Принципи митного регулювання

Принципи митного регулювання — основні ідеї, що пронизують всю митну систему і є визначальними при здійсненні митної політики. Вони закріплені у ст.4 МК України. До них належать принципи:

1) виключної юрисдикції України на її митній території. Він проявляється у тому, що Україна відповідно до міжнародно-правових стандартів та потреб самостійно визначає свою митну політику й послідовно проводить її у національному законодавстві і практичній діяльності митних органів. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до МК, інших чинних у країні та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи із іншими державами та брати участь у діяльності міжнародних організацій з митної справи. Втім, Україна поки що утримується від вступу у митні союзи й переважно свої відносини в галузі митної справи врегульовує на підставі двосторонніх угод з іншими країнами.

Відповідно до ст. З МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначається Верховною Радою України.

До компетенції KM України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» входить: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.

Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління у сфері митної справи є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України «Положення про державну митну службу в Україні» від 8 лютого 1997 р.20, де вказано, що ця служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.

При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти і практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної політики. Це проявляється у наявності власної митної системи, власних митних органів, встановленні засад їх взаємодії з іншими державними органами. Чинним законодавством України визначено повноваження кожного митного органу та їх співробітників. Виходити за визначені межі ніхто не може. Разом у тим митні органи тісно співпрацюють із митними органами інших держав. Вони виконують з ними спільні функції та завдання, що є основою для такого співробітництва;

3) законності — загального принципу діяльності всіх осіб, державних органів. Він має два прояви: функціональний щодо певного виду діяльності та правовий — як загально правовий принцип побудови регулювання суспільних відносин окремими галузями права;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Цей порядок відображає загальноприйняті у світі режими і національні особливості;

5) системності — полягає у структурі митної справи, структурі митних органів та їх взаємозалежності, етапах митного оформлення і його наслідках, підборі кадрів тощо;

6) ефективності — принцип перетинається із принципом доцільності і функціональності.

Митна справа — засіб забезпечення виконання функцій держави. Якщо діяльність державного інституту є неефективною, то виникає слушне питання про його доцільність. Ефективність митної справи має економічну, соціальну та правову оцінку. Перша полягає у здатності митної справи сприятливо впливати на економіку країни та формування дохідної частини бюджету. Соціальна ефективність оцінюється через спрямування митних процедур та відгуки населення про діяльність митних органів. Якщо митні органи чинять перепони у переміщені через митну територію мішка картоплі, вирощеної на своєму городі, який не з своєї волі опинився у сусідній державі, чи як гостинця від батьків, то це не сприяє соціальному характерові держави;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. По суті цей принцип є відображенням вимог ст.З Конституції України і повинен мати пріоритет над іншими;

8) гласності та прозорості. Митна політика та митна справа є відкритою. Але у той же час не всі чисто професійні аспекти діяльності митних органів повинні стати загальнодоступними. Митні органи інформують громадськість про свою діяльність та її наслідки, виявлені порушення та вжиті відповідні заходи тощо.

6. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента підпорядковується загальному механізму правового регулювання підприємництва. В той же час є низка особливостей, спричинених економічними реаліями, традиційними зв'язками, вимогами міжнародного співтовариства тощо. Наприклад, відповідно до ч. ЗО ст.1 МК України підприємство визначено як будь-яка юридична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, а також громадянин, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента проявляється в інвестиційному, торговому і митному праві. Зміни в економіці спричинили також радикальні зміни у зовнішньоекономічній сфері, ліквідацію монополії зовнішньої торгівлі, надання права участі у ЗЕД усім юридичним і фізичним особам, організацію внутрішнього валютного ринку, розвиток іноземного підприємництва, удосконалення контролюючих функцій держави, розширення економічних методів регулювання ЗЕД і т.д.

Економічний розвиток і інтеграція України у світове господарство неможливі без розвитку національного законодавства відповідно до міжнародного досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правове регулювання ЗЕД включає систему нормативних актів різної галузевої приналежності, у рамкад і на основі яких здійснюється її практика. Ця система представлена:

— міжнародними правилами і нормами, підписаними і ратифікованими Україною, міжнародними договорами України з іншими країнами. Навіть у тому разі, коли міжнародні акти не підписані, вживаються заходи, шоб вони дотримувались, або, принаймні, грубо не порушувалися;

— національним законодавством про ЗЕД через закони, кодекси, а також підзаконні акти;

— зовнішньоекономічними контрактами суб'єктів підприємництва.

Створення системи правового регулювання ЗЕД — тривалий процес, що несе на собі відбиток розвитку як національної економіки, так і міжнародних зобов'язань України, що стоїть на порозі вступу у Всесвітню торгову організацію. Президент України Л. Д. Кучма у своєму посланні до Верховної Ради України 2000 р. зазначив: «У контексті нової стратегії особливої ваги набувають питання подальшого удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтегрування української економіки в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискорення адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів Світової організації торгівлі (СОТ) та ЄС, активної участі нашої держави у міжнародних економічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними.

Входження України у світовий економічний простір можливе лише на базі відкритості економіки з одночасним застосуванням комплексу заходів щодо захисту внутрішнього ринку.... Дальшого вдосконалення потребує митна служба»21. З цією метою використовуються різноманітні способи регулювання відносин.

Розрізняють тарифні і нетарифні засоби регулювання. Серед них:

Кількісні обмеження — адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, яка полягає у встановленні кількості і номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування і «добровільне» обмеження експорту.

Квота — кількісна межа товару певних категорій, які дозволені для ввезення в країну. Квоти мають на меті збереження іноземної валюти, захист промисловості України і забезпечення зайнятості населення. Тому й квотування розглядається як різновид заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності через введення державними і міжнародними органами обмежень виробництва, експорту чи імпорту товарів. За спрямованістю дії квоти поділяються на експортні та імпортні. За охопленням території квоти поділяються на глобальні та індивідуальні.

Регулювання такої діяльності здійснюється і через ліцензування — засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи Імпорт товару у встановлених кількостях на певний проміжок часу. Ліцензії бувають разові і генеральні, глобальні й автоматичні:

разова ліцензія — письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввезення чи вивезення товару, який видається уповноваженим органом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

генеральна ліцензія — дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень угод;

глобальна ліцензія — дозвіл ввезти чи вивезти даний товар у будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості;

автоматична ліцензія —дозвіл, що видається негайно після одержання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

«Добровільне» обмеження експорту — кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі чи обмежити, принаймні, не розширювати обсяг експорту, прийнятий у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару. Таке обмеження в останні роки практикується країнами ОПЕК щодо обмеження видобутку й експорту нафти.

Поряд з кількісними методами серед нетарифних методів торгової політики істотну роль відіграють бар'єри не митного характеру. Серед них розрізняють: технічні бар'єри — національні, технічні, адміністративні норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввезенню неякісних чи не бажаних на вітчизняному ринку товарів з-за кордону. Найбільш розповсюджені технічні бар'єри:

— вимоги про дотримання національних стандартів;

— вимоги про одержання сертифікатів якості імпортної продукції;

— вимоги до упаковки і. маркування;

— вимоги про дотримання певних санітарно-гігієнічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони довкілля;

— вимоги про дотримання митних формальностей і вимог законів про захист споживачів.

Втім, технічні бар'єри далеко не завжди є засобом протекціонізму, у багатьох випадках їх введення продиктоване не стільки бажанням відгородити внутрішній ринок, скільки турботою про захист населення від шкідливих товарів. Наприклад, у 1995 р. Україна заборонила ввезення й продаж на її території низку низькоякісних жуйок.

Важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є: внутрішні податки і збори (ПДВ, акцизи, збори за митне оформлення, портові збори), політика державних закупок, вимоги про зміст місцевих компонентів.

Також широко застосовується система експортного контролю — сукупність заходів для реалізації державними органами порядку вивезення за межі України озброєння і військової техніки, а також окремих видів сировини, матеріалів, устаткування, технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути використані при створенні озброєння і військової техніки (товари подвійного застосування); щодо недопущення вивезення зброї масового знищення та інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій їх створення, а також заходів для виявлення, попередження і припинення вказаних порушень і встановленого чинним законодавством порядку. До товарів подвійного застосування належать окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, роботи і послуги, що пов'язані з ними, які, окрім основного цивільного призначення, можуть бути використані при розробленні, виробництві чи використанні озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю.

Експортний контроль згідно з Указом Президента України від 28 грудня 1996 р. № 1279/96 «Про подальше удосконалення державного експортного контролю» ставить такі завдання:
— організацію і здійснення державного контролю за забезпеченням інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зобов'язань України про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки і обмеження передання звичайної зброї;

— вжиття заходів, спрямованих на захист державних інтересів у сфері експортного контролю;

— вирішення питання про можливість здійснення міжнародних передач контрольованих товарів;

— здійснення контролю за використанням контрольованих товарів із заявленою метою;

— реєстрація юридичних і фізичних осіб, діяльність котрих стосується експорту, імпорту, транзиту зазначених товарів і надання відповідних послуг;

— розробка проектів законодавчих та інших нормативних актів щодо регулювання діяльності в цій сфері;

— створення автоматизованої системи державного експортного контролю і забезпечення її функціонування;

— здійснення співробітництва з відповідними органами іноземних держав і організаціями міжнародних режимів контролю;

— участь у підготовці матеріалів для розгляду Комісією з політики експортного контролю і військово-технічного співробітництва з іноземними державами з питань, що входять до її компетенції.

Державному експортному контролю згідно з Положенням про державний експортний контроль в Україні від 13 лютого 1998 р. підлягають міжнародні передачі товарів таких категорій:

— товари, що стосуються ядерної діяльності і можуть бути використані для створення ядерної зброї;

— товари, які можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї;

— вироби ракетної техніки, обладнання, матеріали і технології, у тому числі після відповідної доробки, які використовуються або можуть бути використані для створення ракетної зброї;

— товари військового призначення.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземних суб'єктів має регіональний аспект, що проявляється у регіональному співробітництві та у спрощеному порядку митного оформлення та переміщення товарів.

7. Міжнародний обіг товарів і товарна номенклатура.

Міжнародний обіг товарів і товарна номенклатура у зовнішньоекономічної діяльності мають одні корені. Вони спричинені необхідністю зближення законодавства, що регулює міжнародну торгівлю товарами і послугами. В основі цієї системи є загальні вимоги, що стосується держав-учасниць COT.

Було створено — Гармонізовану Систему найменування і кодування товарів міжнародної торгівлі. Хоча сама Гармонізована Система не забезпечує уніфікації необхідної документації, проте вона створює передумови для гармонізації документації прийнятої в практиці міжнародного спілкування. Так, відповідно до ст. 279 МК України ставки Митного тарифу України встановлюються законом на основі принципів митно-тарифної політики України та зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України. Ці ставки встановлюються на базі класифікаційної схеми побудови товарних підкатегорій Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Забороняється зменшувати ставки мита для окремих осіб і за окремими контрактами або звільняти окремих осіб від сплати мита.

В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка грунтується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному контролю та оподаткуванню, систематизуються за розділами, групами, товарними позиціями і товарними субпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Найменування товару і його кодування мають бути уніфіковані у випадку заповнення формулярів «під копірку». Чим більше буде число товарних систематизацій, що спираються на таку систему, тим менше буде потрібно різного роду витрат, пов'язаних із розбіжностями дій митних органів різних країн і перепону їх співпраці.

Правовою основою Гармонізованої Системи є Міжнародна угода про Гармонізовану Систему найменування і кодування товарів від 14.06.83 р. Серед можливих напрямків застосування системи названі: митна справа; статистика зовнішньої торгівлі; вантажні тарифи і т.д. Основне призначення системи — полегшити міжнародну торгівлю, збір, співставлення й аналіз статистичних даних у міжнародній торгівлі. У Міжнародній угоді зазначені три основні обов'язки договірних сторін:

1) вони повинні розробляти свої митні тарифи на ввезення за Гармонізованою Системою;

2) в основі номенклатури, застосовуваної при збиранні статистичних даних із зовнішньої торгівлі, повинна лежати також Гармонізована Система;

3) договірні сторони мусять опубліковувати свої статистичні дані із зовнішньої торгівлі на базі шестизначного товарного коду ГС.

Застосовувана в Україні, як і в більшості цивілізованих країн світу, Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності також створена на основі Гармонізованої системи, її шестизначного коду. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі — УКТЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів. В Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатсгорії (десять знаків).

Ведення УКТЗЕД передбачає:

— відстежування змін та доповнень до міжнародної основи УКТЗЕД, пояснень та інших рішень щодо тлумачення цієї основи, які приймаються Всесвітньою митною організацією;

— деталізацію УКТЗЕД на національному рівні та введення додаткових одиниць виміру;

— розроблення пояснень та рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення і застосування УКТЗЕД;

— прийняття рішень щодо класифікації та кодування товарів в УКТЗЕД;

— поширення інформації, що стосується застосування УКТЗЕД;

— ведення та зберігання еталонного примірника УКТЗЕД (у паперовому та електронному виглядах);

— організацію роботи з видання і поширення УКТЗЕД та Пояснень до УКТЗЕД;

— здійснення інших функцій, необхідних для ведення УКТЗЕД.

Ведення УКТЗЕД здійснює Державна митна служба України згідно з порядком, встановленим KM України.

Митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств і громадян.

Варто відзначити, що з 1 січня 1997 р. на території країн — членів СНД відповідно до Угоди про єдину товарну номенклатуру ЗЕД СНД, підписаної 3.11.95 p., застосовується Єдина товарна номенклатура СНД, розроблена на основі міжнародної Гармонізованої Системи і Комбінованої номенклатури ЄС.

Структура товарної номенклатури ЗЕД поділяється на розділи (XXI); групи (97) — перші два знаки в коді товару; позиції (перші чотири знаки в коді); субпозиції (перші шість знаків) — це і є код товару згідно з ГС); підсубпозиції — усі дев'ять знаків коду. Зміст розділів уже вказує на об'єднання товарів за ознакою їх приналежності до окремих галузей економіки:
— живі тварини і продукти тваринного походження;

— продукція хімічної і зв'язаних з нею галузей промисловості;

— текстиль і текстильні вироби;

— засоби наземного, повітряного і водного транспорту, їх час тини і приналежності.

Як випливає з наведених прикладів, при класифікації товарів важливу роль відіграє або матеріал, з якого складається товар, або призначення товару. Ці принципи використовуються при розподілі як на розділи, так на групи і позиції.

Головний принцип, покладений в основу Гармонізованої Системи, і, як наслідок, в основу ТН ЗЕД, це — принцип виробництва (від сировини через напівфабрикати до готового виробу): руда залізна; залізо і сталь нелегована чи в злитках інших первинних формах; прокат із заліза; труби з чорних металів; ключі гайкові; верстати токарські металорізальні тощо.

При цьому для сировинних товарів і напівфабрикатів вирішальну роль при їхній класифікації відіграє критерій матеріалу, а при багаторазовій переробці товару на передній план висувається його призначення. Однак зустрічаються змішані форми, коли властивості матеріалу також відіграють роль і в рамках призначення товару (наприклад, — шкала для годинників класифікується в товарній групі 70, а не в групі 91 — як частини). Таким чином, розподіл товарів у ТН ЗЕД відбувається за критеріями, що випливає з призначення товару та властивості матеріалу.

У ТН ЗЕД суворо дотримується принцип однозначного віднесення товарів до класифікаційних груп відповідно до приміток до розділів, по групах, конкретних позиціях і Основних правилах інтерпретації.

У такий спосіб конкретному товару має відповідати тільки один код.

8. Митна політика і міжнародна торгівля.

Як уже неодноразово підкреслювалося, митна політика Україна залежить від потреб розвитку зовнішньоекономічної діяльності. У зв'язку з цим митні відносини тісно пов'язані із намаганням України вступити до Всесвітньої торгової організації (ВТО). Вона є важливим міжнародним інститутом в розробці правил і методів тарифного і нетарифного регулювання ЗЕД. Тому варто зупинитися на аналізі особливостей ВТО більш детально.

Загалом ВТО є правонаступницею Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ) і діє з 1995 р. ВТО створена в результаті багатосторонніх торгових переговорів, що велися з 1986 по 1994 р. у рамках ГАТТ (General agreement on tariffs and trade 1994 — GATT 1994), яке дістало ще назву Уругвайського раунду. В цих переговорах взяли участь понад 120 держав. Вони завершилися 15 квітня 1994 р, підписанням Заключного акту, який відкрив шлях для заснування ВТО.

Головне завдання ВТО — лібералізація міжнародної торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, усунення інших бар'єрів в торгівлі. Основними принципами і правилами ГАТТ/ ВТО є: надання режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі на недискримінаційних засадах, взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження, транспарентність торговельної політики, вирішення торговельних суперечок шляхом консультацій і переговорів.

Основні функції ВТО полягають у:

— організації виконання і застосування всіх угод Уругвайського раунду, а також інших документів, що підписані і будуть підписані в подальшому;

— організації переговорів між членами ВТО з питань, що відносяться до підписаних угод, а також з інших проблем, з яких Конференцією на рівні міністрів будуть прийняті відповідні рішення;

— забезпеченні розгляду спорів і конфліктних ситуацій між членами ВТО;

— забезпеченні аналізу періодичних оглядів торгової політики країн-членів ВТО.

По суті ВТО — пакет угод, нормами яких регулюється понад 90 відсотків всієї світової торгівлі товарами і послугами. Членами ВТО є більше 130 держав світу. Пакет угод Уругвайського раунду охоплює приблизно 50 багатосторонніх угод та інших документів, основними з яких є Угода про заснування ВТО і додані до неї такі багатосторонні угоди:

І. Багатосторонні угоди з торгівлі товарами:

— Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);

— Угода щодо сільського господарства;

— Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів;

— Угода щодо текстильних виробів і одягу;

— Угода про технічні бар'єри в торгівлі;

— Угода про інвестиційні заходи, пов'язані із торгівлею (ТРІПс);

— Угода про застосування Статті УІ ГАТТ-94 (Антидемпінгові процедури);

— Угода про застосування Статті УІІ ГАТТ-94 (Оцінка митної вартості товарів);

— Угода про передвантажну інспекцію;

— Угода про правила походження товарів;

— Угода про процедури імпортного ліцензування;

— Угода про субсидії і компенсаційні заходи.

II. Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС).

III. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПс).

IV. Домовленість про правила й процедури регулювання вирішення спорів.

V. Механізм огляду торговельної політики.

VI. Угода з обмеженою участю країн-членів (необов'язкові для всіх членів ВТО):

— Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою;

— Угода про урядові закупівлі;

— Міжнародна угода щодо молочних продуктів;

— Міжнародна угода щодо яловичини.

Таким чином, на механізм митної політики України, як і більшості країн світу, впливають правила ГАТТ, що зумовлює одні ті ж самі підходи у формуванні національного митного законодавства.

Дата добавления: 2014-01-04