Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

СУМІЖНІ ПРАВА

Поняття авторського права.

Лекція № 2

Дебати

Дебати – обговорення якого-небудь питання, полеміка. Найголовніше у дебатах – передавання повідомлення якомога зрозуміліше. Завдання дебатів – переконання опонентів і слухачів у правильності поглядів.

Дебати мають характер змагання тому, що усі промовці намагаються залучити на свій бік якомога більшу кількість людей.

Етапи проведення дебатів:

1. Формулювання та обґрунтування власного бачення проблеми. На цьому етапі важливо справити сильне враження, адже перший удар – половина виграної битви. Викласти власний погляд чітко і зрозуміло упродовж обмеженого часу – справжнє мистецтво, головним для якого є такі чинники: увага аудиторії, актуальність питання, аргументація, сприймання присутніми.

2. Обмін аргументами й запитаннями із залу. Це етап, на якому доповідачам дозволяється перебивати одне одного, а також передбачені запитання із залу. Важливо вміти використовувати зустрічні методи: заспокійливий протест (Ви, певно, погано поінформовані! Ви зовсім не маєте рації!); умовне схвалення (Певна річ, ви маєте рацію і донедавна це справді було так, але я можу навести такі зміни…); тактика ігнорування; повторення, підміна понять.

3. Останнє слово опонентів. Кожному з опонентів надається ще одна можливість висловитися. Щоб прикінцеве слово було дієве, необхідно ще раз наголосити на суті виступу.

Методи спілкування дають змогу генерувати ідеї, збагачувати творчу діяльність організації, а керівникові оперативніше впроваджувати нововведення.

Авторське право та суміжні права

 

  1. АВТОРСЬКЕ ПРАВО (ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛІТЕРАТУРНИЙ, ХУДОЖНІЙ ТА ІНШИЙ ТВІР)

1.1. Поняття авторського права.

1.2. Суб’єкти авторського права.

1.3. Об’єкти авторського права.

2. СУМІЖНІ ПРАВА (ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВИКОНАННЯ, ФОНОГРАМУ, ВІДЕОГРАМУ ТА ПРОГРАМУ (ПЕРЕДАЧУ) ОРГАНІЗАЦІЇ МОВЛЕННЯ)

3. Захист авторських і суміжних прав;

4. Представництво при здійсненні майнових авторських та суміжних прав.

 

1. АВТОРСЬКЕ ПРАВО (ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛІТЕРАТУРНИЙ, ХУДОЖНІЙ ТА ІНШИЙ ТВІР)

Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Ре­зультати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. В одному випадку це можуть бути літературні, музичні твори, а в іншому – винахід, раціоналізаторська пропозиція, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку об’єкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.

Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистец­тва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій здійснюється авторським правом. Об’єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстра­ції. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об’єктів до­сить надати їм об’єктивну матеріальну форму.



Інша група об’єктів (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування тощо) – охороняється патентним правом (правом промислової власності).

Отже, у цивільному праві та в цивільному законодавстві скла­лося два самостійні правові інститути - авторське право і право промислової власності (патентне право).

Поняття «авторське право» виділяють в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.

В об’єктивному розумінні авторське право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслі­док створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

У суб’єктивному розумінні авторське право – це сукуп­ність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію України (ст.ст. 41, 54,55), Закон України «Про авторське право і суміжні пра­ва», ЦК України.

Особливу групу джерел сучасного авторського права склада­ють міжнародні договори (Бернська конвенція з охорони літера­турних та художніх творів (1886),Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952)та ін.).

Авторське право виникає з моменту створення твору і може сповіщатись спеціальним знаком, встановленим законом. На відміну від об’єктів промислової власності, на які автори одержують охоронні документи у формі патентів чи свідоцтв і де існують суворі процедури для цього, виникнення і здійснення авторських прав не вимагає виконання будь-яких формальностей. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для повідомлення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірнику твору і складається з латинської літери "С" в колі, імені (назви) власника авторського права і року першого опублікування твору. Наприклад: © Інститут інтелектуальної власності і права, 2005.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автор є первинним суб’єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або при­мірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосо­вується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

1.2. Суб’єкти авторського права.

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кіль­ка осіб. Їх називають співавторами. Співавтори – дві або більше особи, творчою працею яких створено твір. Відносини між цими особами називають співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероздільне.

Суб’єктами авторського праваможуть бути фізичні та юри­дичні особи, а в окремих випадках держава Україна.

Серед фізичних осіб слід першочергово виділити авторів, тоб­то творців об’єктів авторського права. Вони складають першу групу суб’єктів (первинні суб’єкти). Автор твору є первинним суб’єктом авторського права. Відповідно до статті 435 ЦК Ук­раїни, за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригі­налі або примірнику твору (презумпція авторства). Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Створені ними об’єкти також можуть охоронятися авторським правом.

Суб’єктами авторського права є також фізичні особи (спад­коємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права). Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.

Суб’єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Таких суб’єктів відносять до другої групи (похідні суб’єкти).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про авторське пра­во та суміжні права», іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права за цим За­коном.

В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить співавторам спільно, неза­лежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути вико­ристана незалежно від інших частин цього твору.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створе­ну ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені догово­ром. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно (ст. 436 ЦК України).

Авторські права поділяють на особисті немайнові та май­нові.

До особистих немайнових прав належать:

а) право на визнання людини творцем об’єкту авторського права;

б) право перешкоджати будь-якому посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

в) право вимагати зазначення свого імені у зв’язку з вико­ристанням твору, якщо це практично можливо;

г) право забороняти зазначення свого імені у зв’язку з вико­ристанням твору;

д) право обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;

є) право на недоторканість твору.

Автор має право на недоторканість твору,тобто протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими зацікавленими особами.

До майнових прав автора належать:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню тво­ру, в тому числі забороняти таке використання;

г) право на відтворення твору та ін. Такі права автора не є ви­черпними.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Використанням твору є його:

- опублікування (випуск у світ);

- відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

- переклад;

- переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

- включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо;

- публічне виконання;

- продаж, передання в найм (оренду) тощо;

- імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо;

- інші дії, встановлені законом.

Опублікування твору (випуск твору у світ)відбулося, якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.

Твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення.

Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених законодавством.

Після смерті автора його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.

Використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених законодавством.

Випадки правомірногобезоплатного використання твору без згоди автораза обов’язкового зазначення ім’я автора та джерела запозичення:

- як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо - і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

- для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

- в інших випадках, передбачених законом.

Автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено законодавством. Якщо за публічне використання літературно-художніх і музичних творів – громадян України – передбачається авторська винагорода, то автори для одержання гонорару реєструють ці твори в ДП "Українське агентство з авторських і суміжних прав". Автори, яким виплачуються лише договірні та інші одноразові суми таку реєстрацію не здійснюють.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.

Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

Автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору (Право автора на частку від суми продажу оригіналу твору).

Це право переходить до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.

Весь обсяг особистих немайнових та майнових прав належить лише первинному суб’єкту авторських прав – автору.

Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути пе­редані іншим особам. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку уступки майнових прав на використання твору.

Майнові права автора можуть переходити до інших суб’єктів авторського права у силу закону чи договору, спадкування.

В силу статті 429 ЦК України, особисті немайнові права авто­ра на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового догово­ру, належать працівникові, який створив цей твір. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права на та­кий твір можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права автора на об’єкт, створений у зв’язку з ви­конанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено дого­вором.

1.3. Об’єкти авторського права.

Об’єктами авторського права є твори. Таке правило закріп­лене у статті 433 ЦК України.

За відсутності законодавчого визначення терміну «твір», біль­шість дослідників дотримуються позиції, відповідно до якої тво­ром вважається результат творчої діяльності автора, виражений в об’єктивній формі. Цим самим встановлюються два критерії охороноспроможності об’єктів авторського права: по-перше, ав­торське право правопоширюється лише на ті результати науко­вої, літературної і мистецької діяльності людини, які виникли в результаті її творчої діяльності; по-друге, твір має існувати в об’єктивній формі. Така форма може бути письмовою, усною, звуковою, відеозаписом тощо.

Об’єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно. При цьому, як попередньо відмічалося, для авторського права не мають значення сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність.

До об’єктів авторського права належать:

1. Літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті, та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; тво­ри ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архі­тектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

2. Комп’ютерні програми.

3. Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелекту­альної діяльності.

4. Інші твори.

Важливо, що твори є об’єктами авторського права без вико­нання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження, оприлюднені вони чи не оприлюднені.

Законом встановлено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Разом з тим не всі твори отримують правову охорону. Відповід­но до статті 434 ЦК України не є об’єктами авторського права:

1) акти органів державної влади та органів місцевого самов­рядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають ха­рактер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» від­носить до таких об’єктів також твори народної творчості (фоль­клор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та ін. (ст. 10 Закону). Передбачена вищезазначеним Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, те­орії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, по­яснені, проілюстровані у творі.

Використання твору будь-якою особою (користувачем) допус­кається виключно на основі авторського договору. Саме у такий спосіб забезпечується реалізація і охорона особистих та майно­вих прав автора.

Відповідно до статті 444 ЦК України, твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюс­трація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відео­грамах, призначених для навчання, за умови дотримання зви­чаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому пос­тавленою метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, зобов’язана зазначити ім’я ав­тора твору та джерело запозичення.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» вста­новлює положення, відповідно до якого передача права на вико­ристання твору іншим особам може здійснюватись на основі:

- авторського договору про передачу виключного права на ви­користання твору;

- авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За загальним правилом, договори про передачу прав на ви­користання творів укладаються в письмовій формі (крім вико­ристання твору в періодичних виданнях - газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагоро­ди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).

Відповідні відомства і творчі спілки можуть розробляти примірні авторські договори (зразки авторських договорів).

Найпоширенішими видами договорів про використання творів є авторські договори замовлення; видавничі договори – про видання або перевидання твору в оригіналі; постановочні –договори про публічне виконання неопублікованого твору; сце­нарні – про використання неопублікованого твору в кіно – або телевізійному фільмі; договори художнього замовлення – про створення твору образотворчого мистецтва з метою його публіч­ного показу; договори про видання творів у перекладі, у переробці; авторські договори на створення і передачу комп’ютерних програм.

(ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВИКОНАННЯ, ФОНОГРАМУ, ВІДЕОГРАМУ ТА ПРОГРАМУ (ПЕРЕДАЧУ) ОРГАНІЗАЦІЇ МОВЛЕННЯ)

Суміжні права в об’єктивному розумінні є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюють відносини з використання виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення і які разом з нормами авторського права складають єдиний інститут права інтелектуальної власності - інститут авторського права та суміжних прав. Сама назва «суміжні права» вказує на тісний зв’язок предметів регулювання авторського права та суміжних прав, що дозволило поєднати їх в один інститут. Цей зв’язок пояснюється тим, що, по-перше, об’єкти суміжних прав - виконання творів, фонограми, відеограми та програми мовлення - з’являються в результаті використання творів науки, літератури та мистецтва, а тому є вторинними стосовно об’єктів авторського права. По-друге, використання об’єктів суміжних прав відбувається одночасно з використанням об’єктів авторського права, оскільки вони є однією з форм існування авторських творів. Все це зумовило регулювання даних відносин на основі єдиних принципів - поєднання інтересів правоволодільця та суспільства, відсутність формальностей щодо виникнення правової охорони, захист інтересів шляхом надання особистих немайнових та майнових прав виключного характеру, договірна форма відносин з передачі права на використання об’єктів третім особам. Крім того, вторинний характер об’єктів суміжних прав зумовив головний принцип охорони суміжних прав - вона здійснюється з урахуванням охорони творів положеннями авторського права. Це означає, що охорона суміжних прав здійснюється заходами, які виключають можливість порушення авторських прав, а умовою виникнення охорони об’єктів суміжних прав є тільки правомірне використання творів з метою їх виконання, запису фонограм, відеограм або створення програм мовлення. Цей принцип втілений у ч. 2 ст. 36 Закону: виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб’єктів авторського права; виробники фонограм, виробники відеограм мають дотримуватися прав суб’єктів авторського права і виконавців; організації мовлення повинні дотримуватися прав суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

У суб’єктивному розумінні суміжні права являють собою особисті немайнові та майнові права виключного характеру, надані законом виконавцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мовлення.

Об’єкти та суб’єкти суміжних прав. Об’єкти суміжних прав закріплені у ст. 449 ЦК та ст. 35 Закону і, на відміну від об’єктів авторського права, перелічені вичерпно. Ними є: виконання; фонограми; відеограми та програми (передачі) організацій мовлення незалежно від їх призначення, змісту, цінності, способу чи форми їх вираження.

До перших належать виконання будь-яких творів – літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визнається відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення - це сукупність теле- або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

Суб’єкти суміжних прав можуть бути первинними і похідними. Первинні суб’єкти – це особи, що безпосередньо своїми зусиллями зробили фонограму, відеограму, програму мовлення або виконали будь-який твір. Первинними суб’єктами ст. 450 ЦК визначає виконавця, виробника фонограм, виробника відеограм, організацію мовлення. Згідно зі ст. 1 Закону виконавцем може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробником відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми – це фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.

Організацією мовлення вважається телерадіоорганізація ефірного чи кабельного мовлення, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних програм, як власного виробництва, так і виробництва інших організацій. Законом «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація визначена як юридична особа, зареєстрована у встановленому порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі та програми. Це може бути редакція, студія, агентство, об’єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо. Структуру національного телебачення і радіомовлення складають державні, недержавні (приватні) та громадські телерадіоорганізації, а також система Суспільного телебачення і радіомовлення.

Похідними суб’єктами суміжних прав є особи – правонаступники первинних суб’єктів, які набули правомочності щодо об’єктів суміжних прав на підставі договору або в порядку спадкоємства.

Суб’єктами суміжних прав можуть бути громадяни України, юридичні особи, що мають постійне місцезнаходження на території України, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з особами України права, передбачені цим законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть скористатися в Україні охороною їх суміжних прав за певних умов:

1) якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були оприлюднені на території України;

2) якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб, які не були оприлюднені, знаходяться в об’єктивній формі на території України;

3) якщо об’єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені в Україні.

Іноземним суб’єктам суміжних прав, об’єкти яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться там в об’єктивній формі, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.

Особисті немайнові та майнові суміжні права. З моменту виконання твору, виробництва фонограми, відеограми або оприлюднення програми (передачі) мовлення у їх створювача без будь-яких формальностей виникає комплекс виключних суміжних прав немайнового та майнового характеру. Але для того, щоб сповістити всіх можливих користувачів продукту про приналежність виключних повноважень певному виконавцю, виробнику фонограм, відеограм або організації мовлення, останні вправі скористатися спеціальним знаком охорони суміжних прав ф (від «phonogram» - звукозапис, фонограмма). Цей знак проставляється на фонограмах, відеограмах, їх примірниках або на упаковках. Поряд з ним вказується ім’я чи назва правоволодільця та рік першого виготовлення фонограми або відеограми. Наявність знака охорони свідчить про необхідність одержання дозволу на використання об’єкта від особи, яка зазначена на фонограмі чи відеограмі. Крім того, саме сповіщення про суміжні права надає їх суб’єктам можливості доказово підтверджувати володіння цими правами, відповідно до принципу презумпції приналежності суміжних прав тим особам, які зазначені на правомірно розповсюджених примірниках.

Немайнові суміжні права надані всім суб’єктам суміжних прав (ст. 423 ЦК та ст. 38 Закону). Проте за обсягом ці права є різними. Так, виробнику фонограми, виробнику відеограми та організації мовлення належить:

- немайнове право на ім’я, тобто на зазначення свого імені або назви на носії і примірниках запису, а також на згадування імені чи назви під час використання об’єкта.

- право на ім’я, що має більш широкий зміст і включає можливість вимагати згадування його імені у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання.

- можливість використання псевдоніма і згадування під час використання саме псевдоніма, а не дійсного імені виконавця.

- право на недоторканність свого виконання від дій, які можуть завдати шкоди його честі і репутації. Це право означає, по-перше, можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання. По-друге, воно дозволяє виконавцеві вимагати забезпечення належної якості запису його виконання.

- у зв’язку з необхідністю захистити творчу індивідуальність виконавця йому надане право на визнання його творцем (ч. 1 ст. 423 ЦК, ч.І ст. 38 Закону). Право особи вимагати суспільного визнання того факту, що саме вона є виконавцем, забезпечує можливість захистити себе у випадках, коли запис виконання привласнюється іншою особою та видається за своє власне виконання.

Зміст будь-якого майнового права щодо об’єктів суміжних прав складається з наступних правомочностей:

- використання об’єкта;

- можливість дозволяти використання іншим особам;

- право перешкоджати неправомірному використанню, у тому числі забороняти таке.

Види майнових прав розрізняються за способами використання, які можуть бути різними залежно від того чи іншого об’єкта суміжних прав. Тому, види майнових прав виконавця, виробника фонограм чи відеограм, а також організації мовлення передбачені окремо у статтях 453-455 ЦК, а також статтями 39-41 Закону. Перелік майнових прав суб’єктів суміжних прав на відміну від переліку майнових прав автора, є вичерпним. Отже, вказані правомочності можуть бути реалізовані тільки щодо зазначених у законі способів використання виконань, фонограм, відеограм та програм (передач) мовлення.

Використанням виконання є:

- доведення виконання до відома публіки;

- записування (фіксування) виконання;

- пряме чи опосередковане відтворення запису виконання; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання; оренда оригіналу чи примірника запису виконання; забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання;

- інші дії, встановлені законом.

Використанням фонограми, відеограми є:

- пряме або опосередковане відтворення відеограми, фонограми;

- продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

- оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;

- забезпечення засобами зв’язку можливості доступу до фонограми, відеограми;

- інші дії, встановлені законом.

Використанням передачі (програми) організації мовлення є:

- здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;

- записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйнята, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;

- відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;

- представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату;

- інші дії, встановлені законом.

Одночасно з будь-яким майновим правом суб’єкт суміжних прав може реалізувати право на винагороду за використання його продукту. Розмір і порядок її виплати узгоджується сторонами за їх власним вибором у договорі про розпорядження майновими правами. Розмір винагороди залежить від способу використання об’єкта, його обсягу, території розповсюдження примірників чи території сповіщення, строку використання, але у будь-якому разі не може бути меншим, ніж мінімальна ставка за відповідне використання, що затверджена постановою КМУ «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав». В окремих випадках, передбачених законом, суб’єкт суміжних прав не може вимагати винагороди на свій розсуд, а вправі одержувати лише ту суму за використання об’єкта його інтелектуальної власності, яка встановлена законодавством. Це випадки так званого «примусового ліцензування», коли закон допускає використання об’єкта без згоди правовласника, але з виплатою йому винагороди, розмір якої фіксується в імперативному порядку. Закон вичерпно встановлює такі випадки у ст. 42 і ст. 43 стосовно відтворення у особистих цілях виконань, фонограм, відеограм у домашніх умовах, а також щодо публічного виконання, демонстрації та публічного сповіщення виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, які були опубліковані з комерційною метою. Розмір винагороди за відтворення в домашніх умовах встановлений постановою КМУ від 27 червня 2003 р. № 992 «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах». Винагорода у такому разі у вигляді певних відсотків включається до ціни обладнання і матеріальних носіїв і сплачується їх виробниками на рахунок організацій колективного управління для подальшого їх розподілу між суб’єктами авторського права, виконавцями, виробниками фонограм та відеограм. Згідно з ч. 7 ст. 42 Закону автори вправі одержати 50 відсотків виручених коштів, виконавці - 25 відсотків, а виробники фонограм чи відеограм - 25 відсотків.

Винагорода виробникам фонограм, виробникам відеограм і виконавцям за публічне виконання, демонстрацію та сповіщення без їх згоди опублікованих з комерційною метою виконань, фонограм, відеограм та їх примірників сплачується уповноваженим організаціям колективного управління майновими правами суб’єктів суміжних прав відповідно до тривалості кожного використання, розміру доходів, одержаних від діяльності, пов’язаної з використанням цих об’єктів, або розміру витрат на здійснення їх використання. Винагорода розподіляється між суб’єктами суміжних прав у такому співвідношенні: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм і виробникам відеограм - 50 відсотків загальної суми винагороди. Розмір винагороди встановлюється постановою КМУ від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати».

Винятки та обмеження майнових суміжних прав. Правомірне використання об’єктів суміжних прав без згоди правовласників та без виплати їм винагороди, тобто винятки у виключних правах, допускаються тільки у випадках, встановлених законом. Ці винятки аналогічні виняткам та обмеженням майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів і можуть мати місце у разі:

1) використання коротких уривків з фонограм, відеограм, програм мовлення з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою у обсязі, виправданому цією метою;

2) доведення фонограм, відеограм до відома публіки з метою освітлення поточних подій у обсязі, що виправдовується інформаційною метою;

3) відтворення фонограм, відеограм, програм мовлення для використання в адміністративному та судовому провадженні у обсязі, що виправдовується цією метою;

4) публічного виконання фонограм, демонстрування відеограм під час офіційних, релігійних церемоній та похоронів.

Обмеження майнових суміжних прав допускаються законом також тільки у визначених випадках і означають звуження виключного права до можливості одержувати винагороду за певне використання об’єкта, але без права забороняти таке. Обмеження встановлені щодо використання фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, а також програм мовлення з учбовою або науково-дослідницькою метою у обсязі, який виправдовує дану мету, за умови виплати справедливої винагороди суб’єктам суміжних прав з урахуванням кількості відтворених примірників. Проте відтворені таким чином примірники не можуть бути експортовані за межі України.

Як обмеження майнового права допускається без згоди виконавців, виробників фонограми і відеограми, але за умови виплати їм винагороди, відтворення у домашніх умовах в особистих цілях фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, та їх примірників. Виплата винагороди здійснюється у формі відрахувань від вартості обладнання і матеріальних носіїв, призначених для відтворення у домашніх умовах. Порядок відрахування цих платежів правовласникам було розкрито вище.

Ще одне обмеження щодо використання фонограм та відеограм, опублікованих з комерційною метою, встановлено ст. 43 Закону. Воно поширюється на випадки публічного виконання та публічного сповіщення таких комерційних фонограм та відеограм, які дозволяються без згоди суб’єктів суміжних прав, але з виплатою їм винагороди залежно від тривалості кожного використання та розміру одержаних від цього доходів. Розмір, порядок отримання та розподіл цієї винагороди між правовласниками регулюється постановою КМУ від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати».

Важливими принципами застосування винятків та обмежень майнових прав є обов’язкове додержання особистих немайнових прав суб’єктів суміжних прав, а також недопущення завдання шкоди нормальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення.

Строк охорони суміжних прав. Згідно з ст. 425 ЦК особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Майнові суміжні права діють протягом строку, встановленого ст. 456 ЦК та ст.44 Закону. Охорона суміжних прав триває протягом 50 років. Початок перебігу цього строку відліковується по-різному залежно від об’єкта охорони. Так, права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком опублікування фонограми чи відеограми, а за його відсутності - з 1 січня наступного року після року їх вироблення. Права організації мовлення охороняються протягом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення (публічного сповіщення) передачі (програми) мовлення.

У межах п’ятидесятирічного строку майнові права, включаючи право на винагороду за використання об’єктів, можуть переходити до спадкоємців у разі смерті фізичної особи-правовласника або до правонаступників суб’єктів суміжних прав.

Після спливу строку охорони майнових суміжних прав їх об’єкти можуть використовуватися вільно, без будь-якого погодження із правовласником, але з обов’язковим додержанням особистих немайнових прав.

3. Захист авторських і суміжних прав

Положеннями ст. 51 Закону передбачено, що захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права та суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Проте найбільше значення для правовласника має цивільно-правовий захист виключних прав, бо саме він дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду, яких зазнала особа внаслідок порушення цих прав. Цивільно-правовий захист здійснюється у судовому порядку шляхом подачі позовної заяви до суду або господарського суду, з позначенням сутності порушення, вимог про його припинення та відновлення прав інтелектуальної власності. Якщо виключне право оспорюється, правовласник вправі вимагати визнання його права у судовому порядку. У разі існування реальної загрози порушення авторського чи суміжних прав, особа має право звернутися до суду або господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до пред’явлення позову.

Право на захист належить будь-якому суб’єкту авторських або суміжних прав, у тому числі спадкоємцям та правонаступникам автора, виконавця, виробника фонограм або відеограм та організації мовлення. Особисте немайнове право автора на недоторканність твору може захищатися також особою, яка спеціально уповноважена на це автором на випадок своєї смерті, або іншою заінтересованою особою. Правовласник може реалізувати своє право на захист самостійно, а може для представництва своїх інтересів у суді звернутися за допомогою до відповідної організації, якій він передав майнові права в колективне управління.

Підставою для звернення особи до суду за захистом прав інтелектуальної власності є порушення виключних авторських або суміжних прав, їх невизнання або оспорювання. Залежно від підстави особа обирає відповідний спосіб захисту цивільних прав з тих, що передбачені ст. 16 ЦК, ст. 52 Закону.

Порушенням авторських та суміжних прав у загальному вигляді є невиконання особою обов’язку, що складає зміст абсолютного або відносного правовідношення між суб’єктом авторського або суміжних прав та іншими особами. Обов’язком в абсолютному правовідношенні, де зобов’язаною є будь-яка особа, є утримання від використання об’єкта без дозволу правовласника та дій, що можуть зашкодити його честі та репутації. Невиконання цього обов’язку порушує виключне майнове чи немайнове право абсолютного характеру. Порушення виключного майнового права має місце у випадку використання об’єкта охорони без дозволу правовласника. Подібні дії Закон називає піратством у сфері авторського права і суміжних прав, яким є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Терміном «контрафактний» позначається примірник, який був виготовлений, опублікований або розповсюджений з порушенням виключних прав, тобто без згоди на ці дії правовласника.

Якщо особа правомірно використовує об’єкт без дозволу правовласника, коли це допускається законом як обмеження майнових прав, але не сплачує за це встановлену законодавством винагороду, у цьому разі також має місце порушення виключного майнового авторського або суміжного права.

Особисті немайнові права можуть бути порушені використанням об’єкта без зазначенняімені (найменування) правовласника; шляхом забороненого правовласником розкриття його псевдоніму, розкриття дійсного імені автора чи виконавця, коли вони бажали залишитися невідомими; вчиненням дій, що спотворюютьтвір, його виконання, вносять недозволені зміни або порушують вимоги щодо належної якості запису виконання. Закон окремо вказує на порушення права авторства – плагіат, яке полягає в оприлюдненні (опублікуванні) повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, тобто по суті є привласненням авторства іншою особою.

Порушення обов’язку у відносному правовідношенні полягає у невиконанні умов договору між суб’єктом прав та користувачем його інтелектуальної власності щодо способу використання, його обсягу або території розповсюдження примірників, порядку, строку та розміру виплати винагороди та ін.

Суб’єкти авторського та суміжних прав вправі захищати свої інтереси в судовому порядку не тільки тоді, коли їх права вже було порушено, а й у разі існування реальної загрози їх порушення у майбутньому. Вчинення будь-якою особою дій, що створюють таку загрозу, Закон визнає порушенням прав, яке дає підстави для судового захисту. Зокрема, таку загрозу можуть створювати дії щодо виготовлення, розповсюдження, ввезення в Україну з метою розповсюдження і застосування засобів для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права або суміжних прав (наприклад, незаконне виготовлення або підробка і використання підроблених контрольних марок для маркування контрафактних примірників аудіовізуальних творів чи фонограм). Підроблення, зміна чи вилучення інформації про управління правами без дозволу правовласників чи особи, яка здійснює таке управління, також створює загрозу неправомірного використання об’єктів, а тому визнається порушенням у сфері авторського права та суміжних прав і дає підстави для застосування заходів судового захисту.

Звертаючись до суду, правовласник залежно від характеру порушення, завданих ним шкідливих наслідків та можливостей їх усунення може застосувати один чи декілька з наступних способів захисту авторських та суміжних прав. Особа вправі вимагати:

- визнання своїх прав та їх поновлення;

- заборони та припинення дій, що порушують авторське право або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або виплату компенсацій;

- публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

- вилучення та передачі йому всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, а також засобів обходу технічних засобів захисту, матеріалів і обладнання, за допомогою яких відтворювалися контрафактні примірники (кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи);

- припинення підготовчих дій до порушення авторського права або суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, у порядку, передбаченому Митним кодексом України.

Специфічними способами захисту авторських та суміжних прав є міри цивільно-правової відповідальності, що передбачені ст. 52 Закону, та застосовуються альтернативно стосовно стягнення збитків. Так, замість відшкодування збитків особа може вимагати стягнення з порушника доходу, одержаного внаслідок порушення, або стягнення компенсації у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат. Розмір компенсації заявляється позивачем на свій розсуд залежно від тяжкості наслідків порушення і остаточно визначається судом для стягнення із врахуванням обсягу порушення та (або) намірів відповідача.

Для забезпечення найбільш ефективного захисту інтелектуальних прав, створення доказової бази у ході судового провадження, а також попередження майбутніх порушень правовласникам надані певні юридичні можливості щодо виявлення випадків порушення їх прав та з’ясування їх обставин. Так, вони можуть брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права або суміжних прав. Постановою КМУ від 17 травня 2002 р. «Про затвердження Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності»1 (далі - державний інспектор) передбачено, що суб’єкти права інтелектуальної власності на їх вимогу залучаються до проведення перевірки суб’єкта господарювання державним інспектором, який здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері інтелектуальної власності. Правовласник також вправі ініціювати позапланову перевірку письмовим зверненням до державного інспектора, що діє у містах Києві та Севастополі, областях, АРК і представляє Держдепартамент інтелектуальної власності у відповідному регіоні.

Суб’єкти авторського або суміжних прав мають право вимагати у судовому порядку від осіб, які порушують авторське право або суміжні права, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження.

4. Представництво при здійсненні майнових авторських та суміжних прав

Особи, які займаються творчою діяльністю, можуть здійснювати свої виключні права щодо творів науки, літератури та мистецтва самостійно. Але часто вони стикаються з певними складнощами, пов’язаними з необхідністю пошуку можливих користувачів, узгодженням умов ліцензійних договорів, здійсненням контролю за виплатою винагороди великою кількістю користувачів. Ці особи потребують юридичної та іншої спеціальної допомоги у процесі захисту своїх порушених прав. Для скорішого та кваліфікованого вирішення цих проблем суб’єкти інтелектуальних прав можуть звернутися до фахівців, що спеціалізуються у сфері охорони інтелектуальної власності. Відносини між суб’єктами авторських або суміжних прав та зазначеними фахівцями є представницькими. Причому, з боку останніх можуть виступати як окремі фізичні особи, так і організації, що спеціально створюються для надання послуг правовласникам та управління майновими правами щодо інтелектуальної власності. Правовою основою представництва у сфері реалізації авторських та суміжних прав є норми розділу четвертого Закону. Згідно із ст. 45 Закону управління майновими правами правовласники можуть здійснювати через свого повіреного або через організацію колективного управління. Доручення повіреному на управління майновими правами оформлюється шляхом укладання договору доручення. На його підставі повірена особа розпоряджається майновими правами щодо інтелектуального продукту в межах повноважень, переданих їй суб’єктом авторського права або суміжних прав.

Для захисту своїх інтересів суб’єкти авторського права або суміжних прав можуть створювати юридичні особи – організації колективного управління з наступною передачею їм повноважень щодо управління майновими правами певних категорій суб’єктів або різних суб’єктів авторського права і суміжних прав. Інформацію про існуючі організації та про їх діяльність можна отримати у Держдепартаменті інтелектуальної власності, який здійснює їх облік. Управління правами авторів здійснюють також державні організації, установчі документи яких передбачають такі функції. Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб’єктами авторського права або суміжних прав на основі договору доручення (глава 68 ЦК) або договору про управління майновими правами (глава 70 ЦК). На підставі повноважень, які визначені змістом цих договорів, повірені особи або управителі можуть виконувати наступні дії щодо управління правами авторів та суб’єктів суміжних прав (функції):

- укладати ліцензійні угоди з третіми особами на невиключне використання творів, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення;

- здійснювати збирання винагороди на умовах укладених договорів для наступної передачі її носіям виключних прав;

- контролювати дотримання ліцензійних договорів та розглядати претензії правовласників до користувачів;

- збирати необхідну для розподілу винагороди інформацію про користувачів, обсяг використання творів і об’єктів суміжних прав, а також одержаний у результаті прибуток, коли таке використання можливе згідно з законом без дозволу правовласників, але з виплатою їм винагороди.

Крім цього, організації колективного управління можуть укладати з аналогічними іноземними організаціями договори про взаємне представництво інтересів та управління авторськими правами іноземних громадян на території України та українських суб’єктів авторського права або суміжних прав за кордоном.

Будь-які представники авторів чи суб’єктів суміжних прав або управителі мають діяти тільки в інтересах останніх у межах наданих повноважень. А організаціям колективного управління прямо заборонено використання об’єктів авторського права або суміжних прав, доручених їм для управління, на свою користь, та здійснення будь-якої комерційної діяльності.

Функції, що виконують зазначені організації, є корисними не тільки носіям авторських або суміжних прав, а й користувачам. Діяльність таких організацій позбавляє останніх клопоту щодо пошуку всіх правовласників, узгодження з ними порядку та вартості використання, а також надає можливість доступу до інформації про об’єкти, передані для використання.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| СУМІЖНІ ПРАВА

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 494; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.156.78.4
Генерация страницы за: 0.066 сек.