Правовий режим земель оборони

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЗКУ, ст. 1 ЗУ «Про використання земель оборони»,

«Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.»

Як зазначає О. М. Пащенко, користувачами земель оборони можуть бути «установи, підприємства, організації і військово-навчальні заклади, які належать таким силовим структурами, як Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, Адміністрація Державної прикордонної служби, війська Цивільної оборони, а також правоохоронні органи». Такий висновок науковець робить на підставі положень ст. 12 ЗУ «Про оборону України», згідно із ч. 1 якої:

«Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень також Державна прикордонна служба України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, а також відповідні правоохоронні органи.»

На думку вченого, з огляду на викладене, поняття «землі оборони» та «землі силових структур» потребують чіткого законодавчого визначення.

За даними Держкомзему України, на 01.01.2007 у користуванні силових структур України (Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Держдепартаменту України з питань виконання покарань) знаходилося 517,9 тис. га земель, з них лише на 1156 ділянок площею 237,8 тис. га (46 %) видано державні акти на право постійного користування.

Пропонується «передати в народне господарство» із користування цих структур 100,58 тис. га земель, які використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням (54 % з них – землі сільськогосподарського призначення). Необхідно здійснити роботи по розмінуванню та рекультивації порушених земель військових полігонів, зокрема: Цурюпінського авіаційного (19,5 тис. га) в Херсонській, Тарутинського загальновійськового (24,2 тис. га) в Одеській та авіаційного «Буща» (735,7 га) в Рівненській областях.

Розмір окремих земельних ділянок «визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації» (ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про використання земель оборони»).

Ст. 173 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого ЗУ від 24.03.1999, встановлюються вимоги щодо утримання району розташування військової частини, території військового містечка та прилеглих до нього вулиць. Ст.ст. 342-344 встановлюють класифікацію, структуру та вимоги до утримання парків («територія, обладнана для зберігання, обслуговування, ремонту і підготовки до бойового застосування озброєння, бойової та іншої техніки» – ст. 342). Ст. 368 Статуту визначає вимоги до утримання території полігону. Окремим додатком 18 до Статуту є Правила розбивки табору, які передбачають вимоги до його розміщення та організації території. Статутом передбачена заборона пропуску на територію військових об’єктів сторонніх осіб, що є правомірним обмеженням права загального землекористування.

Ч. 3 ст. 77 ЗКУ передбачене зовнішнє зонування земель оборони - створення навколо оборонних об’єктів захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування. На жаль, спеціальний ЗУ «Про використання земель оборони» (ч. ч. 3, 4 ст. 3) лише відтворив це положення, не конкретизувавши режиму відповідних зон та порядку їх встановлення.

Особливістю правового режиму земель оборони є те, що вони можуть перебувати лише в державній та комунальній (під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення) власності (ч. 2 ст. 77, п. «в» ч. 4 ст. 84 ЗКУ). ЗУ «Про використання земель оборони» передбачає, що землі оборони використовуються відповідними суб’єктами на титулі постійного користування (ч. 1 ст. 2), проте також передбачає (ст. 4) можливість надання таких земельних ділянок у вторинне користування для сільськогосподарських потреб:

«Військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.»

Ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про використання земель оборони» містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися КМУ. На сьогодні КМУ таких особливостей не визначив. Натомість, діє наказ Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483 «Про затвердження «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями» і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України».

Особливістю управління у сфері використання, охорони та відтворення земель оборони є існування Державного департаменту надлишкового майна та земель, що є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міноборони і йому підпорядковується (див. Положення про Державний департамент надлишкового майна та земель, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1102). До завдань Департаменту входить підготовка пропозицій щодо використання земель оборони, здійснення контролю за цільовим використанням земель оборони, участь у проведенні інвентаризації земель оборони (п. 3 Положення).

Хоча закон прямо не відносить прикордонну смугу до земель оборони, поза сумнівом, землі в межах цієї смуги мають специфічний правовий режим, що має багато спільного із режимом земель оборони. Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про використання земель оборони»,

«Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.»

Ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про державний кордон України» передбачено, що

«Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.»

На підставі ст. 22 ЗУ «Про державний кордон України» КМУ прийняв постанову від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим», якою передбачив порядок встановлення та режим прикордонної смуги.

Загалом, слід погодитися з О.М. Пащенком у тому, що правове регулювання правового режиму більшості різновидів земель оборони на сьогодні відсутнє, а ЗУ «Про використання земель оборони» не відповідає своїй назві.

8. Правовий режим земель « іншого призначення »

Легальне визначення даного різновиду земель та його складу відсутнє. За логікою побудови ЗКУ, т. з. «землі іншого призначення» – це землі, що не охоплюються визначеннями інших категорій земель та інших видів земель в межах категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

На наш погляд, виділення таких земель свідчить про принципову нежиттєздатність ідеї про тотальний поділ усіх земель на категорії та використання всіх земель відповідно до цільового призначення.

На думку В.І. Андрейцева, до земель, що не знайшли відображення у законодавчій класифікації, можна віднести землі «культового (церковного) фонду, … космічного забезпечення, державного матеріального резерву, водно-болотних угідь та торф’яного фонду, родовищ корисних копалин, мисливського фонду та підвищеної екологічної небезпеки».

Закон не містить узагальнюючих положень відносно земель «іншого призначення». Так, у ЗКУ положення про землі «іншого призначення» відсутні зовсім. На наш погляд, правовий режим земель «іншого призначення» має загальні риси, притаманні режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (див. вище питання 2 даної теми). Специфічні положення щодо окремих земель «іншого призначення» розкидані по численним нормативно-правовим актам.

Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про державний матеріальний резерв», земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти системи державного резерву, «є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження».

Вважаємо, що до земель «іншого призначення» можуть бути віднесені, наприклад, земельні ділянки, відведені для розміщення полігонів твердих побутових відходів. На сьогодні земельні відносини, що виникають при влаштуванні та експлуатації полігонів, регулюються практично виключно на підзаконному рівні – насамперед, ДБН В.2.4-2-2005 «Полігони твердих побутових відходів. Основні положення проектування», де передбачені детальні правила розміщення полігонів (розділ 2), внутрішня структура та зонування території полігону (п. п. 3.10-3.56), вимоги до санітарно-захисної зони полігону (п. п. 3.57-6.58), спеціальні вимоги до рекультивації земель після закриття полігону (п. п. 3.115-3.133). Зокрема, встановлено, що територія полігону поділяється на такі елементи: (1) під’їзну дорогу, (2) ділянку складування твердих побутових відходів, (3) господарську зону, (4) інженерні споруди і комунікації; детально визначається режим території кожного з елементів.

Площа земель під твердими побутовими відходами перевищує 3 тис. га і включає 727 полігонів, з яких 35,5 % не відповідають нормам. Крім того, багато лісів, узбіч доріг, будівельних майданчиків перетворено на несанкціоновані сміттєзвалища. За оцінками природоохоронних органів, площа земель під такими об’єктами перевищує 160 тис. га.

Окремою і достатньо гострою проблемою є правовий режим земельних ділянок, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації в Україні. Формально ці ділянки не підпадають під поняття жодної із «типових» категорій земель, у т. ч. і під поняття земель оборони, оскільки ЧФ РФ не є «військовим формуванням, утвореним відповідно до законодавства України». Такі ділянки на сьогодні фактично знаходяться поза правовим полем України, і на даний час стоїть завдання хоча б про їх інвентаризацію. За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2007 по Автономній Республіці Крим проінвентаризовано 521 земельну ділянку, загальна площа яких за уточненими даними складає 17980,65 га.

Дата добавления: 2014-01-04