Первинною якістю соціального є його докорінна відмінність від природно-тваринного світу

Суспільство як процес.

Поняття соціуму.

Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства:

1. Стародавні мислителі (китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Аристотель) ототожнювали соціум з державою:

- суспільне життя не мислилось інакше, як державне;

- людина трактувалась як політична (державна) істота (Аристотель);

- закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися.

Можна сказати, що теоретики "донульового часу" (часу до народження Христа) виявили й описали майже всі основні елементи суспільного співжиття людей як державного. І хоч їхнє вчення має історично обумовлений характер, слід підкреслити те велике значення, яке воно мало для розвитку пізніших теоретичних конструкцій.

2. Мислителі середньовіччя розуміли різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях:

- тільки у творах Н.Макіавеллі держава постає у вигляді однієї із складових соціуму як більш широкого і фундаментального утворення;

- державобудівники (так можна означити всіх соціальних філософів домакіавеллівського періоду) виявили майже всі елементи соціуму, однак не змогли скласти про нього адекватного теоретичного уявлення.

3. Мислителі Нового часу більше уваги приділяли державницьким підрозділам і структурам.

- склалася парадоксальна ситуація: про головний об'єкт - соціум як цілісну систему - coцiальна філософія могла сказати надзвичайно мало.

Як підкреслює іспанський філософ Х.Ортега-і-Гасет, у книгах із соціології нічого певного не говориться про те, що ж таке соціум, суспільство. Більше того, зазначив вчений, ви не тільки не знайдете точного визначення соціального, суспільного, а й виявите, що їхні автори навіть не спробували більш-менш серйозним чином прояснити собі природу елементарних явищ соціального, не кажучи вже про його внутрішній природу і сутність.

Людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба міркувати, розпочинаючи із встановлення елементарно незаперечних фактів.

Таку відмінність відзначали майже всі філософи: від Конфуція до наших сучасників. Вона постійно підкреслюється в художній літературі, публіцистиці, історичних, етносоціальних та інших науковим дослідженнях.

Характерно, що в біологічному аспекті принципової різниці між людиною і тваринним світом немає: тварина і людина "зроблені" з одного й того ж "матеріалу", за однаковою "технологією" та аналогічними зразками: голова, кінцівки, внутрішні органи тощо.

Проте різниця між ними принципова.

Людина і тварина - це зовсім різні істоти. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів людини і тварини, конституцією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можна знайти безліч принципових відмінностей.

Однак головна відмінність полягає в способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське - суспільним, соціальним - як життєдіяльність.

Суспільне життя - це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретних історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.

Вся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотнішою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідомий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довколишньої дійсності - такий рівень свідомості притаманний навіть тваринному світу, - а й у здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними та з іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе (Х.Ортега-і-Гасет) з метою усвідомлення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі.

Саме "здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, щоб досягнути злагоди з собою й зрозуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді цінує і що ненавидить", - на думку Х.Ортеги-і-Гасета, постають у якості тих фундаментальних домінант, які відрізняють людину як особливу істоту від живого світу. (Див.: Юртега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства. - С.233).

Людська властивість самозаглиблення - саморефлексії, як усвідомлення свого відмінного, особливого існування, має діяльний суспільний характер і джерело виникнення.

Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме це і постає передумовою виділення людиноподібної істоти з природно-тваринного світу й вихідним пунктом розбудови нею власного світу - соціального.

Зміст і характер людського життя визначається засобом людської діяльності, одним з головних чинників якого є засоби виробництва - знаряддя діяльності. Це перше й головне чуттєво-практичне і духовно-абстрактне усвідомлене узагальнення відмінності людини від іншого природного світу. Іншим, не менш важливим чинником, стало спілкування людей засобами мови та інших символічних форм культури.

Таким чином, соціум є особливий спосіб життя особливих істот - людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до утворення відмінного від природного предметно-духовного світу культури.

Соціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою, головною ознакою соціуму є предметність.

Соціум - це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі.

Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріалу, у цьому вимірі вона є продовженням природи. В предметах, що оточують людину як роди, оточують людину як культурне середовище, немає нічого надприродного. І, разом з тим, предмети докорінно відрізняються від природи саме тим, що в них опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу.

У процесі спілкування люди як фізично, так і духовно творять одне одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного.

У спілкуванні і через нього відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача і засвоєння манер, звичок, стилю поведінки, створюють згуртованість і солідарність, відтворюється спосіб життя.

Діяльність і спілкування взаємообумовлюють, детермінують якісну своєрідність одне одного.

Дата добавления: 2014-01-04