Конституційне право України

ЛЕКЦІЯ 2.

Поняття рейтингу. Види рейтингу.

Рейтинг (з англ. оцінка, деяка числова х-ка певного поняття) – накопичення оцінок, величина, яка виражена у багатобальній шкалі.

Види:

· рейтинг з дисципліни, що враховує поточну роботу студента і його результати на іспиті, заліку;

· сукупний семестровий рейтинг, що відображає успішність студента з усіх предметів семестру;

· завершальний рейтинг з циклу споріднених дисциплін;

· інтегральний рейтинг за певний період навчання, який відображає успішність студента в цілому впродовж конкретного періоду навчання.

1. Загальна характеристика Конституції України.

2. Конституційна форма правління, державного устрою й політичного режиму України.

3. Поняття громадянства України. Набуття громадянства України. Припинення громадянства України.

4. Конституційні права та свободи людини і громадянина.

5. Поняття та форми здійснення народного суверенітету. Безпосередня й представницька демократія.

6. Засади виборчого права й види виборчих систем. Виборча система України.

7. Система органів державної влади за Конституцією України.

8. Поняття про самоврядування. Органи місцевого самоврядування в Україні.

Конституція – це особливий законодавчий акт держави, якому властиве правове верховенство щодо всіх інших правових актів. Конституція – це не просто закон, а Основний Закон держави, це “закон законів”, який оформляє національну систему права, об’єднує чинне законодавство, визначає засади законності та правопорядку в державі тощо.

Конституція України є Основним Законом нашої держави. Основним вважається тому, що він, будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює і регулює найважливіші й найскладніші суспільні відносини, що стосуються прав та свобод людини і громадянина, власності різних форм і видів, державної влади та місцевого самоврядування.

Конституція України має народний характер, суть його у тому, що вона виражає інтереси народу і повинна йому служити. Конституція України має реальний характер, оскільки адекватно відображає фактично існуючі суспільні відносини.

Для Конституції України характерні наступні властивості:

1. Конституція – це, перш за все, закон, тобто правовий акт виняткової ваги і значення.

2. Їй властиве юридичне верховенство, тобто найвища юридична сила.

3. Вона є основою законодавства, яке розвивається на базі її принципів і норм.

4. Для неї характерний особливий порядок прийняття і внесення змін.

5. Механізм реалізації Конституції відзначається певною складністю, тому що її дія відбувається на двох рівнях: її реалізації в цілому і реалізації її конституційних норм.

6. Вона має велику об’єднувальну силу щодо охоплення всіх верств населення, різнорідних політичних сил процесом порозуміння у суспільстві заради досягнення основної мети – поліпшення життєвого рівня народу і його духовного зростання.

7. Конституції України має особливий захист, що покладається на Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів, Конституційний суд та громадян України.

Конституція – політичний нормативно-правовий акт держави (Основний Закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права й обов’язки громадян. Конституція є юридичною базою чинного законодавства, їй підпорядковані закони, інші нормативно-правові акти, які приймають у державі.

Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституція України як Основний Закон держави займає центральне місце у системі законодавства. Вона є основним джерелом права України.

За класифікаційними ознаками Конституцію України можна визначити як:

1) писану, кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

2) жорстку, оскільки внесення змін і доповнень у Конституцію України, на відміну від внесення змін і доповнень в інші закони, вимагає не менше 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України;

3) демократичну (народну) за порядком прийняття: прийнята парламентом України від імені українського народу – громадян України всіх національностей.

Конституція України – Основний Закон нашої держави складається з преамбули і 15 розділів: Розділ 1. Загальні положення. Розділ 2. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина. Розділ 3. Вибори. Референдум. Розділ 4. Верховна Рада України. Розділ 5. Президент України. Розділ 6. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади. Розділ 7. Прокуратура. Розділ 8. Правосуддя. Розділ 9. Територіальний устрій України. Розділ 10. Автономна Республіка Крим. Розділ 11. Місцеве самоврядування. Розділ 12. Конституційний Суд України. Розділ 13. Внесення змін в Конституцію України. Розділ 14. Прикінцеві положення. Розділ 15. Перехідні положення.

Розділи з 1 до 14 об'єднують 161 статтю; в останньому розділі – “Перехідні положення” подані роз'яснення, пов'язані з поступовим наданням чинності положенням Конституції.

8 грудня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про внесення змін до Конституції України", яким передбачається певний перерозподіл владних повноважень між Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України.

Наслідком такого перерозподілу має стати розширення повноважень ВРУ і перетворення президентсько-парламентської форми державного правління в Україні на парламентсько-президентську форму державного правління.

В Законі, зокрема, передбачається внесення до КУ таких змін:

ü строк повноважень Верховної Ради України встановлюється п'ять років;

ü у разі не входження народного депутата України, обраного від політичної партії, до складу депутатської фракції цієї партії, або виходу зі складу такої фракції його повноваження достроково припиняються за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії;

ü у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради;

ü коаліція депутатських фракцій вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра, а також пропозиції щодо кандидатур до складу КМУ;

ü Верховна Рада призначає за поданням Президента України Прем'єр-міністра, Міністра оборони і Міністра закордонних справ, а також призначає за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України;

ü Верховна Рада вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів КМУ. Верховна Рада здійснює контроль за діяльністю КМУ;

ü Верховна Рада надає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора, а також може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади;

ü Верховна Рада затверджує перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

ü Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів;

ü Президент України має право достроково припинити повноваження ВРУ, якщо:

1)протягом одного місяця у ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій;

2)протягом 60 днів після відставки КМ не сформовано персональний склад КМ;

3)протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

ü право законодавчої ініціативи належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України;

ü Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Кандидатуру Прем'єр-міністра Президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Зазначений Закон набрав чинності з 1 січня 2006 року.

Конституційна форма правління, державного устрою

й політичного режиму України

Форма держави передбачає три елементи: форму державного правління, державного устрою та політичний режим. Конституція України дає точну відповідь щодо визначення усіх трьох елементів:

1) за формою державного правління Україна є парламентсько-президентською республікою;

2) за формою державного устрою Україна – унітарна держава з автономним утворенням (Автономна Республіка Крим);

3) за формою політичного режиму Україна є демократичною державою.

Поняття громадянства України

Із 3 березня 2001 р. набрав чинності Закон України “Про громадянство України”, який відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, які беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Громадянство України – це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов’язках.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

ü єдиного громадянства – громадянства держави Україна, що включає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною його визнають лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною його визнають лише громадянином України;

ü запобігання виникненню випадків безгромадянства;

ü неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

ü визнання права громадянина України на зміну громадянства;

ü неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

ü рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

ü збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

n паспорт громадянина України;

n свідоцтво про належність до громадянства України;

n паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

n тимчасове посвідчення громадянина України;

n проїзний документ дитини;

n дипломатичний паспорт;

n службовий паспорт

n посвідчення особи моряка;

n посвідчення члена екіпажу;

n посвідчення особи на повернення в Україну.

Громадянство набувається:

· за народженням;

· за територіальним походженням;

· у результаті прийняття до громадянства;

· у результаті поновлення у громадянстві;

· у результаті усиновлення;

· у результаті встановлення над дитиною опіки чи піклування;

· у результаті встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

· у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

· у результаті встановлення батьківства;

· за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянство України припиняється:

n внаслідок виходу з громадянства України;

n внаслідок втрати громадянства України;

n за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Державні органи беруть участь у вирішенні питань громадянства. Згідно з Конституцією до цих органів належить насамперед Президент України.

Комісія при Президентові України з питань громадянства:

а) розглядає заяви про прийняття до громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань;

б) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органові виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;

в) контролює виконання рішень, які Президент України прийняв з питань громадянства.

Крім Президента України та комісії при Президентові України з питань громадянства, питаннями громадянства займаються спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади Міністерство внутрішніх справ України. та підпорядковані йому органи (ст. 24 Закону).

Конституційні права та свободи людини і громадянина

Сукупність прав і обов'язків становить правовий статус громадянина в державі, відрізняє його від іноземних громадян. Основу правового статусу громадян України становлять конституційні права, свободи й обов'язки людини і громадянина. Конституція України містить положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека в Україні визначені як вища соціальна цінність, а права і свободи людини та їх гарантія визначають сенс і спрямування діяльності держави. Затвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України). Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21);

Систему конституційних норм, які закріплені Конституцією 1996 р. і визначають правовий статус людини й громадянина, становлять громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні права та права в галузі правосуддя. Держава не тільки проголошує права і свободи людини, а й бере на себе обов'язки їхньої реалізації.

Особисті (громадянські) права є найважливішими правами людини, що забезпечують її життя, особисті цінності, свободу, недоторканість, особисту безпеку, правовий захист. Вони є невід'ємними, тобто належать людині як члену громадянського суспільства, забезпечені законами і покликані захищати людину від свавілля держави та інших людей. Особисті права держава не надає, а тільки охороняє і гарантує. До особистих прав громадян належать: право кожного на життя – стаття 27; право на повагу його гідності – стаття 28; право на свободу й особисту недоторканість – стаття 29; право на свободу думки і слова, вільно висловлювати свої погляди й переконання – стаття 34; право на недоторканість житла – стаття 30; право на таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції – стаття 31; право на вільне користування рідною мовою – стаття 10; право на свободу пересування; право на вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України – стаття 33.

Політичні права й свободи визначають можливість громадян брати участь у здійсненні влади, в керівництві державними справами і в суспільно-політичному житті. До політичних прав та свобод належать: право брати участь в управлінні державними справами, у Всеукраїнському і місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до вищого органу державної влади й органу місцевого самоврядування, право рівного доступу до державної служби – стаття 38; право спрямовувати індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів – стаття 40; право на свободу думки і слова, на вільне волевиявлення своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію в будь-який спосіб – стаття 34; право на свободу об'єднання в політичні партії і суспільні організації для захисту своїх прав та свобод і задоволення своїх інтересів – статті 36, 37; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи та демонстрації – стаття 39.

Соціально-економічні права – це можливості громадян брати участь у сфері матеріального виробництва та розподілу матеріальних благ. Згадані права є основою економічної самостійності людини, а також визначають загальні умови її соціального життя. До них належать: право користуватися природними та іншими об'єктами права власності народу відповідно до закону, право власності на землю – статті 13, 14; право громадян володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності – стаття 41; право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, – стаття 42; право на працю – стаття 43; право на належні, безпечні та здорові умови праці – стаття 43; право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом – ст. 43; право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів – стаття 44; право на соціальний захист – стаття 46; право на житло – стаття 47; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини – стаття 48; право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування – стаття 49; право на освіту – стаття 53.

Екологічні права включають право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на відшкодування шкоди, заподіяної погіршенням стану довкілля, на отримання і використання інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також на її поширення ‑ стаття 50.

Культурні права людини й громадянина: право на освіту – стаття 53; право на вибір і заняття інтелектуальною, творчою діяльністю, свобода літературної, художньої, наукової діяльності та творчості, право інтелектуальної власності й авторські права – стаття 54; право кожного громадянина користуватися досягненнями науки і техніки, культурними та історичними надбаннями народу й світової громадськості – стаття 54; право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови – стаття 53.

Конституція України визначає гарантії прав людини в галузі правосуддя: право на судовий захист своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань – стаття 55; право на відшкодування матеріальних і моральних збитків – стаття 56; право на правову допомогу – стаття 59; право на невиконання явно злочинних розпоряджень чи наказів – стаття 60; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення – стаття 61; тільки суд встановлює вину особи у вчиненні злочину – стаття 62 (презумпція невинуватості); підозрюваний, звинувачений чи підсудний має право на захист – стаття 63.

До обов'язків громадян України належать:

n захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України;

n повага до державних символів України;

n обов'язок не завдавати шкоди природі, культурній спадщині;

n обов'язок відшкодовувати завдані їм збитки;

n обов'язок платити податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом;

n обов'язок неухильно дотримуватися Конституції та законів України;

n обов'язок не зазіхати на права і свободи, честь та гідність інших людей (ст. 65-68 Конституції України).

Закріплені й гарантовані у Конституції права, свободи та обов’язки громадян – реальний шлях побудови правової держави, розвитку особистості і забезпечення справді правового характеру взаємовідносин громадянина і держави, громадян та інших осіб між собою.

Поняття та форми здійснення народного суверенітету.

Безпосередня й представницька демократія

Народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні має безумовне й пріоритетне право на здійснення її безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування. Повновладдя народу України здійснюється на основі Конституції України і реалізується через інститути безпосередньої (прямої) демократії та інститути представницької (виборної) демократії.

Інститути безпосередньої демократії забезпечують пряме волевиявлення або безпосереднє здійснення волі громадян у питаннях державного і суспільного життя. Іншими словами, безпосередня демократія – це особиста участь громадян або участь у складі об'єднання громадян в управлінні справами суспільства і держави. Стаття 69 Конституції України фіксує деякі інститути прямої демократії, зазначаючи, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом безпосереднього голосування законів України або інших рішень із важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Референдум є особливим інститутом демократії, одним із засобів демократичного управління державними справами.

Вибори як форма народного волевиявлення ‑ один із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів (Конституція України, ст. 71).

Формами безпосередньої демократії також виступають загальні зібрання громадян, народні законодавчі ініціативи тощо.

Інститути представницької демократії – засіб забезпечення реалізації волі громадян через обраних ними представників – депутатів чи інших виборних осіб. Іншими словами, представницька демократія – це участь громадян в управлінні державою і суспільством не безпосередньо, а через (за допомогою) представників, яких вони обрали в органи держави. Обрані народом особи є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, обов’язкові для виконання на всій території держави. У нашій Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов’язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада України. Громадяни держави можуть створювати й одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави, наприклад Президент України. Населення певної адміністративно-територіальної одиниці шляхом виборів формує також органи місцевого самоврядування (місцеві ради), які приймають рішення, що є обов’язковими у межах відповідної частини території країни і стосуються питань, котрі належать до компетенції такого органу.

Засади виборчого права й види виборчих систем. Виборча система України

Згідно з Конституцією України вибори – це форма прямого народовладдя, волевиявлення народу шляхом таємного голосування з метою обрання Президента України, формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Засади виборчого права:

n вибори є вільними – недопустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати всупереч своїм переконанням, або на догоду іншим особам чи структурам;

n всезагальність виборів – право обирати (активне виборче право) мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18 років, крім осіб, яких суд визнав недієздатними;

n право бути обраним (пасивне виборче право) має свої особливості залежно від виду виборів. Заборонені будь-які обмеження виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду і характеру занять;

n рівність виборчих прав – усі громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах, кожний виборець має лише один голос. Виборчі округи утворюють з приблизно однаковою кількістю виборців;

n пряме виборче право – кандидатів обирають безпосередньо виборці, без будь-яких посередників та проміжних ланок;

n таємність голосування – будь-який контроль за волевиявленням виборців не допускається. Це забезпечується особистим голосуванням виборця в ізольованих кабінах або кімнатах, обладнаних для таємного голосування. При заповненні бюлетеня заборонена присутність будь-кого, крім того, хто голосує.

Виборча система – це порядок формування представницьких органів (верховних, місцевих, регіональних) державної влади, обрання Президента України та здійснення виборцями своїх прав.

Види виборчих систем до представницьких органів:

n мажоритарна (система більшості) – враховують лише голоси, подані за кандидата (або за список кандидатів партії), який отримав абсолютну, відносну або кваліфіковану більшість голосів у виборчому окрузі;

n пропорційна, побудована на принципі дотримання пропорцій між кількістю депутатських місць, які надають окремим політичним партіям, та кількістю голосів, що їх зібрала кожна з партій на виборах (напр., Іспанія, Ізраїль, ФРН);

n змішана, поєднує у собі елементи мажоритарної і пропорційної системи (одну половину депутатів обирають за мажоритарною системою, а іншу – за пропорційною).

Вибори до Верховної Ради України 2006 р. були проведені за пропорційною виборчою системою.

Система органів державної влади за Конституцією України

В Україні державна влада здійснюється за принципом розподілу її на три “гілки” влади: законодавчу, виконавчу та судову (Конституція України, ст. 6).

Розподіл влади можливий лише за умови фактичного забезпечення єдності і взаємозалежності цих основних її “гілок”. Головним у системі розподілу влад є створення механізмів від узурпації влади однією якоюсь її “гілкою”, що є своєрідним застереженням від авторитаризму і тоталітаризму. Конституція України в статті 6 закріплює важливе положення про те, що органи, які уособлюють ту чи іншу “гілку” влади, здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Параметри цих повноважень вписані у відповідних розділах Основного Закону України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України (КУ ст. 75). Розділ ІV КУ визначає правовий статус Верховної Ради України (далі ВР). ВР складається з 450 народних депутатів, обраних на 5 років на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Чергові вибори до ВР відбуваються в останню неділю березня п’ятого року повноважень ВР. Позачергові вибори до ВР призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень ВРУ.

Депутати працюють у ВР на постійній основі. ВР збирається на першу сесію не пізніше, ніж на 30-й день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання ВР відкриває найстаріший за віком народний депутат України. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед ВР присягу.

ВР працює сесійно у формі пленарних засідань ВР і засідань її Президії, постійних комісій та тимчасових спеціальних комісій ВР, що проводяться у період між пленарними засіданнями.

Сесії ВР бувають черговими та позачерговими. Чергові сесії ВР розпочинають роботу першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою ВР на вимогу не менш як 1/3 конституційного складу ВР або на вимогу Президента України.

На першому засіданні ВР на партійній і на позапартійній основі формуються депутатські групи (фракції), які реєструється у Секретаріаті ВР, утворюється погоджувальна рада депутатських груп (фракцій). Для координації роботи парламенту і Президента встановлюється посада Представника Президента у Верховній Раді.

Після визнання ВР повноважень народних депутатів з їх числа:

· обирається Голова ВР та його заступники;

· затверджується перелік і створюються постійні комітети;

· обираються голови постійних комітетів;

· утворюється Президія ВР (очолює Голова ВР);

· утворюється Секретаріат ВР (як робочий орган ВР);

· в разі необхідності – тимчасові спеціальні комісії.

Засідання ВР проводяться відкрито. У цілому ВР у своїй діяльності керується регламентом ВР. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу ВР. Рішення ВР приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народним депутатом особисто.

Голова ВР:

1) веде засідання Верховної Ради;

2) організовує підготовку питань до розгляду на її засіданнях;

3) підписує акти, прийняті ВР;

4) представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організує роботу апарату ВР.

Комітети ВР:

1) здійснюють законопроектну роботи;

2) проводять збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів; організовують слухання цих питань, в тому числі на засіданнях ВР;

3) здійснюють контроль за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів ВР;

4) здійснюють попередній розгляд та підготовку висновків і пропозицій щодо ратифікації та денонсації міжнародних договорів і угод;

5) проводять попереднє обговорення та дають висновки щодо кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються ВР.

Верховна Рада України приймає: закони; постанови; інші акти (заяви, декларації) більшістю від її конституційного складу (за винятком конституційних законів, де необхідно 2/3 голосів депутатів). Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Право законодавчої ініціативи у ВР належить Президентові України, народним депутатам України і Кабінету Міністрів України.

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до КУ в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання ЗСУ та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності КМУ;

12) призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів КМУ, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів КМУ;

13) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

14) здійснення контролю за діяльністю КМУ;

15) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого ВРУ з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови НБУ за поданням Президента України;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради НБУ;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

23) призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;

24) обрання суддів безстроково;

25) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

26) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

27) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

28) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

29) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

30) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису ВРУ та структури її апарату та ін.

Правовий статус народного депутата України регулюється Конституцією України та Законом України «Про статус народного депутата України» (17. 11. 1992 р.). Народний депутат є повноважним представником народу у Верховній Раді (ВР). Він покликаний виражати й захищати інтереси суспільства та своїх виборців.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обраний до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому порядку.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі (ст. 78). Відповідно до Закону «Про статус народного депутата» статус народного депутата несумісний із зайняттям будь-якої іншої виробничої або службової посади, за винятком лише тих, що пов’язані з викладацькою, науковою та іншою творчою роботою.

Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед ВР присягу, текст якої затверджений ст. 79 Конституції України. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної ВР. Після цього депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги, а внаслідок відмови її складати депутатський мандат втрачається.

Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди ВР України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (ст. 80).

Ст. 81 КУ передбачає умови припинення повноважень народного депутата України. Рішення про дострокове припинення повноважень депутата приймає ВР.

Повноваження народного депутата припиняються одночасно з припиненням повноважень ВР, а також у разі:

ü складення повноважень за його особистою заявою;

ü набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

ü визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

ü припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

ü якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

ü невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

ü його смерті.

У ВР народний депутат має право:

· обирати і бути обраним до органів ВР;

· пропонувати питання для розгляду ВР або її органами;

· законодавчої ініціативи у ВР;

· ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про винесення його на народне обговорення або референдум;

· вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них;

· вносити пропозиції та поправки до проектів законів та інших законодавчих актів, а також пропозиції щодо порядку голосування;

· звертатися із запитами, вимагати на них відповіді;

· брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні, та ряд інших.

Народний депутат України у ВР зобов'язаний:

· бути присутнім та брати участь у засіданнях ВР та її органів, до складу яких його обрано;

· виконувати їх доручення, додержувати Регламенту ВР та інших нормативних актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та її органів;

· брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів ВР, рішень її органів;

· інформувати ВР та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень ВР та її органів.

Законом «Про статус народного депутата України» детально врегульовані гарантії депутатської діяльності:

ü недоторканість (не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або затриманий без згоди ВР);

ü забезпечення інформаційними матеріалами та юридичною допомогою;

ü захист трудових прав (після закінчення строку його повноважень надається попередня робота (посада);

ü право позачергового одержання місця в готелі;

ü право на безоплатний проїзд та ряд інших прав.

Згідною з Конституцією України (розділ V) Президент України є главою держави і виступає від її імені, Головою Ради Національної безпеки і оборони України, Верховним Головнокомандувачем ЗСУ. Він – гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання КУ, прав і свобод людини і громадянина.

В Україні пост Президента був введений через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет. Перший Президент України Л. М. Кравчук був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно з проведенням всенародного референдуму, що підтвердив Акт ВР України від 24 серпня 1991 р. про проголошення України незалежною суверенною державою.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця 5 року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період 90 днів з дня припинення повноважень.

Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Дата добавления: 2014-01-04