Аналіз макросередовища діяльності екологічно орієнтованих підприємств

СЕРЕДОВИЩЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МАРКЕТИНГУ

Маркетингове середовище фірми складається з чинників і сил, які справляють вплив на здатність фірми розвивати та здійснювати операції [42]. Такі чинники можна розподілити на дві групи — мікро- (чи безпосереднє) та макросередовище (рис. 1.7).

До чинників макросередовища екологічно орієнтованого підприємства належать (рис. 1.8):

1. Демографічні чинники — вивчення населення з точки зору його чисельності, віку, співвідношення статей, рас, роду занять та ін. Демографічне середовище має величезний інтерес для екологічного маркетингу, оскільки в нього включені люди, верстви населення, що створюють ринки екологічно чистої продукції. Основними елементами демографічного середовища виступають: чисельність населення (в т.ч. екологічно свідомого), зростання кількості екологічно свідомих покупців; зміна вікової структури населення; зростання кількості освічених людей; різноманіття екологічно орієнтованих потреб та ін.

Опитування TACIS свідчать, що 95% населення України вва­жають охорону навколишнього середовища «важливою», а 80% — «дуже важливою». Серед найчастіше згадуваних екологічних проблем: забруднення повітря, забруднення питної води, вирубу­вання лісів, глобальне потепління, ядерна безпека, відходи та зникнення деяких видів тварин [2;5].

Середньорічний ріст екологічного ринку в Західноєвро­пейських країнах у пріоритетних напрямках охорони навко­лишнього природного середовища становить 8,5%, при рості окремих сегментів від 4,5% до 16,3%, тобто, як бачимо, розви­вається дуже великими темпами. Для країн Східної Європи (включаючи СНД), середньорічний приріст екологічного ринку до 2010 року очікується в розмірі 1,2% (1,1 млрд. дол. США) [37].

Керуючись дослідженнями Roper Organization (1992) та власними результатами досліджень, Ж.Оттман ділить всіх споживачів на такі групи [ 82]:

20% — справжні «зелені» (фанати);

5% — потенційні «зелені» (молоді);

31% — пасивні «зелені» (ті, що ще не визначились);

9% — незадоволені;

35% — основна частина населення.

Крім того, дослідження Ж. Оттман показують, що жінки більш екологічно обізнані, ніж чоловіки, а найбільш активними споживачами екологічно чистої продукції є сім 7 з дітьми, оскільки жінки більш довірливо сприймають екологічні звернення і мають краще розвинений інстинкт самозбереження та інстинкт збереження сім 7. Типовий «зелений» споживач — освічена, багата, політично ліберальна жінка, віком від 30 до 49 років із дітьми, що бажає зберегти здоров'я своє та своєї сім’ї, а також планету для майбутніх поколінь. Купівельна спроможність плюс вплив на людей — ось бажаний тип екологічно свідомого споживача [81].

Важливою і перспективною купівельною силою екологічної продукції є діти. Вони суттєво впливають на рішення батьків щодо покупок і самі є майбутніми споживачами і посередниками між виробниками та батьками. У США більше, ніж 1/3 батьків змінили свою купівельну поведінку через те, що діти їх переконали щодо важливості екологічних проблем. 26% першокурсників коледжів США беруть участь у програмах з очищення та збереження навколишнього середовища. Активними прихильниками екологічних організацій виступають також студенти, оскільки вони, як правило, є найбільш соціально-активною групою населення. Так, у 1990році студенти надіслали приблизно 3000 листів у штаб McDonalds, вимагаючи відмовитись від контейнерів із пінопласту.

♦ Політико-правові чинники включають національне та міжнародне законодавство і державне регулювання, що визна­чають порядок, правові і технічні умови збуту екологічно чистої продукції на ринку.

На Конференції ООН із навколишнього середовища і роз­витку в Ріо-де-Жанейро (липень 1992 p.), що проходила на рівні глав держав і урядів, проголошена вимога «забезпечення балансу між вирішенням соціально-економічних проблем і збереженням навколишнього середовища, задоволенням основних життєвих потреб нинішнього покоління із збереженням таких можливостей для майбутніх поколінь».

Загрозливими на Конференції ООН у 1992 р. були названі потепління клімату, виснаження стратосферного озонового шару, кислотні дощі, накопичення у ґрунті токсичних важких металів і пестицидів, забруднення радіонуклідами.

В Україні завершується процес формування сучасної політи­ки у сфері охорони довкілля та використання природних ресур­сів. Ця політика відповідає як внутрішнім потребам, так і вимогам європейського екологічного процесу. Основи державної еколо­гічної політики закріплені статтями Конституції України.

Із врахуванням рішень Ріо-92 розроблені та впроваджуються «Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів». На державному рівні визначена довгострокова стратегія вирішення екологічних проблем, що спирається на концепцію сталого розвитку [11].

Інтеграція України до ЄС у галузі охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки має здійснюватися шляхом створення гармонізованої правової, нормативно-методичної та організаційної бази, яка повинна відповідати вимогам національ­ної та загальноєвропейської екологічної безпеки [25].

Стратегічними цілями законодавчого оформлення основ еколого-економічної політики України є:

♦ зниження небезпеки від заподіяння шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю населення;

♦ обмеження і припинення таких видів діяльності, які за­шкоджують екосистемам і довкіллю;

♦ впровадження найефективніших методів господарювання і використання природних ресурсів на базі єдиних еколого- економічних стандартів, показників, нормативів і вимог;

♦ включення асигнувань на охорону навколишнього середо­вища у виробничі витрати;

♦ віднесення робіт із захисту навколишнього середовища до соціально-економічної діяльності.

В Україні закладені основи законодавства у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів, екологічної безпеки. Так, зокрема, Верховною Радою були прийняті Земельний, Лісовий, Водний кодекси та Кодекс про надра, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про екологічну експертизу», «Про вико­ристання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводжен­ня з радіоактивними відходами», «Про рослинний світ».

Із врахуванням рішень Ріо-92 розроблені та впроваджуються «Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів». На державному рівні визначена довгострокова стратегія вирішення екологічних проблем, що спирається на концепцію сталого розвитку [11].

Інтеграція України до ЄС у галузі охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки має здійснюватися шляхом створення гармонізованої правової, нормативно-методичної та організаційної бази, яка повинна відповідати вимогам національ­ної та загальноєвропейської екологічної безпеки [25].

Стратегічними цілями законодавчого оформлення основ еколого-економічної політики України є:

♦ зниження небезпеки від заподіяння шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю населення;

♦ обмеження і припинення таких видів діяльності, які за­шкоджують екосистемам і довкіллю;

♦ впровадження найефективніших методів господарювання і використання природних ресурсів на базі єдиних еколого- економічних стандартів, показників, нормативів і вимог;

♦ включення асигнувань на охорону навколишнього середо­вища у виробничі витрати;

♦ віднесення робіт із захисту навколишнього середовища до соціально-економічної діяльності.

В Україні закладені основи законодавства у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів, екологічної безпеки. Так, зокрема, Верховною Радою були прийняті Земельний, Лісовий, Водний кодекси та Кодекс про надра, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про екологічну експертизу», «Про вико­ристання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводжен­ня з радіоактивними відходами», «Про рослинний світ».

У 2002 році Верховна Рада прийняла внесені урядом закони: «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про загально­

державну програму поводження з небезпечними відходами», «Про формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про за­хист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру», «Про мисливське господарство та полювання», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання».

За ініціативою народних депутатів парламент прийняв ще низку важливих законів, зокрема, закон «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-буко- вих лісах Карпатського регіону». У рамках виконання дій уряду опрацьовуються і готуються до внесення до Верховної Ради проекти законів: «Про екологічний аудит», «Про екологічну (при­родно-техногенну) безпеку», «Про екологічне страхування», «Про національний екологічний фонд», «Про збір за здійснення заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки» [31].

Участь України в діяльності Глобального Екологічного Фонду (ГЕФ), створеного усіма промислово розвинутими країнами наприкінці 1980-х років, дозволяє їй у межах своєї групи (Болга­рія, Грузія, Молдова, Польща, Румунія й Україна) брати участь у реалізації міжнародних екологічних проектів.

Так, Україні вдалося в 1990-х роках реалізувати проекти із збереження біорізноманіття Карпат (1993-1997 pp., грант у 0,5 млн. дол.) і дельти Дунаю (1998 p., грант у 1,5 млн. дол.). У 1993 р. розпочалася реалізація Чорноморського проекту, розрахованого на 20 років, у якому беруть участь усі причорно­морські країни [31].

Величезна сила щодо формування і втілення в життя еколо­гічної політики, формування екологічної свідомості громадян сконцентрована у громадських екологічних організаціях. Саме завдяки великій активності громадських екологічних організацій вдалося включити у перші роки незалежності України екологічні імперативи в число пріоритетів державної політики. У Міністер­стві екології та природних ресурсів створено підрозділ (відділ) по роботі з громадськістю [31].

3. Економічне середовище — сукупність чинників, що впливають на купівельну спроможність споживачів та структуру споживання екологічно чистої продукції.

Останнє десятиліття, що проходить під знаком глобалізації, ще більш загострило проблеми конкурентоспроможності еконо­мік на світовому рівні. Для України першочерговим стає завдання підвищення конкурентоспроможності країни, зростання ефек­тивності діяльності вітчизняних виробників і посилення держав­ного регулювання. Досягнення цих завдань є неможливим без включення екологічних чинників в економічні показники країни.

Тривалий час економіка України розвивалась із величезними структурними диспропорціями. Неефективна економічна система створювала умови для нераціонального використання ресурсів та надмірного споживання енергії, не враховувала вартості природних ресурсів, не заохочувала до її збереження та заощадливого викори­стання й була орієнтована лише на виробництво та валові показники.

Про це свідчать такі чинники:

♦ Ресурсомісткість і енергомісткість валового внутрішнього продукту за період від 1992 до 1999 року зросла в 1,52 раза, що у 1999 році перевищило відповідний показник в Польщі в 2,7 раза, в США — в 2,8 раза, у Німеччині — в 5 разів [16]. Причому, за оцінками спеціалістів цей показник лише на 20% визначається його енергомісткістю і ресурсомісткістю, а на 80% — високою відходністю в процесі виробництва та споживання.

♦ Сировинна спрямованість експорту, зростання темпів експорту продукції, що виготовляється на основі екологічно- небезпечних технологій (продукція металургійної, хімічної та фармацевтичної галузей) становлять загрозу екологічній та економічній безпеці держави.

♦ Нарощування потужностей та обсягів випуску сировинних, енерго- та матеріаломістких галузей. За 2000 рік сукупна частка сировинних і енергомістких галузей в Україні у структурі про­мислового виробництва наблизилась до 58% [55].

♦ Низький рівень екологічної безпеки внаслідок зношення основних фондів (до 75%). Економіка України втрачає щорічно близько 10% ВВП від зношення основних фондів та нераціональ­ного використання природних ресурсів [9].

3. Економічне середовище — сукупність чинників, що впливають на купівельну спроможність споживачів та структуру споживання екологічно чистої продукції.

Останнє десятиліття, що проходить під знаком глобалізації, ще більш загострило проблеми конкурентоспроможності еконо­мік на світовому рівні. Для України першочерговим стає завдання підвищення конкурентоспроможності країни, зростання ефек­тивності діяльності вітчизняних виробників і посилення держав­ного регулювання. Досягнення цих завдань є неможливим без включення екологічних чинників в економічні показники країни.

Тривалий час економіка України розвивалась із величезними структурними диспропорціями. Неефективна економічна система створювала умови для нераціонального використання ресурсів та надмірного споживання енергії, не враховувала вартості природних ресурсів, не заохочувала до її збереження та заощадливого викори­стання й була орієнтована лише на виробництво та валові показники.

Про це свідчать такі чинники:

1) Ресурсомісткість і енергомісткість валового внутрішнього продукту за період від 1992 до 1999 року зросла в 1,52 раза, що у 1999 році перевищило відповідний показник в Польщі в 2,7 раза, в США — в 2,8 раза, у Німеччині — в 5 разів [16]. Причому, за оцінками спеціалістів цей показник лише на 20% визначається його енергомісткістю і ресурсомісткістю, а на 80% — високою відходністю в процесі виробництва та споживання.

2) Сировинна спрямованість експорту, зростання темпів експорту продукції, що виготовляється на основі екологічно- небезпечних технологій (продукція металургійної, хімічної та фармацевтичної галузей) становлять загрозу екологічній та економічній безпеці держави.

3) Нарощування потужностей та обсягів випуску сировинних, енерго- та матеріаломістких галузей. За 2000 рік сукупна частка сировинних і енергомістких галузей в Україні у структурі про­мислового виробництва наблизилась до 58% [55].

4) Низький рівень екологічної безпеки внаслідок зношення основних фондів (до 75%). Економіка України втрачає щорічно близько 10% ВВП від зношення основних фондів та нераціональ­ного використання природних ресурсів [9].

5) Темпи скорочення викидів відстають від темпів спаду виробництва. Так, якщо у 1999 році темпи спаду виробництва порівнянно із 1990 роком становили 51%, то темпи скорочення викидів всього 44%.

6) Витрати за статтею «Охорона навколишнього природного середовища і ядерна безпека» становлять всього близько 0,13% ВВП, в той час як в інших країнах Європи вони перебувають в межах 1,1—1,9%: Німеччина — 1,7%, Польща — 1,4%, Данія - 1,9% [9]. За оцінками аналітиків, для переходу на модель сталого розвитку необхідно щорічно виділяти 2—3% ВВП на охорону та відтво­рення навколишнього середовища. Для України цей показник, особливо в результаті Чорнобильської аварії та внаслідок еколо­гічної кризи, повинен бути ще вищим.

7) Рівень навантаження на природне середовище в Україні в 6-7 разів перевищує аналогічні показники в інших країнах. Розрахунки спеціалістів показують, що у випадку зростання промислового виробництва в 2 рази, без оновлення основних виробничих фондів природоохоронного призначення, викиди забруднюючих речовин в навколишнє середовище зростуть більше, ніж в 10 разів [ 17].

8) Існує значний дисбаланс між екологічною дохідною та розхідною частинами бюджету України. Так, у 1998 році при надходженні в бюджет 560 910 тис. грн. платежів за використання природних ресурсів, було використано на охорону навколишнього середовища всього 69 928 тис. грн. (12%). У 1999 році такі державні витрати зменшились ще на 36,7% [11]. А в 2000 році ці видатки становили всього 25-35% від обсягу зборів за спеціальне використання природних ресурсів (це лише одна складова екологічних бюджетних надходжень) [9].

За оцінками спеціалістів, технологічних проблем щодо змен­шення забруднення не існує. Отже, існують економічні проблеми. Необхідно створити такі умови для діяльності та існування суспільства, які будуть сприяти оптимальному використанню ресурсів, зменшенню негативного впливу на довкілля та введен­ню в дію програм із запобігання забрудненню [63].

На найбільшій за всю історію людства Конференції в Ріо-де- Жанейро пропущені найважливіші питання: чи можна забезпе­чити екологічну безпеку, спираючись тільки на «технічні пара­метри розвитку» і залишаючи осторонь по-перше, характер виробництва і споживання в промислово розвинутих країнах; по-друге, величезний ріст населення в країнах, що розвиваються; і по-третє, нерівність, яка поглиблюється, між багатими і бідними і примушує 75% людства боротись за виживання.

В Україні за 2000 р. номінальні грошові доходи населення збільшилися на 40,4%, реальні — на 6,3%. Однак ці позитивні процеси не супроводжувалися, як передбачено, стратегією економічного та соціального розвитку, випереджаючим зростанням заробітної плати. Тенденція їх знецінення, сформована за роки економічної кризи, продовжувала зберігатися. Якщо у 1994 р. частка оплати праці в структурі грошових доходів населення становила 62,7%, то у 1999р. — 49,5, аза 2000р. — 48,9%. Частка пенсійних виплат та стипендій зменшилася з 23,8% у 1999 р. до 21,0% у 2000 р. Продовжує зменшуватися і частка витрат на оплату праці в структурі собівартості виробництва продукції: у 1996р. вона становила 13,6%, у 1999р. — 12,0, у 2000 р. (за 9 місяців) — 11,0%. У промисловості цей показник впав з 10,6% у 1996 р. до 9% у 2000 р. (за 9 місяців). Така динаміка засвідчує не тільки поглиблення диференціації доходів населення, а й зростання бідності [55].

Важливим завданням є впровадження в практику принципу “забруднювач сплачує”, що передбачений Декларацією Ріо-де- Жанейро і лежить в основі ряду відповідних багатосторонніх угод з метою запобігання негативного впливу на навколишнє середо­вище або здоров’я людей і забезпечення відповідальності за свої дії тих, хто шкодить здоров’ю чи спричиняє шкоду навко­лишньому середовищу [35].

4. Науково-технічне середовище — чинники, що сприяють створенню нових технологій, завдяки яким виникають нові товари та маркетингові можливості. Це — рівень стандартизації про­дукції, технології і технічних стандартів; загальний рівень техно­логічного розвитку, властивий ринку даної країни, що вира­жається у показниках старіння технології, темпах відновлення виробничої техніки, технології та продукції.

Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що просте­жувались протягом тривалого часу у колишньому СРСР, призве­ли до того, що територія України за техногенним навантаженням на природне середовище у 4-5 разів перевищує аналогічний показник для розвинутих держав. Займаючи 3% території ко­лишнього СРСР, Україна виробляла 20% його валового національ­ного продукту. У промисловому секторі основне навантаження на довкілля справляють підприємства хімічної, металургійної та гірничодобувної галузей [53].

Отже, необхідні нові технології, більш безпечні в екологічному плані, що створять нові ринки та нові маркетингові можливості.

У першу чергу, це — нові інформаційно-комунікаційні технологи (ІКТ), які здатні відкривати можливості для значного скорочення споживання матеріалів, енергії і транспортних послуг, а також нового потенційного напрямку розробки, здій­снення і моніторингу природоохоронної політики. Дуже важливо поширювати використання ІКТ у країнах, що розвиваються, для того, щоб дати їм змогу зробити якісний крок і уникнути вироб­ництва продукції і використання процесів, що не відповідають цілям сталого розвитку. Необхідно докласти зусиль для сприян­ня поширенню цих технологій з метою ліквідації розриву в наявності комп’ютерного устаткування і забезпечення їхньої безпеки, доступності і надійності в Україні. У контексті вико­ристання ІКТ у підтримку здійснення стратегій сталого розвитку нещодавно створена цільова група Організації Об’єднаних Націй з ІКТ і цільова група з надання можливостей використання цифрових технологій (Цільова група ДОТ), яка була сформована групою восьми найбільш розвинутих країн світу [35].

У США економічне процвітання і конкурентоспроможність економіки, якість життя, охорони здоров’я і навколишнього середовища, національна безпека значною мірою визначаються прогресом науки і використанням нових технологій. Спро­можність американських робітників, винахідників і підприємців здійснювати інноваційну діяльність завжди була одним ізнайголовніших чинників росту національної економіки. За останні 50 років американської історії економічний ріст відбувався, в основному, за рахунок практичного застосування наукових і технологічних досягнень. Високий технологічний і конку­рентоспроможний рівень промисловості США був досягнутий завдяки послідовній державній політиці підтримки науки і технологій, проведеної в післявоєнні десятиліття. Ключову роль у нарощуванні технологічних і інноваційних переваг американських виробників відіграють досягнення НТП. Сьогодні в структурі ВВП на частку промисловості доводиться 26% (у тому числі обробної — усього 18% ВВП), але при цьому США значно випереджають інші країни за масштабами промислових інновацій.

В Україні загальний рівень інноваційного оновлення про­мислового виробництва залишається низьким, ним охоплено всього 14,8% від загальної кількості підприємств [55].

Незважаючи на економічні труднощі, в Україні вдалося зберегти основний науковий потенціал, його здатність до відтворення та розвитку. Загальна чисельність працівників наукових організацій становить 191,3 тис. осіб, у т.ч. 118,5 тис. тих, хто виконує наукові дослідження та розробки. За показниками насиченості економіки науковими кадрами Україна перебуває в числі розвинутих країн світу, але істотно поступається їм за ефективністю використання наукового потенціалу [55].

Першорядного значення у розвитку вітчизняної науки набу­ває прискорена інформатизація як ключовий елемент інфра­структури сучасної дослідницької роботи [55].

Без сумніву, розвиток науки і освіти сприятиме формуванню та вдосконаленню екобізнесу, що матиме певні переваги над традиційними формами діяльності:

1) Технологічні конкурентні переваги виробників екологічно чистої продукції обумовлені наявністю й експлуатацією фірмами технологій масового екологічно чистого виробництва, що забезпечують економію на масштабах і збільшують споживчий ефект, зв’язаний із безпекою виробництва, використання, споживання чи утилізації та із ціновими характеристиками продукції.

2) Інноваційні конкурентні переваги виробників екологічно чистої продукції формуються за рахунок реалізації у виробництві результатів науково-дослідної роботи в напрямку охорони навко­лишнього середовища, що дозволяють забезпечувати прискорене відновлення номенклатури й асортименту екологічної продукції і за рахунок цього збільшувати споживчий ефект, пов’язаний із якісними параметрами продукції.

3) Глобальні конкурентні переваги виробників екологічно чистої продукції можна визначити, як такі, що пов’язані з формуванням позаекономічних (екологічних, соціальних) стан­дартів господарської діяльності і їхньої реалізації в політику фірм і держави.

5. Культурне середовище, тобто ступінь неоднорідності, або диференціації ринку — запитів споживачів і пропозиції товарів, характер покупок і навички придбання товарів, ступінь зацікав­леності споживачів в інформації про товар. Передбачається, що високий ступінь неоднорідності ринку вимагає великих зусиль із адаптації стратегії маркетингу.

Суспільству потрібний новий світогляд. І передова світова думка вже виробила основні риси такої ідеології, це — ідеологія сталого розвитку [10].

Сталий розвиток передбачає врахування у суспільній діяль­ності, в управлінні екологічних імперативів-вимог, обмежень бодай на рівні з економічними та соціальними вимогами. Природоохорон­на діяльність, діяльність з використання природних ресурсів повинна стати пріоритетом номер один в управлінській сфері, в освітній системі, в господарській діяльності. Без ощадливого використання природних ресурсів неможливо мати ефективну економіку, міцне здоров’я нації, ефективний виховний процес. У нас є можливості реалізації ідеології сталого розвитку, з’являють­ся нові можливості для покращання екологічної ситуації [10].

В Україні в останні роки стали більше уваги приділяти проблемам виховання й освіти населення в сфері екології. Міжнародний симпозіум з екології, який відбувся наприкінці 1996р. у Дніпропетровську, наступні екологічні форуми в Донецьку і Рівному, а також Дні екології, що проводяться у багатьох

містах України, допомагають усвідомити, що тільки по- справжньому інтелігентне суспільство з розвиненим почуттям громадянської відповідальності і високої духовності здатне перебороти кризу, що насувається, і реалізувати стратегію стійкого розвитку.

Проведені форуми, конференції та інші заходи наголошують акцент, насамперед, на моральності та розумінні. Врезультаті очікується підвищення рівня загальнолюдської культури і зміна поведінки людей, які мають докласти серйозних зусиль для подолання негативних наслідків нераціонального господарювання попередніх поколінь. Непогано було б, щоб до згаданих вище заходів на місцевому, регіональному або загальноукраїнському рівні додалися б кампанії на захист навколишнього середовища, подібні до тих, що проводяться в інших країнах, наприклад, у Сінгапурі. Там з ініціативи президента країни То Чок Тонга проведена величезна кампанія під своєрідним гаслом «Стан громадських туалетів — один із стовпів культури нації». Навіть у школах введено спеціальний предмет — туалетологія, а за порушення поведінки в цих місцях застосовуються драконівські штрафи. Значна увага приділена розвитку систем комп’ютеризації в місцях загального користування. Мабуть, дійсно справедливо судити про рівень цивілізованості суспільства саме за станом громадських туалетів. А якщо говорити ще серйоз­ніше, — то за ставленням суспільства до захисту середовища проживання людини [61].

Потрібно удосконалювати освіту, приділяючи особливу увагу навчальним програмам, пов’язаним зі сталим розвитком. Освіта повинна заохочувати розвиток у людей почуття індивідуальної та колективної відповідальності за навколишнє середовище [35].

6. Природне середовище — природні ресурси, що використо­вуються як сировина для виробництва; екологія, на яку впливає будь-яка діяльність людини, в тому числі маркетингова. Природ­не середовище складається з природних ресурсів, аналізом яких повинні займатись, крім спеціалістів — екологів, геологів та ін­ших, — маркетологи. Маркетологи повинні знати про основні тенденції та показники змін природного середовища, що описані нижче.

Деякі показники стану навколишнього середовища на планеті:

Біорізноманіття. Кількість різновидів біологічних організмів на нашій планеті становить 1,4 млн., а їхня загальна кількість - не менше 5 млн. У зв’язку з деградацією природного середовища щорічно зникає 10-15 тис. різновидів (переважно найпростіших) організмів. Це означає, що в наступні 50 років планета втратить від чверті до половини своєї біологічної розмаїтості. Багато різновидів зникнуть до того, як ми довідаємось про їхнє існування [23].

Біосфера є унікальним банком генетичних ресурсів, що використовуються для селекційної роботи зі створення нових сортів рослин і виведення нових порід тварин, пошуку нових мікроорганізмів, в біохімічних процесах і біотехнології, виго­товлення значної частини лікарських препаратів і т.д. Біотехно- логічні процеси, що потребують дуже серйозної наукової бази, розробляються, в основному, в розвинутих країнах, причому компанії і корпорації, що беруть участь у цьому процесі, мають дуже високі прибутки. Перспективи розширення біотехнологій у рослинництві, тваринництві, медицині, захисті навколишнього середовища величезні. Сьогодні вартість продукції, виготовленої на їхній основі, оцінюється у 4 млрд. дол., а в найближчі роки очікується ріст до 40—50 млрд. на рік.

Таким чином, генетичний матеріал надходить значною мірою з країн, що розвиваються, а прибуток від його використання — тільки компаніям багатих країн, що спеціалісти пов’язують з правом власності на запатентовані технології корпорацій, компаній і окремих осіб та державною монополією.

Клімат. Зростання концентрації парникових газів в атмосфері викликає загальне потепління клімату. Воно погрожує багатьма лихами сільському господарству в результаті зміни погодного і водяного режимів, екосистемам, що адаптувалися до визначених кліматичних умов, а також трагедіями для районів, що знаходяться на узбережжі в результаті підйому рівня океанів і відкритих морів (свідками цього ми є вже сьогодні).

Світове співтовариство підходить до введення системи цін на усі види ресурсів з повним обліком збитків, що наносяться навколишньому середовищу і майбутнім поколінням, а також до квотування викидів на душу населення. Це означає, що багатьом розвинутим країнам доведеться купувати квоти. Навіть з враху­ванням серйозної енергозберігаючої політики, що проводиться в останні 20 років США і країнами Західної Європи, саме вони опиняться в дуже невигідному становищі. Але це теоретично.

Збереження лісів. Ліси, особливо тропічні, мають винятково важливе значення для збереження біологічного різноманіття планети. Вони потужно поглинають вуглекислий газ з атмосфери в процесі фотосинтезу. Покриваючи лише 7% суші, тропічні ліси є місцем існування 50—80% видів живих організмів усієї планети. На площі 1 тис. га нараховується близько 2 тис. видів рослин, 400— птахів, 150 — метеликів і величезна кількість комах і мікроорганізмів.

У XX ст. знищено близько половини тропічних лісів, а вже у наш час їхні щорічні втрати становлять 16—17 млн. га, що вдвічі перевищує рівень втрат 1980 р. і відповідає площі Японії. Мас­штабне вирубування обумовлене як внутрішніми потребами (розчищення території під сільськогосподарські угіддя, вико­ристання деревини в якості будівельного матеріалу і палива), так і збільшенням експорту лісової і сільськогосподарської продукції для покриття зовнішніх боргів і рішення інших соціально- економічних проблем держав.

МВФ і Всесвітній банк у багатьох випадках давали кредити під нарощування виробництва кави, какао, маслинової олії, природного каучуку і т.д., що у зв’язку з виснаженням ґрунтів призвело до знищення лісів на нових територіях. Низькі ціни на продукцію країн, що розвиваються, на світовому ринку і протек­ціоністська політика розвинутих країн щодо своїх внутрішніх ринків, не дозволяють більшості перших ліквідувати або хоча б стабілізувати зовнішню заборгованість.

Країни, що розвиваються, особливо тропічного поясу, наполя­гли на тому, щоб рішення Конференції в Ріо-де-Жанейро відно­силися до лісів усіх зон — тропічної, помірної і бореальної, оскільки скорочення площі і деградація лісів характерні для всіх країн світу. Щорічно з лісів вилучається 3,4 млрд. м³ деревини, причому 50% заготівель припадає на Канаду, США і територію колишнього СРСР. Темпи знеліснення швидко зростають.

Такі основні показники, що характеризують стан навко­лишнього середовища у глобальному масштабі. Вони доповню­ються іншими й усі разом визначають тяжке становище більшості держав, які щорічно зіштовхуються з існуючою дискримінацією в галузі торгівлі і фінансів [23].

В Україні, як зазначено у доповіді Міністра екології та при­родних ресурсів України на парламентських слуханнях з питань дотримання вимог екологічного законодавства, напрямів реаліза­ції та вдосконалення екологічної політики: «Нинішній кризовий стан зумовлений багатьма причинами. В першу чергу він, є нас­лідком системи природокористування, яка існувала у колишньо­му Радянському Союзі. Як відомо, та система базувалась на хибних засадах невичерпності природних ресурсів, відмови від врахування їх реальної вартості, нехтування глобальним ха­рактером природних екосистем, ігнорування вимог екологічної безпеки, відмови від оцінки віддалених у часі наслідків.

Внаслідок проведення такої непродуманої політики техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у 4-5 разів перевищувало аналогічні показники у розвинутих країнах. У промисловому секторі економіки колишньої УРСР суттєва частка виробничих потужностей належала хімічним, металургійним та гірничодобувним підприємствам із вкрай застарілими технологіями. Через це загальний обсяг нагромаджених відходів оцінюється у 25 млрд. тонн. Соціалістична система господарювання залишила після себе 2269 полігонів твердих побутових та промислових відходів, з яких тільки 13% відповідають встановленим санітарним нормам і правилам. Загальна площа тільки нагромаджувачів промислових відходів перевищує 30 тис. га. Річний обсяг викидів забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних та пересувних джерел, становив у 1990 році 15,5 млн. тонн.

Україна належить до країн з порівняно невеликими запасами водних ресурсів. При цьому промисловість України, сільське господарство для виробництва одиниці продукції використовували води в 10-13 разів більше, ніж розвинуті країни.

Прикладом руйнівного використання природних ресурсів є той факт, що загальна розораність території України досягла майже 60%, а розораність сільськогосподарських угідь — більше 80%. Для довідки — ступінь розораності території країн Західної Європи перебуває в межах 23—28%. Більше 35% сільськогоспо­дарських угідь тією чи іншою мірою зазнали ерозії. При такому недбалому підході до екологічної безпеки катастрофічні наслідки були неминучі. І Україна зазнала найбільшої техногенної аварії в історії людської цивілізації — Чорнобильської катастрофи.

Останнім часом проблеми ще більше загострилися і отримали яскравіше вираження. Варто назвати лише нерозв’язане питання зношеності основних фондів на екологічно небезпечних об’єктах, що загрожує виникненню техногенних аварій і катастроф. З іншого боку, з’явилися й нові проблеми. Масового й організованого ха­рактеру набули: браконьєрство, самовільне вирубування лісу, знищення лісосмуг, незаконне, неліцензоване видобування корисних копалин. Викликає стурбованість домінування ресурсо- та енергомісткої продукції в українському експорті. На жаль, ще залишається низьким загальний рівень екологічної свідомості і культури більшості громадян» [31].

Виходячи із аналізу ситуації в Україні, можна констатувати, що головними причинами незадовільного стану довкілля зали­шаються:

1) застаріла і недосконала технологія виробництва та газо­очисного обладнання, що призводить до накопичення значних обсягів відходів, надмірних викидів забруднюючих речовин в атмосферу та підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій з масштабними екологічними наслідками;

2) діюча система регулювання в галузі охорони атмосферного повітря складна та неефективна і, в першу чергу, це стосується нормативів на викиди та економічного механізму;

3) орієнтація промисловості на використання як основного стратегічного палива, неякісного вугілля без відповідного переоб­ладнання технологій та газоочисного обладнання;

4) відсутність дійових нормативно-правових механізмів регу­лювання небезпечних видів діяльності;

5) низька екологічна свідомість населення;

6) відсутність дійового економічного механізму, який стиму­лював би підприємства впроваджувати природоохоронні заходи;

7) відсутність постійного (моніторингового) контролю якості довкілля в місцях нагромадження відходів;

8) довготривалий підхід до розгляду екологічних проблем за залишковим принципом з боку центральних і місцевих органів влади;

9) незадовільне фінансове забезпечення природоохоронних заходів;

10) відсутність ефективної роздільної системи збирання, збері­гання та видалення відходів.

11) несприятливий інвестиційний клімат в Україні [53].

1.3.2. МІКРОСЕРЕДОВИЩЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Дата добавления: 2014-01-04