Концепція соціальної диференціації

Важливою ознакою наукового підходу вважається розклад різних колективних єдностей, соціологічних і психологічних цілісностей, організмів і агрегатів на первісні атоми.

Такими у праці Т. Зіммеля «Про соціальну диференціацію» (1890) є атомізовані індивіди, які безпосередньо взаємодіють один з одним, об'єднуються у невеликі групи й асоціації. В останніх домінує так звана колективна відповідальність, або групова солідарність. Індивід тут ще не є особистістю, не має особистої відповідальності, його індивідуальна свідомість повністю ідентична груповій.

Кількісне зростання груп, ускладнення взаємодій індивідів зумовлюють створення соціальних кіл. На відміну від монолітності невеликих первинних груп, соціальні кола гетерогенні, включають у себе кілька груп або асоціацій, більш численні, характеризуються різноманітністю інтересів індивідів. Прагнучи забезпечити свою цілісність і специфіку, соціальне коло виробляє механізми нейтралізації гетерогенності. Водночас індивіди, які становлять дане соціальне коло, мають можливість у його межах вступати в різні міжгрупові зв'язки, займати щодо кожної окремої групи порівняно незалежну позицію. Соціальна солідарність у соціальному колі дещо послаблюється, однак підвищується рівень міжособистісного спілкування, розширюються можливості розкриття індивідуальних здібностей, виникає поняття особистої відповідальності. Звідси соціальна диференціація, за Зіммелем, завжди супроводжується індивідуалізацією і, отже, процесом становлення особистості.

У цілому соціальна диференціація, вважає німецький соціолог, веде до посилення економічної енергії, пом'якшення суперечностей, нейтралізації конфліктів і колізій, що виникають унаслідок зіткнення гетерогенних елементів. «Із зіткнення протилежностей, із суперечностей інтересів, із взаємного самообмеження властивих тій чи іншій групі специфічних спрямувань» народжуються соціальні інститути, які є втіленням компромісу, носіями компромісних способів досягнення кожною групою власних цілей за умови задоволення інтересів інших груп і з найменшими затратами зусиль.

Теорія конфлікту

Німецький соціолог упевнений, що людське суспільство, його існування і розвиток нерозривнопов'язані з конфліктами. Як соціальний процес конфлікт має системний характер, оскільки, по-перше, охоплює все суспільство, а, по-друге, його наслідки мають пряме відношення до збереження соціального цілого. За Зіммелем, конфлікт відбиває не просто зіткнення інтересів, а й щось таке, що виникає на грунті інстинктів ворожості. Останні властиві окремим частинам соціального організму так само, як і інстинкти любові. Таким чином, одним із джерел конфлікту, вважає вчений, є внутрішня біологічна природа людей.

На відміну від К. Маркса, який підкреслював антагоністичний характер конфліктів і тим самим їх деструктивну роль у структурних змінах соціального цілого, Зіммель робить акцент на інтегративних функціях конфліктів. Хоча конфліктні процеси іманентні будь-якому суспільству, це не означає, підкреслює німецький соціолог, що вони обов'язково і в усіх випадках призводять до структурних змін і руйнування соціального цілого. Навпаки, конфлікти, за Зіммелем, є одним з головних соціальних процесів, що сприяють згуртованості і збереженню соціального цілого.

Свою увагу німецький соціолог зосереджує на малоінтенсивних і негострих конфліктах, які, на його думку, в диференційовано розвиненому суспільстві сприяють інтеграції останнього тим, що заважають виникненню гострих руйнівних конфліктів. Саме часті, нетривалі, неглибокі конфлікти допомагають індивідам позбавитися почуття ворожості і роздратування, запобігти будь-якій можливості накопичувати такі почуття. Крім того, такі конфлікти легше піддаються інституціона-лізації, нормативному регулюванню, що також сприяє інтеграції соціального цілого.

Наслідки конфліктів Зіммель розглядає не лише в контексті соціального цілого, а й стосовно сторін, які беруть у них участь (індивідів, партій, груп). Він, наприклад, вважає, що чим сильніша емоційна за-лученість учасників боротьби, тим конфлікт гостріший, тим вірогідніше застосування в ньому насильства. Далі, за Зіммелем, імовірність того, що конфлікт викличе застосування насильства, буде тим вищою, чим гармонійнішими були раніше стосунки груп - учасників конфлікту, чим менше ці групи були ізольовані і обособлен!, чим більшою мірою кожна з них вважає конфлікт самоціллю, чим більше члени конфліктуючих груп впевнені, що конфлікт виходить за межі їхніх індивідуальних інтересів..

Дата добавления: 2014-01-04