітність, групова ізоляція (інформаційна виснажуваність парт­нерів у спілкуванні, постійна публічність та ін.) і загроза життю.

У процесі адаптації до екстремальних умов виділяються наступні етапи які характеризуються зміною емоційних станів і появою незвичайних психічних феноменів: підготовчий, стартової психічної напруги, гостри), психічних реакцій входу, психічної переадаптації, що завершує психічну напругу, гострих психічних реакцій виходу й реадаптації. У ґенезі надзви­чайних психічних станів чітко простежується антиципація в ситуації інформа­ційної невизначеності (етап стартової психічної напруги й завершальний етап); ламання функціональних систем аналізаторів, що сформувалися у процесі онтогенезу або тривалого перебування в екстремальних умовах порушення протікання психічних процесів та зміни системи відносин і взаємин (етап гострих психічних реакцій входу й виходу); активна діяльність особистості зі створення захисних (компенсаторних) реакцій у ізідповідь на вплив психогенних факторів (етап переадаптації) або ж відновлення колишніх стереотипів реагування (етап реадаптації).

Розкриття ґенези надзвичайних психічних станів дозволяє віднести їх до закономірних реакцій у межах психологічної норми для змінених умоз існування. У разі збільшення часу перебування у змінених умовах і впливу певних психогенних факторів, а також при недостатньо високій нервово- психічній стійкості й відсутності заходів профілактики етап переадаптації заміняється етапом глибоких психічних змін, що характеризуються розвит­ком нервово-психічних розладів. Між етапами переадаптації та глибоких психічних змін має місце проміжний етап нестійкої психічної діяльності, що характеризується появою допатологічних станів.

Ці стани, що не виокремилися ще у чітко окреслені нозологічні форми (форми, виділені на основі певної клініко-морфологічної характеристики) нервово-психічних захворювань, тобто не увійшли до класи­фікації хвороб, розглядаються у рамках психологічної норми. Дослідження в галузі екстремальної психології мають своїм завданням удосконалення психологічного добору та психологічної підготовки для роботи у надзвичай­них умовах існування, а також розробку засобів захисту від впливу психо­генних травмуючих факторів.

Економічна психологія - галузь психології, що вивчає психологічні явища, пов’язані з виробничими відносинами людей. Основне її завдання - розробка на основі психологічних досліджень концепцій і практичних рекомен­дацій, здатних сприяти подальшому підвищенню ефективності господарської діяльності. До найважливіших проблем економічної психології відноситься виявлення місця особистості людини у структурі продуктивних сил живої праці. Людина при цьому умовно розглядається як економічне реальність, тобто з погляду тих ресурсів, якими вона володіє як творець матеріальних і духовних, включених безпосередньо до матеріального виробництва, цінностей. До числа проблем економічної психології входить вивчення ставлення людини до різних форм власності, психологічні питання розподілу й споживання, проблеми потреб людини, їх кількісні та якісні характеристики, закономірності їх виникнення, розвитку, задоволення й відтворення. Еко­номічна психологія вивчає психологічні умови ефективного функціонування господарського механізму, психологічні умови ефективності планування.

Слід зазначити, що ми познайомилися лише з деякими із галузей психологічної науки. Крім названих, існують також інші, не менш цікаві для наукових досліджень і не менш значущі для практичної діяльності людини галузі психології, в тому числі: спортивна психологія, авіаційна й космічна психологія, військова психологія, психологія реклами, екологічна психоло­гія, психологія мистецтва й багато ін. Військова психологія - вивчає поведінку людини в умовах бойових дій. Психологія реклами займається вивченням потреб і очікувань споживачів, розробкою психологічних засобів впливу на людей, щоб створити попит на продукти виробництва. Екологічна психологія пов’язана з поліпшенням умов у населених пунктах, де протікає життєдіяльність людини, вивчає взаємовплив природи й людини. Психологія мистецтва - галузь психологічної науки, предметом якої є властивості й стани особистості або групи осіб, що обумовлюють створення і сприйняття естетичних цінностей, а також вплив цих цінностей на життєдіяльність окремої особи та суспільства в цілому.

Усі розглянуті галузі психології є не тільки самостійними напрямками, але й елементами єдиної комплексної науки - психології - і використовують єдині підходи до вирішення своїх специфічних завдань.

Таким чином, для сучасної психології характерний процес диферен­ціації, що приводить Ті до поділу на галузі, які часто далеко розходяться й істотно відрізняються одна від одної, хоча й зберігають загальний пред­мет дослідження - факти, закономірності, механізми психіки. Диферен­ціація психології доповнюється зустрічним процесом інтеграції, у результаті якої вона зближується з усіма науками (через інженерну психологію - з технічними, через педагогічну - з педагогікою, через соціальну - із суспільними науками тощо).

Зв’язок психології з іншими фундаментальними науками є важливим чинником її розвитку

Дата добавления: 2014-01-04