Правова культура

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Складовою культури як соціального явища є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. д.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження в життя.

Показник правової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян.

В юридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний і аксіологічний.

Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) у єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага у цьому випадку зосереджується на статиці і динаміці правової культури. Я кщо статичний (структурний) аспект правової культури – це її склад, внутрішня форма, то динамічний (функціональний) – виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та іншими соціальними явищами.

Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на:

- правову культуру суспільства;

- правову культуру соціальної групи;

- правову культуру особи.

Правова культура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворень:

1) системи правових норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у системі нормативно-правових актів та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання;

2) сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових норм, які складаються з юридичних прав і обов’язків;

3) сукупності суб’єктів права (фізичних, включаючи посадових осіб, державних та інших організацій, соціальних груп, соціальних спільностей);

4) правосвідомості – системи духовного відображення правової дійсності;

5) режиму законності і правопорядку – стану фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб’єктів права.

Динамічний (функціональний) аспект правової культури може розглядатись як сукупність правових процесів:

- правоутворення;

- правового мислення;

- правового регулювання, у тому числі правотворчості;

- реалізації норм права;

- правозастосування;

- правомірної поведінки.

Аксіологічний підхід – відображає якісну характеристику правової культури. Тут правова культура розуміється як система правових цінностей, що утворюються у ході розвитку суспільства і відображують пргресивні досягнення минулого і сьогодення.

Якісна відмінність правової культури полягає у її відповідності правовому прогресу. Якщо сутністю соціального прогресу є становлення свободи, то правовий прогрес – це її правова форма, правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдських цінностей, таких, як права і свободи особи, що забезпечуються і гарантуються державою кожному громадянину.

Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб’єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.

Правова культура особи включає правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов’язків та інших правових явищ.

Дата добавления: 2014-01-04