Фразеологізми та стійкі словосполучення у діловому мовленні. Переклад стійких словосполучень з мови на мову

У писемному діловому мовленні, зокрема в офіційних документах, вживання фразеологізмів не допускається. Усне ж ділове мовлення (наприклад, публічний виступ, доповідь) фразеологізми роблять більш яскравим, виразним, показують рівень культурного розвитку мовця, його ерудицію. Так, наприклад, при зустрічі на вищому рівні керівників двох держав обов’язковими під час обміну промовами є використання принаймні двох прислів’їв і двох крилатих висловів національних діячів культури протилежної сторони. Тим самим мовець показує свою обізнаність з традиціями, культурою цього народу, а отже – і повагу до нього.

Близько до фразеологізмів стоять мовні кліше, які теж починають функціонувати як мовні одиниці. Їх поява пов’язана з частотністю і повторюваністю ситуацій. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні, готові формули мови: юридична особа; заробітна плата; валовий національний продукт; чинне законодавство; входити в коло інтересів; екстремальна ситуація; користуватися великим попитом; плинність кадрів; ринкові відносини; ринкові реформи та ін. Слід застерегти, що використання мовних кліше не за призначенням породжує мовні штампи там, де необхідно показати індивідуальність авторської мови.

8.3. Лексикографія. Роль словників при складанні ділових паперів

Одного разу в міжміському електропоїзді їхав немолодий уже громадянин. Щоб не так було нудно їхати, читав якусь книжку. Видно було по всьому, що книжка цікава, бо той чоловік досить часто вигукував: “Ну хто б міг подумати?”, “Ха-ха-ха, а я й не знав цього”, “Ну ти скажи, хто б здогадався”… Нарешті, під’їхали до станції, на якій йому треба було виходити. Заінтриговані сусіди по купе спитали, що то таке цікаве він читав? Виявляється, словник.

Отож, як писав видатний поет і вчений М.Т.Рильський:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова.

“Жодна із слов’янських націй не змогла б розвинути свою поліфункціональну літературну мову, якби в період національного відродження в ХІХ – на початку ХХ століття до справи не взялися словникарі й граматисти”, - вважає доктор філологічних наук, професор Л.Пустовіт.

Словникарство в Україні має багатовікову історію. Побіжно згадаємо хоча б деякі із словників.

Із введенням християнства та запровадженням церковнослов’янської мови при перекладах євангельських текстів вміщувались невеликі словнички з поясненням тих чи інших слів. У 1596 р. з’являється словник Лаврентія Зиновія Тустановського, в якому пояснюються понад тисячу церковнослов’янських слів словами тодішньої книжної мови, до складу якої входило дуже багато слів української народної мови. У 1627 р. – словник Памви Беринди “Лексикон словеноруський” з поясненням церковнослов’янських слів книжною мовою тодішніх українських письменників.

У XVIII ст. мовотворчий процес на основі старослов’янської мови було перервано у зв’язку зі зміною політичного становища України. Нова українська літературна мова зароджувалась на основі народнорозмовної мови за політичної (державної) роз’єднаності української території, що пізніше мало не призвело до роз’єднання й мовно-літературного процесу. Із появою “Енеїди” І. Котляревського починається новий період українського національного відродження, відновлюється процес активного творення української писемної мови на основі народної, яка усвідомлюється як окрема самобутня мова української нації.

Змінюються і словники: якщо раніше церковнослов’янська лексика трактувалася українською книжною мовою, то тепер навпаки - слова української мови вважалися достойними пояснення слов’янською церковною мовою.

Як говорили древні: чия мова – того й влада. В умовах України це висловлювання має звучати навпаки: чия влада – того й мова. Тому пізніше, у зв’язку з тим, що Україна не мала своєї державності, у словниках українські слова пояснювалися мовою державної нації. Так до першого видання “Енеїди” було додано “Собраніє Малороссійскихъ словъ” на 23 сторінках - біля тисячі українських слів з коротким поясненням їх російською мовою.

Такий же характер носив і “Краткій малороссійскій словарь”, включений до “Грамматики малороссійскаго нарђчія” Павловського, виданої 1818 р. у Санкт-Петербурзі, в якій обґрунтовувались властивості української мови, описувались основні фонетичні й граматичні риси нової української літературної мови, наводилися текстові зразки, при тому застосовувався фонетичний правопис. Словник містив 1130 слів, а також пояснення деяких “фраз, пословиц и приговорок”.

Надалі зростає інтерес до української мови. З середини ХІХ ст. (1851, 1853, 1854 рр.) у “Черниговскихъ губернскихъ вђдомостяхъ” публікуються зібрані слова народної мови, 1855 р. з’являється “Словарь малоруського наречия” А. Афанасьєва-Чужбинського (робота зупинилась на букві З), 1861 р. – “Словарь малороссійскихъ идіомовъ” М. Закревського, 1862 р. – “Чабанський словарь” Я. Кухаренка, 1864-1879 рр. виходять декілька словників місцевих діалектів І. Верхратського (Галичина), 1865, 1867 - словники М. Петрушевича й О. Партицького (теж Галичина), 1870 р. – “Słowniczek prowincyonalizmόw Podolsich” (Краків), 1874 р. – “Опытъ русско-украинского словаря” М. Левченка, 1877 р. у VII т. “Трудов” Чубинський публікує діалектологічні матеріали. У 80-90-х рр. журнал “Кіевская Старина” вміщує ряд лексикографічних матеріалів, серед яких праці М. Сумцова, О. Потебні, І. Манжури та ін.

У 1907-1909 рр. побачив світ чотиритомний “Словарь української мови” Б. Грінченка, про який В. Сімович писав “Се праця капітальна. На ній будуть опиратися всі дослідники мови, нею будуть користуватися всі ті, що схотять укладати словник. Отсим словарем зискав собі Грінченко невмирущу славу”.

У Передмові до свого словника Б.Д. Грінченко, зокрема, згадує і доробок І. Манжури: «Очень ценны «Слова записанныя в … Екатериносл. губ.» и помђщенныя И.И. Манжурою въ его «Сказкахъ» (Харьк. 1890)».

У 70 рр. було видано 11-томний Словник української мови.

Після проголошення Україною своєї незалежності значно активізувалась робота по створенню словників.

Усі словники поділяють на спеціальні словники понятійно-довідкового характеру – енциклопедичні і словники власне мовні – лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ.

У лінгвістичних словниках об’єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники поділяються на одномовні і перекладні. Одномовні, у свою чергу, поділяються на: тлумачні, міжслівних зв’язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів).

Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики – граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами. Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (вони тяжіють до енциклопедичних).

Термінологічні словники містять визначення слова-терміна і відомості про використання його в певній системі знань. Серед словників, якими мають послуговуватись у роботі студенти економічної та фінансової сфери, необхідно назвати такі:

- Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – К.: Знання, 2000. – 588 с., (містить понад 3 500 понять зі сфери фінансово-кредитних відносин та грошового обігу);

- Большой экономический словарь / Под ред. А.Н.Азриэляна. – М.: Институт новой экономики, 2002, - 1280 с. (містить 24 800 термінів, що стосуються всіх напрямків економіки. На жаль, україномовного словника такого типу у нас досі ще немає).

Широко використовуються довідково-лінгвістичні словники – орфографічні, орфоепічні, етимологічні, фразеологічні, словники складних випадків слововживання тощо.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення.

Орфоепічні словники містять інформацію про літературну вимову та наголос слів, допомагають удосконаленню усного мовлення.

В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток.

Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, афоризми, ідіоми та ін.). Пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання в мовленні.

Дата добавления: 2014-01-04