Форми буття права: ідея права, закон, правове життя

Аналіз правової реальності дає можливість виділити в ньому такі форми буття права, що у сукупності виража­ють динаміку правової реальності:

а) світ ідей: ідея права;

б) світ знакових форм: правові норми і закони;

в) світ взаємодій між соціальними суб'єктами (правове життя).

Це розчленування традиційне й у цілому аналогічно (хоч і не цілком тотожно) розподілу на такі форми чи рівні буття права, як правосвідомість, правові норми і правовід­носини. Єдність цих рівнів і являє собою такий об'єкт, як право. Кожному з цих рівнів відповідає найрозвиненіший опис у відповідних філософсько-правових концепціях. Так, наприклад, ідея права знаходить своє вираження у класичних теоріях природного права, особливо деонтологічного (суб'єктивістського) напряму, правові норми і за­кони — в аналітичній юриспруденції (правовому позити­візмі). Що ж стосується третього рівня — рівня взаємодії між соціальними суб'єктами, то це світ соціальної предметності, у якому право переходить у світ соціальної ре­альності. Цей світ бере участь у формуванні права, у наді­ленні права матеріальним змістом.

Ідея права є вихідним, логічно першим компонентом правової реальності. Тут не ставиться питання про те, що лежить в основі цієї ідеї: природа людини, розум, об'єк­тивний порядок цінностей, соціальні відносини чи воля і мудрість Бога. Ідея права являє собою найзагальніше, абстрактне вираження сутності права, його "проект" чи завдання ("регулятивна ідея"). Вона становить ідеальний аспект буття права, його форму (в аристотелівському розу­мінні).

У структурному плані ідея права припускає наявність:

а) суб'єктивної (антропологічної) компоненти, тобто містить інформацію про те, хто здатний бути суб'єктом права, на кого воно орієнтується. Таким суб'єктом є той, хто вміє відрізнити цінне від нецінного;

б) аксіологічної компоненти, тобто являє собою систе­му цінностей, які реалізуються у праві, що виражається ін­тегрально у понятті справедливості;

в) деонтологічної компоненти, тобто виступає у вигляді ідеї повинності, що виражає єдність прав і обов'язків.

Суб'єкти правотворчості, усвідомлюючи, що люди не можуть чи не хочуть підкорятися релігійним, моральним і навіть найбільш простим культурним нормам, формують той мінімум вимог, який можна підтримувати за допомо­гою організованого насильства. Цей мінімум і є ідеальний зміст права. Якщо взяти його за ідею права, то ідея пере­дує праву, тобто спочатку з'являється уявлення про на­лежне, яке необхідно інституціонально закріпити і підтри­мати силою цього інституту, а вже потім формується реальна правова система.

Правова ідея є даність нашої свідомості, що має визна­чений зміст, що виражає в найзагальнішому плані момент повинності. Ідея права має лише потенційну дійсність, на відміну від позитивного права, але ця потенційність нас­тільки істотна, що задає нормативну силу позитивному праву.

Другим елементом правової реальності є закон (право­ві норми). Позитивне право з'являється насамперед у фор­мі закону (однак не зводиться до нього), який становить конкретно-загальні, формально-позитивні правові норми. Закон являє собою актуалізацію і конкретизацію правових ідей і принципів, крок на шляху до конкретного права, але він ще не є правом у всій його повноті. Це право на певно­му етапі його становлення. Закон — це загальна норма для безлічі можливих випадків. Він існує як судження про на­лежне. До феноменології закону відноситься також те, що він діє як законодавчий акт чи система законодавства (йо­го зовнішня форма), що встановлюється суб'єктом влади, коріниться в авторитеті законодавця.

Правовий закон має різні форми свого буття: правові норми, відносини, свідомість, правосуб'єктність, правові процедури, процесуальні форми, правовий статус і право­вий режим, правовий договір, позов і обвинувачення тощо. Розходження між ними має функціональну, а не сутнісну характеристику. Зміст принципу формальної рівності ви­ражається, наприклад, у правовій нормі — у вигляді пра­вил поведінки суб'єктів права; у правовому відношенні — у вигляді стосунків формально рівних, вільних і незалеж­них один від одного суб'єктів права; у правосвідомості — У формі усвідомлення змісту і вимог принципу права чле­нами даного правового співтовариства; у правосуб'єктності — у формі визнання індивідів (їх об'єднань, спілок) формально рівними, вільними, незалежними один від од­ного суб'єктами правового типу спілкування; у правових процедурах — у формі рівного і справедливого порядку придбання і реалізації прав та обов'язків усіма суб'єктами, дозволу заперечування права тощо. Отже, право існує у всіх цих правових формах, де додержується і застосо­вується принцип формальної рівності.

І, нарешті, випливає аспект правової реальності — це світ соціальних дій, найбільш складний світ, найменш дос­ліджений з позицій філософії. Процес соціальних взаємо­дій виражає таку стадію у здійсненні права, як правореалізація. Центральною фігурою цього процесу є суб'єкт як виконавець норми в його ставленні до інших людей. Ці від­носини виявляються можливими за наявності певних здіб­ностей, якостей людини.

Основною якістю суб'єкта права є здатність визнання ідеї права і здатність психічно-вольового визнання норми, коли остання розглядається як бажана чи небажана для даного суб'єкта. Можна виділити три основні рівні психічно-вольового ставлення суб'єкта до норми: а) нижчий — бажання порушити норму; б) середній — бажання підко­ритися нормі (за розумінням користі чи через страх бути покараним, тобто в цілому — нейтральна позиція); в) ви­щий — цілковите визнання вираженої у нормі цінності.

Саме соціальні суб'єкти, тобто люди та їхні об'єднання, є "важелями", завдяки яким ідея права здійснюється і впливає на життя. Формою такого здійснення є правомір­на поведінка. Здійснення права — кінцева його характе­ристика, що може бути виражена категорією правопоряд­ку. На цьому рівні право як належне переходить у соціальне життя. Отже, найбільш конкретною формою буття права є правильні дії і рішення у конкретній ситуації самого суб'єкта права.

Дата добавления: 2014-01-04