Пенітенціарна система карального (допенітенціарного) періоду

Вступ

Висновок

Пенітенціарна система і законодавство політичного періоду.

Пенітенціарна система і політика філантропічного періоду.

Пенітенціарна система карального (допенітенціарного) періоду.

Вступ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Література

"Навряд чи якась дер­жава, — розмірковували члени комітету, — у змозі відрахувати одразу таку значну суму на потреби тюремної системи. Але разом з тим, ніяка держава, розуміючи, що покарання не досягає своєї ме­ти за відсутністю правильної організації тюремної справи, не може в принципі відкидати реформи лише внаслідок їх надмірної вар­тості".

Голова ко­мітету, член Державної ради граф Зубов.

Вивчення основних періодів становлення та розвитку пенітенціарної системи на території України можна віднести до ряду першочергових завдань вітчизняної пенітенціарної політики.

У розвитку пенітенціарної системи України варто виділити три головних періоди: каральний (до пенітенціарний), філантропічний, політичний.

Перший, най триваліший, період — каральний — охоплює майже весь час — від моменту фіксації у нормативних джерелах і пам'ятках звичаєвого права функції виконання кримінальних покарань і до кінця XVIII століття, коли під впливом прогресивних вчень сутність і система карних заходів почала поступово змінюватись. На думку багатьох видатних фахівців у галузі кримінального права та пенітенціарії — І. Фойницького, Д. Тальберга, В. Нікітіна, М. Таганцева, С. Познишева, М. Гернета та інших, цей період характеризується повною байдужістю суспільних і державних структур до долі засуджених та надзвичайною жорстокістю карних заходів. За слушним зауваженням О. Ф. Кістяківського, "як наступниця тих елементів, що створили кримінальне право приватної помсти, державна влада в усьому, що стосується власне неї, засвоює із самого початку, без будь-яких змін, правила приватної помсти ".

Кримінально-виконавче законодавство Києворуської доби почало формуватися ще за часів роздробленості князівств. Про це свідчать перші договори руських з греками 911 та 945 рр., підписані за кня­жіння Олега та Ігоря. В них, так само як і в більшості пізніших пра­вових джерел (на відміну від побутових) — Мирній грамоті новго­родців з німцями 1195 р., договорі князя Мстислава Давидовича з Ригою і Готландом 1229 р., самій Руській правді в усіх її редакціях, — Зазвичай, коли йдеться про постанови відомих нам списків Ру­ської правди, то аналізові піддаються лише два види покарань: кров­на помста та штрафи. Але такий підхід свідчить про занадто спро­щене розуміння системи покарань доби Руської правди. Насправді їх було значно більше: 1) помста; 2) грошові покарання; 3) криміналь­ні покарання. Останній вид можна поділити ще на кілька підвидів: а) покарання, спрямовані на свободу, — вигнання, заслання, ув'яз­нення; б) покарання, спрямовані на здоров'я, — "болезненньїе" і "членовредительньїе"; в) смертна кара. Руська правда забороняла бити без княжого ві­дома, але це означало тільки одне: тілесні покарання мала здійсню­вати влада. У системі покарань Києворуської доби мала місце і смертна ка­ра. Згадки про її застосування можна знайти ще у творах арабських письменників, в яких, зокрема, зазначається, що руси страчують крадіїв через повішення. При князі Володимирі була введена смерт­на кара за грабіж, розбій та інші тяжкі злочини. За часів панування кровної помсти її здійснювали родичі. Руська правда дає майже вичерпний перелік месників — батько, син, брат, дядько, небіж. Але після поступового переходу від родових союзів до общинних і поземельних цю функцію почала перебирати на себе влада в особі княжої адміністрації.

Про ув'язнення згадується також з найдавніших часів, починаючи з перших договорів руських з греками. Для доби Руської правди характерні три види ув'язнення: 1) "в погреб", "поруб" — земляну тюрму; 2) "в железа" — кайдани; "в дибу" — дерев'яну колоду із двох плах, що мала проріз для шиї посередині і зашморги для рук на кінцях. Два останні іноді використовували як засоби по­передження втеч з-під варти з огляду на примітивний устрій земля­них тюрем і за відсутністю належним чином організованої охорони. Здебільшого в літературі з історії права згадують про кілька найвідоміших випадків як короткострокового ув'язнення, наприклад кня­зя Мстислава Полоцького у м. Києві, так і довгострокового. Зокре­ма, в "Повести временннх лет" можна прочитати коротку звістку про звільнення князями Ізяславом, Святославом і Всеволодом свого "стрия" (дядька) князя Судислава, який просидів у "порубі" 24 роки. Функцію охорони в'язнів у цю добу, як правило, здійснювала "дружина" князя.

Відома з прадавніх часів помста відходить на задній план, хоча окремі її форми зберігаються майже до кінця XVI ст. Месник у значенні поста­нов Литовських статутів є, так би мовити, виконавчим органом, знаряддям влади, яка руками месника досягає здійснення визначених нею самою цілей. Такі самі риси мало покарання за Магдебурзьким правом. Дещо специфічний характер мали покарання на Запорізькій Січі та в її паланках (козацьких поселеннях). Тут на перший план висту­пає мета залякування у чистому вигляді — "в страх прочим", "даби й другие таких непристойних худостей делать не отважувались". Звичаєві норми ("обрядки") Запорізької Січі передбачали надмірне застосування смертних покарань — простих і кваліфікованих. Що стосується виконання смертних вироків, то тут треба зазна­чити, що, на відміну від Литовсько-Руської держави, в Запорізькій Січі катів не було. Справа була поставлена так, що злочинець карав злочинця. Коли ж другого злочинця не було, виконання вироків від­кладалось на невизначений термін, але так було не завжди. У тих випадках, коли рада або товариство виносили вирок, роль ката ви­конував полонений іншої релігії, зазвичай "татарин" або "бусур­ман" і виконання вироку проходило без зайвих зволікань. Друга категорія покарань, характерних для цієї доби, — тілесні покарання, які широко застосовувались у Запорізькій Січі. І, нарешті, останнім видом покарань, що поступово набирало си­лу, було позбавлення волі. Місцем ув'язнення на Січі правила "пушкарня", де в ямі, часом закутих у кайдани або колодки, трима­ли злочинців. Умови тримання там були досить жорстокі, в'язні по­терпали від голоду й холоду і часто вмирали. Справжніх в'язниць на Січі не було, оскільки вони суперечили військовому життю козаків, які перебували постійно в русі. Зазвичай вживалися й інші види по­збавлення волі — прикуття до стовпа або гармати. Проте, все закін­чувалося побиттям киями.

Позбавлення волі почали застосо­вувати дуже широко після прийняття Статуту 1588 р. До цього часу тут вже встигла сформуватися досить розвинена система місць ув'язнення. Але ув'язнення як вид покарання в епоху Литовських статутів ще не набуло самостійного значення і входило до системи композицій у вигляді складової частини сукупного покарання. На воєвод і старост також покладалися обов'язки організа­ції охорони і нагляду за дотриманням закону.

Отже, саме у "каральний" період здійснюються перші спроби виокремити кримінально-виконавчу діяльність у самостійну галузь державного управління і надати їй чинності на нормативно-правовому рівні.

Аналізуючи законодавство періоду Литовських статутів, виділяє лише чотири основних цілі:

1) "задоволення потерпілого і загладжування спричиненої кривди";

2) "задоволення держави і загладжування спричиненої кривди";

3) "суспільна охорона і позбавлення суспільства від злочинця";

4) "виправлення злочинця".

Як видно із самого переліку, мета виправлення посідає останню сходинку і проявляється лише в тому, що покараний дає обітницю — "потом того стеречьіся й не допущати".

Дата добавления: 2014-01-04