Основні елементи мови

Основними елементами мови є її словниковий склад і граматична будова. Мова складається з слів – певних одиниць мовного процесу, які об’днуючись в речення за правилами граматики, утворюють мову.

А) ми говоримо словами, а не окремими звуками,хоч слово як цілісний звуковий комплекс, складається з ряду звуків, кожний з яких має в цілому комплексі своє значення.

Звуки мають ряд особливостей, що відрізняють їх один від одного. У мові використовуються лише ті особливості, які дають можливість відрізняти одне слово від іншого, або їх граматичну форму. Вони називаються фонемами. Кожна мова становить собою не простий набір звуків, а їх систему. В цій системі різні звуки з особливостями їх вимови (довжиною, інтонацією) набувають смислового розрізнювального значення. Кожна мова має свою систему фонем. Багато звуків однієї мови бувають не схожими на звуки іншої.

Користування мовою вимагає розвитку фонематичного слуху. Самі звуки не мають смислового значення, хоча заміна їх змінює значення слів (риба-раба, ніч-піч).

Мова стає засобом обміну думками внаслідок того, що слова, дані у вигляді звуків, вимовляє той, хто говорить і сприймає той, хто слухає.

Слово, як одиниця мови має дві сторони- зовнішню, звукову (фонетичну) і внутрішню, смислову (семантичну).

Єдність цих сторін утворює слово.

За своєю фонетичною формою слово є умовний звуковий знак предмета або явища, зовнішній по відношенню до нього, тоб-то такий, що не передає прямо і безпосередньо його властивостей. Доказом цього є те, що в різних мовах одні і ті ж предмети означаються різними звуковими комплексами.

Семантична сторона слова становить його значення.

Значення слова –продукт історичного розвитку мови як засобу спілкування, обміну дусками.Значення слова не обмежене поодиноким образом об’кта, воно завжди несе у собі узагальнення.

Сукупність слів у кожній окремій мові становить її словник. Чим він багатший тим багатша мова.

В практиці користування мовою розрізняють:

Активний словник – ті слова, якими людина користується для вираження своїх думок у спілкуванні з іншими.

Пасивний словник – ті слова, які вона розуміє, коли чує або читає певний текст, але які вона сама мало використовує.

Пасивний словник звичайно більший від активного (об’єм і характер активного і пасивного словника залежить від освіти, професії, ступеня володіння мовою).

Сам по собі словниковий склад,ще не являє мови. Щоб мати можливість за допомогою слів обмінюватися думками, потрібна граматика, яка визначає правила зміни слів, їх сполучення в речення.

Б) ІІ основним елементом мови є граматична будова.

Слова, що мають певне значення, виражають думку, об’днуються в речення. Щоб висловити думку, ми повинні не тільки розуміти значення слів, але й знати, в які зв’язки між собою вступають вони в процесі вираження думки. Саме це й дає змогу зробити граматика. Визначаючит пправила зміни слів (морфологія) і правила сполучення їх у речення (синтаксис), вона дає змогу за допомогою сліва виражати поняття, судження про предмети і явища, їх найрізноманітніші властивості, зв’язки і відношення.

ІІ Відмінність понять «мова» і «мовлення»

Поряд зі словом «мова» (рос. язык) широко вживається термін «мовлення» (рос. речь). Обидва ці терміни близькі за значенням і практично не завжди розмежовуються.

Будь-яка мова – це сотні тисяч слів з їх лексичними значеннями, безліч граматичних форм слів, різновидів словосполучень і речень витворених народом протягом віків.

Мовлення – це процесс використання мови всім народом і кожною окремою особою.

Кожна Людина навіть дуже освічена і геніальна користується не більш як кількома десятками слів, Тим часом як у розвинених мовах зокрема і в українській слів не менше мільйона.

Отже, словник мови незрівнянно більший від словника індивідуального мовлення.

Мова – явище загальне, всенародне, мовлення –явище часткове, індивідуальне, воно реалізується в устах окремої особи.

Всі члени суспільства користуються тими самими звуками певної мови, словами, структурними типами речень. Без цього взаємне спілкування було б неможливим.

На мовленні, на відміну від мови позначається вік людини, її професія, середовище, в якому вона живее. Кожна Людина має свої мовленнєві звички, по своєму вживає ресурси, засоби мови, навіть створює нові слова.

Тільки мовлення, а не мова може бути голосним або тихим, тривалим або коротким, швидким або повільним.

Тільки мовлення реалізується в інтонації, супроводжується жестами і мімікою.

Зрозуміло, що мова як система засобів спілкування і процесс її застосування тією чи іншою Людиною є не одне й те ж, як не одне й те ж всякий засіб і процесс його використання. Саме тому слід розрізняти поняття мова та мовлення. Розрізняючи мову і мовлення слід проте пам’ятати про їх єдність і нерозривний зв’язок.

Мовлення –цен є оволодіння і застосування особистістю певної мови в процесі її спілкування з іншими людьми.

Мовлення завжди здійснюється на певній мові, з усіма особливостями її словникового складу і граматичної будови, підкоряється її законам і правилам. Дотримання законів і правил мови скеровує і упорядковує мовлення, мовну діяльність людини. Якщо Людина порушує ці законпр і правила її мовлення стає неповноцінним засобом спілкування. Отже, мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою.

З іншого боку мова існує як жива мова в мовній діяльності людей в мовному процесі їх спілкування обміну думками. Мова і розвивається в процесі мовного спілкування. Закони мови (граматичні, лексичні, фонетичні, стилістичні) виводяться з мовної практики людей.

Мовлення є, таким чином, формою актуального існування кожної мови.

Характеризуючи мову і мовлення не можна їх протиставляти як і утотожнювати.

Дата добавления: 2014-01-04