Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права

До підзаконних нормативно-правових актів як джерел екологіч­ного права України належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та рішення органів місцевого самоврядування. До числа підзаконних правових актів як джерел екологічного права належать також закони Автоном­ної Республіки Крим.

Серед нормативно-правових актів органів виконавчої влади, які _є джерелами екологічного права, особливе місце займають обов'яз­кові для виконання нормативні укази Президента України. Президент України має право видавати такі укази в межах своєї компетенції, виз­наченої Конституцією України. Він здійснює екологічну політику держави через систему органів державної виконавчої влади. Наприклад, Указ від 6 січня 1996 року «Про створення єдиної системи дер­жавних органів земельних ресурсів».

Широке коло питань у сфері використання й охорони природних ресурсів регламентують постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, який є центральним органом державної виконав­чої влади. Кабінет Міністрів України приймає нормативно-правові акти в розвиток і на виконання Конституції і законів України та указів Президента України. Таким чином, цими актами регулюються суспільні екологічні відносини, що недостатньо врегульовані закона­ми України та указами Президента України. Як правило, Кабінет Міністрів України сам визначає необхідність прийняття конкретизуючої чи деталізуючої постанови для усунення прогалин у чинному законодавстві. Прикладом може бути постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну безпеку»¹. Однак до­сить часто Кабінет Міністрів України приймає постанови на виконан­ня прямої вказівки, що міститься в законі, постанові Верховної Ради чи указі Президента України. Так, наприклад, згідно зі ст. 21 Водно­го кодексу України державний моніторинг вод здійснюється в поряд­ку, що визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання цьо­го припису Водного кодексу Кабінет Міністрів прийняв 20 липня 1996 року постанову, якою затвердив Порядок здійснення державного моніторингу вод.

Однак слід пам'ятати, що постанови і розпорядження Уряду Ук­раїни повинні відповідати кодексам і іншим законам, а також указам Президента України, інакше вони не є чинними і не можуть вважа­тися джерелом екологічного права.

Джерелами екологічного права є також нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, госпо­дарського управління і контролю (постанови, накази, інструкції тощо). Головне призначення цих актів — сприяти однаковому й правильному тлумаченню й застосуванню чинних нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою та Президентом, Кабінетом Міністрів України. Сформульоване завдання виконується шляхом деталізації загальних положень, що містяться в даних нормах. Нор­мативні акти приймаються міністерствами та іншими органами дер­жавної виконавчої влади в межах їх компетенції з власної ініціативи чи за дорученням уповноважених органів. Як правило, названі відомчі розпорядження обов'язкові лише для підприємств, установ, організацій, що входять до системи конкретного відомства, а також для їх посадових осіб. Однак, якщо в силу спеціального норматив­ного розпорядження міністерству чи іншому центральному органу виконавчої влади надано право видавати акти обов'язкової сили, то вони можуть мати міжвідомчий характер. Наприклад, постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року «Про прискорення земельної реформи й приватизацію землі» встановлено, що норма­тивні документи та вказівки Державного комітету України по земель­них ресурсах з питань реформування земельних відносин, що не су­перечать законодавству України, є обов'язковими для виконання місцевими органами влади й управління, власниками землі й земле­користувачами незалежно від форм власності та відомчої належності. Особливе місце серед міністерств і відомств, що мають право приймати нормативні акти міжвідомчого значення, належить Мініс­терству екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України). Відповідно до Положення про це Міністерство, затвердже­ного Указом Президента України від 29 травня 1995 року, на дане міністерство покладено обов'язок реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціональ­ного використання і відтворення природних ресурсів, захисту насе­лення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної,; ядерної та радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності. Накази Мінекоресурсів з зазначених питань, прийняті в межах його по­вноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами державної виконавчої влади, місцевими органами влади і самовряду­вання, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Такі накази Мінекоресурсів Украї­ни, якщо вони мають нормативний характер, є джерелом екологічного права. Прикладом правотворчої діяльності Міністерства може бути Інструкція щодо порядку погодження матеріалів з Мінекоресурсів України та його органами на місцях для отримання спеціальних доз­волів (ліцензій) на користування надрами, затверджена наказом цього Міністерства від 30 вересня 1996 року.

Слід зазначити, що нормативні акти міністерств, інших централь­них органів державної виконавчої влади, органів державного управ­ління й контролю, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, або ті, що мають міжвідомчий характер, підлягають обо­в'язковій державній реєстрації. Така реєстрація здійснюється згідно з Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року «Про держав­ну реєстрацію нормативних актів міністерств й інших органів дер­жавної виконавчої влади», а також відповідним Положенням, затверд­женим Кабінетом Міністрів України від 28 грудня 1992 року. Дер­жавній реєстрації підлягають відомчі нормативні акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), які містять одну чи більше норм, що: а) стосуються соціально-економічних, політичних, особи­стих і інших прав, свобод і законних інтересів громадян, проголоше­них і гарантованих Конституцією та законами України, встановлю­ють новий чи замінюють, доповнюють чи скасовують раніше вста­новлений організаційно-правовий механізм їх реалізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів дер­жавного управління й контролю, а також підприємств, установ та організацій, що не входять до сфери управління органа, який видав нормативний акт.

Залежно від того, яким органом прийнятий нормативно-правовий акт — центральним чи місцевим, — його державну реєстрацію здійснюють або Міністерство юстиції України, або його місцевий орган. Наприклад, Інструкцію про порядок складання, видачі, реєст­рації й зберігання Державних актів на право власності на землю й право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), яка затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року, зареєстровано в Мініс­терстві юстиції України 23 квітня 1993 року № 31.

Зміни і доповнення, внесені до зареєстрованих нормативних актів, підлягають державній реєстрації в такому ж порядку, у якому Ці акти були зареєстровані.

На відміну від нормативно-правових актів міністерств та інших Центральних органів виконавчої влади нормативні рішення й розпоряд­ження органів місцевого самоврядування, а також місцевих органів виконавчої влади мають переважно характер деталізації. їх головне завдання полягає в конкретизації тих положень, які містяться в актах загального регулювання. Названі рішення й розпорядження є обов'яз­ковими для виконання як самими органами, що їх прийняли, так і місцевими державними організаціями, усіма розташованими на підвідомчих таким органам територіях підприємствами (об'єднання­ми), установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Слід зазначити, що значну роль у забезпеченні єдиної правозастосовної практики і зміцненні законності в галузі екологічних відносин відіграють керівні роз'яснення Пленумів Верховного Суду і Вищого ар­бітражного суду України. Проте названі судові органи не створюють нових правових норм, а лише тлумачать їх суть. Тому такі роз'яснення не можна вважати джерелами права в загальноприйнятому розумінні.

Відповідно до Закону України «Про арбітражний суд» Пленум Вищого арбітражного суду розглядає матеріали узагальнення арбіт­ражної практики і судової статистики та дає керівні роз'яснення, обо­в'язкові для органів, що розглядають господарські спори, а також для підприємств, установ, організацій та посадових осіб. Президією Вищого арбітражного суду України прийнято, наприклад, роз"яснен-ня від 23 червня 1995 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про охорону навколишнього середовища".

Аналогічний правовий статус мають і керівні роз"яснення Пле­нумів Верховного Суду України з питань застосування чинного еко­логічного законодавства при розгляді відповідних справ. Дані роз'яснення обов'язкові для судів, інших органів і посадових осіб, які за­стосовують екологічне законодавство.

Обов'язковість роз'яснень цих судових органів обумовлена тим, що в результаті роз'яснення встановлюється точний смисл правових норм законів і підзаконних нормативно-правових актів, що регулю­ють відповідні екологічні відносини. Таким чином, постанови Пле­нумів Верховного Суду і Вищого арбітражного суду України, хоча і не є джерелами екологічного права, але мають надзвичайно важли­ве значення для належного і вірного розгляду справ, пов'язаних з за­стосуванням норм екологічного законодавства.

Дата добавления: 2014-01-04