Історичні методи організації навчання

Основні лінії психічного розвитку в процесі навчання й виховання

Психічний розвиток дитини як її цілісний особистісний розвиток здійснюється одночасно по трьох лініях:

• особистісна сфера (розвиток соціальної поведінки, спрямованості, ціннісних орієнтацій, самосвідомості);

• психологічна структура та зміст діяльності (виникнення й розвиток цілей, мотивів діяльності й розвиток їхнього співвідношення, освоювання способів і засобів діяльності);

• пізнавальна сфера (становлення інтелекту, розвиток механізмів пізнавання).

Таким способом людський індивід розвивається відповідно як особистість, суб'єкт діяльності та суб'єкт пізнавання.

У ході організованого навчально-виховного процесу змінюються різні аспекти психічного устрою дитини: відбувається накопичування знань і уявлень учня, удосконалювання та зміна його способів і вмінь виконувати різноманітні дії, формуються нові установки й цінності, мотиви й інтереси, загальні якості особистості. В цілісному розвитку дитини як учня й вихованця необхідно виділяти три основні напрями прогресивних змін:

• розвиток знань і способів активності в ході навчання;

• розвиток психологічних механізмів застосування засвоєних способів дій, насамперед таких узагальнених прийомів розумової діяльності, як абстрагування, порівнювання, узагальнювання, аналіз, синтез і перенос, які проявляються в різних видах (навчальні предмети) і навіть типах діяльності;

• розвиток загальних якостей особистості (особистісної спрямованості, психологічної структури діяльності, свідомості й мислення).

Авторитетний англійський спеціаліст у галузі педагогічної психології Дж. Брунер звертає увагу на три основні методи навчання молодого покоління: виробляння складових компонентів навичок поведінки в процесі гри, навчання в контексті діяльності, абстрактний метод школи.

Процес гри дітей побудований безпосередньо за зразком поведінки дорослих — гра в полювання, у вождів, торгівлю або домогосподарство, дочки-матері. Цей спосіб ігрового навчання є спільним у людини з тваринами. Зокрема, автор спостерігав численні ігри вищих приматів — бабуїнів, — тварин із високорозвиненими суспільними відносинами, в ході яких мавпенята в ігровій взаємодії з однолітками відпрацьовували дві моделі поведінки: пануючого самця та охоронниці дітей — самки. При цьому як особливість тваринних ігор відзначається практична відсутність впливу на ці ігри дорослих мавп. У племені архаїчної народності мисливців — збирачів канг психолог відзначає істотно більший діапазон дитячих ігор. До того ж, для них характерна безперервна взаємодія з дітьми дорослих і підлітків. Дорослі й діти граються, танцюють і співають разом. Окрім того, діти часто беруть участь і в ритуальних обрядах дорослих, які також по суті мають ігрову природу (першої стрижки волосся, самостійного в полювання хлопчиком антилопи), які потім постійно імітують у своїх іграх. У результаті такого ігрового навчання кожен чоловік знає все, що повинен знати чоловік, кожна жінка — те, що їй потрібно знати для життя в спільноті: господарські навички, обряди, міфи, права та обов'язки.

Поруч з ігровим методом навчання в первісних народів великого поширення набув і метод навчання в контексті діяльності. Прекрасний приклад описання такого методу знаходимо в записках Миколи Міклухо-Маклая про своєрідність обробітку землі у папуасів Нової Гвінеї. У цьому процесі брало участь усе населення племені. Як знаряддя вони використовували палиці та власні руки. Дорослі чоловіки великими палицями вивертали брили землі, жінки й підлітки меншими палицями розбивали їх на менші грудки, а діти, навіть зовсім маленькі, під керівництвом доросліших розтирали такі грудки на порох. З віком діти поступово переходили з кінця описаного технологічного ланцюга наперед, поступово опановуючи необхідні для відповідної роботи навички.

Абстрактний метод школи. З розвитком цивілізації знання і навички, які накопичує культура, значно перебільшують можливості передавання їх окремою людиною в безпосередній взаємодії з підростаючими членами спільноти. Як наслідок розвивається економніша техніка навчання молоді, яка спирається на розповідь поза контекстом замість показу в контексті. Такий спосіб є абстрактним у розумінні двох значень. По-перше, способом передавання знань у ньому виступає слово, поняття в усній або письмовій формі, яке само по собі вже є абстракцією. По-друге, знання, які повідомляються в такій школі, в силу їхньої ретроспективно-узагальнюючої природи мають тенденцію відриватися від потреб реального життя сучасного їй суспільства і таким чином ставати незатребуваними. У найгіршому варіанті таке формальне навчання перетворюється в обряд безглуздого неусвідомленого зубріння учнями під тиском педагога застарілих істин, застосування яких утратило практичний смисл. Разом з тим при правильній зацікавленій організації навчання такого роду абстрактність може визволити дитину від артефактів безпосереднього впливу буденної дійсності, допомогти їй уникнути засвоєння неперспективних, хибних тенденцій цієї дійсності. Селекція змісту навчання, побудована на принципі єдності історичного й логічного, дає змогу зосередити увагу на передаванні молодому поколінню й засвоюванні ним найсуттєвіших здобутків цивілізації, на повноцінному розвитку його інтелектуальних можливостей.

Дата добавления: 2014-01-04