Структура свідомості. Свідомість і самосвідомість. Душа і дух

Людська психіка і свідомість - дуже складні утворення, що мають складну структуру. Свідомість якнайтоншими і невидимими нитками пов'язана з несвідомим і підсвідомим як елементами людської психіки. У людській психіці розділяють несвідоме і підсвідоме (сукупність психічних явищ і процесів, прихованих від самоспостереження, які відбуваються без участі свідомості, в неусвідомленій формі):

- несвідоме - це біологічно успадкована інформація, біологічні потреби, потяги, інстинкти, фобії і комплекси (пріоритет у дослідженні феномена несвідомого належить австрійському ученому 3. Фройду і його послідовникам);

- підсвідоме (неусвідомлюване) - сукупність несвідомих психічних станів, явищ і дій, які або були, або можуть бути усвідомлені, а саме:

- доведені до автоматизму навики, розумові дії або операції;

- та інформація, яку надають нам наші власні органи чуття (ми насправді усвідомлюємо тільки частину інформації, що надходить із зовнішнього світу);

- інтуїтивні акти творчості (художня, наукова, філософська інтуїція), підсвідоме на цьому рівні тісно переплетено з свідомістю, з творчою енергією відчуттів і розуму людини.

Свідомість - ядро, серцевина психіки людини. Можна виділити три основні сфери свідомості (за роллю їх основних компонентів у регулюванні людської діяльності). До них відносяться:

1) пізнавальна сфера;

2) емоційна сфера;

3) мотиваційно-вольова сфера.

Зразу ж потрібно зазначити, що такий поділ свідомості на три сфери є достатньо умовним. Ці сфери та їх елементи взаємопов'язані, взаємопере-плетені, вони складають єдине ціле.

• Пізнавальна (або когнітивна) сфера виконує у складі свідомості функції отримання і перетворення інформації, виробництва нових знань. Основні форми пізнання - чуттєве споглядання і розумові процеси - орієнтовані, в першу чергу, на зовнішній предметний світ, їх головна мета - адекватне Відображення світу.

- Чуттєве споглядання - здатність до відчуття, сприйняття і уявлення (з їх допомогою людина отримує первинну інформацію про зовнішній світ, про своє власне тіло і про його взаємини з іншими тілами).

- Розумові процеси здійснюються у формах мислення, розсудку, розуму.

Мислення - це здатність зв'язувати образи, уявлення, поняття, визначати можливості їх зміни і застосування, обґрунтовувати висновки. Мислення як логіко-понятійна складова свідомості існує у формі понять, суджень, умовиводів. За допомогою мислення людина виходить за межі безпосереднього, чуттєво даного і пізнає сутності об'єктів. Головною метою тут є пізнання істини.

Мислення як вища форма пізнавальної діяльності має свої рівні - від елементарної розумової діяльності (процеси аналізу і синтезу, індуктивні і дедуктивні способи міркування, проста експериментальна діяльність) до вищих форм понятійного пізнання дійсності.

У традиціях класичної філософії прийнято розрізняти в мисленні розсудок і розум.

Розсудок - це нижчий ступінь логічного освоєння реального світу. Це - мислення з позиції здорового глузду, орієнтоване виключно на конкретний результат, на досягнення певної мети, користі. Розсудок розчленовує, реєструє, описує наявний стан речей, оперує поняттями в межах заданого зразка, норми, правила, не намагаючись усвідомити, зрозуміти самі ці правила і дати їм оцінку. Розсудок - цілком надійний і не замінимий супутник людини в її буденному житті. Але шаблонним, однобічним, негнучким і нетворчим мисленням, яким є розсудок, не може обмежуватися людський інтелект. У пошуку істини, в усвідомленні себе, сенсу речей і подій, у вирішенні складних проблем особистого і суспільного життя людина потребує більш розвиненого і глибокого мислення.

Розум - вищий ступінь логічного пізнання. Він оперує широкими узагальненнями і орієнтований на отримання істини як адекватного відображення об'єктів буття в світі на рівні їх сутності, а не явища.

Розум - це форма усвідомлення самої пізнавальної діяльності, усвідомлення власного шляху до істини. Якщо розсудок лише діє за правилами, нормами і стандартами, то розум задає їх, визначає мету пізнання. Розум пояснює, оцінює, намагається виявити і розв'язати протиріччя, без яких немає процесу пізнання.

Емоційна сфера свідомості - це особистісні, суб'єктивно-психологічні переживання, почуття, спогади, передчуття тощо. Емоційна сфера є виразом стану внутрішнього духовного світу, виразом ставлення людини до об'єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самої себе.

Сфера наших емоцій - це:

- почуття гніву, страху, захоплення, радості, любові і ненависті, огиди, симпатії та антипатії тощо;

- афекти (лють, жах, відчай, передчуття, галюцинації, стреси);

- пристрасті і настрої;

- уява;

- елементарні емоції, пов'язані з сенсорними реакціями (голод, спрага, втома).

• Мотиваційно-вольова (ціннісна) сфера свідомості «відповіда льна» за формування мотивів і цілей діяльності, а також волі як здатності досягати ті цілі.

Дата добавления: 2014-01-04