Сутність та особливості філософського підходу до права

Поняття сутності права у філософії права.

Основним поняттям філософії права є «право», а відповідь на запитання «що таке право?» має для неї фундаментальне значення. Єдиної вичерпної відповіді на нього немає, її пошуки є актуальними дотепер. На підставі узагальнень різних визначень права, які репрезентують різні напрями вияву його природи, заслуговують на увагу такі дефініції:
— право — це принцип формальної рівності людей у суспільних відносинах;
— право — це загальна і необхідна форма свободи у суспільних відносинах людей;
— право — це загальна справедливість.
Правова рівність — рівність вільних і незалежних суб´єктів права за загальним для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою.
Там, де існує поділ людей на вільних і невільних, невільні є не суб´єктами, а об´єктами права і на них принцип правової рівності не поширюється. Отже, правова рівність — це рівність вільних і рівність у свободі, загальний масштаб і рівна міра свободи індивідів.

Формально право — це лише правоздатність, абстрактна вільна можливість набути (у згоді із загальним масштабом і рівною мірою правової регуляції) своє, індивідуально-визначене право на даний об´єкт.

Право — це лише рівний для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному.

Дозволи і заборони, які продукує право, формують нормативну структуру свободи в суспільному бутті людей, межі досягнутої свободи, між свободою і несвободою на відповідному етапі суспільного розвитку.
Свобода є складним явищем як для розуміння, так і для практичного втілення у формах, нормах, інститутах, відносинах суспільного життя

Свобода та її значення у людському бутті нерозривно пов´язані з місцем і роллю права у суспільному житті. Неухильно прогресуюче вивільнення людей від різних форм залежності, гніту чи тиску — це водночас і прогрес у правових (державно-правових) формах вияву, існування та захисту цієї прогресуючої свободи.

Історичний розвиток свободи і права у людських відносинах є прогресом рівності людей як формально (юридично) вільних осіб. Тільки через механізм права (формально-правової рівності) невільна на перших порах маса людей поступово у процесі історичного розвитку стає вільною..
Діяти справедливо означає діяти правомірно, відповідно до загальних і рівних вимог права. Справедливість — це самовияв, самосвідомість, самооцінка права, водночас і правова оцінка всього неправового.

Для з'ясування специфіки філософії права як особливої теоретичної дисципліни необхідне виявити сутність та особливості філософського підходу до права.

Що ж до філософії, то її сфера інтересів якраз починається там, де закінчується сфера інтересів приватних наук. Філософія обгрунтовує базові положення окремих наук, їх підбиваючи під свої «граничні підстави», виявляючи їхній зміст. Наприклад, аксіомою, початковим пунктом юриспруденції як приватної науки є припущення про те, що право є породженням волі суб'єкта державної владі, що детермінує у свою чергу випливає з нього вимогу виконання норм права. Це положення являє собою не що інше, як вияв сутності позитивного права.

Теорія ж права являє собою, головним чином, вчення про чинне право. Саме у сфері теорії права відбувається розвиток «загальних правових понять», які виводяться з конкретного досвіду функціонування окремих галузей права. Понятійним арсеналом теорії права є такі поняття, як «закон», «правовідносини», «суб'єкт права», «правова обов'язок», «суб'єктивне право», «зобов'язання», «відповідальність» та ін Вони являють собою несучі конструкції позитивного права, його «понятійний каркас».

Хоча філософія права в своєму аналізі підстав права може використовувати поняття позитивної науки про пра ві, проте вона має і свої власні категорії, такі як \ «ідея права», «сенс права», «мета права», «справедливість», " свобода ",«рівність»,«визнання»,«автономія особистості "," вдачі людини»та ін

Саме по собі позитивне право не є предметом філософії права. Позитивне право цікавить філософію права лише у співвідношенні з природним правом, з позиції якого оцінюється чинне право. У даному випадку природне право, оцінюючи позитивне право, грає роль як би «права в праві». Завдяки такому співвіднесення і оцінки, позитивне право виявляється легітимізовано (узаконеним) і одночасно лімітованим (обмеженим) в свої домагання. В цілому можна погодитися з ідеєю про те, що предмет філософії права співвідноситься з поняттям «природного права», а предмет теорії права з поняттям «позитивного права»

Дата добавления: 2014-01-04