Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври

З поступовим просуванням друкарської справи з Заходу на Схід могутнім видавничим осередком початку XVII століття став Київ, зокрема його Києво-Печерська друкарня. Не один раз за непросту і довгу історію свого розвитку вона зазнавала злетів і спадів, але незаперечним є факт: тут створювалися на віки справжні шедеври книжкового мистецтва, звідси ширилося на весь світ мудре й виважене друковане слово, створене і увінчене його талановитими творцями із вченого гуртка перших печерських друкарів — Єлисея Плетенецького, Захарії Копистенського, Петра Могили, Памви Беринди, Йосипа Кириловича, Іова Борецького, Лавріна Тустановського та багатьох інших. З лаврських першодруків вчилися видавничої справи майстри з Новгород-Сіверського та Чернігова, Харкова та Полтави.

Лаврські першодруки стали першими з українських книжок, які офіційно почав забороняти царський уряд, починаючи з 1686 року, спочатку для ввезення в Москву й Петербург, а потім і для поширення по всій Росії. Саме з діяльністю друкарні Києво-Печерської лаври пов’язана поява першого антиукраїнського цензурного акта, підписаного 5 жовтня 1720 року Петром І. Друкування книжок у Києві заборонялося передусім через те, що тут їх «печатают несогласно с великороссийскими печатми», тобто тогочасною українською мовою.

Нині, не маючи достовірних історичних документів щодо витоків лаврського друку, не можемо оминати дуже поширені свого часу легенди і перекази. Йдеться, зокрема, про перевезення до Києва після смерті князя Костянтина Костянтиновича Острозького заснованої ним 1576 року Острозької друкарні.

Деякі дослідники вважають (П. Троїцький, Ф. Титов) вважають, що це було до 1609 року — невдовзі після смерті князя. Інші дату заснування Києво-Печерської друкарня переносять на ще раніше — на 1531 рік, і пов’язують її появу в Києві з іменем батька князя Костянтина Костянтиновича — Костянтина Івановича Острозького, який, до речі, й похований на території Києво-Печерської лаври.

Переконливе документальне свідчення про заснування Києво-Печерської друкарні відноситься до 1615 року. Саме тоді настоятель Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький купив і перевіз до Києва із галицького села Стрятин все обладнання тамтешньої друкарні.

Єлисей Плетенецький добре знав про діяльність Стрятинської та інших галицьких друкарень — Крилоської, Угорцівської, Унівської.

Новий архімандрит лаври, як ніхто в Києві, розумів силу і значення друкованого слова. Тому в числі перших завдань поставив перед собою будівництво на території лаври спеціального приміщення під друкарню, а згодом і урядження її необхідним обладнанням. Серед перших київських друкарів був автор знаменитого в усьому слов’янському світі «Лексикона словеноросского» Памва Беринда. Він же працював свого часу друкарем Стрятинської друкарні, звідти був запрошений на таку ж посаду до Києва і саме тут розкрився сповна його талант і як видавця, і як вченого, і як патріота своєї землі.

Поціновуючи сьогодні внесок Єлисея Плетенецького в заснування київського друкарства, не можна не згадати ще одну його добру справу — будівництво й постійну опіку паперової фабрики в Радомишлі (тепер це районний центр на Житомирщині). Паперова фабрика в Радомишлі проіснувала до середини XVIII століття.

Першим друком вважається «Часослов», що вийшов через рік після перевезення друкарні із Стрятина — наприкінці 1616 року. Все оформлення цієї книги, починаючи від шрифту і закінчуючи різноманітними заставками, кінцівками, повністю схожі на випущений на цьому ж друкарському верстаті у Стрятині ще 1604 року Служебник.

Майже одночасно з Часословом у друкарні приступили до повного Анфологіона, але робота над цією книгою тривала після того ще три роки. Розкішно прикрашений грубезний том більше ніж на тисячу сторінок побачив світ у січні 1619 року.

З видань лаврської друкарні, якими щоденно опікувався Єлисей Плетенецький, варто окремо виділити одну з багатьох книг не церковного, а світського призначення — «Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного». Автором її є тодішній ректор Київської братської школи Касіян Сакович. Це була перша друкована в Україні книга, в якій з патріотичною наснагою мовиться про історичний феномен —запорозьке козацтво як народну силу, як виразника дум і сподівань усіх українців. А один із найславніших гетьманів оспіваний тут як народний герой в усіх його іпостасях — мудрий державний діяч, безстрашний воїн, високоосвічена людина, захисник православної віри своїх пращурів, великий меценат української культури і освіти.

В короткому огляді першодруків Києво-Печерської друкарні не можна оминути її знаменитого «Києво-Печерського патерика» — видатної пам’ятки української літератури, своєрідної збірки оповідань про Києво-Печерський монастир, створений в основному у першій чверті ХІІІ століття. Він прославляє будівників і живописців, окремих діячів (святих отців) цієї обителі. Цій книзі судилася слава одного з найкращих книжкових видань лаврської друкарні за всю історію її існування. Повне видання «Патерика» церковнослов’янською мовою здійснив Інокентій Гізель 1661 року. Особлива цінність цього видання в тому, що упорядник ретельно звірив підготовлений до друку текст з давнім рукописним примірником лаврського походження. До 1702 року з лаврської друкарні вийшло п’ять видань цієї книги. Далі книга перевидавалася постійно, нерідко іншими друкарнями.

Найсприятливішою і найрезультативнішою порою в діяльності Києво-Печерської друкарні був період від початку її заснування до 1648 року. Це була справжня доба розквіту цієї друкарні, коли одна за одною, все більшими накладами, все в кращому оформленні випускались унікальні книги і швидко розходились по всіх-усюдах. Київські книги передусім міцно завойовували свої позиції в Росії. За змістом і неповторною оздобою вони практично не мали рівних поміж московських і петербурзьких друків. У 1669—1672 роках Києво-Печерська друкарня завдяки наполегливості архімандрита Інокентія Гізеля домоглася відкриття в Москві своєї власної книгарні, де досить добре йшла торгівля київськими виданнями. Крім Росії лаврські видання ширилися і в Молдовії, і в Греції та ін.

Після 1648 року змушені констатувати добу поступового занепаду друкарської справи у Києво-Печерській лаврі, що розтягнулася на півтора століття — від початку так званої Руїни до кінця XVIII століття.

Дата добавления: 2014-01-04