Суть та класифікація виробничих запасів

Управління виробничими запасами

Виробничі запаси – це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах або будовах споживачів, або вже вступила у сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що ще не використовувались і не піддавались переробці.

До складу виробничих запасів входять: сировини, основні та допоміжні матеріали, паливо, напівфабрикати, вироби, деталі та інструменти. Вони призначені для виробничого процесу. Виробничі запаси враховуються в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

Виробничі запаси входять у число факторів, що забезпечують безпеку натурально-технічного постачання, його гнучку роботу і є „страховкою” виробництва. В залежності від цільового призначення запаси поділяють на такі види: підготовчі, гарантійні (резервні, буферні), перехідні (технологічні), поточні, страхові.

Підготовчі запаси виділяються з виробничих запасів при необхідності додаткової їх підготовки перед використанням у виробництві.

Гарантійні запаси призначені для безперервного постачання у разі непередбачених обставин – відхилення в періодичності та величині партій поставок від запланованих, зміни інтенсивності споживання, затримки поставок. На відміну від поточних запасів розмір гарантійних запасів – величина постійна. За нормальних умов роботи ці запаси непорушні. Сюди входять:

- технологічні (перехідні) запаси, що переходять з однієї частини логістичної системи в іншу;

- поточні (циклічні) – запаси, які створюються протягом середньостатистичного виробничого періоду, або запаси в обсягу однієї партії товарів;

- резервні (буферні) – їх ще називають „запасами для компенсації випадкових коливань попиту”. До цієї категорії запасів належать також спекулятивні запаси, що створюються на випадок очікуваних змін попиту чи пропозиції на ту чи іншу продукцію.

Сезонні запаси утворюються при сезонному характері виробництва, споживання чи транспортування продуктів. Сезонні запаси повинні забезпечувати нормальну роботу організації під час сезонної перерви у виробництві, споживанні чи транспортуванні продукції.

Керівництво повинне визначити мету створення запасів певних матеріалів, які слід мати у виробничому запасі, а також визначити їх обсяг і з погляду на ці завдання розглядати питання потреби в матеріалах. Більшість підприємств прагне до того, щоб забезпечити:

- постійну готовність до відвантаження товарів;

- мінімальні вкладення в запаси грошової готівки;

- мінімальний ризик;

- простоту поповнення запасів;

- безперервний стійкий хід виробництва.

Усі підприємства, навіть ті, що працюють за системою „точно в термін”, зберігають певний запас товарно-матеріальних цінностей. При цьому вони керуються таким:

- забезпечення незалежності своєї виробничої діяльності. Запас матеріалів на окремих робочих місцях забезпечує певну гнучкість у виробництві;

- незалежність робочих місць бажана на збиральних лініях. Час, необхідний для виконання ідентичних операцій, змінюється від одного виробу до іншого, тому на робочому місці потрібно мати запас із декількох деталей, щоб при перевищенні планової норми часу на виконання операції конкретною деталлю можна було б із запасу деталей компенсувати таку затримку обробки;

- необхідністю врахування коливань попиту на продукцію. Так, зазвичай, неможливо абсолютно визначити попит на продукцію, і тому, щоб знайти коливання попиту, необхідно підтримувати певний резервний (буферний) запас готової продукції;

- забезпечення гнучкості виробництва, наявність товарно-матеріальних запасів дозволяє зменшити тиск обсягу випуску продукції на виробничу систему;

- забезпечення захисту від коливань періоду поставок сировини, матеріалів. Якщо постачальник через ряд причин не може забезпечити ресурсами у встановлений час у зв’язку з непередбачуваними причинами: дефіцит матеріалу в постачальника, страйки на підприємстві тощо;

- врахування переваг економічного характеру, розміщення замовлення пов’язане з певними витратами: трудові витрати, телефонні переговори, поштові витрати. Таким чином, чим більший обсяг кожного окремого замовлення, тим менша кількість замовлень, які потрібно підготовляти; чим більші обсяги поставок, тим менші витрати на одиницю завезених ресурсів;

- потреба створення великих запасів обумовлена тривалими циклами поставок.

Запаси створюються з метою сприяння:

- обслуговування споживачів (наявність запасів – важливий чинник утримання споживачів, пов’язаний з можливістю поставки продуктів у будь-який час);

- гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється);

- визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів);

- згладжування виробництва (здатність задовольняти попит у період максимального збуту без збільшення обсягу виробництва);

- отримання прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрат були мінімальними і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів клієнтів, що сприяє економічному розвитку підприємства.

Затрати, пов’язані зі створенням і зберіганням запасів, охоплюють:

- затрати на підтримування запасів, тобто пов’язані з володінням запасами;

- затрати, пов’язані з розміром партій, тобто затрати, пропорційні до кількості замовлених партій, а не кількості виробленої продукції;

- затрати, пов’язані з дефіцитом продукції, тобто такі, що виникають за відсутності необхідних матеріалів;

- затрати на управління запасами.

Дата добавления: 2014-01-04