Загальна характеристика джерел екологічного права

ТЕМА: ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

Висновок

Отже, давньокитайська філософія розробила цілу низку впливових філософських ідей та запровадила у пізнання та мислення важливі філософські поняття; в цілому вони дозволяли осмислювати людину в її єдності із засадами та універсальними законами світу, а також орієнтували людину в сфері суспільно-політичного життя.

Філософську думку Стародавнього сходу відрізняє мистецько- образний, притчевий, афористичний стиль самовиявлення. У філософській дуці Стародавнього Сходу розроблені глибокі та оригінальні уявлення про світобудову, вихідні початки буття. При тому людина органічно вписується у світову цілісність, намагаючись виконати повеління вищих законів світу, змінити себе, ввести у стан гармонійної досконалості. Ефект несподіваної, непередбачуваної парадоксальності надихає на зацікавлене, але не утилітарне заглиблення у людську духовність, збуджує інтерес до філософських роздумів.

План:

1.Загальна характеристика джерел екологічного права

2. Закони як джерела екологічного права

3. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права

4. Міжнародно-правові акти як джерела екологічного права

Джерела права являють собою зовнішню форму вираження правотворчої діяльності держави, з допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконання. Найбільш поширеним в Україні видом джерела права є нормативно-правові акти органів державної влади, які містять правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин.

Під нормативно-право­вими актами слід розуміти акти органів державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюють­ся чи скасовуються правила поведінки суб'єктів правовідносин у суспільстві. Саме цим нормативно-правові акти відрізняються від актів застосування права та від інших індивідуальних актів, розрахо­ваних на одноразове застосування (дію), тобто «прив'язаних» до пев­них суб'єктів чи до конкретних обставин місця і часу.

Наявність відповідних джерел права, тобто нормативно-правових актів, що регулюють ті чи інші суспільні відносини, є свідченням існування відповідної самостійної галузі права. В Україні, як відомо, прийнята і діє велика кількість таких актів, які регулюють суспільні екологічні відносини і в своїй сукупності складають екологічне пра­во як самостійну галузь вітчизняного права.

Отже, джерелами еко­логічного права с прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які, містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини відповідно до сучасної екологічної полі­тики держави.

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права Украї­ни не є однорідними. Їх структура відображає складність, структуровану ієрархічність системи законодавства країни в цілому і охоплює правові акти різної юридичної сили та правової спеціалізації. Такі акти відображають структуру державної (публічної) влади, правовий статус і компетенцію органів, що їх видають, а також характер самих актів. Вони як джерела екологічного права знаходяться між собою в суворій ієрархічній підпорядкованості і взаємозалежності.

Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, їх можна роз­поділити на дві групи.

До першої групи входять акти, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за ха­рактером екологічних відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути Закон України від 16 червня 1992 року «Про природно-заповід­ний фонд України», Закон України від 3 березня 1993 року «Про тва­ринний світ» тощо.

Екологічні нормативно-правові акти, які входять до складу пер­шої групи, можна умовно назвати спеціалізованими. Вони становлять переважну більшість актів як джерел екологічного права. Разом з тим суспільні екологічні відносини регулюються й нормативно-правови­ми актами, основне призначення яких полягає в регулюванні інших суспільних відносин (господарських, адміністративних та ін.) і які містять правові норми, присвячені регулюванню певних екологічних відносин або їх сторін. Саме ці акти складають другу групу. До нор­мативно-правових актів цієї групи належить Закон України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування», Закон України від 14 лютого 1992 року «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство» та інші. Поява зазначених актів є відображенням об'єктивного процесу екологізації господарського за­конодавства України, хоча в умовах сучасної економічної кризи роз­виток цього процесу дещо зупинився.

Масив нормативно-правових актів, всі або більшість правових норм яких спрямовані на регулювання суспільних екологічних відно­син, також не є однорідним. У його структурі можна виділити за­гальні й поресурсові екологічні нормативно-правові акти. До чис­ла перших належать акти, спрямовані на охорону та використання навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об'єкту екологічних правовідносин. Такими актами є, наприклад, За­кон України від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Конвенція про охорону біологічного різноманіття, ратифікована Верховною Радою України 29 листопада 1994 року.

Поресурсовими нормативно-правовими актами є акти, що регу­люють суспільні екологічні відносини, об'єктом яких виступають ок­ремі види природних ресурсів: води, ліси, земля, рослинний і тварин­ний світ тощо. До поресурсових нормативно-правових актів нале­жать, наприклад, Кодекс України про надра, Закон України від 16 жовтня 1992 року «Про охорону атмосферного повітря», Правила відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року, та інші акти.

Важливою особливістю екологічного права України є високий ступінь кодифікованості джерел екологічного законодавства. Основ­ним галузевим актом екологічного законодавства є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Його голов­не завдання полягає у встановленні вихідних, принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природ­них ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. І хоча за формальними ознаками зазначений Закон не можна вважати ні осно­вами екологічного законодавства, ні екологічним кодексом, він знач­ною мірою виконує функції, характерні для кодифікованих норматив­но-правових актів, що комплексно регулюють той чи інший вид сус­пільних відносин.

Наявність кодифікованих правових актів характерна для поресурсового екологічного законодавства. У його складі діють Земельний кодекс України, прийнятий 18 грудня 1990 року (у редакції від 13 березня 1992 року), Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року. Крім того, у структурі екологічного законодавства України діють такі спеціалі­зовані поресурсові закони, як Закон України від 3 березня 1993 року «Про тваринний світ» та Закон України «Про охорону атмосферно­го повітря», які комплексно регулюють суспільні екологічні відноси­ни у сфері відповідно використання і охорони тваринного світу та ат­мосферного повітря. Нині некодифікованими залишаються правові норми, якими регулюються питання використання й охорони природ­них (типових) та антропогенних (окультурених) ландшафтів та дея­ких інших природних об'єктів.

Подальше удосконалення екологічного законодавства України тісно пов'язане з проведенням кодифікаційних робіт у тих галузях поресурсового екологічного законодавства, які ще не стали через ті чи інші причини предметом систематизації та кодифікації.

Джерела екологічного права поділяються також на закони й підзаконні акти. В основу такого поділу покладена юридична сила норма­тивних актів. Маючи найвищу юридичну силу, закони посідають цен­тральне місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші норма­тивні акти видаються на основі, у розвиток і на виконання вимог законів. У зв'язку з цим останні називаються підзаконними актами.

Верховенство законів в ієрархічній структурі законодавства Ук­раїни означає, що:

1)всі інші правові акти повинні виходити із законів і не суперечити їм; у разі розходження норм закону і підзаконного акту пріори­тет мають норми закону;

2)закони приймаються єдиним законодавчим органом держави —
Верховною Радою України і не підлягають затвердженню будь-яким
іншим державним органом;

3)ніхто не вправі змінити чи скасувати закон, крім органу, який
затвердив його.

Слід зазначити, що законодавчій практиці України відомі й інші, крім законів, нормативно-правові акти, що мають силу закону. Справа в тому, що в період з 21 грудня 1992 року по 21 травня 1993 року з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних з проведенням ринкових реформ, Верховна Рада тимчасово делегувала ряд своїх по­вноважень у сфері законодавства Кабінету Міністрів України. Зокре­ма, згідно з Законом України від 18 листопада 1992 року «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень вида­вати декрети у сфері законодавчого регулювання»¹ здійснення регулю­вання взаємин у галузі раціонального використання природних ре­сурсів й охорони навколишнього середовища тимчасово (на 6 місяців) було передано Верховною Радою України Кабінету Міністрів Украї­ни. Протягом зазначеного періоду Кабінет Міністрів прийняв цілий ряд декретів, які мають силу закону. Деякі з них є джерелами еколо­гічного права. Так, наприклад, 26 грудня 1992 року був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок». Проте регулювання суспільних відносин декретами, що мають силу закону, — це виняток з загального правила.

Декрети Кабінету Міністрів України, прийняті у встановленому порядку, є обов'язковими для виконання на всій території України. Ними не тільки вводились у дію нові правила поведінки, але й була зупинена в цілому або в окремих частинах дія ряду законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України, зокрема деякі статті Земельного кодексу України. Після припинення повноважень Кабінету Міністрів України щодо видання декретів останні можуть бути змінені чи ска­совані тільки законом, прийнятим Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права поділя­ються також на акти органів законодавчої й виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також інші джерела екологічного пра­ва. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади прий­має, крім законів, нормативно-правові акти у формі постанов.

Як правило, цими актами уточнювались строки й порядок введен­ня в дію законів. Однак ряд постанов Верховної Ради України мають характер самостійного нормативно-правового акта і виступають дже­релом екологічного права. До таких актів належить, наприклад, по­станова Верховної Ради від 29 жовтня 1992 року «Про Червону кни­гу України», якою затверджено Положення про цю книгу.

Значну роль у галузі правотворчості відіграє Президент України. У межах своєї компетенції і на основі Конституції та законів Украї­ни він видає нормативні укази і розпорядження (у тому числі й з пи­тань регулювання екологічних відносин). Він фактично виступає організатором і гарантом стабільності відносин природокористуван­ня. Наприклад, 8 серпня 1995 року було видано Указ Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Кабінет Міністрів України на основі й на виконання Конституції та законів, указів і розпоряджень Президента України видає поста­нови й розпорядження, які є обов'язковими для виконання усіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами й громадянами. Так, Кабінетом Міністрів України прийнято постано­ву від 19 квітня 1993 року «Про порядок визначення і відшкодуван­ня збитків власникам землі й землекористувачам».

Прийняті екологічні закони в багатьох випадках містять прямі розпорядження Кабінету Міністрів урегулювати конкретні взаємини. Це підвищує роль урядових постанов. Наприклад, виконуючи пряме розпорядження ст. 24 Земельного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про оренду землі», Кабінет Міністрів постановою від 25 грудня 1998 року затвердив Порядок державної реєстрації договорів оренди землі.

Джерелами екологічного права виступають акти відповідних міністерств, державних комітетів, відомств, органів господарського управління й контролю, на які законодавством покладено функції організації раціонального природокористування, а також охорони навколишнього природного середовища. До таких органів належать Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет лісово­го господарства України та інші відомства.

Відомчі підзаконні акти нормативного характеру видаються, як правило, з питань, віднесених до компетенції відомства, але нерідко мають міжвідомчий характер. Найчастіше вони іменуються постано­вами, наказами, інструкціями тощо. Наприклад, Міністерством охо­рони навколишнього природного середовища 12 березня 1993 року затверджено Інструкцію про порядок встановлення лімітів на вико­ристання природних ресурсів у межах територій і об'єктів природ­но-заповідного фонду загальнодержавного значення. Ця Інструкція має міжвідомчий характер. Нерідко такого роду нормативно-правові акти приймаються зазначеними відомствами спільно. Саме так була затверджена Інструкція щодо розмежування повноважень з контро­лю за здійсненням заходів, пов'язаних з охороною і раціональним ви­користанням надр, яка затверджена 30 листопада 1995 року спільним наказом Мінекобезпеки, Держнаглядохоронпраці, Держкомгеології та Держкомзему України.

Органи місцевого самоврядування й місцеві органи виконавчої влади приймають нормативні рішення й розпорядження, які не по­винні суперечити чинному законодавству. Прийняті названими орга­нами акти, які містять норми про природокористування й охорону навколишнього природного середовища, є обов'язковими для вико­нання усіма суб'єктами на підпорядкованій цим органам території. Так, згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самовря­дування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері викорис­тання та охорони об'єктів навколишнього природного середовища визначені Законом України від 21 травня 1997 року «Про місцеве са­моврядування»¹. Так, згідно зі ст. 26 цього Закону органи місцевого самоврядування вправі приймати рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, вирішують питання регулювання земельних відносин тощо.

Дата добавления: 2014-01-04