Формування та розподіл чистого прибутку

Чистий прибуток — це прибуток, який залишається в розпо­рядженні підприємства після сплати податків і є джерелом фор­мування фонду споживання і фонду накопичення.

Розрахунок чистого прибутку згідно з формою звітності № 2 "Звіт про фінансові результати" здійснюється в кілька етапів: Фінансовий результат від операційної діяльності + Фінансовий результат від фінансових операцій = Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування – Податок на прибуток від звичайної діяльності ± Доходи, витрати від надзвичайної діяльності – Податки з надзвичайного прибутку = Чистий прибуток або збиток

Введені поняття звичайна, надзвичайна діяльність охоплюють всі події, які можуть вплинути на фінансовий результат підприємства. До звичайної діяльності відносять будь-яку основну діяль­ність підприємства, а також операції, пов'язані з нею. До надзви­чайної діяльності відносять діяльність, яка не очікується і не відбувається часто або регулярно. Це стихійне лихо, пожежа, аварії. Втрати від надзвичайних подій та їх покриття за рахунок страхо­вого відшкодування враховуються у фінансових результатах.

Прибуток або збиток від фінансових операцій визначається як різниця між доходами від участі у капіталі, інших фінансових доходів та інших доходів і фінансовими витратами, втратами та іншими витратами (рис. 5.5).

	Прибуток (збиток) від фінансових операцій
	Дохід від інвестицій в асоційовані, дочірні, спільні підприємства		Витрати на відсотки
	Збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні, спільні підприємства
Одержані дивіденди, відсотки
Собівартість реалізації фінансових інвестицій
Дохід від продажу фінансових інвестицій
		Собівартість необоротних активів майнових комплексів
Дохід від продажу необоротних активів
Втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів
Дохід від продажу майнових комплексів
Інші доходи	Інші витрати

Рис. 5.5. Формування прибутку (збитку) від фінансових операцій

Прибуток (збиток) від фінансових операцій включає результа­ти інвестиційної, фінансової та іншої діяльності підприємства протягом звітного періоду. В цьому розділі констатується факт отримання прибутку від цих видів діяльності. Особливості управ­ління інвестиційною і фінансовою діяльністю відображаються в інших розділах.

Якщо в результаті звичайної діяльності підприємство отрима­ло прибуток, то його сума зменшується на суму нарахованого податку. В разі зазнання збитку нарахований податок на прибу­ток додається до збитку.

Фінансовий результат від звичайної діяльності коригується на суму доходів, витрат та податку від надзвичайних подій.

Чистий прибуток підлягає розподілу залежно від цілей і зав­дань, які визначило саме підприємство. Механізм та пропорції розподілу прибутку значною мірою визначають інтереси учасників відтворюваного процесу і впливають на саму його ефективність. У зв'язку з цим конкретні форми і методи розподілу прибутку залежать від багатьох факторів. Це і форма власності, рівень технічного стану і розвитку підприємства, завдання оновлення асор­тименту, рівень прибутковості і фінансової стійкості, наявність кваліфікованого менеджменту та ін.

Кожен суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання щодо встановлення пропорцій розподілу чистого прибутку. З боку держави передбачено регулювання процесу створення резервного фонду, а також певні стимули використання чистого прибутку на цілі технічного розвитку, поповнення оборотного капіталу та утри­мання об'єктів соціальної сфери (Рис.5.6).

Чистий прибуток:

І. Форд споживання: - фонд матеріального заохочення; - фонд виплати дивідендів; - фонд соціального розвитку.

ІІ. Фонд накопичення: Резервний фонд; - Фонд розвитку.

Рис.5.6. Можливі напрями розподілу чистого прибутку:

Для перспективного розвитку підприємства першочергове зна­чення має пропорція розподілу чистого прибутку на споживання і накопичення. У межах фонду споживання важливе значення для інвестиційної привабливості підприємства має пропорція його розподілу на фонд виплати дивідендів та інші фонди споживання.

ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА. На розподіл прибутку підприємств, створених у формі акціо­нерних товариств, значною мірою впливає обрана дивідендна політика, яка є сукупністю принципів і методів виплати диві­дендів відповідно до завдань фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розпо­ділу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Відповідно, дохід акціонерів складається з двох частин: спожитої і капіталізованої.

До основних показників, що характеризують ефективність дивідендної політики, відносять:

1. Коефіцієнт виплати або дивідендний вихід характеризує пропорції розподілу чистого прибутку (після погашення фіксова­них зобов'язань) на виплату дивідендів та фінансування інвести­ційних потреб. До фіксованих зобов'язань належить виплата за рахунок прибутку основної суми боргу за кредитом, погашення облігаційних позик, виплата дивідендів за привілейованими ак­ціями. Є два способи визначення коефіцієнта виплати дивідендів.

1-й спосіб: Кв = Да ÷ ЧПа ∙ 100%, (5.14)

де Кв — коефіцієнт виплати дивідендів;

Да — поточний дивіденд на одну акцію, виплачений грошима;

ЧПа — чистий прибуток акціонерного товариства в розрахун­ку на одну акцію після погашення фіксованих зобов'язань.

2-й спосіб: Кв = ФВД ÷ ЧП ∙ 100%, (5.15)

де ФВД — фонд виплати дивідендів за вирахуванням фіксованих зобов'язань (або інакше називається "масою" дивідендів);

ЧП — чистий прибуток АТ після погашення фіксованих зобо­в'язань.

2. Рівень дохідності акцій характеризує розмір доходу, отри­маний акціонерами на кожну гривню, вкладену в акції. Визна­чається за формулою:

РДа = Да ÷ РЦа ∙ 100%, (5.16)

де РДа — рівень дохідності акцій; РЦа — ринкова ціна (курс) акції.

3. Акціонерні товариства для оцінки розробленої політики визначають показник, аналогічний РД_а, за результатами сумар­ної оцінки всіх дивідендних виплат і вкладеного акціонерного капіталу. Називається такий показник ставкою доходу на опла­чений капітал і визначається за формулою:

СД = ФВД ÷ АКо ∙ 100%, (5.17)

де СД — ставка доходу на оплачений капітал; АК_О — оплачений акціонерний капітал.

4. Коефіцієнт співвідношення ціни та доходу на акцію (К_ц/д) визначається за формулою:

К_ц/д = РЦа ÷ Да (5.18)

Крім перелічених показників для оцінки ефективності диві­дендної політики можна використовувати показники зростання ринкової вартості акцій.

Проблемі формування оптимальної дивідендної політики в країнах з ринковою економікою приділяють значну увагу. Адже від її вибору залежить рівень добробуту власників капіталу, роз­міри власних фінансових ресурсів і темпи виробничого розвит­ку на засадах самофінансування, ринкова вартість капіталу під­приємства і його фінансова стійкість у довгостроковому періоді.

У загальному вигляді основний зміст теоретичних досліджень з питань дивідендної політики представлено у таблиці 5.1.

В рамках розробки дивідендної політи­ки вирішується широке коло питань, основними з яких є:

• Чи слід виплачувати всю або лише частину прибутку акціо­нерам у поточному періоді або ж реінвестувати її з метою майбут­нього підвищення ринкової вартості капіталу?

• За яких умов слід змінити значення дивідендного виходу?

• Чи слід в довгостроковому періоді дотримуватися однієї дивідендної політики і коли її доцільно змінити?

• В якій формі виплачувати акціонерам зароблений чистий прибуток: в грошовій, у вигляді додаткових акцій або через викуп акцій?

• Які конкретні методи нарахування дивідендів і схеми виплат використовувати?

Таблиця 5.1

Зміст теорій дивідендної політики

Теорія дивіденд­ної політики	Основні положення теорії	Основні вимоги
Теорія Міллера-Модільяні (або незалежності ринкової вар­тості капіталу від розміру дивідендів)	Дивідендна політика не впливає на ціну капіта­лу, а тому не виникає проблеми оптимізації коефіцієнта виплат і форм виплат дивіденду. Новий випуск дивідендів прирівнюється до реінвестування прибутку	Ця теорія не враховує: • вплив податків; • витрати на емісію но­вих акцій; • асиметричність інфор­мації (неоднаковий до­ступ менеджерів і власників до інформа­ції про перспективи роз­витку фірми); • фактор ризику при прийнятті рішень щодо розподілу прибутку
Теорія пріори­тету дивідендів (або "синиця в руках") М. Гордона ІД. Літнера	Зростання дивідендних виплат збільшує ринко­ву вартість капіталу. Поясняється це тим, що кожна грошова одиниця прибутку, виплаченого у формі дивідендів, вже "очищена" від ризику і коштує завжди більше, ніж прибуток, відкладе­ний на майбутнє	Виходячи з цієї теорії, із-за меншого рівня ри­зику максимізація диві­дендних виплат має пе­реваги над капіталіза­цією прибутку. Ця теорія може бути покладена в основу дивідендної по­літики, якщо в складі акціонерів переважають дрібні інвестори
Теорія подат­кових переваг (або мінімізації дивідендів)	В інтересах акціонерів підтримувати невисоке значення коефіцієнту виплат, оскільки при­ріст капіталу завжди обкладається за ниж­чою ставкою, ніж при­ріст доходу. При висо­кому значенні коефіці­єнта виплат із-за збіль­шення податкових пла­тежів зменшується рин­кова вартість капіталу фірми	За цією теорією, з метою найвищого податкового захисту сукупного дохо­ду власників капіталу дивідендна політика має забезпечувати мініміза­цію дивідендних виплат. Ця теорія може викори­стовуватися у випадку, якщо в складі інвесторів переважають акціонери з високим рівнем доходу
Сигнальна теорія диві­дендів	Якщо темпи зростання дивідендів перевищують очікування акціонерів, відбувається автоматич­не зростання ринкової ціни акцій. Високі диві­денди сигналізують про покращання фінансового стану (і навпаки). Особ­ливо чутлива ринкова ціна акцій до раптових різких змін розміру ди­відендів	Акціонерне товариство має враховувати ринко­ві очікування своїх ак­ціонерів і формувати дивідендну політику таким чином, щоб ого­лошений дивіденд не призводив до зниження ринкової ціни капіталу фірми. Розмір дивіден­дів доцільно збільшува­ти доти, доки темп при­росту дивідендів буде меншим за темп приро­сту ринкової ціни акцій
Теорія "клієн­тури"	Дивідендна політика значною мірою зале­жить від складу акціо­нерів (клієнтури) і по­винна відповідати очі­куванням більшості власників. Та частина акціонерів, яка не згод­на з дивідендною полі­тикою, реінвестує свій капітал в інші фінансові інструменти, в резуль­таті чого склад "клієн­тури" стає більш одно­рідним	Якщо в складі акціоне­рів переважають дрібні інвестори, яких ціка­вить поточний дохід, коефіцієнт виплати повинен бути високим. Якщо переважають високодохідні акціоне­ри, яких цікавить мож­ливий розмір податко­вої економії, коефіцієнт виплати повинен бути низьким. Для збережен­ня постійного контин­генту акціонерів не мож­на часто змінювати ди­відендну політику

У світовій практиці фінансового менеджменту всі названі вище питання вирішуються лише щодо простих акцій, оскільки для цього виду фінансових інструментів можливі альтернативні форми розподілу чистого прибутку. А виплати за привілейова­ними акціями належать до обов'язкових фіксованих платежів, рішення за якими пов'язується з вибором структури капіталу.

Основні форми виплати дивідендів:

1) Змішана;

2) Грошова;

3) Не грошова:

· Акції самого АТ (раніше випущені або нового випуску за номіналом, з дисконтом, за ринковою ціною);

· Інші не грошові виплати (за згодою акціонерів):

• інші цінні папери самого АТ;

• цінні папери інших емітентів;

• товари самого АТ або придбані;

• виконані роботи та послуги.

У випадку використання грошових виплат можуть ви­користовуватися різні форми їх оголошення:

· розмір дивіденду на одну акцію у вартісному вираженні;

· відсоток від ринкової ціни акції (РД_а);

· відсоток від чистого прибутку або дивідендний вихід (К_в);

· дивіденд оголошується без урахування податків з власників акцій.

Процедура виплати дивідендів передбачає визначення чотирьох основних дат:

Дата оголошення дивіденду — день, коли приймається і опри­люднюється рішення акціонерного товариства щодо розміру по­точного дивіденду, офіційно встановлюється дата перепису і ви­плати дивідендів.

Екс-дивідендна дата — акціонери, які купили акції до цієї дати, мають право на отримання оголошеного дивіденду. Якщо ж операція купівлі-продажу акцій була здійснена після екс-дивідендної дати, поточний дивіденд новому власнику не виплачуєть­ся. Відповідно в цей день ринкова ціна акцій падає на величину оголошеного дивіденду.

Дата перепису, як правило, встановлюється за 2—4 тижні до їх виплати. У цей день здійснюється реєстрація акціонерів, що мають право на отримання оголошеного дивіденду. Вста­новлення спеціальної дати реєстрації власників зумовлено постій­ними змінами їх складу в умовах обертання акцій на фондовому ринку.

Дата виплати — день, коли безпосередньо здійснюються гро­шові виплати дивідендів акціонерам, що мають право на їх отри­мання.

Принципи дивідендної політики. Розробка ефективної дивідендної політики базується на вико­ристанні таких принципів:

· збалансування різноманітних інтересів акціонерів, креди­торів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарювання;

· врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприєм­ства;

· використання не менше 5 % чистого прибутку на форму­вання резервного фонду акціонерного товариства до досягнення ним 25 % статутного фонду;

· врахування різниці в інтересах дрібних і великих (стратегічних) інвесторів;

· формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

· розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних мож­ливостей акціонерного товариства;

· врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

· врахування фактору ризику.

Під час вибору конкретних форм і методів виплати дивідендів необхідно враховувати вплив різних груп факторів, що стосують­ся інвестиційних можливостей, об'єктивних обмежень, досягну­тої ефективності діяльності тощо.

Факторів, що зумовлюють конкретний зміст ди­відендної політики компанії, відносять:

1. Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях пріоритетним напрямком використання чистого прибутку є інве­стиційний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізуються темпи зростання прибутку, і ди­відендні виплати можуть суттєво підвищуватися.

2. Інтенсивність інвестиційних процесів на підприємстві. Необхідність розширеного відтворення та наявність високоефек­тивних інвестиційних проектів потребують значної капіталізації прибутку і зменшують розмір фонду дивідендних виплат.

3. Вартість залучення фінансових ресурсів з альтернативних джерел та їх доступність на фінансовому та грошово-кре­дитному ринках. Чим дорожчі зовнішні фінансові ресурси, тим більшу частину прибутку потрібно реінвестувати.

4. Рівень кредитоспроможності підприємства і його можли­вості щодо залучення додаткового позикового капіталу. Якщо ще не повністю використана позикова місткість підприємства і є можливість пролонгувати або залучити додаткові довгострокові
кредити, зменшується потреба в нарощенні акціонерного капіта­лу, і дивідендна політика може бути більш виваженою.

5. Фінансові обмеження. Необхідність першочергового погашення заборгованості за зобов'язаннями з фіксованими виплатами (кредитами, облігаціями, привілейованими акціями) зменшує ди­відендний коридор, в рамках якого може здійснюватися дивідендна політика.

6. Договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі методів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися дого­вірних обмежень, включених в його установчі документи.

7. Склад акціонерів та їх пріоритети. Дрібні акціонери (в тому числі пенсіонери, працівники-акціонери) зацікавлені у збільшенні дивідендів і, відповідно, у підвищенні коефіцієнта виплат диві­дендів. І, навпаки, високодохідні акціонери (в тому числі стра­тегічні інвестори) зацікавлені у зменшенні сумарних податків і, відповідно, у відтоці чистого прибутку у вигляді дивідендів. Якщо сформувався постійний контингент акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика корпорації, то тоді менеджери не повинні часто змінювати дивідендну політику. І, навпаки, якщо є коло потенційних акціонерів, зацікавлених у новій дивідендній політиці і попит на акції з їх боку буде переважати пропозицію акцій незадоволених акціонерів, то акціонерне товариство може зміни­ти дивідендну політику з метою підвищення ринкової ціни акцій.

8. Рівень дивідендних виплат конкурентами та ризик втра­ти контролю над підприємством. Низький рівень дивідендів порівняно з конкуруючими фірмами може призвести до суттєво­го зменшення ринкової ціни акцій та їх масового розпродажу, що може збільшити ризик фінансового захоплення підприємства конкурентами.

ФОРМИ ГОШОВОЇ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ У теорії дивідендів залежно від міри ризику для розвитку ак­ціонерного товариства виділяють три стратегії формування ди­відендної політики:

1) консервативну:

• метод залишкових виплат;

• метод стабільного співвідношення дивідендних виплат (стабільного коефіцієнта виплат);

2) помірковану (компромісну):

• метод стабільної величини дивідендів;

• метод постійної і змінної частини (мінімальної стабільної величини дивідендів з надбавкою в окремі періоди);

3) агресивну – метод постійного зростання величини дивідендів.

Дата добавления: 2014-01-04