Поняття і предмет земельного права

План лекції

ТЕМА №1 «Предмет, методи, принципи та система земельного права».

Передмова

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

Сумська філія

Кафедра юридичних дисциплін

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник (завідувач) кафедри

____________________________

(назва кафедри)

_____________ _______________

(підпис) (П.І.Б.)

_____________________

(дата, місяць, рік)

з дисципліни « Земельне право»

за темою Предмет, методи, принципи та система земельного права

Галузь знань 0304 Право

Напрям підготовки (спеціальність) 6.030401 Правознавство

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр

м. Суми

2012р.

_________________________________________________________ (рекомендації Методичної ради ХНУВС) Методичною радою Харківського національного університету внутрішніх справ _______________________ Протокол № _______ (дата, місяць, рік)

_________________________________________________________ (рекомендації Вченої ради ННІ) Вченою радою навчально-наукового інституту ______________________ (назва ННІ)   ________________________ Протокол № _______ (дата, місяць, рік)

Рецензент: Кравцова Т.М. – д.ю.н., професор, професор кафедри юридичних наук Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ.

Розробник: Мельник К.В. – викладач кафедри юридичних наук Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ. – Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, 2012.

©Мельник К.В., 2012.

© Сумська філія

Харківського національного університету

внутрішніх справ

1. Поняття і предмет земельного права

2. Методи регулювання в земельному праві

3. Принципи земельного права

4. Співвідношення земельного права із суміжними галузями права

5. Система земельного права

Література:

Основна:

1. Земельне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 632 с.

2. Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін..; За ред. М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.

3. Земельне право України: Підручник / За ред.. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. – Вид. 2, перероб. і доп. – К.: Істина, 2009. – 600 с.

4. 31. Земельне право: Підручник / За ред.. В.І. Семчика, П.Ф. Кулинича. – К.: Істин, 2006. – 545 с.

5. 32. Титова Н. Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти // Право України. – 2002. - № 4.- С. 70 – 78.

Нормативна:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30 (28.06.96), ст. 141.

2. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2002, № 3 – 4 (25.10.01)

3. Закон України «Про плату за землю» // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 38 (22.09.92)

Земельне право як галузь права становить сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини. Для виокремлення самостійної галузі в системі права необхідна наявність предмету і методу правового регулювання, кодифікаційного акту законодавства й об'єктивної зацікавленості суспільства у ньому. Головним критерієм такого виокремлення є наявність спеціального, особливого предмета правового регулювання.

Предметом земельного права, як і будь-якої іншої галузі права, є визначене коло суспільних відносин, що регулюються його нормами.

Щоб стати предметом особливої галузі права, ці відносини повинні мати специфіку, яка відрізняла б, їх від суспільних відносин, врегульованих нормами інших галузей права.

Земельні відносини, виступаючи самостійним видом суспільних відносин, мають певну специфіку, яка обумовлена специфікою їхнього об'єкта — землі.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу (ЗК) України земля є основним національним багатством. Термін "земля" може розглядатися в різних аспектах — як природний об'єкт, планета (земна куля), частина космічної системи. Як земна куля (планета) земля є об'єктом правового регулювання міжнародного права. Водночас вона може розглядатися як середовище проживання людини, що охоплює земну і повітряну оболонку земної кулі, її надра, поверхню і ландшафт, тваринний і рослинний світ. У іншому значенні земля є об'єктом правового регулювання екологічного і природноресурсового права. У цьому значенні зазначений термін виступає тоді, коли земля розглядається як об'єкт правового регулювання земельного права. При цьому під терміном "земля" розуміється розташована над надрами частина земної поверхні, яка називається ґрунтовим шаром і розташована у межах території, на яку поширюється суверенітет держави.

Як об'єкт природи земля володіє унікальними для людини і суспільства властивостями. Вона є основою життя та діяльності людей, які на ній проживають. Як природний об'єкт земля має такі найважливіші функції: вона є засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві та просторовим базисом для розміщення будинків, будівель і споруд, Земля існує незалежно від волі людини як загальна умова і предмет людського життя. Вона є просторовим базисом як для розміщення різних об'єктів, так і для таких природних об'єктів, як ліси, води, рослинність тощо.

Характерними рисами землі як природного ресурсу є її незамінність, обмеженість у просторі, локальність і нерухомість. Незамінність дістає вияв у тому, що земля незамінна для людського суспільства, для всіх поколінь людей. Про обмеженість у просторі свідчить той факт, що площа землі чітко фіксована і не може бути збільшена людьми залежно від їх потреб. Вони користуються певною територією, що обумовлено самою природою. Ця риса відображена в одному з головних принципів земельного права — принципі раціонального використання земель. Локальність пояснюється тим, що кожна земельна ділянка знаходиться у певній географічній точці незалежно від зміни землевласників чи землекористувачів.

Земельна ділянка як природний об'єкт не може бути переміщена в іншу частину земної поверхні, оскільки має фіксоване положення, тобто є нерухомою.

Однією з найважливіших характеристик землі як засобу виробництва є її ґрунтова характеристика. Адже їй притаманна така унікальна властивість, як родючість. Тому земля відіграє особливу роль у сфері сільськогосподарського виробництва, де основним об'єктом її використання є фунти. Родючість значною мірою визначає споживну вартість землі, її корисність і здатність у поєднанні з працею бути джерелом одержання сільськогосподарської і лісової продукції.

Аналіз норм земельного законодавства свідчить про те, що регулювання земельних відносин ґрунтується на: поєднанні використання землі як природного ресурсу, територіального базису і основного засобу виробництва; на різноманітті форм власності на землю та інші природні ресурси; на достатніх повноваженнях органів державної влади та органів місцевого самоврядування з регулювання земельних відносин на своїх територіях; на рівності учасників земельних відносин у захисті своїх прав на землю; на неприпустимості втручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; на державному управлінні землями незалежно від форм власності та інших прав на землю.

У земельному законодавстві є норми, які регулюють відносини, що мають характер цивільно-правових: договорів із земельними ділянками, спадкування, відшкодування збитків тощо. Такі відносини можуть регулюватися нормами цивільного законодавства лише тоді, коли вони не врегульовані земельно-правовими нормами. Таким чином, предметам земельного права є суспільні відносини, обумовлені специфічними властивостями землі як їх об'єкта у тій частині, у якій вони регулюються нормами земельного права1.

Земля стає об'єктом земельних відносин тому, що використовується людьми, які привласнюють продукти землі і використовують її корисні властивості. При цьому земля продовжує залишатися об'єктом природи. Особливості земельних відносин полягають в тому, що їх виникнення і розвиток безпосередньо пов'язані з об'єктивними закономірностями розвитку людського суспільства і суспільного виробництва.

Земельне право виходить із множинності суб'єктів права власності на землю і видів прав на земельні ділянки. Воно регулює поведінку суб'єктів земельних прав у сфері раціонального використання та охорони землі, земельного обігу, встановлює порядок діяльності державних органів щодо організації раціонального використання Й охорони земель, а також захищає права та інтереси громадян і юридичних осіб, пов'язані з використанням земельних ділянок у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Усе викладене вище дає підстави зробити висновок про те, що земельне право є самостійною галуззю права, яка становить систему правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, їх охорони від негативного впливу, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю і додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин.

Дата добавления: 2014-01-04