Концепції, форми та системи соціального захисту: зарубіжний досвід

Концепції соціального захисту. Спочатку у світі сформувалися дві основні моделі захисту населення на випадок соціальних ризиків. Перша — система О. Бісмарка (континентальна), основна ідея якої полягала в організації соціального захисту на основі взаємної допомоги і соціального страхування працюючого населення; соціальні допомоги в рамках соціального страхування призначалися лише за категоріями працюючого населення та залежно від їх доходів. Друга — система У. Беверіджа (атлантична), яка базувалася на принципі забезпечення мінімального споживчого бюджету всього населення держави.

У наш час спостерігається тенденція до злиття, а також удосконалення цих систем. Зараз у світі є різні модифікації систем соціального захисту: соціально-демократична модель Скандинавських країн, за якою держава бере на себе значну частку відповідальності за соціальний захист населення і ставить глобальним політичним завданням забезпечення повної зайнятості; неоліберальна модель (США) — проблеми соціального захисту переважно вирішуються між підприємцями (роботодавцями) та найманими працівниками, у вирішенні цих питань активну участь беруть профспілки; неоконсервативна модель (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному вирішенні соціальних проблем, система колективної відповідальності під контролем держави; система Беверіджа (Великобританія, Ірландія), за якою основним завданням є захист мінімальних доходів населення.

Незалежно від конкретної концепції загальнопоширеними є такі організаційно-правові форми соціального захисту: соціальне страхування; фінансування за рахунок податкових надходжень; державна соціальна допомога; недержавне соціальне забезпечення.

Соціальне страхування становить таку форму державного соціального забезпечення, яка базується на ідеї розподілу ризику між застрахованими особами та взаємозалежності між внесками і обсягом соціальних послуг (еквівалентність внескам).

Один із засновників сучасного соціального страхування — канцлер О. Бісмарк, обґрунтовуючи необхідність його введення у 90-х роках XIX ст., особливо підкреслював його переваги над інститутами державного захисту (державним опікуванням), фінансові ресурси яких забезпечуються за рахунок коштів дер­жавного бюджету. Він вважав, що в рамках соціальної державної взаємодопо­моги неможливо виховати вільну і водночас самостійну й відповідальну люди­ну — ту, яка може ефективно діяти в умовах ринкових відносин. У соціально­му страхуванні роботодавці і працівники несуть усю повноту відповідальності за формування фінансових ресурсів на випадок настання соціальних ризиків. Це багато в чому пояснює унікальну роль інституту соціального страхування, який за допомогою своїх економічних, соціальних і психологічних інструментів виконує "державно-публічні" функції соціального захисту і формування "соціально-ринкового" менталітету населення. Більш ніж столітній досвід його ефективного функціонування в Німеччині, Австрії, Італії, Франції, Фінляндії та інших країнах засвідчує, що це базовий інститут соціального захисту в умовах ринкової економіки, покликаний забезпечити реалізацію конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі безробіття, у разі хвороби або втрати працездатності внаслідок нещасного випадку.

Таке значення соціального страхування, на думку В.Д. Роїка, зумовлено тим, що в ньому знайшли органічне втілення, здавалося б, полярні ідеї: персональна відповідальність особистості за свій матеріальний добробут і колектив­на (солідарна) взаємодопомога, ліберальні й соціал-демократичні засади¹⁷.

Страхові соціальні фонди фінансуються за рахунок внесків роботодавців, самих застрахованих працівників у певному відсотковому відношенні до заробітної плати. У багатьох країнах участь у фінансуванні також бере держава. Пенсії, допомоги та інші соціальні послуги у рамках соціального страхування поширюються лише на застрахованих осіб і виплачуються зі страхових соціальних фондів. Кошти зі страхових соціальних фондів виплачуються застрахованим працівникам у певних, встановлених законом, страхових випадках, які тягнуть втрату заробітку, — каліцтві, смерті внаслідок нещасного випадку, хвороби тощо і на умовах, визначених законодавством. Як правило, розмір компенсації орієнтований на величину попередньої заробітної плати. Принцип страхування вважається таким, що найбільше відповідає ринковій економіці.

У зарубіжних країнах спостерігається намагання охопити й нетрадиційні соціальні ризики соціальним страхування. Так, у Німеччині з 1995 р. введено страхування по догляду за хворими і престарілими.

Фінансування повністю за рахунок податкових надходжень становить державну систему соціального забезпечення для певних груп населення (в) кожній державі це можуть бути різні групи населення, зокрема військовослужбовці, чиновники, жертви війни та ін.). При цьому право на отримання соціальних послуг не обумовлено внесками; передбачаються фіксовані види та розміри послуг; відмова від перевірки ступеня нужденності.

Державна соціальна допомога передбачає надання матеріальної підтримки особам, які перебувають у скрутних матеріальних умовах (при цьому відбувається перевірка ступеня нужденності), а також в інших випадках соціального ризику. Соціальна допомога фінансується з державного та комунальних (місцевих) бюджетів або за іншими програмами і виплачується як соціальна підтримка для особи. Є країни, де право на таку допомогу мають лише непрацездатні особи, проте є держави, які за своїм законодавством передбачають виплату соціальних допомог різного виду кожній особі, яка цього потребує.

Соціальна допомога, у свою чергу, спрямована на підтримку інших категорій населення, а також таких соціальне застрахованих осіб, матеріальне забезпечення котрих знаходиться на рівні, нижчому від встановленої у державі мінімальної межі забезпеченості. Розміри соціальної грошової допомоги, як правило, значно нижчі, ніж соціальні виплати за рахунок соціального страхування. Соціальна допомога надається, як правило, з урахуванням рівня доходів, який має особа, що потребує допомоги.

Поряд із цими формами у зарубіжних країнах дуже поширена така форма, як недержавне соціальне забезпечення, яке складається із соціальних виплат, котрі здійснюються окремими роботодавцями — підприємствами, організаціями, банківськими установами тощо у формі додаткових пенсій, грошових допомог та інших соціальних послуг. Недержавні пенсійні системи є досить поширеними в Індустріально розвинутих країнах світу, вони можуть бути обов'язковими чи добровільними. У таких країнах, як Великобританія, Нідерланди, Швейцарія, обсяг інвестицій з недержавної системи перевищує половину внутрішнього валового продукту. Так, у США 45 % усіх працівників укладають пенсійні плани з роботодавцями. Як правило, працівник набуває права на пенсію за таким пенсійним планом через п'ять років роботи.

Системи соціального захисту. Як свідчить практика, у кожній державі складові соціального захисту можуть суттєво відрізнятися за складом та обсягом соціальних виплат, трансфертів, субвенцій. Ці характеристики відрізняються також у тій самій державі у різні періоди. Отже, соціальний захист — категорія надзвичайно динамічна і рухлива, безпосередньо пов'язана із соціальною політикою держави. Водночас, незважаючи на те, що в європейських країнах склалися різні системи соціального захисту, вони цілком співвідносні за рівнем свого розвитку.

Так, елементами системи соціального захисту ФРН є: субсидії на освіту; виплати особам, які претендують на притулок; житлові допомоги; компенсаційні виплати (зокрема потерпілим під час війни та членам їх сімей); страхування від нещасного випадку; допомоги на дітей, на виховання дитини; допомоги для молоді; допомоги у зв'язку з бідністю; система забезпечення державних чиновників; послуги роботодавців; субсидії на працевлаштування; страхування на випадок безробіття; страхування на випадок хвороби; пенсійне страхування.

На нинішньому етапі перед європейськими системами соціального захисту стоїть проблема пристосування до нових потреб сучасного суспільства. При цьому йдеться про необхідність захисту як від традиційних (таких як бідність, хвороби, інвалідність), так і від нових ризиків, що виникають з нових реалій ринку праці й суспільства (пов'язані з демографічними процесами, соціальною дезінтеграцією, зайнятістю) і ще не враховані у чинних системах.

У таких країнах, як Ірландія, Великобританія, Скандинавські країни, Португалія, застосовується універсальний підхід, за якого системи соціального захисту включають усі організаційно-правові форми надання соціальних виплат та послуг населенню. В ці системи входять не лише всі види соціального страхування, а й програми із забезпечення мінімального доходу, спрямовані на задоволення базових потреб найбідніших верств населення. Такі допомоги не вимагають від людини попередньої сплати внесків, а виконуються місцевими органами влади за рахунок податків або трансфертів з централізованих бюджетів.

Системи соціального захисту в країнах ЄС мають довгу історію і сформувалися у сучасному вигляді досить давно. На нинішньому етапі найважливіше завдання у галузі розвитку систем соціального захисту полягає в необхідності пристосування її до потреб сучасного суспільства. Одним із напрямів є організація захисту від нових ризиків, що виникають на ринку праці, пов'язаних з демографічними процесами, соціальною інтеграцією/дезінтеграцією й зайнятістю. Майже в усіх країнах надаються соціальні допомоги у зв'язку з бідністю, які зазвичай об'єднує спільна назва "програми щодо забезпечення мінімального доходу". При цьому функціонують різні програми, як загальні й додаткові, так і спеціальні. Наприклад, у Німеччині Закон про соціальну допомогу передбачає два її види: допомогу на прожиття і допомогу з соціальних мо­тивів. Приклади розвитку програм із забезпечення мінімального доходу наоч­но показують, що справа полягає не лише в тому, щоб виплачувати соціальні допомоги, а й у тому, щоб допомогти людям інтегруватись у суспільство.

Слід також зауважити, що при організації соціальної допомоги, як правило, застосовується багаторівневий принцип, коли частина допомог передбачена національними стандартами, а частина має додатковий характер. Так, до таких додаткових допомог, які забезпечують мінімальний дохід, належать: в Австрії — житлова допомога і медичне страхування; у Бельгії — відшкодування необхідних витрат, пов'язаних з оплатою житла та комунальних послуг, медичним обслуговуванням, також застосовуються разові виплати; у Данії - житлова допомога, стипендія для студентів; у Фінляндії — житлова допомога, високооплатні послуги з охорони здоров'я, відшкодування витрат, пов'язаних з перебуванням дітей у денних дитячих установах; у Франції — житлова допомога, безоплатна медична допомога; в Німеччині — житлова допомога, медичне страхування та відшкодування інших витрат, пов'язаних із хворобами, допомога на освіту, допомога в екстрених випадках; в Ірландії - житлова допомога, допомога на одяг і взуття для школярів, забезпечення необхідними предметами домашнього вжитку і паливом; у Люксембурзі та в Нідерландах — житлова допомога, безоплатне медичне страхування; в Португалії— житлова допомога, оплата медичних послуг для деяких категорій громадян, гранти на навчання, субсидії на проїзд у громадському транспорті; в Іспанії — екстрена соціальна допомога (оплата житла, меблів, предметів домашнього вжитку і побутової техніки); у Швеції — житлова допомога, допомога для батьків-одинаків; у Великобританії— житлова допомога, безоплатна стоматологія, субсидії на окуляри, забезпечення молоком і вітамінами дітей, молодших за 5 років і вагітних жінок, безоплатне шкільне харчування, допомога в оплаті послуг на поховання, відшкодування оплати опалення пенсіонерам, інвалідам та сім'ям з дитиною до 5 років, місцеві податкові допомоги.

Дата добавления: 2014-01-04