Що повинен знати командир підрозділу про підлеглого?

Які завдання вирішує індивідуально-виховної роботи в підрозділі?

Система індивідуальної виховної роботи в підрозділі.

Індивідуально-виховну роботу в підрозділах повинні проводити всі, хто має відношення до вишколу і виховання особового складу: командир підрозділу і його заступники, старшини, командири відділень (екіпажів).

Офіцери, прапорщики, сержанти складають свого роду педагогічний колектив підрозділу, колектив вихователів. Прямими його керівниками є командир підрозділу і його заступник з виховної роботи (якщо він призначається по штату).

Ø Первинне вивчення прибулих в підрозділ воїнів, визначення тих, хто потребує більш уважного відношення до себе.

Ø Організація постійного контролю за життям і діяльністю підлеглих, забезпечення об¢єктивної інформації про їх настрої, поведінку.

Ø Забезпечення пильного несення особовим складом гарнізонної, вартової і внутрішньої служби.

Ø Підтримання статутних взаємовідносин між воїнами підрозділу.

Ø Організація допомоги і взаємодії під час бойової та гуманітарної підготовки.

Ø Постійний аналіз виконання морально-етичних норм військовослужбовцями у повсякденній життєдіяльності.

Ø Грамотна дисциплінарна практика, уміле застосування заохочень з урахуванням особливостей воїнів.

Ø Організація роботи з військовослужбовцями схильними до протиправної поведінки.

Ø Постійна і конкретна турбота про збереження здоров¢я особового складу.

Ø Турбота про постійне і повне матеріальне і культурне забезпечення особового складу.

Ø Систематичне вивчення, узагальнення і впровадження передового досвіду індивідуально-виховної роботи.

Ø Створення системи підведення підсумків індивідуально-виховної роботи тощо.

Індивідуально-виховна робота в підрозділі – найважливіший елемент виховного процесу, вивчення особистісних особливостей воїнів і створення згуртованих колективів, здатних успішно виконати будь-які бойові задачі.

v Біографічні дані:

- прізвище, ім¢я та по батькові;

- дата народження;

- освіта;

- сімейний стан;

- вид занять до військової служби;

- умови життя сім¢ї;

- батьки (усі дані).

v Морально-психологічні якості: рівень гуманітарної підготовки, загальний кругозір; відношення до сучасного життя країни, настрій; відношення до служби – на що можна спертися в індивідуальній роботі; дисциплінованість; участь у громадській роботі та відношення до неї; духовні потреби; поведінка в побуті; з ким товаришує, чи є друзі поза межами частини, підрозділу тощо.

v Психологічні особливості: темперамент, пам¢ять, особливості характеру, нахили. увага; вольові якості: цілеспрямованість, самовладання, мужність, ініціативність, наполегливість; мовлення: словарний запас, якість мовлення, змістовність, виразність.

v Фізичний розвиток: загальний розвиток, сила, витривалість, спритність, який вид спорту полюбляє?, чи вміє плавати?, чи має спортивний розряд? Тощо.

v Індивідуальні особливості: егоїст або альтруїст, надмірно довірливий; балакучий, байдужий до служби; може стати “лідером”, може бути тільки “підлеглим” тощо.

Починаючи вирішення виховних завдань з підлеглим, командир (начальник) часто стикається з проблемою вибору найбільш ефективного методу (групи методів) педагогічного впливу.

Це потребує від командира (начальника) максимальної розбірливості в методах індивідуально-виховної роботи у відповідності з соціальними, психологічними, психофізичними особливостями військовослужбовця, а також з його роллю в колективі, авторитетом, особистими домаганнями та цінностними оріентаціями.

У педагогічній логіці формування (розвитку) якостей особистості воїна є два основних етапу індивідуально-виховної роботи: перший – це безпосередній вплив на свідомість підлеглого і його емоційно-почуттєву сферу за допомогою прикладів або конкретних поведінкових зразків; другий – навчання вихованця прийомам і засобам здійснення дій, вчинків, поведінки в різних умовах і ситуаціях.

Методика індивідуально-виховної роботи з особовим складом має притаманні їй педагогічні прийоми, які дозволяють результативно вирішувати задачі формування та розвитку особистості військовослужбовця.

Розглянемо основні прийоми, за допомогою яких реалізується методика індивідуально-виховної роботи командира (начальника) з підлеглими.

Прояв співчуття, уваги, доброти. Прийом орієнтований перш за все на скорочення дистанції педагогічної взаємодії командира (начальника) з воїном, на встановлення взаєморозуміння між учасниками виховного процеса.

Застосування цього прийома індивідуально-виховної роботи доцільно тоді, коли підлеглий опинився в складній для себе ситуації з причини невідповідності особистого потенціалу вимогам ситуації, скоєної ненавмисної помилки, прорахунку або ж обставин, незалежних від його особистих якостей. Прийом діє в тому випадку, коли військовослужбовець відчуває душевний дискомфорт, образу, разгублпеність або загубив віру в свої сили. Тут важливо, щоб військовослужбовець відчув в діях вихователя щирість інепідробну зацікавленість, участь в його долі.

Прохання виконує роль морального тренінга, робить педагогічні відношення командира (начальника) з підлеглим довірливими, більш теплими, посилює взаєморозуміння.

При застосуванні цього прийому важливим є те, як промовлене прохання, з якою інтонацією, якє приховано в ньому особисте відношення командира (начальника) до підлеглого.

Прохання не сумісне з моральним або психологічним тиском на підлеглого, в іншому випадку вона втрачає виховний ефект.

Схвалення, похвала - цей прийом є частиною заохочення як загальнопедагогічного методу виховання. Він є фактором стимулювання ініциативи, заохочення зробленого вибору. –Форми цього прийому виявляються в коротких репліках типу: «молодець», «вірно», «я в вас вірив» або «був впевнений» і т.п., а також в вигляді оцінки з аналізом скоєної дії або вчинку, зробленого вибору або позиції.

Прояв довіри у вихованні має вигляд доручення військовослужбовцю який за своїми якостями не у всьому відповідає вимогам поставленої перед ним практичної задачі. В основі прийому лежить принцип виховання – опора на позитивні риси характеру підлеглого. Іноді буває доцільно нагадати людині про його особисту цінність, про нездійснені ним можливості, які безумовно будуть сприяти підвищенню його авторитету в очах командирів (начальників), співслужбовців.

Але цей прийом працює тоді, коли авторитет вихователя буде безумовним, коли між підлеглим і командиром (начальником) не буде морального протистояння, соціально-психологічної несумісності. Саме тому велике значення при цьому має система умов, які повинен знати і враховувати вихователь. Що це за умови? По-перше, впевненість вихованців в тому, що вихователь доброзичлива і сумлінна людина. По-друге, вихователь має авторитет у підлеглих. По-третє, наявність у вихователя саме тих якостей, які він хоче сформувати або розвинути у підлеглого.

Авансування особистості (термін А.С.Макаренка). Зміст цього прийому в тому, що командир (начальник) надає військовослужбовцю деякі блага, тобто переваги порівняно з його теперішнім станом, як би випереджає майбутній рівень морального розвитку воїна, його удосконалення у спеціальності, громадській роботі. Авансування припускає також деяке завищення оцінки позитивних якостей підлеглого.

Пробачення – скасування покарання за провину, скоєний проступок. Педагогічний сенс прийому в тому, що командир (начальник) в певній ситуації не застосовує покарання, не дивлячись на скоєний проступок. На таке педагогічне рішення вихователя наштовхує аналіз ситуації, ознаками якої можуть бути випадкові, але сильні обставини, душевний стан військовослужбовця, переживання того що сталося і усвідомлення своєї провини воїном і т.п.

Прояв засмучення – прийом який оснований знову ж на авторитеті вихователя. Зміст прийому в тому, що командир (начальник), який виявив недолік у особистості воїна, зниження критеріїв його самооцінки, виражає відношення до цього через зміст слів, мімікою, інтонацією,жестом.

У виборі форми впливу на військовослужбовця справжньою педагогічною майстерністю є застосування нестандартних методів і прийомів виховання.

Аналіз виховної діяльності показує, що серед них можна виділити дві основні групи:

• методи і прийоми, вироблені в процесі особистої виховної практики. Наприклад, підвищенню відвертості підлеглого сприяє проведення бесіди, коли начальник знаходиться разом з ним у важких, екстремальних умовах (на навчаннях, бойовому чергуванні);

• методи і прийоми, засновані на принципі "очікувана реакція - зворотна реакція", сутність яких полягає у несподіваній для підлеглого позитивній оцінці його провини, неправильної поведінки, що викликає у нього позитивний стрес, іноді навіть шоковий стан і допомагає по-новому глянути на себе, зробити переоцінку своїх поглядів і поведінки.

В індивідуально-виховній роботі офіцерам, особливо молодим, важливо не встати на шлях застосування антипедагогічних методів і прийомів, що дають зворотний результат (опора на "дідівщину" у наведенні порядку; колективні покарання; рукоприкладство і т.п.), що підривають віру підлеглих у командира, у його здатність навести статутний порядок правомірними діями.

Важливим компонентом індивідуально-виховної роботи командира є застосування різних видів психолого-педагогічної корекції поведінки військовослужбовців.

При корекції незначних відхилень у поведінці військовослужбовця доцільно використовувати методи комунікативного регулювання:

- комунікативна адаптація - попереднє інформування військовослужбовця про колектив, про людей, з якими він вступає у взаємодію, про можливих чи майбутніх змінах;

- комунікативне включення - встановлення і розширення контактів прибулого в підрозділ воїна з членами колективу.

Особливо це важливо для його взаємин з безпосереднім начальником, їхнє особисте знайомство полегшує службову взаємодію;

- прямий вплив - безпосереднє пред'явлення вимог, наприклад: "У нашому підрозділі не терплять прояву недбалості у виконанні своїх обов'язків";

- ефект "значимих інших" - вплив на військовослужбовця через авторитетних для нього людей: батьків, друзів, земляків;

- виключення альтернативних впливів - негативного впливу на підлеглого, наприклад, з боку негативного лідера і т.п.

При істотних відхиленнях поведінки підлеглого в передконфліктних і конфліктних ситуаціях можуть бути використані наступні види зовнішньої регуляції:

- корекція статусу - роз'яснення військовослужбовцю його службового статусу, його підвищення чи зниження. Наприклад, у ситуації, коли солдат третього періоду служби не бажає прямо чи побічно підкорятися молодшому командиру, що молодше за нього за віком і менш досвідчений, необхідне роз'яснення, що солдат має статус підлеглого;

- корекція самооцінки потрібно при значно зниженому чи завищеному її рівні у воїна;

- корекція рівня сформованості досвіду саморегуляції поведінки досягається створенням умов його підвищення, наданням допомоги підлеглому у формуванні навички вирішення протиріч неконфліктними способами;

- корекція міжособистісних відносин являє собою індивідуальну роботу з військовослужбовцями в передконфліктних (конфліктних) ситуаціях по дотриманню ними загальноприйнятих правил взаємин, надання допомоги у вирішенні протиріч і т.п.;

- корекція негативних властивостей характеру підлеглого (самовдоволення, поблажливість, хвалькуватість, безвідповідальне відношення до виконання службових обов'язків і т.п.). Іноді, навпаки, вимагають корекції такі властивості воїна, як непевність у собі, схильність звинувачувати себе в усьому.

На закінчення назовем ще один прийом якій сприяє реалізації в індивідуально-виховній роботі її основних методів, - це психологічна підтримка. Прийом реалізує такі завдання, як корекція суспільної або групової думки в колективі по відношенню до даного воїна, озброєння його відповідними способами і засобами самозатвердження в колективі, організації спілкування і взаємодії з співслужбовцями, командирами.

Таким чином, можна зробити висновок, що для успішної реалізації в виховному процесі методики індивідуально-виховної роботи командир (начальник) повинен засвоїти зміст даної методики. Разом з тим зрозуміло, що ефективність індивідуально-виховної роботи з підлеглим не буде високою, якщо командир підрозділу не оволодіє всім набором прийомів реалізації методів виховання. Військовий вихователь може разраховувати на успіх тоді, коли досягне досить високого рівня психолого-педагогічної компетентності, здатності побачити і оцінити в підлеглому особистість, індивідуальність і перспективи його розвитку.

Індивідуально-виховна робота приносить вагомі результати тоді, коли одухотворена діловитістю, відданістю інтересам військового колективу, особистою моральною бездоганністю вихователя. Тільки в цьому випадку підлеглі повірять у щирість прагнення командира допомогти їм стати кращими, позбавитися негативних рис характеру, недоліків у поведінці.

Надані тут рекомендації можуть, звичайно, бути доповнені і скоректовані з урахуванням особливостей особового складу і задач, що виконуються підрозділом. Головне ж, що завжди повинно бути присутнім в індивідуально-виховній роботі, - доброзичливість і уміння зрозуміти людину.

Розробив________________________________________________________

(посада, в/звання, науковий ступінь, вчене звання, підпис, ініціали та прізвище)

"____"______________20_____ року.

Дата добавления: 2014-01-04