План семінарського заняття № 1

Питання:

1. Історія становлення предмету психології.

2. Галузі психології.

3. Завдання та практичне значення психології.

Теми для написання рефератів:

1. Буденна та наукова психологія.

2. Система явищ, які вивчає психологія.

3. Роль психологічних знань у формуванні спеціаліста.

4. Правове регулювання діяльності практичного психолога.

3. Термінологічний словник.

Гештальт (нім — образ, форма) — цілісна форма, структу­ра, цілісний образ — одне з основних понять гештальтпсихології, яке було введене для опису якісно своєрідних цілісних характеристик об­разів чи психічних структур.

Гештальтпсихологія. Сформувалася вона в 20—30-х роках XX ст, завдяки працям Макса Вертгеймера (1880— 1943), Вольфганга Келера (1887—1967), Курта Коффки (1886—1941) та інших німецьких психологів. Вони ви­ступили проти асоціативної психології В. Вундта і Е. Ті-тченера, які стверджували, що складні психічні феномени утворюються з простих за законами асоціацій. Поняття про гештальт (нім. — форма) зародилося при вивченні сенсорних утворень, коли виявилася «первісність» їх структури відносно компонентів (відчуттів). Наприклад, хоча мелодія при її виконанні в різних тональностях і породжує різні відчуття, але впізнається як та сама. Гештальтисти підкреслювали якісну своєрідність цілого, вва­жаючи, що воно не зводиться до суми складових і не ви­водиться з них. Вони гадали, що мислення полягає в усві­домленні структурних вимог до елементів проблемної ситуації і в діях, які відповідають цим вимогам. На їх думку, побудова складного психічного образу відбуваєть­ся в інсайті — процесі миттєвого схоплювання структу­ри у полі сприймання.

Гештальтисти своїми дослідженнями зробили цінний внесок у вивчення проблем сприймання, пам'яті, мислен­ня, в утвердження системного підходу до вивчення психі­чних явищ. Але, розірвавши аналіз і синтез, вони відме­жували просте від складного, створили значні труднощі у пізнанні складного.

Діяльнісний підхід в психології. Він був властивий радянській психологічній науці, яка зробила значний внесок у розви­ток світової психології, про що свідчить її визнання бага­тьма зарубіжними вченими. Так, сучасний американсь­кий наукознавець Л. Грехем у своїй праці «Природознав­ство, філософія і науки про людську поведінку в Радянському Союзі» писав, що радянські вчені створюва­ли інтелектуальні конструкції, які становлять величезний інтерес як видатні досягнення філософського матеріаліз­му. Представники діяльнісного підходу розглядали пси­хіку як функцію мозку, спрямовану на відображення об'­єктивної дійсності в процесі активної взаємодії людини із зовнішнім світом, тобто в процесі діяльності.

У психології поняття «діяльнісний підхід» найчастіше використовують у двох значеннях. У широкому сенсі воно означає методологічний напрям досліджень, в основу яких покладено категорію предметної діяльності. У розвитку цього напряму найпомітнішими є наукові доробки російсь­ких, українських та зарубіжних дослідників (Л. Виготського, С. Рубінштейна, Бориса Ломова (1927—1989), Г. Костюка, П. Зінченка, Анрі Валлона (1879—1962) та ін.).

У вузькому сенсі цей термін вживає О. Леонтьєв, який розглядає психологію як науку про виникнення, функціону­вання і структуру психічного відображення в процесах дія­льності людей. На його думку, через аналіз системи видів діяльності, у яких бере участь людина як суспільна Істота, можна розкрити таке системне утворення, як особистість.

Розроблення діяльнісного підходу у вітчизняній пси­хології започаткував Л. Виготський. Створюючи куль­турно-історичну концепцію психічного розвитку людини, він обґрунтував поняття «вищі психічні функції» (мис­лення в поняттях, розумне мовлення, логічна пам'ять, до­вільна увага) як суто людські, соціально зумовлені форми психіки. Ці функції виникають і розвиваються як форми зовнішньої діяльності і тільки пізніше, опосередковані знаками, поступово інтеріоризуються. У знаках втілено мовні значення. Вони спочатку виступають як зовнішні засоби, що опосередковують спілкування дитини з дорос­лим, потім стають внутрішнім інструментом, що дає лю­дині змогу керувати своєю психікою.

Система знаків визначає поведінку більшою мірою, ніж навколишня дійсність, оскільки знак у згорнутому вигля­ді містить програму поведінки. Отже, на думку Виготського, вищі психічні функції — це сформовані протягом життя психічні процеси, які виникають як форма взаємо­дії між людьми, а пізніше перетворюються на інтеріоризовані процеси, що свідчать про суспільний характер люд­ської психіки. Розвиваються вони в процесі научіння, тоб­то спільної діяльності дитини і дорослого.

Подальший розвиток ідеї Л. Виготського отримали у працях Л. Божович, П. Гальперіна, Д. Ельконіна, О. Запо­рожця та ін.

Заміщення — перенесення дії з недосяжного об'єкта на до­ступний.

Необіхевіоризм (гр. — новий і англ. — поведі­нка) — напрям у американській психології, який у 30-х роках XX ст. прийшов на зміну класичному біхевіоризму. Згідно з ним основ­ним завданням психології повинно стати дослідження процесу научіння.

Основний психофізичний закон — закон Вебера — Фехнера про залежність інтенсивності відчуття від сили подразника, що діє.

Поведінка — система взаємопов'язаних реакцій і дій людини й тварин у взаємодії з навколишнім середовищем.

Професійна діагностика (лат. — спеціальність) — сис­тема психологічного вивчення особистості з метою виявлення її про­фесійно значущих рис і якостей.

Професійна консультація — надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення.

Професійна орієнтація — система організації та проведення на­вчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професій­но значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Професійний відбір — система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у виборі конкретної професії.

Психоаналіз - у 1896 р. у психології виник напрям, який пізніше помітно вплинув на розвиток багатьох сфер діяльності, пов'язаних із пізнанням людини: медицину, лі­тературу, мистецтво та ін. Його засновником був австрій­ський психіатр і психолог Зігмунд Фройд (1856—1939). У своїй лікарській практиці він дійшов висновку, що фізіо­логічний підхід до психіки є недостатнім, і запропонував нову систему аналізу психічного життя людини, яку на­звав психоаналізом. що у структурі особистості Фройд виділив три компонен­ти, що взаємодіють, —- Воно (Ід), Я (Его) і Над-Я (Супер-Его). Воно і Я локалізовані в несвідомому.

Воно — зосередження природжених інстинктів і по­тягів, серед яких провідну роль відіграють статевий ін­стинкт, інстинкт самозбереження, а також танатос (по­тяг до смерті і руйнування). Воно є джерелом психічної енергії, рушійною силою людської поведінки.

Я є свідомістю людини, яка в інтересах самозбережен­ня пригнічує інстинкти і потяги відповідно до вимог соці­ального середовища.

Над-Я — носій моральних норм, що формується не­свідомо за життя людини в процесі виховання, проявля­ється як совість, виконує функцію критики. Постійний і непримиренний конфлікт між цими компонентами, за Фройдом, породжує почуття напруженості і тривоги, що частково знімаються за допомогою захисних механіз­мів — витіснення (переведення того, що не відповідає принципу реальності, у несвідоме), проекції (перенесення власних переживань на об'єктивну реальність), регресії (повернення до нижчих форм поведінки) і сублімації (ви­трачання енергії на різні дозволені форми діяльності).

Несвідоме проявляється у свідомості як помилки, опи­си, обмовки, сновидіння тощо. Воно є причиною різних неврозів — функціональних розладів вищої нервової дія­льності. Завдання психоаналітика полягає в тому, щоб ви­явити за допомогою аналізу вільних асоціацій і снови­дінь переживання, які травмують особистість, допомогти усвідомити їх, а значить, звільнитися від них.

З. Фройд створив оригінальну і життєздатну теорію, але, поклавши в її основу несвідоме, значно знизив її цінність. Учні, послідовники, а згодом і значною мірою наукові опоненти З.Фройда стверджували, що не сексуальні потяги визначають психічний розвиток особистості, а почуття не­повноцінності і необхідності подолати цей дефект чи архетип (колективне несвідоме), що нагромаджують у собі загальнолюдський досвід. Так, австрійський психолог Альфред Адлер (1870—1937) у своїй індивідуальній пси­хологи заперечував існування чіткої межі й гострих су­перечностей між свідомістю і несвідомим, а основополож­ник аналітичної психології швейцарський психолог Карл-Гюстав Юнг (1875—1961) розглядав людину з точки зору того, що є в ній позитивного, а не її недоліків.

Американські психологи-неофройдисти Карен Хорні (1885—1952), Гаррі-Стек Саллівен (1892—1949), Еріх Фромм (1900—1980), реформуючи психоаналіз Фройда, були впевнені, що особливості людської психіки зале­жать і від несвідомого її ядра, і від соціальних умов життя індивіда. Вони стверджували, що спонукають людину до активності не тільки біологічно задані не-усвідомлювані інстинкти, а й набуті прагнення до без­пеки і саморегуляції (Хорні), образи себе та інших, що сформувалися в ранньому дитинстві (Саллівен), вплив культури (Фромм).

Попри розбіжності у поясненні природи людської психіки велике значення психоаналізу полягає в тому, що він уперше привернув увагу до несвідомого, а також заклав основи психологічної допомоги людині, чим утвердив психологію як науку, що має реальну практич­ну значущість. Деякі теоретичні здобутки цієї теорії й понині використовують при лікуванні психічно хворих людей.

Психологічний захист— регулятивна система, яку особистість використовує для усунення психологічного дискомфорту, пережи­вань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і можли­вому за певних обставин рівні.

Психологія (від гр. psyche – душа і logos – наука) — наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей і тва­рин. Це наукове дослідження внутрішнього світу та поведінки людей і тварин, а також практичне застосування здобутих знань

Психологія вікова вивчає онтогенез різних психічних процесів і психологічних якостей особистості людини, яка розвивається. Вона розгалужується на: дитячу психологію; психологію підлітка; психологію юнацтва; психологію дорослої людини; геронтопсихологію. Вікова психологія досліджує вікові особливості психологічних процесів, можливості засвоєння знань, фактори розвитку особистості тощо. Одна з центральних проблем психології - проблема навчання і розумового розвитку та їх взаємозв'язок.

Психологія генетична - її основоположник Жан Піаже, вивчаючи проблеми розвитку інтелекту дитини, дій­шов висновку, що джерелом ЇЇ інтелектуального розвит­ку є дії з речами в процесі соціалізації. Ці дії, поступово інтеріоризуючись (із зовнішніх, реальних дій із предме­тами перетворюючись на внутрішні, ідеальні), утворюють інтелектуальні структури. У розвитку інтелекту Ж. Піаже виділяє три послідовні етапи: 1) сенсомоторний, 2) конк­ретних і 3) формальних операцій. Послідовний перехід від попереднього етапу до наступного відбувається в міру оволодіння дитиною певними внутрішніми операціями.

Ж. Піаже навіть перші предметні дії дитини тлумачить як її зустріч із навколишнім світом. Насправді уже в ранньому віці діяльність дитини має суспільний характер, бо здійснюється в спілкуванні з дорослим, який ставить перед нею нові завдання і від якого вона засвоює сформо­вані суспільством способи їх виконання. Однак у своїх працях Піаже не показує процесу ускладнення людської діяльності, зміни її мотивів, способів виконання, що має вирішальне значення для розвитку психіки дитини. І все-таки за здатністю охопити і пояснити розвиток дитячого інтелекту теорії Ж. Піаже немає рівних.

Психологія гуманістична - найвідоміші представни­ки цього напряму — американські психологи Гордон Олпорт (1897—1969), Генрі-Александер Мюррей (1893—1988), Карл-Ренсом Роджерс (1902—1987), Абрахам-Харольд Маслоу (1908—1970) — вважають, що предметом психологіч­ного дослідження повинна бути здорова творча особистість, основною метою якої є прагнення до самоактуалізації, розвитку конструктивного начала людського «Я». Вони стверджують, що людина відкрита для світу і наділена від природи потенційними можливостями для безперервного розвитку і самовдосконалення, вона шукає сенс життя, а її базисними потребами є любов, творчість, інші найвищі цін­ності. Так, Маслоу зазначає, що потреба в самоактуалізації є вершиною ієрархії людських потреб, яку утворюють по­треби в повазі й самоповазі, належності до певної спільно­ти, в безпеці, а також пізнавальні, естетичні, фізіологічні та ін. Причому потреба в самоактуалізації виникає лише тоді, коли задоволено нижчі ієрархічні потреби.

Психологія економічна – досліджує роль людського фактору у розв’язанні економічних, господарських проблем на макро- та мікроекономічному рівнях.

Психологія експериментальна – займається розробкою нових методів психологічного дослідження для більш глибокого вивчення психічної реальності.

Психологія загальна - це особлива назва, вживана для характеристики найбільш загальних закономірностей, що їх виявляє психологія; методів вивчення, якими користується ця наука; теоретичних принципів, яких вона дотримується; основних наукових понять, які ввійшли в її вжиток. Її завдання - розроблення проблем методології та історії психології; теорії та методів дослідження найзагальніших законів виникнення, розвитку та буття психологічних явищ. Загальна психологія вивчає: пізнавальну і практичну діяльність; • загальні закономірності відчуття, сприйняття пам'яті, уяви, мислення; • психічну саморегуляцію; • диференціально-психологічні особливості особистості людини; • характер і темперамент; переважні мотиви поведінки і т. ін. Результати дослідження в галузі загальної психології - фундаментальна основа розвитку всіх галузей і розділів психологічної науки.

Когнітивна психологія. Це один із сучасних напрямів психології. її представники — німецький психолог Ульріх Найссер (нар. 1928) та інші — вважають, що вирішальну роль у поведінці суб'єкта відіграють знання (лат. соgпіtо — знання). Вони досліджують внутрішню організацію основ­них психічних процесів: сприймання, пам'яті, мислення. Центральне місце відводиться питанням систематизації знань у пам'яті суб'єкта, співвідношення словесних і образ­них компонентів у процесах мовлення і мислення.

Напрям виник під впливом теоретико-інформаційного підходу. Тому він передбачає створення моделей психічних процесів на основі аналогії між обробленням інформації машиною і людиною. Основне поняття когнітивної психо­логії — схема. Так, процес сприймання інтерпретується як певний набір послідовних змін, опосередкованих когнітивною схемою — нервовими і психологічними структурами, які формуються у людини разом із набуванням досвіду.

Психологія медична вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого. Вона поділяється на нейропсихологію, яка вивчає співвідношення психічних явищ із фізіологічними мозковими структурами; психофармакологію, яка вивчає вплив лікарських речовин на психічну діяльність людини; психотерапію, яка вивчає й використовує засоби психічної дії для лікування хворого; психопрофілактику і психогігієну, які розробляють систему заходів для забезпечення психічного здоров'я людей.

Психологія педагогічна вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини. Вона досліджує формування в учнів (студентів) мислення, вивчає проблеми управління процесом засвоєння методів і навичок інтелектуальної діяльності; визначає психологічні чинники, які впливають на успішність процесу навчання; вивчає взаємостосунки між педагогом і учнями та стосунки в учнівському колективі; індивідуально-психологічну різницю між учнями, психологічні особливості навчально-виховної роботи з дітьми, які мають відхилення в психічному розвитку; досліджує психологічну специфіку роботи з дорослими в процесі їхнього навчання тощо.

До розділів педагогічної психології належать: • психологія навчання (психологічні основи дидактики, окремих методик, програмного навчання, формування розумових дій і т. ін.); психологія виховання (психологія учнівського колективу; психологія гуманістичного виховання; психологічні основи виправно-трудової педагогіки); • психологія вчителя; • психологія навчально-виховної роботи з аномальними дітьми.

Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці (НОП). Її завданням є дослідження професійних особливостей людини, закономірностей трудових навичок, вияснення впливу на працюючого виробничої обстановки, конструкції та розташування приладів і верстатів, засобів сигналізації тощо.

Психологія праці має ряд розділів, тісно пов'язаних між собою: інженерну психологію; авіаційну психологію; космічну психологію, яка досліджує психологічні особливості діяльності людини в умовах невагомості й просторової дезорієнтації, за виникнення особливих станів, пов'язаних із нервово-психічними напруженнями під час надмірних навантажень організму тощо.

Психологія соціальна вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей в різних організованих групах. До структури соціальної психології входить три кола проблем.

1. Соціально-психологічні явища у великих групах (у макросередовищі). До них відносять: проблеми масової комунікації (радіо, телебачення, преса і т. д.); механізми та ефективність впливу засобів масової комунікації на різноманітні спільності людей; закономірності поширення моди, чуток, загальноприйнятих смаків, обрядів, пережитків, громадських настроїв; психологію релігії, етнопсихологію.

2. Соціально-психологічні явища в так званих малих групах (у мікросередовищі). До них відносять: проблеми психологічної сумісності в замкнутих групах, міжособистісних стосунків у групах, групової психологічної атмосфери, становище лідера у групі; типи груп (асоціації, корпорації, колективи), співвідношення формальних і неформальних груп, кількісних меж малих груп; ступінь і причини згуртованості групи; сприйняття людини людиною в групі тощо.

3. Соціальна психологія особистості. Сюди відносять проблеми, пов'язані з вивченням скерованості особистості, її самооцінки, самопочуття й самоповаги; стійкості й навіюваності, колективізму та індивідуалізму; питання, пов'язані з вивченням установок особистості, їх динаміки, перспектив особистості.

Психологія юридична розглядає психологічні питання, пов'язані з реалізацією системи права. Вона поділяється на: судову психологію, яка досліджує психічні особливості поведінки учасників судового процесу (психологія показань свідків, особливості поведінки звинуваченого, психологічні вимоги допиту); кримінальну психологію, яка вивчає психологічні проблеми поведінки і формування особистості злочинця, мотиву злочину тощо; пенітенціарну, або виправно-трудову психологію, яка досліджує психологію ув'язненого у виправно-трудовій колонії, психологічні проблеми виховання методами переконання і примусу і т. ін.

4. Запитання для поточного контролю знань.

1. Що означає слово психологія?

2. Наведіть приклади психологічних явищ.

3. Які форми прояву психіки вам відомі?

4. У чому полягає різниця між теоретичною та практичною психологією?

5. Як змінювався предмет психології продовж її історії?

6. Які основні завдання вирішує практична психологія?

7. Розкрийте основні напрямки психології.

5. Практичні завдання та рекомендації до їх виконання.

1. ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ. Уявіть, що ви керівник якої-небудь фірми. Назвіть для вирішення яких організаційних проблем вам може бути потрібна допомога практичного психолога? Для виконання цього завдання слід звернутися до табл.. №1, а також до рекомендованої літератури (Психология: Учебник для эконом. вузов / Под общ. ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2000. - С. 44-53.)

2. Розв'яжіть задачу:. Розподіліть названі нижче психічні явища на

а) психічні процеси, б) психічні стани, в) психічні властивості:

мислення, темперамент, сон, відчуття, за­пам'ятання, воля, страх, характер, хвилювання, сприй­мання, потреби, уява, настрій, напруження, почуття, гнів, здібність, спостереження, відчуття, уважність.

Для виконання завдання чітко з’ясуйте відмінності кожної з форм прояву та існування психіки за словником та підручником.

6. Питання для самостійного вивчення.

1. Історія становлення предмету психології.

2. Практичне значення психології для спеціаліста за вашим фахом навчання.

3. Підготовка до дискусії на тему "Навіщо нам вивчати психологію та педагогіку?"

Дата добавления: 2014-01-04