Теорії спеціалізації регіональної економіки

ТЕОРІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА її ОСНОВНІ НАПРЯМИ

Лекція №2.

Теорія абсолютної переваги. Більшість економістів вважали, що джерелом багатства території є нееквівалентний обмін. Цей напрям економічної думки одержав назву "меркантилізм". Вважаючи, що багатство території визначається кількістю золота й срібла, меркантилісти припускали, що зовнішня торгівля повинна повністю забезпечувати його накопичення.

Цю теорію одним з перших почав критикувати представник англій­ської класичної економічної теорії Адам Сміт (1723—1790). Він довів, що добробут території залежить не стільки від кількості золота й сріб­ла, скільки від рівня розвитку виробництва за рахунок поділу праці й кооперації.

Спеціалізація регіону в зовнішній торгівлі повинна ґрунтуватися на принципі абсолютної переваги. Відповідно до цього принципу, регіон експортує ті товари, які він виробляє із меншими витратами, й імпортує ті, які виробляють інші регіони з меншими витратами. При цьому виробники повинні діяти в умовах конкуренції й невтру­чання держави в економіку.

Теорія абсолютної переваги чітко показувала, як повинна здійсню­ватися зовнішня торгівля, якщо регіон має абсолютну перевагу. Однак вона не давала відповіді на питання, яким чином можуть брати участь у зовнішній торгівлі регіони, які не володіють такою перевагою. Відпо­відь на це питання отримали у рамках теорії "порівняльної переваги".

Теорія порівняльної переваги. Інший представник класичної шко­ли Давид Рікардо (1772 –1823) розвинув теорію абсолютних переваг і показав, що торгівля може бути взаємовигідною, навіть якщо один з регіонів не має абсолютної переваги у виробництві конкретних то­варів.

Принцип порівняльних переваг полягає в тім, що регіони повинні спеціалізуватися на виробництві товарів, які вони можуть випускати з найнижчими витратами порівняно з іншими регіонами. На вироб­ництві саме такого товару, відносно вигіднішого порівняно з витра­тами на інші товари, і варто спеціалізуватися. Навіть у цьому випад­ку виробнича спеціалізація забезпечуватиме економічний ефект. Можливі й протилежні варіанти. В умовах кращого становища регіо­ну у виробництві кількох товарів йому варто спеціалізуватися на випуску лише одного, з якого ця перевага максимальна.

Теорема Хекшера – Оліна. Основним фактором, що впливає на
виробництво товарів, А. Сміт і Д. Рікардо вважали працю, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості. З появою різних варіантів теорії факторів виробництва, яка виділяє три основні фактори – працю, землю і капітал, послідовники класичної політекономії (так звані неокласики) почали пояснювати міжнародну торгівлю через теорію факторів виробництва. У 20–30-ті роки XX ст. найбільший внесок
у теорію міжнародної (міжрегіональної) спеціалізації зробили швед­ські вчені Елі Хекшер та його учень Бертіл Олін. Вони створили тео­рію, яка згодом одержала назву теореми Хекшера – Оліна. Згідно з цією теоремою, кожна країна (регіон) експортує ті товари, для ви­робництва яких вона має відносний надлишок факторів виробництва, й імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів. Теорія Хекшера – Оліна включає кілька положень, які стосуються особливостей функціонування факторів виробництва. По-перше, вона допускає поступове зменшення величини граничної корисності кожної додаткової одиниці фактора виробництва. По-дру­ге, теорема Хекшера – Оліна передбачає однакову структуру спожи­вання, однакові смаки та уподобання населення, однакові виробничі умови, незмінні тарифи, транспортні й інші витрати.

Концепцію Хекшера – Оліна розвинув відомий американський еко­номіст Пол Самуельсон. Він довів, що в результаті взаємної торгівлі відбувається вирівнювання не лише відносних цін на товари, а й аб­солютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва. Під гомогенністю капіталу розуміють капітал, який характеризується однаковою продуктивністю та ризиком, а гомогенність праці перед­бачає працю, що характеризується однаковим рівнем підготовки, освіти і продуктивності.

Так, відомий американський економіст російського походження Василь Леонтьєв двічі проводив такі розрахунки і доходив висновку, що теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера – Оліна не підтверджується, оскільки трудонасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені – трудомістку [82]. В літературі цей висновок одержав назву "парадокс Леонтьєва".

Моделям Хекшера – Оліна – Самуельсона, як і багатьом іншим сучасним неокласичним концепціям зовнішньої торгівлі, протистоять новітні теорії, які не пов'язані з теорією порівняльних переваг і тео­рією співвідношення факторів виробництва.

Дата добавления: 2014-01-04